ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
12 червня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/5479/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Таран С.В., Поліщук Л.В.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
за участю представників учасників справи:
від ПАТ “НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ “УКРЕНЕРГО” - Шорстов Олег Юрійович в порядку самопредставництва
від АТ “ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ” - адвокат Калініченко Сергій Миколайович
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства “НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ “УКРЕНЕРГО”
на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 (повний текст складено та підписано 11.04.2024, суддя Невінгловська Ю.М.)
у справі №916/5479/23
за позовом Приватного акціонерного товариства “НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ “УКРЕНЕРГО”
до Акціонерного товариства “ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ”
про стягнення 1 927 519,50 грн
Приватне акціонерне товариство “НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ “УКРЕНЕРГО” (далі - ПрАТ “НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ “УКРЕНЕРГО”) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в якій просило суд стягнути з Акціонерного товариства “ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ” (далі - АТ “ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ”) заборгованість у загальному розмірі 36 329 035,48 грн, з них: основна заборгованість у розмірі 34 401 515,98 грн, 3% річних у розмірі 861 890,37 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 065 629,13 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем умов Договору про надання послуг з передачі електричної енергії за №0522-02041 в частині повної та своєчасної оплати за отримані послуги.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 01.04.2024 було закрито провадження в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 34 401 515,98 грн.
АТ “ДТЕК ОДЕСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ” звернулось до суду першої інстанції з заявою про відстрочення виконання судового рішення у якому відповідач просить суд у разі повного або часткового задоволення судом позовних вимог відстрочити виконання судового рішення у цій справі строком на один рік.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по цій справі позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 1 065 629 грн 13 коп., три проценти річних у сумі 861 890 грн 37 коп., а також 28 912 грн 79 коп. витрат по сплаті судового збору.
Також оскаржуваним рішенням відстрочено його виконання строком на один рік до 01.04.2025.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції щодо відстрочення виконання рішення зазначив, що відповідачем надано достатні докази та наведено переконливі аргументи, які свідчать, що його фінансовий стан і зазначені у заяві обставини ускладнюють негайне виконання рішення у цій справі з урахуванням соціально важливої діяльності та необхідності якнайшвидшого відновлення господарської діяльності відповідача.
Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення в частині відстрочення його виконання скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким відповідачу відмовити у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення суду або змінити рішення суду та відстрочити виконання рішення суду строком на 3 місяця до 01.07.2024.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення в частині відстрочення його виконання суд фактично врахував лише майнові інтереси відповідача, не надавши об'єктивної та належної оцінки обставинам на які посилався позивач в запереченнях.
Так, за твердженням апелянта:
- позивач належить до Державного сектору економіки та забезпечує роботу об'єктів критичної інфраструктури;
- в результаті ракетних атак на енергетичні об'єкти магістральних мереж України майно позивача зазнало пошкоджень, що, як наслідок, для відновлення стабільної роботи енергоспроможності держави потребує великих фінансових витрат, при цьому на теперішній час позивач знаходиться у не менш скрутному фінансовому становищі ніж відповідач та інші суб'єкти господарювання, які постраждали та продовжують потерпати внаслідок військової агресії;
- у зв'язку із несвоєчасною оплатою відповідачем отриманих послуг, позивач не міг спрямувати власні кошти на відновлення пошкоджених об'єктів енергетики та був вимушений залучати кредитні фінансові ресурси;
- затримка оплати послуг з боку відповідача створює великі фінансові труднощі для позивача, оскільки ці кошти вже зараз вкрай необхідні для забезпечення нормальної роботи енергетичної інфраструктури та створення захисту від ракетних обстрілів;
- апелянт вважає, що погашення відповідачем суми основної заборгованості в ході розгляду справи не свідчить про добросовісність відповідача, оскільки своєчасна та повна оплата наданих послуг за договором є його обов'язком
- відстрочивши виконання рішення на один рік, суд позбавив позивача права отримати справедливу та своєчасну компенсацію від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за порушення з вини відповідача грошового зобов'язання, що значно порушує баланс інтересів між сторонами, не на користь позивача;
- відповідач не надав доказів скрутного фінансового становища, а суд першої інстанції не дослідив фінансовий стан відповідача (наявність активів, зобов'язань та фінансових можливостей) для своєчасного виконання рішення суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 відкрито апеляційне провадження по цій справі та призначено її до розгляду на 12.06.2024.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що судом першої інстанції під час прийняття рішення про відстрочення виконання рішення суду було враховано загально відомі обставини та надані відповідачем докази, які свідчать наявність обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення, зокрема запровадження воєнного стану, постійні ракетні обстріли енергетичної інфраструктури, зокрема об'єктів належних відповідачеві, що підлягають відновленню, ремонту, а також потребують виконання робіт з їх подальшого захисту, на що необхідні значні фінансові витрати.
Під час судового засідання від 12.06.2024 представник скаржник підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції в частині відстрочення його виконання без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною четвертою статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена (частини 4, 5 та 7 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).
З правового аналізу наведених норм вбачається, відстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи, при чому такі обставини мають свідчити про неможливість або реальне ускладнення виконання рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочення виконання рішення суду не повинно шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. ", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочення виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочення виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочення виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Отже, питання щодо надання відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.01.2020р. у справі №910/1180/19 та 03.09.2020р. у справі №905/30/16.
В той же час, відстрочка виконання рішення означає перенесення його виконання на інший час.
Водночас, відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. При цьому, саме відстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідними правовідносинами є незмінною.
Тобто, відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання.
Натомість, таке відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.
За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 року №5-пр/2013 у справі №1-7/2013 підставою для застосування відстрочки виконання судового рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення в установлені процесуальним законодавством строки. Зокрема, до таких обставин належать скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Як зазначено в згаданому рішенні Конституційного Суду України, відстрочка (розстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Таким чином, для надання відстрочки виконання судового рішення, суд встановлює у кожному конкретному випадку чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.
Відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Так, звертаючись до суду першої інстанції з заявою про відстрочення виконання рішення відповідач послався на те, що підставами, які унеможливлюють негайне виконання рішення є запровадження воєнного стану на території України з усіма негативними наслідками збройної агресії проти України та зокрема вплив цих наслідків на відповідача.
Відповідач зазначав, що протягом осінньо-зимового періоду 2022-2023 р.р. відбулись масовані ракетні удари по енергетичній інфраструктурі України, зокрема по об'єктам відповідача, що призвело до вкрай тяжких наслідків. Відтак кошти, які отримує відповідач під час здійснення своєї господарської діяльності, скеровуються в першу чергу на відновлення і ремонт електричних мереж та їх підготовку до наступного осінньо-зимового періоду.
Крім цього, відповідач звернув увагу на те, що ним сплачено позивачу основну суму заборгованості за договором та сторони у даній справі вочевидь не перебувають у рівних фінансових умовах, а їх економічні інтереси не є збалансованими.
Судова колегія зазначає, що у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022, який триває й до теперішнього часу.
Військова агресія рф проти України, направлена зокрема й на енергетичну інфраструктури країни до якої віднесено й об'єкти відповідача, які потерпають від регулярних ракетних та дронових ударів агресора, що безумовно призводить до їх руйнування та необхідності відновлення задля забезпечення життєдіяльності, як інфраструктури (критичної інфраструктури), так й громадян електричною енергією.
Відповідні обставини, в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.
Як слідує з заяви про відстрочення виконання рішення суду, першочерговим завданням АТ "ДТЕК Одеські електромережі" є забезпечення безперебійного електрозабезпечення м.Одеси та Одеської області, а відтак, відновлення енергетичної інфраструктури є пріоритетом серед інших зобов'язань, а тому кошти, які відповідач наразі отримує під час здійснення своєї господарської діяльності, мають скеровуватися в першу чергу на відновлення і ремонт електричних мереж та підготовку до наступного осінньо-зимового періоду.
Більш того, з урахуванням того, що на відповідача фактично покладено зобов'язання забезпечення здійснення ним виробничої діяльності (передачу електричної енергії), відстрочка виконання рішення призведе до реального виконання рішення суду, оскільки дасть можливість відповідачу продовжувати свою господарську діяльність та належним чином виконувати свої господарські зобов'язання.
Колегія суддів також враховує, що наявні матеріали справи свідчать про те, що відповідачем було погашено у повному обсязі основну заборгованість, що свідчить про те, що останній не має на меті уникнення від виконання взятих на себе зобов'язань, а відстрочення виконання рішення суду просив застосувати щодо зобов'язань по сплаті нарахованих позивачем та стягнутих судом першої інстанції сум 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання основного зобов'язання за договором.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку позивачем не надано, а наявні матеріли справи не містять, доказів на підтвердження того, у зв'язку із відстроченням виконання рішення суду про стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат, позивачу буде завдано збитки, він змушений буде понести додаткові витрати, тощо, зокрема з урахуванням того, що як вже було вказано вище, суму основного боргу відповідачем сплачено у повному обсязі.
З огляду на наведені обставини, колегія суддів вважає, що негайне звернення стягнення грошових коштів з відповідача, можливо й зможе забезпечити виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю негативно вплине на господарську діяльність відповідача, а також на можливість виконання ним своїх функцій, які полягають, зокрема наданні послуг з поставки електричної енергії, як громадянам, так і підприємствам, установам, зокрема й тим, що належать до критичної інфраструктури.
Отже, наведені вище обставини, які склались та не залежать від волі відповідача, зокрема війська агресія рф проти України, руйнування енергетичних об'єктів відповідача внаслідок ракетно-дронових ударів, необхідність їх відновлення задля забезпечення життєдіяльності країни, підтверджують відсутність у нього в даний час об'єктивної можливості виконати негайно в повному обсязі рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 та свідчать про винятковість цього випадку у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України.
Відтак, на переконання колегії суддів, відстрочивши виконання рішення суду на один рік, місцевий господарський суд забезпечив стабільну діяльність відповідача, як стратегічного підприємства в умовах воєнного стану країни та реальне виконання рішення суду.
Стосовно посилань апелянта на те, що затримка оплати послуг з боку відповідача створює великі фінансові труднощі для позивача, оскільки ці кошти вже зараз вкрай необхідні для забезпечення нормальної роботи енергетичної інфраструктури та створення захисту від ракетних обстрілів, колегія суддів зазначає, що у даному випадку як вже було вказано вище, відповідачем суму основного боргу сплачено у повному обсязі та такі кошти позивачем можуть бути використані для власних потреб, в той же час, як вже було вказано вище позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відстрочення виконання рішення суду, яким стягнуто суми 3% річних та інфляційних втрат, завдасть позивачеві будь-яких збитків, фінансових втрат тощо.
На переконання колегії суддів у справі, яка розглядається, відповідачем надано достатні докази та наведено переконливі аргументи, які свідчать, що його фінансовий стан і зазначені у заяві обставини ускладнюють негайне виконання рішення у цій справі з урахуванням соціально важливої діяльності та необхідності якнайшвидшого відновлення господарської діяльності відповідача.
За таких обставин, відстрочення виконання рішення для відповідача в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, як на тому наголошує скаржник, а відповідач лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, відновити нормальну господарську діяльність з метою забезпечення повного виконання рішення та погашення заборгованості (з оплати процентів річних та інфляційних втрат) перед позивачем.
А тому, відстрочення виконання рішення суду в повній мірі буде відповідати принципам справедливого судового розгляду в контексті частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 в частині відстрочення виконання рішення відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 по справі №916/5479/23 в частині відстрочення його виконання строком на один рік до 01.04.2025 (п.3 рішення) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 17.06.2024.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Таран С.В.
Суддя Поліщук Л.В.