вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" червня 2024 р. Справа№ 910/12917/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Тарасенко К.В.
Кравчука Г.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 30.11.2023
у справі №910/12917/23 (суддя В.В. Джарти)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Флешком"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"
про стягнення заборгованості у розмірі 97 783,78 грн
У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Флешком" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення заборгованості у розмірі 97 783,78 грн, з яких: 78 653,42 грн боргу, 15 791,02 грн пені, 2 382,57 грн інфляційних втрат та 956,77 грн три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані ухиленням відповідача від своєчасної оплати поставленого товару згідно з договором поставки № 26082020 від 26.08.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Флешком" про стягнення заборгованості у розмірі 97 783,78 грн задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Флешком" 78 653,42 грн боргу, 15 791,02 грн пені, 2 382,57 грн інфляційних втрат та 956,77 грн три проценти річних та 2 684,00 грн витрат зі сплати судового збору.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі №910/12917/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення постановлено місцевим судом з порушенням норм процесуального та матеріального права. При цьому скаржник зазначив, про наявність форс-мажорних обставин, що в силу ст. 614 ЦК України є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання. Також скаржник вказав про відсутність будь-яких правових підстав стверджувати, що, визначений договором граничний строк виконання зобов'язання з оплати товару, сплив.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.12.2023 апеляційну скаргу у справі №910/12917/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Тищенко О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.
25.01.2024 матеріали справи №910/12917/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2024, у зв'язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/12917/23.
Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2024, справу №910/12917/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Кравчук Г.А., Тарасенко К.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі №910/12917/23 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
29.02.2024 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі №910/12917/23. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
27.03.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 26.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФЛЕШКОМ", як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА", як покупцем, був укладений договір поставки №26082020 (далі - договір поставки).
За умовами пункту 1.1 укладеного договору поставки постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товари народного споживання, а саме електропобутові товари (побутові холодильники, морозильники машини і прилади для механізації побутових робіт, побутові прилади для очищення, зволоження, кондиціювання повітря, електроосвітлювальну арматуру і електролампи, електронагрівальні прилади, провідникові вироби і т.д. і т.п), телерадіотовари (електропрогравальну, звукозаписувальну апаратуру, апаратуру для відеозапису та відтворення зображення і звуку, носії для запису звуку, платівки, телевізійні приймачі, частини, вузли, а також деталі до них і т.д. в т.п.), комп'ютерну техніку (комп'ютерна техніка, її комплектуючі, носії інформації, очищуючі засоби), далі по тексту - товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених Договором.
Відповідно до пункту 9.1 договору поставки договір поставки діє до 31.12.2022, а згідно з пунктом 9.4 договору поставки - у випадку, якщо жодна із сторін у строк не пізніше 14 календарних днів до закінчення строку дії договору не заявить в письмовій формі іншій стороні про свою відмову від пролонгації договору, договір автоматично пролонгується на наступний календарний рік. Оскільки суду не представлено письмових заперечень щодо пролонгації договору, договір є продовженим до 31.12.2023.
Пунктом 2.1 договору поставки передбачено, що товар поставляється партіями. Номенклатура партії товару, його кількість і ціна встановлюються за погодженням сторін на підставі на поставку відповідної партії (далі - Заявка), і вказуються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/або у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які є специфікацією в розумінні в статті 266 Господарського кодексу України.
Згідно із пунктом 2.4 договору поставки виставлення постачальником покупцеві рахунку-фактури, прийняття покупцем відповідної партії товару (підписання сторонами відвантажувальних документів (видаткових накладних) і подальша його оплата вважається досягненням сторонами згоди в частині номенклатури (предмета і асортименту), кількості, ціни товару.
Відповідно до пункту 2.7. договору поставки датою поставки вважається дата підписання сторонами відвантажувальних документів (видаткових накладних, ТТН) на товар.
Пунктом 2.8 договору поставки передбачено, що право власності на товар від постачальника до покупця переходить у момент підписання відвантажувальних (видаткових накладних, ТТН) покупцем. До моменту підписання покупцем відвантажувальних документів на товар, всі ризики, пов'язані з пошкодженням або втратою товару, несе постачальник.
Згідно з пунктом 3.5. договору поставки покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних з дати поставки відповідної партії товару.
На виконання умов договору поставки Товариство поставило (передало), а відповідач прийняв товар загальною вартість 174 077,58 грн, що підтверджується видатковою накладною: № 6644 від 27.02.2023. Відповідачу був виставлений рахунок на оплату № 6644 від 27.02.2023.
Станом на 31.03.2023 сторонами був складений та підписаний акт звірки, в якому засвідчена наявність заборгованості Підприємства перед позивачем у розмірі 288 115,22 грн.
Позивач зазначив у своєму позові, що відповідачем здійснювались часткові оплати, а також повернення поставленого за договором поставки товару.
Також сторонами складений та підписаний акт звірки станом на 31.07.2023, в якому значиться, що заборгованість Підприємства становить 78 653,42 грн.
Оскільки вказана заборгованість не була погашена відповідачем, Товариство звернулось із цим позовом до суду , в межах якого просило стягнути 78 653,42 грн боргу, 15 791,02 грн пені, 2 382,57 грн інфляційних втрат та 956,77 грн три проценти річних за період з 14.03.2023 по 08.08.2023.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписи вказаної статті кореспондуються із нормами статті 712 ЦК України. Частиною 2 якої передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що станом на 31.03.2023 та 31.07.2023 сторонами складений, підписаний та скріплений печатками юридичних осіб акти звірки взаєморозрахунків.
Згідно з вимогами чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання актів звірки, головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Із наданих актів звірки взаєморозрахунків вбачається, що ТОВ "ДІЄСА" засвідчує факт наявності у нього зобов'язання зі сплати грошових коштів у розмірі 78 653,42 грн.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором поставки, яка складає 78 653,42 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, Підприємство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, місцевий суд дійшов правильного висновку про законність та обґрунтованість вимог Товариства про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач також просив суд стягнути з Підприємства 15 791,02 грн пені, нарахованої на суму основного боргу за період 14.03.2023-08.08.2023, 956,77 грн 3% річних за період 14.03.2023 по 08.08.2023 та 15 791,02 грн інфляційних втрат за період березень - червень 2023 року на вищевказану суму основного боргу.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 7.4. договору поставки за прострочення оплати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожний день прострочення, але не більше 20 % від вартості поставленої партії товару.
Колегія суддів перевіривши здійснений позивачем розрахунок, дійшла висновку про його правильність. Таким чином, розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором від 26.08.2020 №26082020 становить 15 791,02 грн.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд апеляційної інстанції встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога про стягнення 956,77 грн 3% річних та 15 791,02 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню в цій частині.
Щодо посилань скаржника на настання форс-мажорних обставин, спричинених введенням воєнного стану на території України та колегія суддів зазначає наступне.
В пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Частиною 1 цієї статті встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати (пункт 75).
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Саме таких висновків дотримується колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, у постанові від 04.10.2022 у справі № 927/25/21.
Так, сутність наданих відповідачем як Листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорними обставинами військову агресію Російської Федерації проти України, так і Сертифікатів про форс-мажорні обставини (№ 3000-22-0460 від 25.07.2022, № 3000-22-0461 від 02.11.2022, № 3000-22-1394 від 12.11.2022, № 3000-22-1397 від 11.11.2022, № 3000-22-0457 від 25.07.2022, № 3000-22-0556 від 10.08.2022, № 3000-22-1398 від 11.11.2022, № 3000-22-1393 від 11.11.2022, № 3000-22-0654 від 25.08.2022, № 3000-22-0752 від 06.09.2022, № 3000-23-0062 від 29.12.2022, № 3000-23-0018 від 29.12.2022) зводяться до неможливості виконання зобов'язання з використання об'єктів оренди та приміщень під склади та магазини, в той час як предметом спору є стягнення заборгованості за поставлений позивачем товар.
Посилання ж апелянта на форс-мажор, під впливом якого відповідач ймовірно знаходився в 2022 році, зокрема, що пов'язано із знищенням центрального складу відповідача, жодним чином не могло вплинути на виконання договору поставки в 2023 році, оскільки, заборгованість відповідача, як вже зазначалось вище, виникла у зв'язку з поставкою товару в 2023 році та на дату поставки товару (27.02.2023) знищення складу вже сталося і не може бути невідворотною обставиною.
Так само як і посилання скаржника на втрату контролю над магазинами, припинення торгівлі, збитки внаслідок військової агресії проти України, що сталось 24.02.2022, не можуть впливати на зобов'язання скаржника з оплати товару, прийняті ним на себе в 2023 році при замовленні товару у постачальника та прийманні такого товару на умовах, узгоджених сторонами в договорі поставки.
Крім того, матеріали справи не містять, а апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження повідомлення позивача про настання обставин непереборної сили в найкоротший термін з моменту їх настання.
Щодо тверджень скаржника про ненастання, обумовленого договором поставки строку оплати прийнятого товару, у зв'язку з невиконанням позивачем умов договору щодо передачі відповідачу повного комплекту документів на товар, вказаного в п. 2.9 договору, то вони є безпідставними, оскільки, апелянтом жодним чином не підтверджено вказані доводи та не надано суду доказів того, що він звертався до позивача з приводу ненадання йому товаросупровідних документів на товар, передбачених п. 2.9 договору у строки, встановлені договором, у той час як належне приймання поставленого позивачем товару, підписання відповідних документів щодо його прийняття відповідачем та відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача, свідчать про належне виконання позивачем умов договору поставки та наявність обов'язку відповідача здійснити оплату за поставлений товар.
Усі інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків господарського суду та не свідчать про порушення чи неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідно, не знайшли своє підтвердження.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 30.11.2023 відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 у справі №910/12917/23 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса".
Матеріали справи №910/12917/23 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді К.В. Тарасенко
Г.А. Кравчук