18.06.2024 року м.Дніпро Справа № 908/3536/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення господарського суду Запорізької області від 23.02.2024 року у справі №908/3536/23 (суддя Боєва О.С.)
за позовом: Запорізького обласного центру зайнятості, м. Запоріжжя
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, м.Запоріжжя
про: стягнення суми 7 989,68 грн,-
Позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення матеріальної шкоди - суми виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю в розмірі 7 989,68 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено про завдання йому майнової шкоди неправомірними діями, спричиненими протиправним рішенням відповідача про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, яке встановлено рішенням адміністративного суду. Внаслідок цього ОСОБА_1 своєчасно не отримав призначення пенсії за віком, передбаченої чинним законодавством, що, в свою чергу, призвело до безпідставного призначення та виплати йому за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття допомоги по безробіттю у розмірі 7 989,68 грн.
На думку позивача зазначене свідчить про наявність шкоди у Запорізького обласного центру зайнятості та причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями Пенсійного фонду та понесеними збитками позивача.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.02.2024 року у справі №908/3536/23 позов задоволено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь Запорізького обласного центру зайнятості суму 7 989,68 грн. виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, а також судовий збір.
Рішення мотивовано тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача, ОСОБА_1 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, а Запорізький обласний центр зайнятості, в свою чергу, здійснив ОСОБА_1 виплату допомоги по безробіттю як особі, яка не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями Пенсійного фонду та понесеними позивачем збитками.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що саме внаслідок протиправної відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за вислугу років, відповідач завдав матеріальної шкоди Запорізькому обласному центру зайнятості в розмірі отриманої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю в сумі 7 989,68 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулося до Центрального апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:
- для покладення на особу обов'язку з відшкодування шкоди необхідна наявність таких підстав, як неправомірні рішення, дії чи бездіяльність, вина, яка може полягати в умислі чи необережності, наявність шкоди і безпосередній причинний зв'язок між шкодою та правопорушенням, при цьому Головне управління ніяких протиправних рішень чи дій щодо позивача, внаслідок яких йому було завдано шкоду, не вчиняло;
- скаржник ніяких документів, довідок про наявність чи відсутність у ОСОБА_1 права на будь-який вид пенсії позивачу для призначення допомоги по безробіттю не надавав; діючим законодавством не встановлено обов'язку відповідача повідомляти центр зайнятості про будь-які обставини, що впливають на право на отримання допомоги по безробіттю застрахованою особою; натомість такий обов'язок є у застрахованої особи;
- враховуючи, що на час провадження у справі, що розглядається, був наявний адміністративний спір у справі №280/5143/22 про зобов'язання пенсійного фонду призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, останній усвідомлював правові наслідки у разі задоволення його позовних вимог, а саме - призначення йому пенсії за минулий час, тому зобов'язаний був повідомити позивача про наявність такого спору.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення господарського суду обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною посилаючись на те, що Пенсійний фонд є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності у розумінні ст.1173 Цивільного кодексу України.
За твердженням позивача, внаслідок неправомірних дій скаржника, гр. ОСОБА_1 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке гарантовано чинним законодавством, а Запорізький центр зайнятості безпідставно здійснив виплату йому допомоги по безробіттю як особі, яка не має будь-яких доходів, за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями пенсійного фонду та понесеними позивачем збитками.
Викладене, на думку позивача, доводить наявність усіх трьох елементів правопорушення у діях відповідача, необхідних для притягнення його до відповідальності у вигляді стягнення шкоди на підставі ст.1173 ЦК України та про покладення на нього обов'язку відшкодувати Запорізькому обласному центру зайнятості понесені останнім збитки у сумі 7 989,68грн.
Також у відзиві йдеться про те, що обставини протиправної поведінки Управління у даній справі, яке проявилося у безпідставній незаконній відмові у призначенні ОСОБА_1 пенсії, є встановленими у рамках адміністративної справи №280/4143/22 та не підлягають доведенню.
За твердженням позивача, виходячи з положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» здійснені Запорізьким обласним центром зайнятості виплати допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду особі, якій призначено пенсію, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата не здійснювалася б центром занятості у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 .
Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2024 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді (доповідача) Верхогляд Т.А., суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.
Ухвалою суду від 09.04.2024 року, після надходження справи на запит суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та ухвалено розглянути її без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, у порядку письмового провадження.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено місцевим господарським судом, наказом від 30.08.2022 року № НТ220830 гр. ОСОБА_1 надано статус безробітного, призначено допомогу по безробіттю, як застрахованій особі, з урахуванням страхового стажу, відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 22 та ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» за період з 30.08.2022 року по 24.08.2023 року та відкладено виплату допомоги по безробіттю з 30.08.2022 року по 12.09.2022 року.
Наказом від 29.09.2022 року № НТ220929 Гронь М.А. розпочато (поновлено) виплату допомоги по безробіттю відповідно до ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 13.09.2022 року.
Позивачем зазначено, що протягом періоду перебування ОСОБА_1 на обліку як безробітного, з 13.09.2022 року по 26.01.2023 року, ним було отримано допомогу по безробіттю у сумі 7 989,68 грн за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що, у свою чергу, підтверджується відповідними платіжними дорученнями та відомостями виплат за видами забезпечення до них, копії яких містяться в матеріалах справи.
Згідно листа Відділу обслуговування громадян №15 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України № 0800-0218-8/11320 від 23.02.2023 року, адресованого ОСОБА_2 , останньому відповідно до рішення суду від 15.02.2023 року у справі № 280/5143/22 призначено пенсію за вислугою років з 19.06.2022 року.
Для з'ясування обставин та підтвердження інформації щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, Запорізькою філією Запорізького обласного центру зайнятості проведено розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення ОСОБА_1 , що зафіксовано актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 93В від 14.03.2023 року.
Під час проведеного розслідування було встановлено, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31.10.2022 року по справі №280/5143/22, яке набрало законної сили 15.02.2023 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було здійснено призначення пенсії за вислугу років з 19.06.2022 року.
Згідно з п. 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2018 року № 792, центр зайнятості припиняє реєстрацію безробітного з дня досягнення зареєстрованим безробітним встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку або призначення пенсії за віком на пільгових умовах чи за вислугу років.
Наказом від 21.11.2023 року № НТ231121 Гроню М.А. припинено виплату допомоги по безробіттю, згідно з п. 2 ч. 1 ст.31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 30.08.2022 року та наказом від 21.11.2023 року №НТ231121 йому припинено реєстрацію безробітних відповідно до абз. 14 пп.1 п. 30 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 19.09.2018 року № 792, з 30.08.2022 року.
З метою досудового врегулювання спору Запорізький обласний центр зайнятості звернувся до відповідача з претензією №1692/03/06-05 від 15.06.2023 року про перерахування йому виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за період з 13.09.2022 року по 26.01.2023 року у розмірі 7 989,68 грн.
Зазначена претензія отримана відповідачем 20.06.2023 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи. Відповідь на претензію не надана.
Головним управлінням Пенсійного фонду України Запорізькій області кошти у розмірі 7989,68 грн позивачу не відшкодовані, що стало причиною звернення із даним позовом.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За приписами ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Таким чином, на відміну від загальної норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма ст.1173 Цивільного кодексу України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
Відповідно до ч.1 ст.107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов'язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Суб'єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів ст.ст. 1166 та 1173 Цивільного кодексу України та ст.107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у подібних правовідносинах, викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі № 915/282/17.
Відповідно до п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
За п.7 зазначеного Положення Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
З огляду на викладене, Пенсійний фонд є органом виконавчої влади, тобто суб'єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України.
Одночасно, матеріали даної справи свідчать про те, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 31.10.2022 року у справі № 280/5143/22 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області щодо відмови у призначенні йому пенсії за вислугу років. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 з 19 червня 2022 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.02.2023 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31.10.2022 року у справі №280/5143/22 залишено без змін.
Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином обставини протиправної поведінки відповідача у даній справі, яка виявилась у безпідставній та незаконній відмові у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 19 червня 2022 року, є встановленими та не підлягають доведенню.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За приписами п.2 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна розпочати роботу.
Пунктом 1 ч.1, ч.2 ст.43 цього Закону передбачено, що статусу зареєстрованого безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема за віком, на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус зареєстрованого безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Згідно з п.2 ч.1 ст.44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону.
Отже, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України «Про зайнятість населення».
Пунктом 7 ч. 1 ст.31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.
З положень ч.1 ст.7, ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» слідує, що виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією.
Виходячи з наведених вище положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» здійснені виплати допомоги по безробіттю особі, якій призначено пенсію, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку своєчасного призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 .
Таким чином, внаслідок неправомірних дій відповідача, ОСОБА_1 своєчасно не отримав призначення пенсійного забезпечення, яке йому гарантовано чинним законодавством, а Запорізький обласний центр зайнятості, у свою чергу, здійснив ОСОБА_1 виплату допомоги по безробіттю як особі, яка не має будь-яких доходів за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями Пенсійного фонду та понесеними позивачем збитками, а також про завдання відповідачем матеріальної шкоди Запорізькому обласному центру зайнятості в розмірі отриманої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю в сумі 7989,68 грн.
Викладене свідчить про доведення позивачем наявності всіх трьох елементів правопорушення у діях відповідача, необхідних для притягнення його до відповідальності у вигляді стягнення шкоди на підставі ст. 1173 Цивільного кодексу України, та для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати позивачу понесені ним збитки у сумі 7989,68 грн.
Доводи скарги не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Проте, всупереч наведених вище правових норм, скаржником належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.
Звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 23.02.2024 року у справі №908/3536/23 залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Т.А.Верхогляд
Суддя Ю.Б.Парусніков
Суддя О.Г.Іванов