Справа №705/5374/23
1-кп/705/660/24
14.06.2024 Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
з участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
потерпілої ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умань в режимі відеоконференції кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Глибочок Уманського району Черкаської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, одруженого, сержанта резерву 1 резервного взводу 12 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «сержант», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, перебуваючи на посаді сержанта резерву 1 резервного взводу 12 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «сержант», в порушення вимог підпункту «б» пункту 2.3 та пункту 12.1 Правил дорожнього руху, 27.05.2023 близько 22 години 30 хвилин, керуючи автомобілем «ЗАЗ 110207» реєстраційний номер НОМЕР_2 , в якому на передньому пасажирському сидінні перебувала ОСОБА_5 та рухаючись на 213 км автодороги сполученням «Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань», зі сторони м. Умань в напрямку с. Доброводи, Черкаської області, був неуважним не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним транспортного засобу, щоб мати змогу постійного контролювати його рух та безпечно керувати ним, проїхавши заокруглення дороги вказаної автодороги, втратив керування автомобілем та на прямій ділянці дороги здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, після чого виїхав за межі проїзної частини, а саме, на ліве узбіччя відносно напрямку свого руху, де, в подальшому, відбулось перекидання керованого ним транспортного засобу.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «ЗАЗ 110207» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді: лінійних переломів кісток склепіння черепа в ділянці лобної кістки справа з переходом на основу черепа (в ділянці передньої та середньої черепної ямки), забою головного мозку легкого ступеня, забійно-скальпованої рани лобної ділянкиправої щоки та верхньої губи, параорбітальної гематоми справа, перелому передньої стінки правої верхньо-щелепної пазухи та стінок основних пазух, гемосинусу, гемотимпануму справа, що відповідно до висновку експерта Уманського міжрайонного відділення Комунальної установи «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 05-7-01/308 від 04.08.2023, відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя. Вказані тілесні ушкодження утворилися від дії тупих твердив предметів та знаходяться в прямому причинному зв'язку з ДТП.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «ЗАЗ 110207» реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , а саме вимог підпункту «б» пункту 2.3 та пункту 12.1 Правил дорожнього руху знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення ОСОБА_5 тяжких тілесних ушкоджень, що підтверджується висновком експерта Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № СЕ-19/124-23/9758-ІТ від 29.08.2023.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за наведених вище обставин визнав у повному обсязі, щиро покаявся і надав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним обставинам вчинення кримінального правопорушення. Пояснив, що дійсно 27 травня 2023 року керував автомобілем ЗАЗ на трасі з м. Умань у напрямку м. Черкаси та поруч з с. Доброводи не був уважним, не врахував дорожню обстановку та не впоравшись з керуванням виїхав на зустрічну смугу, де не зміг втримати авто та в подальшому виїхав за межі проїзної частини дороги на узбіччя, де автомобіль перекинувся. Разом з ним, в автомобілі на передньому пасажирському сидінні знаходилася ОСОБА_5 , яка внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримала тілесні ушкодження, у зв'язку з чим проходила лікування. Розуміє тяжкість вчиненого, щиро розкаюється. Зазначив, що допомагає потерпілій в лікуванні по мірі своїх сил, відшкодував потерпілій завдану моральну та матеріальну шкоду, просить у неї вибачення за скоєне. Також просить суд суворо його не карати, а також не позбавляти його прав керування, оскільки на цей час він призваний на військову службу та характер його обов'язків за посадою пов'язаний з необхідністю постійно керувати транспортним засобом по території України.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні, його покази відповідають суті обвинувачення, суд за згодою учасників судового провадження, які правильно розуміють та не оспорюють зміст обставин вчиненого кримінального правопорушення, переконавшись у добровільності їх позицій, роз'яснивши їм про позбавлення в подальшому права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Крім повного визнання своєї вини ОСОБА_4 його вина у вчиненні кримінального правопорушення, повністю підтверджується доказами, добутими на досудовому розслідуванні та перевіреними в суді у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України.
Ухвалюючи вирок на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, що перевірені та оцінені судом згідно вимог КПК України, суд приходить до висновку про доведеність поза розумним сумнівом вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, та кваліфікує його дії за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд керується положеннями ст. ст. 65-67 КК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», а також виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
При цьому, згідно з п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» виходячи з того, що додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового.
Обираючи вид та міру покарання суд, керуючись ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Суд приймає до уваги, що скоєне ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, відповідно до ст.12 КК України, є тяжким необережним злочином. Також суд враховує, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання, одружений, на цей час проходить військову службу, на обліку лікаря-психіатра не перебуває, з 2017 року перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності та не має судимості.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
При призначенні покарання суд також враховує думку потерпілої ОСОБА_5 , яка претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого не має.
За сукупності вище наведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості та обґрунтованості покарання, суд вважає за необхідне у даному випадку призначити ОСОБА_4 основне покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нового кримінального правопорушення.
Вирішуючи питання доцільності призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого ч.2 ст.286 КК України у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, суд з урахуванням думки потерпілої, а також враховуючи конкретні обставин вчинення кримінального правопорушення та характер допущених обвинуваченим ОСОБА_4 порушень вимог Правил дорожнього руху, його ставлення до вчиненого та поведінку після дорожньо-транспортної пригоди, а також проходження обвинуваченим військової служби та, у зв'язку з цим, необхідність використання ним транспортного засобу для забезпечення виконання службових обов'язків під час безпосередньої участі в обороні країни, захисті її незалежності та територіальної цілісності, суд дійшов висновку про недоцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Разом з цим, враховуючи характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, повне визнання ним вини та його відношення до наслідків вчиненого, відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд доходить до висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства та застосування положень ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням, з покладанням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 під час судового розгляду судом не обирався та підстав для його застосування до набрання вироком законної сили суд не вбачає.
У кримінальному провадженні наявні процесуальні витрати, пов'язані з залученням експертів та проведенням судової інженерно-транспортної експертизи № СЕ-19/124-23/9758-ІТ від 29.08.2023 в розмірі 1912,00 грн., які підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави за правилами ст. 124 КПК України, оскільки вони витрачені на доведення його вини.
Ухвалою слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30.05.2023, на автомобіль ЗАЗ 110207 реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 накладено арешт.
За змістом ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Ураховуючи ту обставину, що судом не призначено ОСОБА_4 покарання у виді конфіскації майна, вищевказаний речовий доказ не підлягає спеціальній конфіскації та на час ухвалення вироку відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на вищевказаний автомобіль, суд дійшов висновку про необхідність скасування зазначеного арешту майна.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 100, 124, 349, 368-370, 373, 374, 393 КПК України, суд -
Визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_4 не обирався.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Стягнути з ОСОБА_4 , рнокпп НОМЕР_4 , на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 1912,00 грн.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 30.05.2023, на автомобіль ЗАЗ 110207 реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_3 .
Речовий доказ: автомобіль ЗАЗ 110207 реєстраційний номер НОМЕР_2 - повернути ОСОБА_4 .
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок суду першої інстанції може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду через Уманський міськрайонний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, при цьому, вирок не може бути оскаржено з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано недоцільним відповідно до положень ч.3 ст. 349 КПК України.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1