вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" червня 2024 р. Справа№ 910/17252/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Іоннікової І.А.
секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 04.06.2024,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 07.02.2024 (повний текст складено 21.02.2024)
у справі № 910/17252/23 (суддя М.О. Лиськов)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги"
про стягнення 926 494 317, 94 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2023 року Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" стягнення 926 494 317,94 грн, з яких: 695 171 850,20 грн основної заборгованості, 1 203 870,18 грн інфляційних втрат, 183 077 718,65 грн пені та 47 040 878, 91 грн - 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем передбачених договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.209 №0205-02024 термінів поетапної оплати вартості та оплати фактичної вартості за отриману послугу у період з червня 2023 по жовтень 2023 року включно.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/17252/23 провадження у справі №910/17252/23 за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" про стягнення 926 494 317,94 грн в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 695 171 850,20 грн закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.
Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості в розмірі 695 171 850,20 грн, суд виходив з встановлених обставин справи, а саме що в цій частині предмет спору припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі.
Відмовляючи у позові в частині стягнення пені у розмірі 183 077 718,65 грн суд, з посиланням на постанову Верховного Суду від 26.07.2023 № 922/1948/22, зазначив, що згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови № 332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) нарахування та стягнення штрафних санкцій зупинене на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.
В частині вимог про стягнення 1 203 870,18 грн інфляційних втрат та 47 040 878, 91 грн - 3% річних, суд зазначив про неможливість нарахування інфляційних втрат на суми прострочення оплати планових платежів, оскільки обов'язок щодо оплати планових платежів існує лише впродовж розрахункового періоду, тобто до останнього календарного дня розрахункового місяця, а інфляційні втрати можуть нараховуватись лише починаючи з місяця, наступного за місяцем, якому мав бути здійснений платіж. Отже, дані вимоги є передчасними, оскільки ТОВ «КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ» у даному випадку звільняється від відповідальності порушення грошового зобов'язання по договору до завершення дії обставі непереборної сили.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягнені пені у розмірі 183 077 718,65 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 203 870,18 грн, 3% річних у розмірі 47 040 878,91 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» в частині стягнення сум пені у розмірі 183 077 718,65 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 203 870,18 грн, 3% річних у розмірі 47 040 878,91 грн задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що положення постанови НКРЕКП №332 (підпункт 16 пункту 1), яка є підзаконним нормативно-правовим актом, не можуть бути спеціальними відносно положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які є законами, у зв'язку з чим не повинні застосовуватись у спірних правовідносинах щодо стягнення штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання.
В підтвердження даних доводів скаржник посилається на ухвалу КГС ВС від 09.08.2023 у справі № 911/1359/22, якою справу передано на розгляд Об'єднаної палати, оскільки суд касаційної інстанції вважає за необхідне відступити від висновку (позиції щодо остаточної відмови в задоволенні позову про стягнення штрафних санкцій на підставі постанови НКРЕКП № 332), що міститься у постанові від 26.07.2023 у справі № 922/1948/22. Скаржник зазначає, що розгляд справи Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду призначено на 15.03.2024.
Крім того, апелянт зауважує, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання. При цьому, позивач вважає, що відповідачем не надано до суду доказів, що б підтверджували б надзвичайні і невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлювали належне виконання стороною свого обов'язку по договору, а виданий Торгово-промисловою палатою чи її регіональними представництвами сертифікат не є беззаперечним доказом існування форс-мажору, а тому суд повинен критично оцінювати даний доказ з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (Постанови Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 911/589/21, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).
Позивач також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що «до формування позивачем акту приймання-передачі послуг за відповідний розрахунковий період відповідач не знає фактичної вартості наданих послуг передачі електричної енергії та, відповідно, не може виконати зобов'язання щодо здійснення оплати за фактичний обсяг наданих послуг», оскільки як вказує апелянт, договором про надання послуг для розрахунку за ним встановлено два види обсягу послуги - плановий і фактичний, які використовуються одночасно та не виключають один одного. При цьому, плановий обсяг послуги підлягає оплаті на умовах попередньої оплати протягом розрахункового місяця, а фактичний обсяг встановлюється по закінченню такого розрахункового місяця.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 01.01.2019 між НЕК «Укренерго» (правонаступником якого є Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго") і Товариством з обмеженою відповідальністю «КИЇВСЬКІ ПОСЛУГИ» (правонаступником якого є ТОВ «КИЇВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ») укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0205-02024 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого НЕК «Укренерго» (Оператор системи передачі, ОСП) зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі - послуга) відповідно до умов цього Договору, а ПрАТ «ДТЕК КРЕ» (далі - користувач, відповідач) зобов'язується здійснювати оплату за ;ту відповідно до умов цього договору.
21.09.2021 між сторонами укладено додаткову угоду №4 до договору, пунктом 1 якої сторони погодили викласти договір про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.09.2019№0205-02024 в новій редакції.
Так, згідно з п. 1.1. договору в редакції додаткової угоди №4 за цим договором ОСП зобов'язується надавати послуги з передачі електричної енергії (далі - послуга), а користувач зобов'язується здійснити оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
Згідно з п. 4.1 договору в редакції додаткової угоди №4 для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць.
2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу XI Кодексу системи передачі.
Відповідно до умов п. 5.2 договору в редакції додаткової угоди №4 користувач здійснює поетапну передоплату планової вартості послуги ОСП таким чином:
1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості Послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього Договору. Подальша оплата здійснюється шляхом сплати 1/5 від планової вартості Послуги, яка визначена згідно з розділом 3 цього Договору, відповідно до такого алгоритму:
2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця;
3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця,-
4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця;
5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.
Пунктом 5.5. договору в редакції додаткової угоди №4 користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).У випадку порушення користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, відповідачем щомісячно надавались до НЕК «Укренерго» повідомлення про планові обсяги послуги на розрахунковий період, на підставі яких позивачем в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» формувалися та направлялися відповідачу відповідні рахунки. Дані рахунки відповідач мав оплачувати згідно з системою платежів і розрахунків, яка передбачена п. 5.2 та п. 8.3 договору в редакції додаткової угоди №4.
Водночас, на переконання позивача, всупереч вище зазначеним пунктам договору, відповідач порушив свої зобов'язання по оплаті основного боргу за отриману послугу за період червень 2023 - жовтень 2023 (п'ять рахунків) в загальному розмірі (станом на 02.11.2023) - 695 171 850,20 грн, що додатково підтверджується довідкою ГУ AT «Ощадбанк» № 16/2-09/71299/2023 від 24.10.2023 про надходження коштів за період 01.07.2023 - 20.10.2023, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Частинами 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про надання послуг з передачі.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем надавались послуги відповідачу за договором з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0205-02024 за період червень 2023 року - жовтень 2023 року, проте останній належним чином свої зобов'язання не виконував, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 695 171 850,20 грн, яка станом на момент звернення з даним позовом до суду відповідачем не оплачена.
Водночас, судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що після відкриття провадження у справі відповідачем на користь позивача в рахунок погашення заборгованості за період червень 2023 року - жовтень 2023 року сплачено суму у розмірі 695 171 850,20 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, долученими до матеріалів справи.
Отже, відповідачем сплачено на користь позивача суму основної заборгованості.
Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав, з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Враховуючи, що предмет спору, а саме вимога про стягнення основної заборгованості у розміні 695 171 850,20 грн, припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 695 171 850,20 грн провадження слід закрити.
За таких обставин предметом розгляду у даній справі є спір на суму 231 322 467,74 грн, з яких: 1 203 870,18 грн - інфляційні втрати, 47 040 878,91 грн - 3% річних, 183 077 718,65 грн - пеня.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 610, частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Вище встановлено, що позивачем надавались послуги відповідачу за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0205-02024 за період червень 2023 року - жовтень 2023 року, проте останній належним чином свої зобов'язання не виконував, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 695 171 850,20 грн.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 216, статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).
Відповідно до п. 6.1 договору за внесення платежів, передбачених главою 2 цього договору, з порушенням термінів користувач сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.
Згідно з розрахунком позивача, останнім нарахована пеня в сумі 183 077 718,65 грн за прострочення оплати послуг за період з червня 2023 року по жовтень 2023 року.
Разом із цим, відповідач наголошував на тому, що постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413 зупинено нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до статті 1 Закону України від 22.09.2016 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.
Згідно з частиною 1 статті 3 цього Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 6 Закону України "Про ринок електричної енергії" до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
25.02.2022 НКРЕКП прийнято постанову № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану".
Пунктом 5 вказаної постанови (доповненим згідно з постановою НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
Підпунктом 16 пункту 1 постанови №332 (доповненим згідно з постановою № 413 від 26.04.2022) визначено зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії на період воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.
Дана постанова в указаній частині є чинною та не визнана недійсною в установленому законом порядку.
Відповідно до Закону України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено відповідний Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року.
У подальшому, Законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 02212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-IX, від 16.11.2022 № 2738- IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено відповідні укази Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відтак, положення вказаної постанови НКРЕКП № 413 від 26.04.2022, з урахуванням формулювання підпункту 16 пункту 1 про розповсюдження його дії на увесь період воєнного стану, поширюють свою дію на спірні правовідносини сторін.
При цьому, судом враховані також правові позиції Верховного Суду, які викладені в постановах від 19.08.2022 у справі №912/1941/21, від 25.01.2022 у справі №911/782/21, за якими положення постанови НКРЕКП є спеціальними щодо правового регулювання спірних правовідносин та підлягають обов'язковому виконанню учасниками ринку електричної енергії відповідно до статті 6 Закону України "Про ринок електричної енергії".
Також, відповідно до викладеної у постанові Верховного Суду від 26.07.2023 № 922/1948/22 правової позиції, згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови № 332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) нарахування та стягнення штрафних санкцій зупинене на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування. Як вбачається із Постанови, її прийнято відповідно до законів України "Про ринок електричної енергії", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, введеним відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженим Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду з метою забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25.02.2022.
Колегія судів звертає увагу скаржника на те, що постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 16.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 у справі №911/1359/22 в оскаржуваній частині щодо вимог про стягнення пені у розмірі 17 933 524,59 грн залишено без змін.
При цьому, об'єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №922/1948/22 з урахуванням уточнення такого змісту:
- підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП №332 має обов'язковий характер як норма щодо правового регулювання договірних відносин учасників ринку електроенергії щодо відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії;
- зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії є обов'язковим з урахуванням імперативного характеру підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП №332.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 183 077 718,65 грн, нарахованої унаслідок прострочення оплати послуг за період з червня 2023 року по жовтень 2023 року.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач посилається на настання форс-мажорних обставин та вказує, що листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Так, відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Пунктом 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України вказано ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Вище зазначалось, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, який у подальшому, Законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 02212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-IX, від 16.11.2022 № 2738- IX "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" затверджено відповідні укази Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 №757/2022, від 06.02.2023 №58/2023, якими строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.
Внаслідок збройної агресії російської федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами, адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21).
На підтвердження настання форс-мажорних обставин Товариство отримало Сертифікат Київської обласної (регіональної) Торгово-промислової палати №3200-23-0754 від 15.02.2023 про форс-мажорні обставини (обстави непереборної сили), яким засвідчено форс-мажорні обставини (обстави непереборної сили), а саме: військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, щодо обов'язку оплати (зобов'язання) оплати послуг з передачі електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0205-02024 від 01.01.2019 з 24.02.2022 по 15.03.2023 (дата сертифікату), який підтверджує, що ці обставини унеможливили виконання Договору у зазначений термін.
На переконання відповідача, внаслідок настання форс-мажорних обставин, в силу п. 10.2 договору термін виконання зобов'язань за цим договором у разі форс-мажорних обставин відкладається на строк дії таких обставин.
Відповідач також посилається на ту обставину, що воєнний стан в Україні триває, а отже подання позову про стягнення заборгованості за договором за період з 24.02.2022 є передчасним, оскільки строк виконання зобов'язань, які виникли після 24.02.2022 ще не настав, відповідно і відповідальність, передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не може застосовуватись до правовідносин, які виникли між сторонами договору після 24.02.2022.
Наведене вище обґрунтування відповідача свідчить про наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між настанням форс-мажорних обставин, спричинених військовою агресією російської федерації проти України, неможливістю своєчасно виконувати зобов'язання за договором, що додатково підтверджується сертифікатом №3200-23-0754 про форс-мажорні обстави (обставини непереборної сили).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 наведений правовий висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних, річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та 3 річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
За таких обставин, позовні вимоги ПрАТ «НЕК «Укренерго» щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 24.02.2022 по даний час (у тої числі за період червень-жовтень 2023) є передчасними, оскільки ТОВ «КИЇВСЬ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ» у даному випадку звільняється від відповідальності порушення грошового зобов'язання по договору до завершення дії обставин непереборної сили.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним, оскільки строк виконання зобов'язань відкладається і підставі п. 10.2 договору на строк дії форс-мажорних обставин.
Відповідно до п. 6.5 договору оплата за фактичний обсяг наданих послуг з передачі електричної енергії здійснюється користувачем протягом 3 банківських днів з дати отримання та на підставі акта приймання передачі послуги, який ОСП надає користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим. Отже, до формування позивачем акту приймання-передачі послуг за відповідний розрахунковий період відповідач не знає фактичної вартості наданих послуг передачі електричної енергії та, відповідно, не може виконати зобов'язання щодо здійснення оплати за фактичний обсяг наданих послуг.
Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, у постановах від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, на тому, що наразі в державі відсутні нормативно-правові акти, які регулюють порядок нарахування інфляційних втрат. Тому, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексацію грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007 Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) з офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величин приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 висловлена правова позиція про те, що «Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державної службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція)».
Таким чином суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про неможливість нарахування інфляційних втрат на суми прострочення оплати планових платежів, оскільки обов'язок щодо оплати планових платежів існує лише впродовж розрахункового періоду, тобто до останнього календарного дня розрахункового місяця, а інфляційні втрати можуть нараховуватись лише починаючи з місяця, наступного за місяцем, якому мав бути здійснений платіж.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 203 870,18 грн інфляційних втрат та 47 040 878,91 грн - 3% річних.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/17252/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/17252/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі №910/17252/23 залишити без змін.
Матеріали справи №910/17252/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 17.06.2024.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.А. Іоннікова