Кіровоградської області
"06" грудня 2007 р.
Справа № 16/379
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Коротченко Л.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 16/379
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор", м. Кіровоград
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Філін", м. Київ
про визнання недійсним договору,
за участю представників сторін:
від позивача - Кушніров О.М., довіреність № 2 від 09.01.07 р.;
від відповідача - Гречін В.О., довіреність б/н від 03.09.07 р.;
від відповідача - Бикович Ю.В., довіреність б/н від 03.09.07 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою, в якій просить визнати договір про відповідальне зберігання б/н, укладений 25.10.06 р. між ТОВ "Агро-Гарант-Цукор" та ТОВ "Філін" недійсним, з дати його укладення.
Підставою позову позивач визначив ст.ст. 230, 232, 234, 236, 509 526, 629, 631 Цивільного кодексу України, вказуючи на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань передати цукор позивачу на зберігання.
Заявою від 20.11.2007 р. позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України змінив підстави позовних вимог, визначивши підставою позову те, що при підписанні договору відповідального зберігання від 25.10.2006 р. сторонами не було дотримано письмової форми укладення договору, не було передано товар на зберіганні, що підтверджено відсутністю підтверджуючих документів, укладених між сторонами після підписання договору від 25.10.2006 р. Позивач також стверджує, що договір був укладений без наміру створити правові наслідки та вчинений лише для виду.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі змінити підставу позову. З огляду на що, господарський суд розглядає позовні вимоги з урахуванням тих підстав позову, які викладені у заяві позивача про зміну підстав позову від 20.11.2007 р.
У наданих до суду письмових запереченнях відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що при укладанні оспореного договору сторони досягли домовленості по всім істотним умовам, підтвердженням виконання відповідачем зобов'язань за договором є акт прийому-передачі товару на зберігання від 01.11.2006 р., враховуючи що відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, встановив наступне.
25.10.2006 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Гарант-Цукор" (далі - ТОВ "Агро-Гарант-Цукор" або Зберігач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Філін" (далі - ТОВ "Філін" або Поклажодавець) укладено договір відповідального зберігання (далі - Договір) (а.с. 7 том 1).
За змістом статті 1 вказаного Договору сторони визначили, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Зберігач зобов'язується прийняти від Поклажодавця і безоплатно зберігати майно останнього, а також повернути Поклажодавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений договором строк; майно, що передається на зберігання є наступним: цукор-пісок; строк зберігання: дванадцять місяців, з 25 жовтня 2006 р. по 24 жовтня 2007 року включно (п.п. 1.1., 1.2., 1.3. Договору).
Також сторони в Договорі визначити місце зберігання: Кіровоградська обл., м. Новоукраїнка, вул. Промислова, 1; порядок передачі майна на зберігання, умови зберігання та порядок повернення майна із зберігання : згідно діючим ДСТУ (п.п. 1.4., 1.5., 1.6., 1.7. Договору).
Крім того, Зберігач взяв на себе зобов"язання повернути Поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, те майно, що було передане на зберігання; Зберігач зобов'язаний на першу вимогу Поклажодавця повернути майно, прийняте на зберігання, навіть коли передбачений Договором строк його зберігання не закінчився.
Статтею 4 Договору сторони обумовили обсяг відповідальності за порушення своїх зобов'язань за цим Договором; порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п. 4.1. Договору).
Так зокрема, Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати Зберігачеві збитки, завданні властивостями зданого на зберігання майна, якщо Зберігач, приймаючи його на зберігання, не знав і не повинен був знати про ці властивості (п. 4.3. Договору). Якщо Поклажодавець до закінчення обумовленого Договором строку забирає майно, то він повинен відшкодувати зберігачу збитки, коли такі виникають (п. 4.5. Договору).
Договір підписаний обома сторонами, в особі їх керівників, підписи яких посвідчено круглими печатками цих підприємств.
За своєю правовою природою укладений сторонами Договір є договором зберігання, правовідносини за яким регулюються главою 66 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.
Статтею 208 Цивільного кодексу України визначено, що у письмовій формі належить укладати, зокрема правочини між юридичними особами.
Правочин згідно ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За змістом ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими договорами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріпляється печаткою.
Враховуючи те, що сторони оспоренного Договору є юридичними особами, тому обов'язкова письмова форма укладення договору була дотримана сторонами.
На підставі наданих суду сторонами доказів господарським судом встановлено наявність повноважень осіб, що підписали оспорений Договір.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання; договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.
Враховуючи викладене, сторони в Договорі визначили безоплатне зберігання майна, що не суперечить та відповідає вимогам вказаного Закону.
Отже, при укладенні Договору 25.10.2006 р. сторонами у відповідності до вимог ст. ст. 937, 938, 946, 947, 952 953 Цивільного кодексу України визначені всі передбачені в них умови, що свідчить про досягнення згоди сторін з усіх істотних умов договору, що є необхідними для даного виду договору, додержано вимоги, необхідні для чинності укладеного сторонами Договору.
Посилаючись на ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України позивач у заяві про зміну позовних вимог стверджує, що в момент укладення Договору, сторонами не дотримано вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме частин її 3 та 4, що є підставою для визнання договору недійсним.
Господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину, згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 цього Кодексу.
Безпідставним є посилання позивача на застосування ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки дана вимога відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України не є підставою для визнання правочину недійсним.
Що ж стосується іншої вимоги, що містить ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач як на підставу визнання Договору недійним, в цій частині доводи позивача не доведені належними доказами відповідно до вимог ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, вказані доводи спростовуються матеріалами справи, а саме: договір купівлі-продажу № 23/10-1 від 23.10.2006 р. з додатком до нього; акт прийому передачі від 25.10.2006 р., видаткова накладна № РН-0001858 від 01.11.2006 р., висновок спеціаліста Київського НДІ судових експертиз № 13698 від 15.11.2007 р., кредитний договір від 17.11.2006 р. з додатками до нього; договір закладу № 331/к-06 від 17.11.2006 р.; виконавчий напис від 05.09.2007 р.; акти опису й арешту майна від 04.10.2007 р., 08.10.2007 р., 09.10.2007 р., 11.10.2007., 12.10.2007 р. (а.с. 57, 85-86, 87, 90, 91, 94-100, 112-117, 118-121, 126-147 том 1).
Безпідставним є посилання в позові позивача на порушення відповідачем ч. 1 ст. 937 Цивільного кодексу України, а саме в тій частині, що договір зберігання між суб'єктами підприємницької діяльності укладається у письмовій формі, яка вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене документом (розпискою, квитанцією чи іншим документом), підписаним зберігачем, оскільки укладений 25.10.2006 р. сторонами договір відповідального зберігання підписаний Зберігачем, що не заперечує і сам позивач. Крім того, Зберігачем згідно договору відповідального зберігання б/н від 25.10.2006 р. також підписаний і акт прийому - передачі товару на зберігання (а.с. 91 том 1).
Вказаний факт спростовує доводи позивача про те, що при укладені договору з боку відповідача відсутній був намір створити правові наслідки, що вчинений лише для виду.
Не можуть бути прийнятті судом доводи позивача в тій частині, що акт прийому-передачі від 01.11.2006 р., оригінал якого надавався суду відповідачем для огляду в судовому засіданні, оформлений в супереч інтересів Зберігача та його підписання було здійснено без відома ТОВ "Агро-Гарант-Цукор", з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 204 правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, ставлячи під сумнів підпис особи, яка підписала акт прийому-передачі товару на зберігання від 01.11.2006 р. з боку Зберігача, позивач не позбавлений права звернутися до суду з вимогою про визнання даного правочину недійсним, однак доказів такого звернення до суду позивачем не надано.
З огляду на зміст зазначеної вище норми ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин вчинений шляхом підписання акту прийому - передачі товару на зберігання від 01.11.2006 р. є дійсним, оскільки відсутні докази визнання такого правочину в судовому порядку недійсним.
Докази, які б підтверджували вище зазначені доводи, позивачем до суду не надано, як не надано і доказів, які б спростовували факт укладення сторонами акту прийому-передачі товару на зберігання від 01.11.2006 р., за змісту якого вбачається, що Зберігач ТОВ "Агро-Гарант-Цукор" в особі директора Коваленко Ю.К. згідно договору відповідального зберігання б/н від 25.10.2006 р. прийняв майно, а саме цукор-пісок, розфасований в мішки по 50 кг, в кількості 1 000 тон, яке знаходиться в м. Новоукраїнка, вул. Промислова, 1.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Крім того, господарський суд звертає увагу на те, що позивачем ані в позовній заяві, ані в заяві про зміну підстав позовних вимог не зазначено, яке право позивача, за захистом якого він звернувся до суду з даним позовом, було порушено укладанням оспореного договору.
Отже, позивач не навів в позові прав, що були порушені укладанням оспореного Договору, а тому ним не дотримано вимог ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за змістом зазначеної норми захисту підлягають лише порушені або оспорюванні права і охоронювані законом інтереси.
Враховуючи те, позивач не надав суду доводів порушення його прав, не можна вважати доведеним факт порушення прав позивача укладенням оспореного договору, а тому позов пред"явлено позивачем безпідставно, в задоволенні позову, з підстав зазначених в ньому, слід позивачу відмовити.
Заявлене на підставі ст. 41 Господарського процесуального кодексу України позивачем клопотання про призначення у даній справі судової експертизи на предмет ідентичності підписів посадових осіб вчинених особисто Коваленко Ю.К на акті приймання-передачі від 25.10.06 р. підлягає відхиленню враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'ясненняя питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.
Враховуючи те, що предмет даного спору стосується недійсності договору відповідального зберігання, укладеного між позивачем та відповідачем 25.10.2006 р., тому предмет позову не пов'язаний з визнанням недійсним як правочину акту прийому - передачі від 01.11.2006 року.
Крім того, заявлене позивачем клопотання не містить тих умов, якими зумовлене застосування господарським судом ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача і не стягуються.
На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.12.2007 р. оголошувалась перерва до 17 год. 30 хв. 06.12.2007 р.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.
Суддя Л.С. Коротченко