79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"05" червня 2024 р. Справа №909/985/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.С. Скрипчук
суддів Н.М. Кравчук Б.Д. Плотніцького,
секретар судового засідання Лагутін В.Б.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства “Укрсиббанк” б/н від 22.03.2024 (вх. № 01-05/855/24 від 25.03.2024)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2023 (повний текст рішення складено 04.03.2024, м. Івано-Франківськ, суддя Т.Е. Валєєва)
у справі № 909/985/21
за позовом: Акціонерного товариства “Укрсиббанк”, м. Київ
до відповідача: територіальної громади Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області, селище Кути Косівського району Івано-Франківської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача: ОСОБА_1 , с. Рожнів Косівського району Івано-Франківської області
про стягнення заборгованості за кредитним договором за рахунок відумерлої спадщини.
за участю представників:
від позивача: Я.В. Агабалаєва;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: В.В. Гресько.
Акціонерне товариство "Укрсиббанк" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до територіальної громади Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області про стягнення 30 609,69 дол. США (що за курсом НБУ 26,5772 грн за 1 дол. США станом на 05.10.2021 еквівалентно 813 519,85 грн) та 2 061,75 грн пені в межах вартості відумерлого майна, шляхом звернення стягнення на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: вул. Корольова, 19, селище Кути Косівського району Івано-Франківської області та є предметом іпотеки, та після смерті ОСОБА_2 визнана відумерлою спадщиною і передана у власність Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження".
Позовні вимоги мотивовано тим, що внаслідок неповернення заборгованості за кредитними договорами та смертю боржника - ОСОБА_2 банку завдані збитки, які можуть бути відшкодовані за рахунок звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і визнано в судовому порядку відумерлою спадщиною та передано у власність відповідача.
На думку позивача, такі збитки підлягають задоволенню відповідно до ч. 4 ст. 1231, ст. 1277 Цивільного кодексу України в межах ринкової вартості відумерлої спадщини.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2023 у задоволенні позову Акціонерного товариства "УКРСИББАНК" до територіальної громади Кутської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за рахунок відумерлої спадщини відмовлено.
Суд першої інстанції вказав, що про неповернення (достроково) кредиту та нарахованих процентів за кредитними договорами, а відтак про порушення своїх прав позивачу (банку) стало відомо щонайменше з моменту подання позовів у справах про стягнення заборгованості (з лютого та з липня 2015 р.), а за захистом порушеного права за рахунок предмета іпотеки позивач (банк) звернувся лише в жовтні 2021 р.
Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
За таких обставин суд першої інстанції вказав, що у цій справі позивач про поважність причин пропуску позовної давності не заявляв, поважні причини суду не повідомляв, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності.
На підставі вищенаведеного в сукупності місцевий господарський суд дійшов до висновку про відмову в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах вартості відумерлої спадщини у зв'язку зі спливом позовної давності.
Не погодившись з даним рішенням суду Акціонерне товариство “Укрсиббанк” подало апеляційну скаргу б/н від 22.03.2024 (вх. № 01-05/855/24 від 25.03.2024), в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 22.11.2023 та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.
Апелянт вказує, що місцевий господарський суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення матеріального права про сплив позовної давності.
Позивач зазначає, що 26.07.2021 року рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26.07.2021 року по цивільній справі № 347/141/21 заяву АТ «УКРСИББАНК» про визнання спадщини відумерлою було задоволено, і два предмети іпотеки передано у власність територіальної громади селища Кути.
В подальшому 07.10.2021 року АТ «УКРСИББАНК» звернулось до Господарського суду Івано - Франківської області із позовною заявою до територіальної громади Кутської селищної ради про звернення стягнення на майно, а тому на переконання апелянта на момент подання позову трирічний строк позовної давності не сплив.
ОСОБА_1 (третя особа) подала до суду пояснення на апеляційну скаргу (вх. № 01-04/2739/24 від 22.04.2024), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2023 без змін.
Пояснення на апеляційну скаргу мотивовано тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.
У судове засідання 04.06.2024 з'явився представник позивача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.
У судове засідання 04.06.2024 відповідача явки уповноваженого представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та дату розгляду справи, причини неявки не повідомив.
У судове засідання 04.06.2024 з'явився представник третьої особи, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.
Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Між Акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк" (теперішнє найменування АТ "Укрсиббанк") (банк) та ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позичальник) укладено три кредитні договори, а саме:
- кредитний договір №11084891000 від 27.11.2006 (далі - кредитний договір №1), відповідно до якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 35 000,00 дол. США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах визначених цим договором. Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін (строк кредитування): з 27.11.2006 по 25.11.2013 (п. 1.1, 1.2.1 кредитного договору №1). Додатковою угодою №1 від лютого 2009 р. до кредитного договору №11084891000 від 27.11.2006 (далі - додаткова угода №1) змінено схему погашення кредиту та встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 25.11.2021, якщо тільки не буде встановлений інший термін повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору №1 (а.с. 14-18 том І);
- договір про надання споживчого кредиту з правилами №11396094000 від 19.09.2008 (далі - кредитний договір №2), відповідно до якого банк 19.09.2008 надав позичальнику кредит (грошові кошти) у сумі 5 000,00 дол. США на споживчі потреби позичальника шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника, а позичальник зобов'язався щомісячно сплачувати проценти у розмірі 15% річних та повернути кредит в порядку, встановленому цим договором, але в будь-якому випадку не пізніше 18.09.2018, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п. 1.2.1 - 1.2.9 кредитного договору №2) (а.с. 19-21 том І);
- договір про надання споживчого кредиту з правилами №11396152000 від 19.09.2008 (далі - кредитний договір №3), відповідно до якого банк 19.09.2008 надав позичальнику кредит (грошові кошти) у сумі 15 000,00 дол. США на споживчі потреби позичальника шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника, а позичальник зобов'язався щомісячно сплачувати проценти у розмірі 15% річних та повернути кредит в порядку, встановленому кредитним договором, але в будь-якому випадку не пізніше 18.09.2018, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п. 1.2.1 - 1.2.9 кредитного договору №2) (а.с. 22-24 том І).
На забезпечення виконання позичальником - ОСОБА_2 зобов'язань за вищевказаними кредитними договорами між банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено два іпотечні договори, а саме:
- договір іпотеки (житлове приміщення) від 28.11.2006, посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Ромовською О.В. за реєстровим номером №4268 (далі - іпотечний договір №1). Згідно з п. 4.1 іпотечного договору №1 звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем, зокрема у випадках, зазначених у п. 2.1.1, 2.1.2 цього договору (тобто, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором; у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором) (а.с. 25-27 том І);
- іпотечний договір (нерухомого майна) від 19.09.2008, посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Ромовською О.В. за реєстровим номером №2863 (далі - іпотечний договір №2). Згідно з п. 4.1 іпотечного договору №2 іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором (а.с. 28-29 том І).
На підставі вищезазначених іпотечних договорів в іпотеку було передано наступне нерухоме майно (п. 1.4 іпотечного договору №1 та п. 1.1 іпотечного договору №2):
- житловий цегляний будинок, житловою площею 80,9 кв.м, загальною площею 174,9 кв.м, та господарські будівлі і споруди - літню кухню "Б", гараж "В", два сараї "Г, Д", вбиральню "Ж", криницю №1, огорожу №2-6, замощення "І", які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку площею 905 кв.м, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 1.5 іпотечного договору №1 та п. 1.1 іпотечного договору №2 житловий будинок та земельна ділянка належать на праві приватної власності ОСОБА_2 (свідоцтво на право власності на житловий будинок №5798 від 24.02.1995 та державний акт на право приватної власності на землю ІФ-08-02-2/000321 від 07.08.1997).
Іпотекою забезпечується у повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань іпотекодавця за кредитними договорами №1 - №3.
У зв'язку з невиконанням позичальником - ОСОБА_2 умов вказаних вище кредитних договорів №1 - №3 банк звернувся із відповідними позовами про стягнення заборгованості до судів, за наслідками розгляду яких:
- рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.10.2015 у справі №347/267/2015-ц, яке набрало законної сили 26.10.2015, стягнено у солідарному порядку з ОСОБА_2 (позичальника) та її дочки - ОСОБА_3 (поручителя) на користь ПАТ "Укрсиббанк" заборгованість за кредитним договором №1 у розмірі 20 924,17 дол. США та заборгованість за кредитним договором №3 у розмірі 7 438,87 дол. США (а.с. 30-32 том І);
- рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18.05.2016 у справі №347/1360/15, яке набрало законної сили 30.05.2016, стягнено у солідарному порядку з ОСОБА_2 (позичальника) та її дочки - ОСОБА_4 (поручителя) на користь ПАТ "Укрсиббанк" суму боргу з повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом за кредитним договором №2 в розмірі 2 246,65 дол. США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 2 061,75 грн (а.с. 34-35 том І).
Згідно з копією довідки Кутської селищної ради №156/02-24 від 17.05.2019 ОСОБА_2 була зареєстрована та проживала за адресою:
АДРЕСА_2 ОСОБА_2 померла, про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть № 00027464905 від 19.08.2020 (а.с. 13 том І).
17.05.2019 ОСОБА_5 звернулася до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу з заявою про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_2 . При цьому у вказаній заяві, зазначено, що ОСОБА_2 залишила заповіт на ім'я ОСОБА_6 , який посвідчений приватним нотаріусом Косівського нотаріального округу Маркуц У.М., номер за реєстром 872.
08.10.2019 ОСОБА_5 звернулася до приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу з заявою, в якій власноруч зазначила, що відкликає вищезазначену заяву про прийняття спадщини за заповітом.
04.09.2020 АТ "Укрсиббанк" надіслало приватним нотаріусам Косівського нотаріального округу Маркуц У.М. та ОСОБА_7 вимоги до спадкоємців.
18.09.2020 приватний нотаріус Косівського нотаріального округу Маркуц У.М. повідомила (лист №100/01-16) АТ "Укрсиббанк", що після смерті ОСОБА_2 була заведена спадкова справа за заявою ОСОБА_6 від 17.05.2019 №29/2019, однак на підставі ст. 1273 ЦК України, протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, спадкоємцем за законом було подано заяву про відмову від прийняття спадщини. Свідоцтва про право на спадщину за законом та/або за заповітом не видавались, а отже вимога АТ "Укрсиббанк" повідомити спадкоємців померлої про наявність майнових вимог з боку АТ "Укрсиббанк" та передати вимоги банку до спадкоємців не можуть бути виконані.
Вищезазначені обставини встановлені рішенням суду у справі №347/141/21, яке не скасовано в установленому порядку та є чинним, а відтак у відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують доведенню у даній справі.
21.01.2021 АТ "Укрсиббанк" звернулося до Косівського районного суду з позовною заявою про визнання спадщини після смерті ОСОБА_2 відумерлою.
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26.07.2021 у справі №347/141/21, яке набрало законної сили 26.08.2021, визнано відумерлою спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та складається з житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та передано вказаний житловий будинок та земельну ділянку у власність Кутської селищної ради (а.с. 36-39 том І).
07.10.2021 позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з позовом до Кутської селищної ради про звернення стягнення 30 609,69 дол. США та 2 061,75 грн на предмет іпотеки (житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ) в межах вартості відумерлого майна шляхом його продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження”.
При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
В апеляційній скарзі позивач погоджується з тим, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та кваліфікував правовідносини між учасниками справи. Однак, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення норм матеріального права, які регулюють відносини, що пов'язані із позовною давністю.
Відтак, колегія суддів переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вказує наступне.
У силу ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Під час розгляду справи відповідачем - ТГ Кутською селищною радою зроблено заяву про застосування позовної давності (а.с. 98-100, 164 том І).
Третьою особою дана позиція була підтримана.
Відповідно до ст. ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»).
В постанові Верховного Суду від 18.08.2021 року у справі № 201/15310/16 сформовано висновок за змістом якого судам слід розмежовувати вимогу по стягнення боргу за основним зобов'язанням (action in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (action in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. Не неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюється всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).
Відповідний висновок в подальшому підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц (п. 51).
З моменту настання строку виконання основного зобов'язання у кредитора виникло право на звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц).
Отже, право на позов про стягнення заборгованості за кредитом виникає одночасно з правом на позов про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Тобто початок перебігу позовної давності за основною та додатковою вимогою однаковий.
При цьому Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему, пов'язану із застосуванням позовної давності до основної та додаткової вимог, дійшла висновку, що переривання позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов'язанням не перериває перебігу позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 39 постанови від 14.06.2023 у справі №755/13805/16-ц).
Як встановлено з матеріалів справи, за кредитним договором №1, з урахуванням додаткової угоди №1, кредитними договорами №2 та №3 позичальник - ОСОБА_2 зобов'язана повернути позивачу кредит не пізніше 25.11.2021, 18.09.2018 та 18.09.2018 відповідно.
Водночас стаття 1050 ЦК України встановлює наслідки порушення договору позичальником.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.
Умовами кредитного договору №1 та Правилами (договірними умовами) споживчого кредитування позичальників АКІБ "Укрсиббанк" від 21.08.2008, на підставі яких укладені кредитний договір №2 і №3, передбачено, що банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів.
У зв'язку з чим банк звернувся до суду з позовами про дострокове повернення кредиту та сплати нарахованих процентів.
Отже, після ініціювання банком дострокового виконання зобов'язань за кредитними договорами термін виконання зобов'язань слід вважати таким, що настав.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.10.2015 у справі №347/267/2015-ц (набрало законної сили 26.10.2015) стягнено з ОСОБА_2 (позичальника) та її поручителя на користь банку заборгованість за кредитними договорами №1 та №3, а рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 18.05.2016 у справі №347/1360/15 (набрало законної сили 30.05.2016) - за кредитним договором №2.
Як вбачається з матеріалів справи, у справі №347/1360/15 судом першої інстанції встановлено, що 16.04.2015 банком було направлено вимогу ОСОБА_2 (позичальнику) та її поручителю про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором №2, однак станом на 17.07.2015 - день подання позову до суду, відповідачі свої зобов'язання щодо погашення заборгованості за наданим кредитом та сплаті процентів за користування ним не виконали.
Також у справі №347/267/2015-ц судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 09.01.2015 виникла заборгованість ОСОБА_2 (позичальника) та її поручителя за кредитними договорами №1 та №3, яка на письмові вимоги банку погашена не була, у зв'язку з чим банк у лютому 2015 р. звернувся до суду з відповідним позовом.
Отже, позивач (банк) вимагав дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів за кредитними договорами шляхом звернення у лютому 2015 та 17.07.2015 до суду з позовами про стягнення такої заборгованості.
Втім у даній справі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення цієї ж заборгованості, але за рахунок предмета іпотеки, лише 07.10.2021.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що про неповернення (достроково) кредиту та нарахованих процентів за кредитними договорами, а відтак про порушення своїх прав позивачу (банку) стало відомо щонайменше з моменту подання позовів у справах про стягнення заборгованості (з лютого та з липня 2015 р.), а за захистом порушеного права за рахунок предмета іпотеки позивач (банк) звернувся лише в жовтні 2021 р.
Колегія суддів вказує, що позовна давність за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки спливла щонайменше в лютому та в липні 2018 р.
Системно аналізуючи зміст іпотечних договорів, які укладені між ОСОБА_2 та АТ «Укрсиббанк», можна зробити висновок, що позивач міг звернути стягнення на предмет іпотеки після того, як йому стало відомо про порушення кредитних зобов'язань ОСОБА_2 до її смерті, зокрема, в позасудовому порядку шляхом застосування застереження про задоволення своїх вимог (згідно розділу 5 Договору іпотеки від 28.11.2006 року та Іпотечного договору від 19.09.2008 року).
Проте, жодних дій до моменту смерті ОСОБА_2 , яка настала 10.05.2019 року щодо
звернення стягнення на предмет іпотеки - позивачем не було вчинено.
В строк, який встановлений законодавцем на звернення до суду про поновлення
свого порушеного права як кредитора за іпотечним зобов'язанням - позивач не
вчиняв жодних дій по зверненню стягнення на предмет іпотеки.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що АТ «Укрсиббанк» не було пропущено строк для звернення до суду із заявленим позовом, оскільки перебіг строку позовної давності в даному спорі починає свій відлік із моменту переходу спірного майна до територіальної громади як відумерлої спадщини колегія суддів вказує наступне.
Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.
Відповідно до ст. 626 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Матеріалами справи підтверджується та обставина, що строк позовної давності за вимогами, які заявлені в цій справі сплив щонайменше в лютому та в липні 2018 р, а боржник ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто, через рік після спливу позовної давності.
Відтак, набуття територіальною громадою прав та обов'язків ОСОБА_2 як відумерлої спадщини не може само по собі свідчити про переривання вказаного строку позовної давності, який на момент смерті боржника вже сплив.
Окрім того, позовна давність не може розпочати свій перебіг повторно після того, як вона закінчила свій перебіг у зв'язку із відумерлістю спадщини.
Разом з тим, колегія суддів критично оцінює посилання позивача на правові висновки, які містяться в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №750/1679/16-ц, оскільки в справі №750/1679/16-ц предметом спору було визнання припиненими договорів кредиту та іпотеки, виключення даних про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна переданого в іпотеку. В той час, як в даній справі предметом позову є звернення стягнення на іпотечне майно.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (п. 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17 та у справі №911/3677/17.
У цій справі позивач про поважність причин пропуску позовної давності не заявляв, поважні причини суду не повідомляв, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вказує, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права щодо обчислення строків позовної давності у даному спорі.
Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2023 у справі №909/985/21.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Укрсиббанк” б/н від 22.03.2024 (вх. № 01-05/855/24 від 25.03.2024) залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.11.2023 у справі №909/985/21 залишити без змін.
3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Повний текст постанови виготовлено 17.06.2024.
Головуючий суддя О.С. Скрипчук
Суддя Н.М. Кравчук
Суддя Б.Д. Плотніцький