вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" червня 2024 р. Справа№ 904/868/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Іоннікової І.А.
Тищенко А.І.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті»
на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024
у справі №904/868/22 (суддя С.А. Ковтун)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті»
до 1) Дніпровської міської ради
2) Військової частини НОМЕР_1
3) Міністерства оборони України
третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1
про визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсними актів про
примусове відчуження майна,
22.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті» до Господарського суду міста Києва було подано заяви про зміну предмету позову.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22 відмовлено в прийнятті до розгляду заяв позивачів про зміну предмету позову.
12.04.2024 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22, в якій просить суд скасувати дану ухвалу і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Також, не погодившись із прийнятою прокольною ухвалою, 14.04.2024 через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22, в якій просить суд її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційних скарг позивачі зазначають, що мотивами відмови суду першої інстанції в прийнятті заяв позивачів від 22.03.2024 про зміну предмету позову було те, що позивачі в заяві від 30.03.2023 (дата реєстрації судом 03.04.2023) вже доповнювали підстави позову новими обставинами, що прирівнюється до того, що позивачі вже змінювали підстави позову, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті» з огляду на положення частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позбавлені права змінювати предмет позову.
Проте, як зазначають скаржники, вказаною заявою від 30.03.2023 було доповнено позовну заяву новими обставинами при збереженні в ній первісних обставин, що відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду (постанови від 25.06.2019 у справі №925/1473/15, від 15.10.2020 у справі №922/2575/19, від 14.01.2021 у справі №910/6567/20, від 07.09.2022 у справі №910/10569/21, від 11.04.2023 у справі №916/508/22, від 16.03.2023 у справі №915/1172/20, від 06.12.2022 у справі №910/12884/21, від 12.03.2024 у справі №925/1144/22, від 19.03.2024 у справі №905/1769/20), не вважається зміною підстав позову.
Таким чином, позивачі у відповідності до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України мали право на подання заяв про зміну предмету позову.
Позивачі звернулися до суду із заявами про зміну предмету позову, доповнивши свої позовні вимоги ще однією похідною вимогою про витребування майна від військової частини НОМЕР_1 на користь позивача-1 та позивача-2 відповідно. Ця вимога не обґрунтовувалася новими обставинами.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Тищенко А.І.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (суді-доповідачу) (складу суду) від 15.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті» на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Іоннікова І.А., Тищенко А.І.
Колегією суддів встановлено, що апеляційні скарги були подані скаржниками безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №904/868/22; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті» до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
25.04.2024 матеріали справи №904/868/22 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22, розгляд апеляційної скарги, враховуючи положення пункту 6 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України та частини 2 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строк для подання відзиву, заперечення на відзив, усіх заяв та клопотань.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті» на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті» у справі №904/868/22 об'єднано в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційних скарг вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строк для подання відзиву, заперечення на відзив, усіх заяв та клопотань з приводу апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті».
06.05.2024 від відповідача-1 засобами поштового зв'язку до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп», в якому відповідач-1 просив залишити її без задоволення, а протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22 без змін. Також через систему «Електронний суд» надійшли доповнення до даного відзиву.
У відзиві відповідач-1 наголошує на тому, що позивачі у заяві про зміну предмета позову від 22.03.2024 у цій справі фактично змінили предмет позовних вимог шляхом включення до предмета позову додаткової вимоги про витребування майна. Зазначена заява ґрунтується на положеннях статті 391 Цивільного кодексу України, а отже є самостійним, нормативно визначеним способом захисту прав власника, яка ґрунтується на зовсім відмінних підставах, аніж вимоги немайнового характеру про визнання недійсним наказу та акту про примусове відчуження або вилучення майна. Таким чином, позивачем-1 були дійсно змінені не лише предмет, а і підстави позову, оскільки підстави первісного позову не ґрунтувалися на положеннях статей 387, 388 Цивільного кодексу України.
Відповідач-1 наголошує на тому, що доповнення немайнового позову майновою вимогою про стягнення коштів є не збільшенням позовних вимог, а є пред'явленням нового позову з іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви як збільшення розміру заявлених позовних вимог (постанови Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №925/185/19, від 23.01.2020 у справі №925/186/19).
Відповідач-1 робить також посилання на постанову Верховного Суду від 17.02.2023 у справі №902/560/20(902/301/21), яка за його доводами є аналогічною правовідносинам у даній справі.
Відповідач-1 також зазначає, що судова ж практика суду касаційної інстанції, на яку посилається позивач-1, не є релевантною до спірних правовідносин.
У доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу відповідач-1 просить суд повернути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22, оскільки така подана на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
09.05.2024 від третьої особи через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли відзиви на апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті».
У відзиві третя особа наголосила на тому, що дії позивачів, які полягають у поданні заяв від 30.03.2023 та 22.03.2024 фактично є намаганням одночасно змінити предмет і підстави позову. Також третя особа вказала, що відповідно до доказів, наданих позивачами, спірне індивідуально-визначене майно, яке позивачі просять витребувати у військової частини, було знищено до подання позову, що є підставою для закриття провадження у справі в частині доповнених позовних вимог про витребування майна.
15.05.2024 від скаржників через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на відзиви на апеляційні скарги відповідача-1 та третьої особи.
У запереченнях скаржники зазначили, що у відзиві Дніпровської міської ради вказано те, що позивачі, заявивши вимоги про витребування майна, фактично змінили не лише предмет а й підстави позову, оскільки підстави первісного позову не ґрунтувалися на положеннях статей 387, 388 Цивільного кодексу України. Із цього приводу апелянти зазначають, що ці мотиви не покладалися судом першої інстанції в підстави для відмови у прийнятті заяв позивачів, тому наразі вказані обставини не можуть братися для підтвердження законності оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. При цьому судом першої інстанції було вказано виключно на неможливість прийняття заяв позивачів про зміну предмету позову лише з тих підстав, що раніше позивачами вже подавалася заява про зміну (доповнення) підстав позову.
У свою чергу, щодо вказаних доводів Дніпровської міської ради апелянти зазначили, що доповнюючи позовні вимоги вимогами про витребування майна, позивачі не зазначали будь-якого нового обґрунтування та/або обставин справи. Крім того, Дніпровська міська рада вказує, що первісний позов не ґрунтувався на положеннях статей 387, 388 Цивільного кодексу України. З цього приводу апелянти звертають увагу суду на те, що керування, застосування тих чи інших норм права є самостійною прерогативою суду і не свідчить про зміну обставин справи (підстав позову).
Що стосується посилання Дніпровської міської ради на справу №902/560/20(902/301/21), то варто зазначити, що в цій справі позивач до зміни предмету позову не ініціював питання щодо захисту права власності на свою частку у фермерському господарстві, а захищав інші свої права, зокрема оскаржував рішення засновників фермерського господарства. Тобто в первісній позовній заяві позивачем не ставилося питання щодо захисту його права власності на частку у Фермерському господарстві. Натомість у справі №904/868/22 позивачі одразу в первісній позовній заяві зазначали про необхідність захисту свого права власності на майно та ініціювали перед судом питання щодо скасування та визнання недійсними документів, на підставі яких відбулося примусове відчуження майна з метою подальшого його повернення. Далі, враховуючи висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 16.02.2024 у справі №910/10009/22, позивачі подали до суду першої інстанції заяви про зміну предмету позову, якою доповнили свої позовні вимоги додатково ще двома похідними від первісних вимог вимогами про витребування незаконно відчуженого майна.
17.05.2024 від відповідача-2 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційні скарги позивачів на протокольну ухвалу від 08.04.2024 та ухвалу від 22.04.2024, в якому він просив суд залишити апеляційні скарги без задоволення. У відзиві відповідач-2 наголосив на тому, що додання позовних вимог у вигляді витребування майна з чужого незаконного володіння, які регулюються статтями 387, 388 Цивільного кодексу України, з боку позивачів не є збільшенням вимог у цифровому еквіваленті та є самостійною позовною вимогою, яка визначена нормативно-правовим способом захисту прав власника, яке ґрунтується на зовсім інших правових підставах аніж ті, які були зазначені при поданні позовної заяви та заяви про зміну підстав позову, та не є похідною вимогою, як зазначено апелянтами у своїх апеляційних скаргах.
Відповідач-3 письмового відзиву на апеляційні скарги суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, а також закінчення встановлених ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційних скарг по суті.
Суд, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку щодо наявності підстав для скасування протокольної ухвали Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 про відмову в прийнятті до розгляду заяви про зміну предмету позову з огляду на наступне.
У першу чергу, з огляду на доводи відповідача-1, висловлені у доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу щодо необхідності повернення апеляційної скарги на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22, оскільки така подана на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається (частина друга статті 254 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною першою статті 255 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції. Цей перелік є вичерпним.
При цьому ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати; ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи; ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до протоколу судового засідання (частини четверта, п'ята статті 233 Господарського процесуального кодексу України).
Положення частин 4, 5 статті 233 та частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України не ставлять можливість реалізації учасником справи права на апеляційне оскарження певного кола ухвал місцевого господарського суду в залежності від їх поділу на протокольні та такі, що оформлені окремим документом, як і не містять заборони оскарження в апеляційному порядку протокольних ухвал.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 2005.2021 у справі №904/4013/20, від 05.02.2019 у справі №903/381/18, від 11.11.2020 у справі №925/1142/18, а також у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №756/12128/15-ц.
Відповідач-1 наголошує, що перелік ухвал, визначений частиною першою статті 255 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним і ним не передбачено можливості оскарження протокольної ухвали суду першої інстанції. Натомість в зазначеній процесуальній нормі йдеться не про форму винесення ухвал (протокольні та такі, що оформлені окремим документом), а про їх види залежно від змісту ухваленого рішення за результатами розгляду процесуального питання.
Колегія суддів зазначає, що наслідком відмови у прийнятті заяви про зміну предмету позову є повернення такої заяви позивачу.
Пунктом 6 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України, у свою чергу, визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Отже, враховуючи зміст та правові наслідки прийнятої протокольної ухвали від 08.04.2024, вона може бути оскаржена окремо від рішення суду та підлягає перегляду в порядку апеляційного провадження.
Відмовляючи у прийнятті до розгляду заяв позивачів про зміну предмету позову, суд першої інстанції послався на те, що в рамках підготовчого провадження позивач законом наділений правом вчинення однієї з таких дій: або змінити предмет позову, або змінити підстави позову. У даному випадку позивачі 03.04.2023 реалізували своє право щодо зміни підстав позову, а тому позбавлені процесуальної можливості в рамках цієї справи змінити предмет позову.
Враховуючи підстави відмови у прийнятті до розгляду заяв позивачів про зміну предмету позову, доводи апеляційних скарг, дослідженню наразі підлягає правова природа як заяв про зміну предмету позову від 22.03.2024, так і заяви позивачів від 03.04.2023 про зміну підстав позову.
Згідно зі статтею 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право позивача на зміну предмета або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.
Отже, в рамках підготовчого провадження позивач законом наділений правом вчинення однієї з таких дій: або змінити предмет позову, або змінити підстави позову. Одночасна зміна предмету позову законом не допускається, оскільки у такому випадку фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується обставинами, які не були визначені первісними підстави позову, і це за своєю суттю є новим позовом. Тому у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову.
Одночасною зміною предмету та підстави позову слід також розглядати подачу позивачем окремих заяв з розривом у часі про зміну підстави позову та заяви про зміну предмету позову. Дії позивача щодо зміни предмету позову за наявності попередньо реалізованого права на зміну його підстави не узгоджуються з правами, наданими частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а відповідна заява підлягає поверненню позивачеві.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена судом.
Згідно частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Водночас, визначені наведеними нормами 46 Господарського процесуального кодексу України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. (Суд звертається до правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі 922/1249/17 та в пункті 7.9 постанови Верховного Суду від 23.04.2019 у справі 911/1602/18).
Так, у червні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Квартал-Груп» (позивач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Сіті» (позивач-2) звернулись до суду з позовом у даній справі, в якому просили:
1) визнати незаконним та скасувати наказ від 11.03.2022 №11аг «Про примусове відчуження майна на користь підрозділів військової частини», виданий військовою частиною НОМЕР_1 за погодженням Дніпровської міської ради №7/10-469 від 11.03.2022;
2) визнати недійсним Акт про примусове відчуження або вилучення майна, складений та підписаний військовою частиною НОМЕР_1 та Дніпровською міською радою щодо нерухомого майна, належного ТОВ «Квартал-Груп», розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 35 та складається: літ. Л-1, нежитлова будівля, загальною площею 280,7 кв.м; літ. В-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ. М-навіс, загальною площею 180,0 кв.м; літ. Н- вагончик (тимчасовий), загальною площею 16,5 кв.м; літ. П - ТП (тимчасовий), загальною площею 7,6 кв.м; літ. Р- бесідка (тимчасова), загальною площею 10,9 кв.м; №1 - ворота, площею 8,8 кв.м; №2 - огорожа, площею. 581,3 кв.м; № 3 - хвіртка, площею 2,0, кв.м; №4 огорожа, площею 38,3 кв.м; №5 - ворота, площею 9,1 кв.м; №6- хвіртка, площею 2,5 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 19560431201;
3) визнати недійним акт про примусове відчуження або вилучення майна, складений та підписаний військовою частиною НОМЕР_1 та Дніпровською міською радою щодо нерухомого майна належного ТОВ «Естейт Сіті», розташованого за адресою: м. Дніпро, вулиця Січеславська Набережна, 47А, а саме нежитлової одноповерхневої споруди Виставкового центру літ. А-1, навіси літ. А', A'', A''', огорожі № 1,2,3, І - мостіння, загальною площею 2700 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3040294112101.
В обґрунтування заявленого позову позивачі як на фактичні обставини посилалися на те, що 25.03.2022 за місцем розташування спірного нерухомого майна позивачів прибула група осіб, частина яких була у військовому обмундируванні, які зайняли територію, прилеглу до нерухомого майна, та почали його демонтування і знищення. В обґрунтування таких дій особами, що захопили територію, було пред'явлено наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2022 №11аг «Про примусове відчуження майна на користь підрозділів військової частини». На виконання наказу від 11.03.2022 №11аг «Про примусове відчуження майна на користь підрозділів військової частини» складались акти про примусове відчуження або вилучення майна.
За доводами позивачів, викладеними у позовній заяві, наказ від 11.03.2022 №11аг було прийнято не для використання майна в умовах правового режиму воєнного стану та не для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, а на користь підрозділів територіальної оборони, які не є органом державної влади, тобто з порушенням пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», частини 2 статті 326 Цивільного кодексу України, статей 1, 3 та пункту 4 частини 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Також у позовній заяві позивачі посилалися на те, що наказ від 11.03.2022 №11аг видано з порушенням статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки, окрім зазначеного, втручання держави у право власності не переслідувало легітимної мети, зі змісту наказу не вбачається, що держава дійсно потребувала спірного майна для конкретної мети.
Отже, за доводами позивачів, наказ від 11.03.2022 №11аг підлягає визнанню незаконним та скасуванню як такий, що прийнятий з порушенням актів законодавства і порушує право власності позивачів.
Як наслідок, також підлягають визнанню незаконними та скасуванню акти про примусове відчуження або вилучення майна (документи, що припиняють право власності особи, у якої примусово відчужується майно, та документи, на підставі яких виникає право власності у особи, на користь якої здійснюється примусове відчуження майна), складені на підставі наказу від 11.03.2022 №11аг.
03.04.2023 від позивачів до Господарського суду міста Києва надійшла «заява про зміну підстав позову» (том 4, а.с. 2-16).
У поданій заяві позивачі, окрім обставин відсутності мети задоволення потреб держави в умовах воєнного стану, посилалися також на відсутність передбачених законодавством умов, які можуть бути покладені в основу рішення про вилучення цивільного об'єкту для забезпечення оборони України. Відсутність таких умов полягає у відсутності потреб у використанні Державою майна, яке б могло надати військову перевагу. У наказі від 11.03.2022 №11аг не наведено обґрунтування щодо віднесення майна до військового об'єкта за критерієм «повне або часткове зруйнування, якого в конкретних умовах обстановки надає явну військову перевагу» у розумінні визначення військового об'єкта, наведеного у пункті 11 глави 2 розділу І Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерством оборони України №164 від 23.03.2017.
Оцінюючи зміст вказаної заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що вона є заявою про зміну підстав позову, оскільки обставини, зазначені у позові, та у «заяві про зміну підстав», пов'язані з дослідженням різних фактів (в рамках вирішення можливості вилучення майна на користь підрозділів територіальної оборони підлягає з'ясуванню компетенція останнього, натомість відсутність умов для вилучення цивільного об'єкту стосується з'ясування військової необхідності), і встановлення обґрунтованості однієї не має наслідком обґрунтованість іншої, або навпаки.
Однак, колегія суддів зазначає, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15.
Зміна підстав позову це повна заміна обставин позову новими обставинами.
Так, виходячи зі змісту заяви позивачів від 03.04.2023, останні у даному випадку не змінювали обставин, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги (фактичні обставини залишилися ті самі), а лише доповнили їх новими обставинами та посиланнями на норми права, що є безпосередньо пов'язаними з основними підставами позову. У заяві від 03.04.2023 збережено підстави позову, які вказувались у первісній позовній заяві.
Враховуючи зазначене, заявою від 03.04.2023 позивачі підстави позову не змінювали, доводи апеляційних скарг з приводу чого є обґрунтованими.
22.03.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті» до Господарського суду міста Києва було подано заяви про зміну предмету позову, в яких предмет позову сформовано таким чином:
1. Визнати незаконним та скасувати наказ від 11.03.2022 №11аг «Про примусове відчуження майна на користь підрозділів військової частини», виданий військовою частиною НОМЕР_1 за погодженням Дніпровської міської ради №7/10-469 від 11.03.2022.
2. Визнати недійсним акт про примусове відчуження або вилучення майна, складений та підписаний військовою частиною НОМЕР_1 та Дніпровською міською радою щодо нерухомого майна належного Товариству з обмеженою відповідальністю «Квартал-Груп» (ЄДРПОУ 43120748), розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 35 та складається: літ. Л-1, нежитлова будівля, загальною площею 280,7 кв.м.; літ. В-навіс, загальною площею 180,0 кв.м.; літ. М- навіс, загальною площею 180,0 кв.м.; літ. Н - вагончик (тимчас.), загальною площею 16,5 кв.м.; літ. П - ТП (тимчас.), загальною площею 7,6 кв.м.; літ. Р - бесідка (тимчас.), загальною площею 10,9 кв.м.; № 1 - ворота, площею 8,8 кв.м.; № 2 - огорожа, площею 581,3 кв.м.; № 3 - хвіртка, площею 2,0 кв.м.; №4 - огорожа, площею 38,3 кв.м.; № 5 -ворота, площею 9,1 кв.м.; № 6- хвіртка, площею 2,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 19560431201.
3. Витребувати від військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал-Груп» (ЄДРПОУ 43120748) споруди (складові частини/елементи): літ. Л-1, нежитлова будівля, загальною площею 280,7 кв.м.; літ. В-навіс, загальною площею 180,0 кв.м.; літ. М- навіс, загальною площею 180,0 кв.м.; літ. Н - вагончик (тимчас.), загальною площею 16,5 кв.м.; літ. П - ТП (тимчас.), загальною площею 7,6 кв.м.; літ. Р - бесідка (тимчас.), загальною площею 10,9 кв.м.; № 1 - ворота, площею 8,8 кв.м.; № 2 - огорожа, площею 581,3 кв.м.; № 3 - хвіртка, площею 2,0 кв.м.; №4 - огорожа, площею 38,3 кв.м.; № 5 - ворота, площею 9,1 кв.м.; № 6- хвіртка, площею 2,5 кв.м..
4. Визнати недійсним акт про примусове відчуження або вилучення майна, складений та підписаний військовою частиною НОМЕР_1 та Дніпровською міською радою щодо нерухомого майна належного товариству з обмеженою відповідальністю «Естейт Сіті» (ЄДРПОУ 43505163), розташованого по за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 47А, а саме нежитлової одноповерхової споруди Виставкового центру літ. А-1, навіси літ. А', А'', А''', огорожі №1, 2, 3, І - мостіння, загальною площею 2700 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 304029412101.
5. Витребувати від військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Сіті» (ЄДРПОУ 43505163) споруди (складові частини/елементи): нежитлова одноповерхова споруда виставкового центру літ. А-1, навіси літ. А', А'', А''', огорожа № 1, 2, 3, І - мостіння.
Враховуючи наведене, а також зміст раніше поданої позовної заяви та обставини справи, колегія суддів розцінює відповідні заяви ТОВ «Квартал-груп» та ТОВ «Естейт сіті» як заяви про зміну предмета позову, які полягають у доповненні вимог, з якими позивачі звернулися до відповідачів, вимогами про витребування майна.
При цьому суд враховує, що метою заявлення як первісно сформованих у позові, так і доповнених заявами про зміну предмету позову вимог є захист права власності позивачів на майно, яке, як стверджують позивачі, було незаконно вилучене/відчужене у них в умовах правового режиму воєнного стану, введеного в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року Указом Президента України, на підставі спірних наказів та актів вилучення майна. Тобто відповідні вимоги пов'язані єдиними підставами позову та є похідними від первісних.
З огляду на викладене, враховуючи, що суд не встановив, що заявою від 03.04.2023 позивачі змінювали підстави позову, колегія суддів приймає як належні твердження скаржників про те, що вони не були позбавлені права у межах підготовчого провадження змінити предмет позову, про що і були подані заяви від 22.03.2024.
Місцевим господарським судом, у свою чергу, невірно застосовано положення частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.
Приписи статей 15, 16 Цивільного кодексу України та господарський процесуальний закон надають особі право самостійно визначити спосіб захисту для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, в тому числі, і шляхом обрання самостійно предмету позову для реалізації такого права на захист.
При цьому, колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Так, у рішенні від 08.12.2016 року у справі «ТОВ «ФРІДА» проти України» (заява №24003/07) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (рішення від 17.01.2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06).
У рішенні від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28.10.1998 у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Отже, згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише формальний, але й фактичний. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви (скарги) або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у прийнятті до розгляду заяв позивача про зміну предмету позову з наведених судом мотивів.
Посилання відповідача-1 у відзиві на апеляційну скаргу на постанову Верховного Суду від 17.02.2023 у справі №902/560/20(902/301/21) є неприйнятними з огляду на те, що така постанова прийнята судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі. Зі змісту наведеної постанови вбачається, що у справі №902/560/20(902/301/21) позивач до зміни предмету позову не ініціював питання щодо захисту права власності на свою частку у фермерському господарстві, а захищав інші свої права, зокрема оскаржував рішення засновників фермерського господарства. Тобто в первісній позовній заяві позивачем не ставилося питання щодо захисту його права власності на частку у Фермерському господарстві. Натомість у справі №904/868/22 позивачі одразу в первісній позовній заяві зазначали про необхідність захисту свого права власності на майно та ініціювали перед судом питання щодо скасування та визнання недійсними документів, на підставі яких відбулося примусове відчуження майна.
Більш того, на противагу доводам відзиву відповідача-1 на апеляційні скарги, місцевий господарський суд не покладав в обґрунтування відмови у прийнятті до розгляду заяв про зміну предмету позову те, що саме ці заяви за своєю правовою природою направлені на зміну як предмету, так і підстав позову в даній справі, а посилався на неможливість одночасної зміни предмету та підстав з огляду на раніше прийняту до розгляду судом заяву від 03.04.2023.
Що стосується доводів третьої особи щодо фактичної відсутності майна на момент подання позову, то вказане питання не підлягає дослідженню на стадії вирішення питання щодо прийняття заяв про зміну предмету позову.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункт 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи (у даному випадку заяви) для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Так, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що протокольна ухвала суду першої інстанції від 08.04.2024 не ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційних скарг спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційні скарги позивачів підлягають задоволенню.
За змістом частини 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали про повернення позовної заяви справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову в прийнятті до розгляду заяв позивача про зміну предмету позову у справі №904/868/22 є необґрунтованим, отже, протокольна ухвала Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22 підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом даних апеляційних скарг, виходячи зі змісту норм статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті згідно із загальними правилами вказаної статті.
Керуючись статтями 255, 269, 270, 275, 277, 280, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Квартал-груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт сіті» на протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22 про відмову в прийнятті до розгляду заяв позивача про зміну предмету позову задовольнити.
Протокольну ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 у справі №904/868/22 про відмову в прийнятті до розгляду заяв позивача про зміну предмету позову скасувати.
Матеріали справи №904/868/22 повернути до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді І.А. Іоннікова
А.І. Тищенко