05.06.2024 року м.Дніпро Справа № 904/3000/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),
суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.
при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.
представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: Сивун Т.С. (в залі суду);
від відповідача-2: не з'явився;
від третьої особи: Колток О.М. (поза межами суду) - представник ТОВ «Оператор ГТС України»;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "УКРНІХРОМ" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2024 (суддя С.Г. Юзіков, повний текст складено 11.04.2024) у справі № 904/3000/23
за позовом Акціонерного товариства "КОМІНБАНК"
до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "УКРНІХРОМ"
відповідача - 2 - ОСОБА_1
про стягнення грошових коштів,
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2024 у справі №904/3000/23 задоволено заяву Акціонерного товариства "КОМІНБАНК" про забезпечення позову.
Накладено арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "УКРНІХРОМ", які знаходяться на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "УКРНІХРОМ" в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах та на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "УКРНІХРОМ", у межах суми позову - 594 468,81 грн.
Не погодившись із зазначенню ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "УКРНІХРОМ", в якій просить: ухвалу господарського суду скасувати; прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що незважаючи на те, що Позивач не надав жодних доказів, які підтверджують підстави для застосування заходів забезпечення позову, Відповідач-1 зі свого боку довів в запереченнях стосовно заяви Позивача та доданими до них доказами, що відповідне підприємство є добросовісним платником податків, яке за весь час своєї діяльності не вчиняв жодних дій, що можуть свідчити про ухилення від виконання судового рішення по справі.
Так, Відповідача-1 було засновано в 2016 році і протягом майже 8 років господарської діяльності відповідне підприємство працювало і продовжує працювати як з підприємствами приватного та публічного сектору України (незважаючи на карантин COVID-19, тривалу військову агресію сусідньої держави проти України, закриття портових логістичних маршрутів, ускладнення загальної економічної ситуації, перебої з електроенергією, тощо).
При цьому весь цей час, не дивлячись на всі вище вказані складнощі, Відповідач-1 був добросовісним платником податків в Держбюджет України і відповідними діями зміцнював становище держави на економічному фронті з агресором. З 01.01.2022 Відповідач-1 сплатив податків на загальну суму 5 911 540,53 грн., що підтверджується довідкою від 10.04.2024 за вих. № 10/04-24.
Станом на теперішній час Відповідачем-1 постачаються товари та надаються послуги по 16 договорам з різними підприємствами приватного та публічного сектору серед яких є державні підприємства, енергетичні компанії групи ДТЕК (забезпечують електропостачання) та АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» тощо. Інформація про поточних контрагентів, суми договорів вказана в довідці від 10.04.2024 за вих. № 10/04-24.
За останні вісім років здійснення господарської діяльності стосовно Відповідача-1, як боржника, жодного разу не відкривали виконавчих проваджень (вбачається з Автоматизованої системи виконавчих проваджень та Єдиного реєстру боржників станом на 10.04.2024, що надавались до заперечень Відповідача-1) стосовно примусового виконання судових рішень чи інших виконавчих документів, що свідчить про добросовісність та порядність ведення підприємницької діяльності Відповідачем-1. І це при тому, що Відповідач-1 безперервно здійснював свою господарську діяльність та виступав позивачем та відповідачем по різним судовим справам (вбачається із загальнодоступної інформації, що міститься на сторінці «Судова влада України» (https://court.gov.ua/fair/)).
Таким чином, Позивач не довів необхідність застосування заходів забезпечення позову.
Позивач, Акціонерне товариство "КОМІНБАНК", у відзиві на апеляційну скаргу щодо її задоволення заперечив, зазначив, що ухвалюючи оскаржувану ухвалу, судом першої інстанції вірно враховано та застосовано правову позицію Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного суду, викладену в постанові у справі № 905/448/22 від 03 березня 2023 року, відповідно до якої Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.04.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи/оскарження на час надходження скарги, ухвалою суду від 18.04.2024 здійснено запит матеріалів оскарження ухвали по справі №904/3000/23 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
22.04.2024 матеріали оскарження по справі №904/3000/23 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2024 (колегія суддів у складі: головуючий Іванов О.Г. (доповідач), Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "УКРНІХРОМ" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2024 у справі №904/3000/23; судове засідання з розгляду апеляційної скарги призначено на 05.06.2024.
В судовому засіданні 05.06.2024 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.
Позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить солідарно стягнути з відповідачів 594 468,81грн., з яких: 513 900,00 грн. - простроченої заборгованості за кредитом, 80 568,21 грн. - заборгованості за простроченими процентами за кредитом, 642,38 грн. - заборгованості за простроченою комісією за договором, зазначити в резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде виконувати рішення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення на суму основного боргу у розмірі 513 900,00 грн., до моменту виконання рішення суду, мотивуючи неналежним виконанням відповідачами договору про надання гарантії № G10596/22 від 14.04.2022.
09.04.2024 від Позивача надійшла заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "УКРНІХРОМ", які знаходяться на всіх рахунках ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "УКРНІХРОМ", в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "УКРНІХРОМ", у межах суми позову - 594 468,81 грн.
Заява Позивача мотивована тим, що предметом позову у даній справі є стягнення з Відповідачів на користь Позивача заборгованості в розмірі 594 468,81 грн., що виникла внаслідок порушення Відповідачем-1 своїх зобов'язань за Договором № G10596/22 про надання банківської гарантії від 14.04.2022. Позивач вважає, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав Відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами Відповідача-1, в порядку забезпечення позову в спорі про стягнення грошових коштів є для Позивача додатковою гарантією того, що рішення суду, в разі задоволення позову, буде реально виконане та Позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову в справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із Позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Враховуючи майновий характер спору, заходи у вигляді арешту майна та грошових коштів Відповідача-1 в межах суми заявлених позовних вимог є співрозмірними до позовних вимог та фактичних обставин господарської діяльності сторін, забезпечують виконання судового рішення в разі можливого задоволення позову й не порушують існуючих прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Оскаржуваною ухвалою суду від 11.04.2024 задоволено заяву про вжиття заходів забезпечення позову. Вказаний процесуальний документ і є предметом апеляційного оскарження.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що можливість Відповідача-1 у будь-який момент розпорядитися наявними на його рахунках грошовими коштами, є беззаперечною, а тому таке розпорядження в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь Позивача.
За вказаних умов вимога про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Колегія суддів лише частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Іншими словами ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Отже, накладення арешту в межах ціни позову на грошові кошти відповідача, що належать або підлягають передачі або сплаті цьому товариству і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним з визначених законом способів забезпечення позову.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).
Предметом позову у даній справі є вимога майнового характеру про солідарне стягнення з Відповідачів грошових коштів у розмірі 594 468,81 грн.
Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом Позивача про стягнення 594 468,81грн., у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Відповідач-1 необхідну суму грошових коштів, тому господарський суд прийшов до правильного висновку, що застосування заходу забезпечення позову, безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Можливість накладення арешту одночасно на грошові кошти на майно відповідачів в межах ціни позову узгоджується з правовою позицією, викладеною в п. 24 постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, згідно з якою виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості.
Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
До вжиття заходів забезпечення позову у відповідача було нічим не обмежене право розпоряджатись належним йому майном, що само по собі є доказом необхідності забезпечення позову з майновими вимогами.
Можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
У постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив:
«Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22)».
Отже, у разі пред'явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду.
Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти та майно.
Наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.
З огляду на викладене колегія суддів приймає до уваги правові висновки Верховного Суду щодо правових підстав та меж доказування при розгляді заяв про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно боржників, та вважає, що позивачем доведено потенційна можливість відповідача-1 в будь-який момент розпорядитися своїм майном.
Також колегія суддів приймає до уваги, що за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
У кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 921/290/23, від 31.05.2023 у справі № 906/1223/22, від 21.12.2022 у справі № 911/121/22, від 11.01.2023 по справі № 904/2142/23, від 05.10.2023 по справі № 908/802/20(908/2766/22).
Доводячи недоцільність та неспівмірність заходів забезпечення, вжити які просить Позивач, Відповідач-1 зазначив, що Відповідача-1 було засновано в 2016 році і протягом майже 8 років господарської діяльності відповідне підприємство працювало і продовжує працювати як з підприємствами приватного, так і публічного сектору України (незважаючи на карантин COVID-19, тривалу військову агресію сусідньої держави проти України, закриття портових логістичних маршрутів, ускладнення загальної економічної ситуації, перебої з електроенергією тощо).
При цьому весь цей час, не дивлячись на всі вищевказані складнощі, Відповідач-1 був добросовісним платником податків в Держбюджет України.
Матеріалами справи підтверджено, що з 01.01.2022 Відповідач-1 сплатив податків на загальну суму 5 911 540,53 грн., що підтверджується довідкою від 10.04.2024 за вих. № 10/04-24.
Станом на теперішній час Відповідачем-1 постачаються товари та надаються послуги по 16-ти договорам з різними підприємствами приватного та публічного сектору, серед яких є державні підприємства, енергетичні компанії групи ДТЕК (забезпечують електропостачання) та АТ «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» тощо (інформація про поточних контрагентів, суми договорів вказана в довідці від 10.04.2024 за вих. № 10/04-24).
За останні вісім років здійснення господарської діяльності стосовно Відповідача-1, як боржника, жодного разу не відкривали виконавчих проваджень (вбачається з Автоматизованої системи виконавчих проваджень та Єдиного реєстру боржників станом на 10.04.2024, що надавались до заперечень Відповідача-1) стосовно примусового виконання судових рішень чи інших виконавчих документів, що свідчить про добросовісність та порядність ведення підприємницької діяльності Відповідачем-1.
І це при тому, що Відповідач-1 безперервно здійснював свою господарську діяльність та виступав позивачем та відповідачем по різним судовим справам (вбачається із загальнодоступної інформації, що міститься на сторінці «Судова влада України» (https://court.gov.ua/fair/)).
Господарським судом було повністю проігноровано вказані обставини та не надано їм будь-якої оцінки в оскаржуваній ухвалі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що Відповідачем-1 доведено недоцільність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про вжиття яких просить Позивач, оскільки матеріалами справи підтверджено, що підприємство відповідача-1 за весь час своєї діяльності не вчиняло жодних дій, що можуть свідчити про ухилення від виконання судового рішення по справі (відсутність відкритих виконавчих проваджень щодо останнього), а також є добросовісним платником податків.
Колегія суддів бере до уваги відмінність обставин даного спору від обставин у справах № 905/448/22 та № 905/446/22, на які послався суд в ухвалі та Позивач у заяві, оскільки в тих спорах позовні вимоги полягали у стягненні грошових коштів в значно більшому розмірі - 23 238 041,19 грн., 28 839 520,37 грн., відповідно, тобто більше понад в 45 та 40 раз; не встановлено факту відсутності виконавчих проваджень щодо відповідача, а тому обставини відповідних справ не є подібними, як наслідок, судова практика не може бути застосована в цій справі.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20, від 28.02.2024 у справі № 910/13624/23, від 01.02.2024 по справі № 910/12337/23, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що:
- в матеріалах справи відсутні будь-які докази ухилення Відповідача-1 від виконання зобов'язання після пред'явлення позову до суду;
- докази того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволення позову;
- Позивачем не доведено необхідність застосування заходів забезпечення позову у цій справі.
Саме лише посилання в заяві Позивача про забезпечення позову на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, без наведення відповідного обґрунтування та подання відповідних доказів, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Отже, оскаржувана ухвала суду не кореспондується з нормами ст. 137 ГПК України (реальним порушенням прав), а доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу знайшли свого підтвердження.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про вжиття заходів забезпечення позову, в зв'язку з чим оскаржувану ухвалу слід скасувати, прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні заяви Акціонерного товариства "КОМІНБАНК" про забезпечення позову від 09.04.2024 у справі № 904/3000/23 відмовити.
Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "УКРНІХРОМ" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2024 у справі №904/3000/23 - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2024 у справі №904/3000/23 - скасувати.
У задоволенні заяви Акціонерного товариства "КОМІНБАНК" про забезпечення позову від 09.04.2024 у справі № 904/3000/23 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до ст.287 ГПК України може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 17.06.2024.
Головуючий суддя О.Г. Іванов
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя Ю.Б. Парусніков