Провадження № 2/742/872/24
Єдиний унікальний № 742/2540/24
11 червня 2024 року м.Прилуки
Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:
головуючої - судді Короткої А.О.,
при секретарі судового засідання - Бурмаці Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідачки на свою користь борг за договором позики у розмірі 24690 доларів США, а також судові витрати по справі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до боргової розписки, написаної власноручно ОСОБА_2 , вона 21.12.2020 взяла у позивача в борг 3200,00 доларів США, 22.10.2022 вона взяла у нього в борг 4710,00 доларів США, а 07.01.2022 відповідачка отримала від ОСОБА_1 в борг кошти в сумі 424000,00 грн, що було еквівалентно 14620,00 доларів США.
Загальна сума коштів, які взяла в борг ОСОБА_2 у ОСОБА_1 склала 22530,00 доларів США.
Крім того, ОСОБА_2 у вищевказаній розписці визнала борг по сплаті відсотків за користування отриманими в борг коштами, які становлять 655,00 доларів США. Тобто загальна сума коштів, які ОСОБА_2 повинна була віддати позивачу згідно з написаною нею розпискою станом на 01.02.2024 становить 24690,00 доларів США.
На вимоги позивача повернути кошти ОСОБА_2 весь час повідомляла, що дані кошти вона поверне, однак на даний час жодної суми коштів в рахунок повернення позики так і не повернула.
Крім того, ОСОБА_1 стало відомо, що 19.02.2024 ОСОБА_2 була засуджена Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області (справа № 742/4475/23) за ч.2 ст.190, ч.3 ст.190 КК України до 3-х років 1 місяця позбавлення волі, що свідчить про те, що ОСОБА_2 взагалі не має наміру повертати отримані в борг кошти, у зв'язку з чим для захисту своїх майнових прав позивач і вимушений був звернутися до суду з відповідним позовом.
У судове засідання позивач не з'явився, проте подав заяву до суду, згідно з якою позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити такі, а справу розглянути за його відсутності, проти винесення заочного рішення не заперечував (а.п.18).
Відповідачка не з'явилася до суду також, проте відповідно до адресованої суду письмової заяви не заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила суд розглянути справу за її відсутності (а.п.19).
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до переконання про обґрунтованість заявлених вимог і необхідність задоволення позову з наступних підстав.
У розписці від 03.02.2024 констатовано, що ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 24690,00 доларів США, а саме: 21.12.2020 вона отримала 3200,00 доларів США, 22.10.2022 вона отримала 4710,00 доларів США, а 07.01.2022 відповідачка отримала 424000,00 грн, що еквівалентно 14620,00 доларів США. Крім того, ОСОБА_2 у даній розписці визнала борг по сплаті відсотків за користування отриманими в борг коштами, розмір яких 655,00 доларів США. Отже, загальна сума коштів, які ОСОБА_2 зобов'язалася віддати позивачу згідно з написаною нею розпискою станом на 01.02.2024 склала 24690,00 доларів США (а.п.14-15).
Відповідно до ст.16 ЦК України кожан особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Як вбачається з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вбачається зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 по справі №369/3340/16-ц, провадження №61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов'язань.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст.524 ЦК України, Законом України від 16.04.1991 № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України «Про валюту і валютні операції», а також Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (чинний на момент укладання договору позики), Законом України від 23.09.1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (чинний на момент укладання договору позики).
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених вище правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04.07.018 року у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.89 ЦПК України).
При цьому, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч.1 ст.82 ЦПК України).
Встановивши наявність складеної ОСОБА_2 розписки про отримання коштів від ОСОБА_1 , факт неповернення цих коштів, зважаючи на те, що відповідачка не подала відзиву на позов, а навпаки не заперечувала проти задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача грошових коштів в розмірі 24690,00 доларів США.
Вказана сума встановлена судом і ніким не оспорюється.
На підставі ст.141 ЦПК України суд вважає, що оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі, то з відповідачки на користь позивача необхідно також стягнути судовий збір, сплачений при подачі позову в розмірі 9763,69 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.6, 16, 192-193, 202, 524, 526, 530, 533, 626-629, 631, 638, 1046-1047, 1049 ЦК України, ст.12, 13, 76, 81-82, 89, 141, 247, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , НОМЕР_3 (двадцять чотири тисячі шістсот дев'яносто) доларів 00 центів США боргу за договором позики від 3 лютого 2024 року.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , сплачений судовий збір у розмірі 9763 (дев'ять тисяч сімсот шістдесят три) гривні 69 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 17.06.2024.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Анна КОРОТКА