Справа № 545/2529/24
Провадження № 2-о/545/106/24
про відмову у відкритті провадження у справі
17 червня 2024 рокум. Полтава
Суддя Полтавського районного суду Полтавської області Зуб Т.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, про встанолення юридичного факту (самостійного утримання та виховання дитини),
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського районного суду Полтавської області з заявою, у якій просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження- це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Окреме провадження- це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право. Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Як вбачається з матеріалів заяви ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини. В обґрунтування своїх вимог заявник вказує на те, що мати дитини- ОСОБА_2 , участь у вихованні та утриманні доньки не приймає, життям дитини не цікавиться, має психофізичну залежність від алкоголю, застосовувала до ОСОБА_4 домашнє насилля у виді погроз фізичною розправою. Відтак, заявник є єдиною особою, що піклується, займається вихованням та повним утриманням неповнолітньої дитини. Встановлення цього факту заявнику необхідно для подальшого захисту прав та інтересів дитини, оформлення документів для соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, а також для реалізації його прав, передбачених законодавством як особи, яка самостійно виховує дитину, зокрема, щодо вирішення питання про переміщення дитини для оздоровлення, духовного та морального розвитку.
При цьому заявником не визначено як зацікавлену особу відповідний орган державної влади, відповідальний за проведення мобілізації (адже відповідно до ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» міститься саме таке формулювання, що «не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; тощо).
При цьому жодних обставин існування перешкод у вирішенні ним питання щодо виховання, лікування чи навчання дитини без встановлення цього факту- заявником суду не зазначено і доказів такого до заяви не додано.
Крім того, суд враховує, що фактично за своїм змістом ця заява є вимогою про визнання у судовому порядку місця проживання дитини з батьком. Чинним Цивільним процесуальним кодексом України для такої категорії справи визначено порядок розгляду справи у порядку загального позовного провадження (стаття 274 Сімейного кодексу України). При цьому чинне законодавством України при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини зобов'язує суд дотримуватися вимог статті 19 Сімейного кодексу України.
Суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.
Так, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухилення його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з невиконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними.
Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Тому за неналежне виконання обов'язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.
Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тощо.
Також, суд звертає увагу на те, що заявник в заяві просив встановити факт самостійного виховання дитини без участі матері з метою оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги.
Порядок отримання соціальної допомоги визначено відповідними нормативно-правовими актами залежно від виду соціальної допомоги.
Державна соціальна допомога призначається у встановленому законом порядку та відноситься до компетенції відповідних органів державної влади як суб'єктів владних повноважень, які реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення.
Кабінет Міністрів України постановою від 27 грудня 2001 року №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» затвердив відповідний Порядок, який визначає умови призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми.
З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник прагне встановити у суді факт для отримання у майбутньому соціальних пільг та гарантій. Проте, жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви заявником суду не надано.
Отже, вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує дитину, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.
Як вбачається з ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 слід відмовити у відкритті провадження по справі в порядку окремого провадження.
Керуючись ст. ст.315,260,261,353 ЦПК України, суддя -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, про встанолення юридичного факту (самостійного утримання та виховання дитини).
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СуддяТетяна ЗУБ