Справа № 130/3629/23
Провадження №22-ц/801/1540/2024
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М.
Доповідач :Ковальчук О. В.
18 червня 2024 рокуСправа № 130/3629/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та Вінницької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди,
27 травня 2024 року рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у задоволенні зазначеного позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на таке.
У тексті апеляційної скарги ОСОБА_1 використовує лексику, яка не притаманна для написання ділових документів (зокрема апеляційних скарг), а саме він зазначає: «суддя вважає «дурнями» суддей вашого суду ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 …», «суддя вважає дурою суддю Тиврівського суду…», «суддя замість того, щоб поновити мої права в мої 75 років влаштовує те, що керівники держави називають «годівницею» між правоохоронними органами і суддями».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. ч. 1-2, 4 ст. 44 ЦПК України).
Наведений у ч. 2 ст. 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 44 ЦПК України).
Учасник судового процесу має користуватися процесуальними правами саме з метою виконання завдання цивільного судочинства, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Якщо ж такий учасник здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (образити, принизити суд, його суддів, інших учасників процесу, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції тощо), він виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у ч. ч. 3, 4 ст. 44, п. 1 абз. 2 ч. 4 ст. 135, ч. 9 ст. 141, ч. 1 ст. 143, п. 5 ч. 1 ст. 144, статті 148 ЦПК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/598/19).
Дії учасника справи чи його представника мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню цивільного судочинства. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом такими особами неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, суду, суддів тощо. У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасник судового процесу має ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, суду та конкретних суддів. Суд не має толерувати використання у процесуальних заявах образливих характеристик (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 14 березня 2019 року у справі № 9901/34/19, від 07 листопада 2019 року у справі № 9901/324/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 9901/23/21, від 08 липня 2021 року у справі № 9901/235/20, ухвала від 27 жовтня 2021 року у справі № 9901/598/19).
Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства», заява № 4451/70, § 36).
Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі», заява № 28249/95, § 53).
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства», заява № 17101/90, § 65).
На підставі викладеного вище апеляційний суд вважає, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою, у якій використані образливі висловлювання щодо суддів та судової системи загалом є виявом очевидної неповаги, не спрямоване на ефективний захист його прав, свобод та інтересів, виходить за межі наданих йому процесуальних прав, а також за межі наданих йому прав, визначених ст. 34 Конституції України, натомість у оскаржуваному ним рішенні суддя першої інстанції не висловлював зневажливого ставлення щодо суддів інших судів, як про те зазначає у скарзі ОСОБА_1 , а виносячи на загал такі висловлювання, саме ОСОБА_1 вчиняє дії зневажливо-знущальний характеру, тому такі його дії суперечить завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.
Частиною 1 ст. 143 ЦПК України передбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев'ятою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що з 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 028 грн.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання названих дій ОСОБА_1 зловживанням процесуальними правами та повернення йому апеляційної скарги на рішення суду від 27 травня 2024 року на підставі ч. 3 ст. 44 ЦПК України. Водночас, апеляційний суд вважає, що з метою запобігання зловживанню в подальшому ОСОБА_1 його процесуальними правами необхідно застосувати до нього заходи процесуального примусу, зокрема стягнути з нього в дохід державного бюджету штраф в межах розміру, визначеного ст. 148 ЦПК України, а саме в розмірі 1 000 грн.
Разом з тим, за змістом ст. ст. 185, 357 ЦПК України повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись ст. ст. 44, 143, 148, 259, 260, 381 ЦПК України, суд,
Визнати, що звернення ОСОБА_1 з апеляційною скаргою на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 травня 2024 року є діями, що суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вказане рішення суду повернути скаржнику.
Застосувати до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в розмірі 1 000 грн. та стягнути з нього вказану суму в дохід Державного бюджету України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання її повного тексту.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді : Т. Б. Сало
О. С. Панасюк