вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" червня 2024 р. Справа№ 925/181/20(925/256/23)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Полякова Б.М.
суддів: Копитової О.С.
Остапенка О.М.
за участю секретаря судового засідання Дюкарєвої І.М.
розглянувши матеріали апеляційної скарги ТОВ «Манеж»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2023
у справі №925/181/20(925/256/23)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Селена"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ТОВ "Селена-Фемелі Резорт"
про встановлення відсутнім права на стягнення орендної плати
в межах справи №925/181/20
за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 10.06.2024
У лютому 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю "Манеж" (далі також позивач, ТОВ "Манеж") звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Селена" (далі також відповідач, ТОВ "Селена") про визнання відсутнім у відповідача права на стягнення з позивача орендної плати за договором оренди рекламних конструкцій від 27.12.2016 №271216 (далі також Договір оренди), нарахованої за період з 23.01.2018 до 05.01.2021.
В обґрунтування позову позивач зазначав, що у період з 23.01.2018 до 05.01.2021 він не міг використовувати орендоване майно через обставини, за які він не відповідає, а саме через такі обставини:
- ТОВ "Селена" в порушення вимог ст. 16 Закону України "Про рекламу" не отримало згоди власника території на розміщення зовнішньої реклами з урахуванням того, що згідно з п. 1.4 Договору оренди цільовим призначенням орендованого майна розміщення реклами;
- в порушення вимог п. 3.2.2. та п. 3.3.3 Договору оренди позивачу не було надано можливості вільного доступу до території, де знаходяться орендовані рекламні носії для розміщення реклами;
- орендовані рекламні носії не могли бути використані за Договором оренди, оскільки одночасно використовувалися іншою особою ТОВ "Селена-Фемелі Резорт", а ТОВ "Селена" це майно не витребувало;
- згідно з ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використано ним через обставини, за які він відповідає.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.04.2023 у справі №925/181/20(925/256/23), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023, в задоволенні позову ТОВ "Манеж" відмовлено повністю.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 31.08.2023 скасував рішення Господарського суду Черкаської області від 11.04.2023 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі №925/181/20(925/256/23) і передав її на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому Верховний Суд у пунктах 64, 65 своєї постанові від 31.08.2023 у справі №925/181/20(925/256/23) вказав, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача про наявність/відсутність підстав для застосування до правовідносин сторін положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, як правової підстави заявлених позовної вимог ТОВ "Манеж". Судам належало дослідити доводи сторін та подані на їх підтвердження докази щодо існування чи навпаки відсутності об'єктивної неможливості користування орендованим майном у спірний період та в залежності від встановлених обставин вирішити спір.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 02.11.2023 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Ключовим мотивом рішення є:
- позивач не доказав наявності обставин, які унеможливлювали б використання ним у період з 23.01.2018 по 05.05.01.2021 орендованих у відповідача за Договором оренди рекламних носіїв, і за які позивач не відповідає, а значить і не доказав наявності передбаченої ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України підстави для звільнення позивача від орендної плати за Договором оренди за спірний період.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, ТОВ «Манеж» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2023 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ключовим аргументом скарги є:
- судом прийнято рішення без належного з'ясування обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №925/181/20(925/256/23) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поляков Б.М., судді Копитова О.С., Остапенко О.М. Зазначена колегія суддів сформована відповідно до рішення загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2018 зі змінами від 12.11.2019 та 30.04.2020 й може розглядати справи про банкрутство та справи у спорах, які пов'язані з процедурою банкрутства, справи у спорах щодо захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Відтак, судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів є судом, встановленим законом, у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria», висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/181/20(925/256/23), відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
На виконання ухвали від 04.12.2023 з Господарського суду Черкаської області надійшли матеріали справи №925/181/20(925/256/23).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Манеж» на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2023 у справі №925/181/20(925/256/23), розгляд справи призначено на 05.02.2024.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 розгляд справи № 925/181/20(925/256/23) відкладено на 19.02.2024. Визнано явку ліквідатора ТОВ "Селена" А. Голінного обов'язковою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 05.03.2024. Визнано явку ліквідатора ТОВ "Селена" А. Голінного обов'язковою.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 розгляд справи № 925/181/20(925/256/23) відкладено на 15.04.2024. Залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ТОВ "Селена-Фемелі Резорт". Зобов'язано ТОВ "Манеж" направити ТОВ "Селена-Фемелі Резорт" протягом тижня позовну заяву та апеляційну скаргу, докази направлення надати суду. Зобов'язано ТОВ "Селена" направити ТОВ "Селена-Фемелі Резорт" протягом тижня відзив на позовну заяву та апеляційну скаргу, докази направлення надати суду. Зобов'язано ТОВ "Селена-Фемелі Резорт" направити до суду та іншим учасникам відзив на апеляційну скаргу, в строк до 19.03.2024. Явку представника ТОВ "Селена-Фемелі Резорт" та інших учасників визнано обов'язковою. Колегія попередила учасників судового процесу про те, що відповідно до положень ст. 135 ГПК України за невиконання зазначених дій суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 застосовано щодо ТОВ "Селена-Фемелі Резорт" заходи процесуального примусу. Стягнуто з ТОВ "Селена-Фемелі Резорт" в дохід Державного бюджету 10 000 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2024 розгляд справи № 925/181/20(925/256/23) відкладено на 29.04.2024. Явку представника ТОВ "Селена-Фемелі Резорт" визнано обов'язковою.
29.04.2024 розгляд апеляційної скарги ТОВ «Манеж» на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2023 у справі №925/181/20(925/256/23) не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Копитової О.С. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 розгляд апеляційної скарги ТОВ «Манеж» на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2023 у справі №925/181/20(925/256/23) призначено на 10.06.2024.
В силу положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Селена" (орендодавець) та ТОВ "Манеж" (орендар) 27.12.2016 було укладено договір оренди рекламних конструкцій (5 сіті-лайтів), розташованих за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська, 21 для розміщення рекламної продукції орендаря.
В подальшому, ТОВ "Селена" на підставі договорів купівлі-продажу від 23.01.2018 відчужило на користь ТОВ "Селена-Фемелі Резорт" нерухоме майно, розташоване за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська, 21, а також земельну ділянку за вказаною адресою. Отже, власником нерухомості, на території якої розміщено спірні об'єкти оренди стало ТОВ "Селена-Фемелі Резорт".
Звертаючись із позовом про визнання відсутнім у ТОВ "Селена" права на стягнення орендної плати з ТОВ "Манеж" за договором оренди за період з 23.01.2018 по 05.01.2021, позивач стверджував про те, що ТОВ "Селена" як орендодавець своїх договірних зобов'язань за договором не виконало та не надало можливості у вказаний період ТОВ "Манеж" використовувати орендоване майно.
Місцевий суд відмовляючи у позові, виходив з тог, що позивач не доказав наявності обставин, які унеможливлювали б використання ним у період з 23.01.2018 по 05.05.01.2021 орендованих у відповідача за Договором оренди рекламних носіїв, і за які позивач не відповідає, а значить і не доказав наявності передбаченої ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України підстави для звільнення позивача від орендної плати за Договором оренди за спірний період.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на таке.
Так в рішенні місцевого суду зазначено, що «….у спірних правовідносинах за умовами Договору оренди ТОВ "Селена" є лише орендодавцем належного йому на праві власності майна - п'яти рекламних носіїв, а розповсюджувачем реклами на цих носіях в розумінні пункту 21 ст. 1 Закону України "Про рекламу" є ТОВ "Манеж" та за змістом ст. 16 Закону України "Про рекламу" та Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, саме розповсюджувач реклами, а у даному випадку - це ТОВ "Манеж", мав одержувати згоду ТОВ "Селена-Фемелі Резорт" на розміщення на його території зовнішньої реклами...».
Відповідно п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про рекламу» розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами.
При цьому сам закон не містить висновку про те, що саме є розповсюдженням реклами.
Крім того, ні положення спірного договору, ні інші матеріали справи також не містять інформації що в даному випадку є розповсюдженням реклами та хто є відповідно розповсюджувачем реклами.
Тобто, суд визнав встановленою обставину про те, що Позивач є розповсюджувачем реклами за відсутності на те як фактичних, так і правових підстав.
В той же час, як не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи - предметом договору оренди - рекламні носії -сіті-лайти.
Відповідно до п. 2 постанови КМУ «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» №2067 від 29.12.2003 року, спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об'ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами.
Тобто, в оренду було передано спеціальну конструкцію, що є рекламним засобом.
Згідно п. 44 постанови КМУ «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» №2067 від 29.12.2003 року, рекламні засоби забезпечуються маркуванням із зазначенням на каркасі рекламного засобу найменування розповсюджувача зовнішньої реклами, номера його телефону, дати видачі дозволу та строку його дії.
В той же час, на спростовування висновків суду свідчить той факт, що в матеріалах справи відсутні докази, які б встановлювали, що Позивач є розповсюджувачем інформації, тим більше, що на момент укладення договору оренду рекламні засоби вже були встановлені Відповідачем і саме він мав здійснити маркування із зазначенням найменування розповсюджувача.
Крім того, як вказано, в п. 1.1. та п.1.2. Договору оренди рекламні носії на момент укладення договору вже належали на приватній власності Відповідачу та були ним встановлені на території за визначеною адресою.
Поруч з цим, відповідно до п. 2 постанови КМУ «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» №2067 від 29.12.2003 року, місце розташування рекламного засобу - площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).
Отже, з наведеної норми слідує, що з огляду на те, що рекламні засоби розміщувалися на території саме Відповідачем, то саме він мав отримати в тимчасове користування місце розташування рекламного засобу саме як розповсюджувач реклами, тобто в даному випадку розповсюджувач реклами це саме власник рекламних конструкцій, який для їх експлуатації та встановлення має отримати всю дозвільну документацію.
Крім того, висновки суду про те, що Позивач мав отримати згоду від власника територій також не відповідає ні фактичним, ні правовим підставам.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, ще надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).
Отже, дана норма передбачає вимогу як на отримання дозволу, так і на отримання згоди від власника.
Підтвердженням такого висновку слугують власне і самі положення типових правил, зокрема:
Згідно п. 2 постанови КМУ «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» №2067 від 29.12.2003 року, дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.
Відповідно до п. 9 постанови КМУ «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» №2067 від 29.12.2003 року, для одержання дозволу заявник подає робочому органу заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються: фотокартка або комп'ютерний макет місця (розміром не менш як б х 9 сантиметрів), на якому планується розташування рекламного засобу, та ескіз рекламного засобу з конструктивним рішенням.
П. 4 постанови КМУ «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» №2067 від 29.12.2003 року, на територіях, будинках і спорудах зовнішня реклама розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб) з урахуванням архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних чинників, типології елементів місцевого середовища та з додержанням правил благоустрою територій населених пунктів.
Згідно п. 16 постанови КМУ «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами» №2067 від 29.12.2003 року, видача дозволу погоджується робочим органом з власником місця або уповноваженим ним органом (особою), а також з: Мінкультури - у разі розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках національного значення, в межах зон охорони цих пам'яток, історичних ареалів населених місць; органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями - у разі розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках місцевого значення, а також в межах зон охорони цих пам'яток; утримувачем інженерних комунікацій - у разі розміщення зовнішньої реклами в межах охоронних зон цих комунікацій; Агентством відновлення або власниками автомобільних доріг та Національною поліцією - у разі розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг.
Отже, з системного аналізу зазначених норм вбачається, що саме відповідач здійснюючи розташування рекламного засобу на певній території, мав отримати дозвіл на таке розташування, який в свою чергу передбачає отримання згоди власника території нам розміщення рекламного засобу, що в даному випадку ще до моменту укладення договору оренди належав Відповідачу та був самостійно ним розташований на території.
В даному випадку колегія судів зауважує, що розташування рекламних засобів було здійснено Відповідачем і після зміни власника території саме Відповідачем не було вжито заходів для забезпечення законності розміщення його рекламних засобів та користування місцем розташування рекламних засобів.
При цьому варто також врахувати, що згідно п. 3.3.3. Договору оренди саме орендодавець мав обов'язок забезпечити доступ до території розміщення рекламних носіїв та відповідно узгодити це питання з новим власником, чого зроблено не було, що до того ж не спростовано Відповідачем.
Також слід зазначити, що рекламні засоби завжди були виключно власністю Відповідача.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
В даному випадку після того як Відповідач перестав бути власником території, він як власник рекламних засобів здобув низку обов'язків, в тому числі, що стосується забезпечення правових та фактичних підстав для знаходження рекламних засобів на чужій території, що власне і дозволяло б безперешкодно використовувати орендоване майно чого зроблено не було, що до того ж і не спростовано Відповідачем та проігноровано судом.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин та з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки: суд визнав встановленою обставину про те, що Позивач є розповсюджувачем реклами за відсутності на те як Фактичних, так і правових підстав; за змістом п. 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, сіті-лайти як спеціальні рекламні конструкції є рекламними засобами; п. 44 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, передбачає, що рекламні засоби забезпечуються маркуванням із зазначенням на каркасі рекламного засобу найменування розповсюджувача зовнішньої реклами; на момент укладення договору оренду рекламні засоби вже були встановлені Відповідачем і саме він мав здійснити маркування і ним не було вказано як розповсюджувача реклами Позивача; п. 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, місце розташування рекламного засобу - площа відведеної території на відкритій місцевості, що надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом; рекламні засоби розміщувалися на території саме Відповідачем, тому саме він мав отримати в тимчасове користування місце розташування рекламного засобу саме як розповсюджувач реклами; з системного аналізу п. 2, 4, 9, 16, 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, вбачається, що після зміни власника території саме Відповідачем не було вжито заходів для забезпечення законності розміщення його рекламних засобів та користування місцем розташування рекламних засобів, що включало отримання дозволу та згоди у відповідно до вказаних вимог; відсутність фактичних та правових підстав для розташування рекламних засобів на чужій території виключало можливість законного використання самих рекламних засобів Позивачем.
Щодо застосування норми ч. 6 ст. 762 ЦК України колегія суддів зауважує таке.
Згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Верховний Суд в постанові по справі 910/7495/16 від 08.05.2018 року з приводу застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України зазначив: «...Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Крім того, обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.
З урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством...»
В даному випадку ТОВ «Манеж» не могло використовувати орендоване майно з тих підстав, що:
По-перше, з 23.01.2018 року у зв'язку з тим, що Відповідачем було відчужено земельні ділянки, на яких розташовувалося орендоване майно Позивач не мав вільного доступу до орендованого майна.
По-друге, листом №29/6-1 від 29.06.2022 року ТОВ «СЕЛЕНА-ФЕМЕЛІ РЕЗОРТ» підтвердила, що, вважаючи своєю власністю, рекламні носії в кількості 5 (п'ять) одиниць, розташовані за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Свидівок, вул. Дахнівська,21 (предмет договору оренди №271216 від 27.12.2016 року) на земельних ділянках, що належать ТОВ «СЕЛЕНА-ФЕМЕЛІ РЕЗОРТ» на праві приватної власності використовувались ТОВ «СЕЛЕНА-ФЕМЕЛІ РЕЗОРТ» для виконання своїх обов'язків за Договором про надання послуг щодо просування товару від 01.02.2018 року, тобто з 01.02.2018 року Позивач не міг використовувати орендоване майно, оскільки воно почалось використовуватися іншою особою (детально вказно в п. 3).
По-третє, Договір оренди було укладено саме з метою розміщення зовнішньої реклами про, що свідчить п. 1.4. Договору оренди, який передбачає, що орендоване майно передається для розміщення рекламної продукції. Однак Відповідачем не було дотримано вимог щодо отримання дозволу та згоди на розміщення його рекламних засобів, що перешкоджало Позивачу на законних підставах використовувати орендоване майно (детально вказано в п. 1).
В даному випадку Відповідачем не було надано жодного доказу, який би підтверджував можливість здійснення користування орендованим майном у спірний період, не надано доказів спростування і наданих позивачем доказів, вся позиція Відповідача ґрунтується виключно на концепції негативного доказу.
При цьому суд першої інстанції при розгляді даної справи не перевірив дотримання принципу змагальності та як вбачається із змісту судового рішення застосував концепцію негативного доказу, до того ж навіть ігноруючи деякі подані Позивачем докази, що є порушенням вимог процесуального закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Манеж» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2023 у справі №925/181/20(925/256/23) - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 253-255, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ТОВ «Манеж» на рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2023 у справі №925/181/20(925/256/23) задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2023 у справі №925/181/20(925/256/23) скасувати та ухвалити нове рішення.
3. Визнати відсутнім у товариства з обмеженою відповідальністю "Селена" права на стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Манеж" орендної плати за договором оренди рекламних конструкцій від 27.12.2016 №271216, нарахованої за період з 23.01.2018 до 05.01.2021.
4. Справу № 925/181/20(925/256/23) повернути до Господарського суду Черкаської області.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст. 287 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст складено 17.06.2024.
Головуючий суддя Б.М. Поляков
Судді О.С. Копитова
О.М. Остапенко