Дата документу 12.06.2024Справа № 554/6633/23
Провадження № 2/554/3376/2024
Справа №554/6633/23
Провадження №2/554/3376/2024
2/554/535/2024
2/554/7342/2023
12 червня 2024 року м. Полтава
Октябрський районний суд м.Полтави в складі :
судді Блажко І.О.
при секретарі Лазоренко В.В.
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
Позивач ОСОБА_1 24.07.2023 звернувся до суду з позовною заявою до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. В якому прохав стягнути з відповідача на користь позивача : середній заробіток 258 900 грн. за час вимушеного прогулу в період з 01.03.2023 по 30.06.2023 за 201 робочий день з розрахунку грн./робочий день; витрати на правничу допомогу в розмірі 13 700 грн. (адвокатські послуги) (т.1 а.с.1-7).
27 липня 2023 року ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави відкрито провадження в справі №№554/6633/23, 2/554/7342/2023 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено справу до судового розгляду по суті на 16.30 годин на 07 вересня 2023 року, викликано в судове засідання позивача ОСОБА_1 , відповідача АТ КБ «Приватбанк» (т.1 а.с.65).
06 вересня 2023 року до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог від позивача ОСОБА_1 разом з позовною заявою. В котрій зазначив, що у зв'язку з допущеними помилками при складанні позову заявлені позовні вимоги підлягають уточненню. Так, за змістом позовної заяви позивач прохає стягнути з відповідача різницю між середнім заробітком за час вимушеного прогулу в період з 01.01.2023 по 30.06.2023 за 201 робочий день в розмірі 326 044,57 гривень та фактично виплаченими сумами за цей період 66 880,53 грн. складає 259 164,04 гривень. У свою чергу, в прохальній частині позову заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача: середній заробіток 258 900,00 грн. за час вимушеного прогулу помилково зазначений період стягнення (з 01 березня 2023 року) та кількість робочих днів (201 день) що не повністю або взагалі не оплачені за період з 01.01.2023 по 30.06.2023. На підставі вищевикладеного прохає : прийняти уточнення позовних вимог; стягнути з відповідача на користь позивача: середній заробіток 258 900,00 грн. за час вимушеного прогулу в період з 01.01.2023 по 30.06.2023 за 129 неоплачених повністю та частково робочих дні; витрати на правничу допомогу в розмірі 13 700,00 гривень (адвокатські послуги). В котрій зазначив, що він, ОСОБА_1 з 06.11.2001 працює на посаді керівника відділу правового забезпечення АТ КБ «ПриватБанк», відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління відповідача. Рішенням Октябрського районного суду від 18.11.2021 у справі № 554/8601/21 визнано незаконним та скасований наказ банку за №Э.DN-УВ-2021- 7112961-п від 09.08.2021 про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника Відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління АТ КБ "ПриватБанк". Постановою Полтавського апеляційного суду від 27.07.2022 у справі № 554/8601/21 рішення від 18.11.2021 та додаткове рішення від 28.04.2022 Октябрського районного суду м.Полтави у справі № 554/8601/21 залишені в силі. Наказом банку від 15.08.2023 № Є.28.0.0.0/1-7333328 було скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 . Фактичного допуску ОСОБА_1 , поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на роботі в банку не відбулося. Наказом відповідача від 15.08.2023 № Є.28.0.0.0/1-7333328 було визначено робоче місце ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 . Згідно витягу з ДРРП за адресою АДРЕСА_1 а банку належать нежитлові приміщення (банк) в громадській будівлі, А-4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 218581253101, номер об'єкта в РПВН: 32286480) загальною площею 2136,1 кв.м. Викладене свідчить про те, що банком не було визначене конкретне робоче місце ОСОБА_1 , де він мав здійснювати свої обов'язки. Як працівник, який працює на підставі трудового договору, ОСОБА_1 має посадову інструкцію з вичерпним переліком своїх посадових обов'язків, яка затверджена наказом відповідача від 03.04.2018р. № PR/18-2018-6689457. Права та обов'язки ОСОБА_1 , як керівника Відділу правового забезпечення РП, передбачають обов'язкове використання у своїй роботі електронно- обчислювальні машини - монітор та комп'ютер. В порушення ст. 29 КЗпП України та п.3.5 Посадової інструкції банк з часу поновлення ОСОБА_1 на посаді не забезпечив останнього необхідними для роботи електронно-обчислювальними та обчислювальними машинами (комп'ютерами) та іншими матеріально-технічними ресурсами (офісна мебель, витратні матеріали тощо), необхідними для виконання його задач та функцій. З часу поновлення ОСОБА_1 на роботі йому з боку банку був заблокований (обмежений) доступ до програмних комплексів останнього, необхідними для виконання ним його обов'язків та функції. ОСОБА_1 звертався до банку з вимогою забезпечення доступу до програмних комплексів, необхідних для виконання обов'язків, передбачених Посадовою інструкцією ОСОБА_1 . Листом від 29.06.2023 №20.1.0.0.0/7- 230530/26631 пославшись на Політику інформаційної безпеки, якою передбачено, що у банку діє принцип надання мінімального рівня повноважень під час надання доступу до інформаційних систем банку (включаючи доступ привілейованих користувачів). Вважає, що банк своїми діями навмисно обмежив можливість ОСОБА_1 виконання його задач та функцій, передбачених посадовою інструкцією. У банку запроваджена процедура щоденного табелювання через відповідний програмний комплекс згідно наказу № СП-2007-193 від 10.07.2007 “Об распространении обязательной процедури регистрации в ПК "Проминь" на всех сотрудников банка”. Згідно вказаної процедури ОСОБА_1 , незважаючи на недопуск до роботи і можливості виконання своїх обов'язків, щодня з'являвся на роботу та проводив табелювання початку та закінчення робочого дня, що підтверджується відповідними відмітками з програмного комплексу “Табелювання”, де чітко вказано час та день входу і виходу, а також підтверджується факт зарахування та табелювання днів. Вважає, що банк своїми діями свідомо обмежив допущення ОСОБА_1 до фактичного виконання попередніх трудових обов'язків та не відновив/не створив необхідних умов, за яких він міг їх здійснювати у порядку, що мав місце до його незаконного звільнення. ОСОБА_1 був обмежений виконувати регулярну роботу відповідно до виконуваної діяльності, обумовленої трудовим договором. Отже банк не виконав рішення про поновлення на роботі та не закінчив з моменту видачи наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника поновленого на роботі рішенням суду. Викладені обставини свідчать про наявність вимушеного прогулу з боку ОСОБА_1 . При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу є незаконне звільнення, поновлення на роботі та фактичного не допуску ОСОБА_1 до виконання попередніх обов'язків, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю. Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов'язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові. Враховуючи штучно створені умови по не допуску до роботи у вигляді вимушеного прогулу з боку банку є обмеженням та позбавленням прав та можливостей ОСОБА_1 отримати винагороду за трудові успіхи та винахідливість у вигляді доплат, надбавок, премій, інших заохочувальних та компенсаційних виплати формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Оскільки банк не виконав рішення про поновлення на роботі та не закінчив з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника поновленого на роботі рішенням суду, слід стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Оскільки додатковим рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 28.04.2022 у справі № 554/8601/21 встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільнення позивача з роботи становить 2519,73 гривен, котре залишено в силі Постановою Полтавського апеляційного суду. За час вимушеного прогулу в період з 01.01.2023 по 30.06.2023 банк повинен сплатити ОСОБА_1 середній заробіток з розрахунку 2519,73 гривен без врахування податків і зборів в розмірі 326044,57 гривен за 129 робочих днів. Фактично банком в період з 01.01.2023 по 30.06.2023 було нараховано 83862,33 грн., а виплачено ОСОБА_1 після утримання податків та зборів 66880,53 грн. заробітку. Різниця між середнім заробітком за час вимушеного прогулу в період з 01.01.2023 по 30.06.2023 за 129 робочих днів в розмірі 326044,57 гривен та фактично виплаченими сумами за цей період 66880,53 грн. складає 259164,04 гривен. Вважає, що дії/бездіяльність банку відносно ОСОБА_1 , мають всі ознаки момбінгу у вигляді цькування, психологічного терору, зниження авторитету в колективі, психологічного тиску з метою його наступного звільнення (т.1 а.с.85-89).
07 вересня 2023 року ухвалою суду заяву представника відповідача АТ КБ «Приватбанк», за ордером адвоката Мужевської Є.Л. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції - задовольнити. Допустити участь представника відповідача АТ КБ «Приватбанк», за ордером адвоката Мужевську Є.Л. в судовому засіданні призначеному на 11.30 годин 02.11.2023 та усіх наступних засіданнях в режимі відеоконференції поза межами суду, з використанням власних технічних засобі - за допомогою системи «EASYCON» (т.1 а.с.100).
11 вересня 2023 року до Октябрського районного суду м. Полтави надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» за довіреністю Мужевської Є.Л. В якому зазначила, що АТ КБ «Приватбанк» не погоджується із позовними вимогами з огляду на їх необґрунтованість і надає наступні заперечення. ОСОБА_1 працював в АТ КБ «Приватбанк» з 06.11.2001 по 09.08.2021 на різних посадах, був звільнений з посади начальника відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління АТ КБ «Приватбанк». Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 18.11.2021 частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди. Цим рішенням визнано незаконним та скасовано наказ АТ КБ «Приватбанк» за №Э.DN-УВ-2021-7112961-п від 09.08.2021 про звільнення ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління АТ КБ «Приватбанк», стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, судові витрати зі сплати судового збору, в задоволенні інших вимог відмовлено. Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 28.04.2022 стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 403 156,80 грн., допущено негайне виконання рішення суду лише в частині виплати заробітної плати в межах платежу за один місяць в розмірі 55 434,06 грн. Постановою Полтавського апеляційного суду від 27.07.2022 було залишено без задоволення апеляційні скарги АТ КБ «Приватбанк», рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18.11.2021 та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 28.04.2022 залишено без змін. Після набрання рішенням законної сили позивача було поновлено на роботі на підставі наказу №Э.28.0.0.0/1-7333328 від 15 серпня 2022 року. Станом на дату подання позовної заяви та відзиву у цій справі позивач працює в АТ КБ «Приватбанк» на посаді керівника відділу правового забезпечення. Після набрання законної сили рішення у справі №554/8601/21 про поновлення ОСОБА_1 були належним чином виконані з боку відповідача: видано наказ про поновлення працівника на роботі, визначено робоче місце працівника та створено всі умови для належного виконання трудових обов'язків. Так, з наказу слідує, що ОСОБА_1 було поновлено на попередній посаді та встановлено робоче місце за адресою: АДРЕСА_1 у приміщенні банку. За період з дати видання наказу ОСОБА_1 забезпечено доступ до програмних комплексів банку, зокрема, програмного комплексу «Табелювання», в якому здійснюється реєстрація початку та закінчення робочого дня. На підставі отриманих даних про початок та закінчення робочого дня ОСОБА_1 здійснювались зарахування робочих днів як відпрацьованих та нарахування і виплата заробітної плати у вигляді посадового окладу, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу ОСОБА_1 та розрахунковими листками. Після поновлення на роботі ОСОБА_1 неодноразово використовував відпустки різних видів: щорічну відпустку, додаткову відпустку батькам з дітьми. Так, наказом від 16.08.2022 №Э.DN-ПО-2022-7351790 (42412769) ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку з 16.08.2022 по 08.09.2022 на 24 календарних дня; наказом від 08.09.2022 №Э.DN-ПО-2022-42413940 (42413939) ОСОБА_1 було надано додаткову відпустку батькам з дітьми з 09.09.2022 по 18.09.2022 на 10 календарних днів; наказом від 30.06.2023 №Е.DN-ПО-2023-42409943 (42409942). При надходженні від ОСОБА_1 листка тимчасової непрацездатності за період з 08 по 11 листопада 2022 року відповідачем було здійснено нарахування та оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності відповідно до чинного законодавства, що було належним чином. Таким чином, належне фактичне поновлення працівника на роботі підтверджується: зарахуванням у табелі обліку використання робочого часу ОСОБА_1 відпрацьованого часу, виплатою заробітної плати у вигляді посадового окладу за відпрацьовані робочі дні, використанням з відповідною оплатою різних видів відпустки (щорічна відпустка, додаткова відпустка працівникам з дітьми), оплатою працівнику періоду тимчасової непрацездатності відповідно до чинного законодавства. Отже, ОСОБА_1 був належним чином поновлений на роботі, йому було забезпечено робоче місце, встановлено попередні, що діяли до звільнення, умови праці, було забезпечено право на отримання заробітної плати, право на відпочинок, на соціальний захист тощо. Доводи ОСОБА_1 про те, що йому не було виділено робоче місце, не підтверджуються жодними належними доказами. Посилання позивача на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність за встановленою адресою робочого місця нежитлового приміщення доводять той факт, що працівнику дійсно було виділено робоче місце у приміщенні АТ КБ «Приватбанк», пристосованому до виконання працівниками трудових обов'язків. Разом з тим, право на отримання заробітної плати у працівника виникає не за фактом перебування у трудових відносинах з роботодавцем, а за результатами виконаної згідно з трудовим договором роботи. Між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» укладено трудовий договір №2001 від 06.11.2001, згідно з п. 4.1 якого за сумлінне виконання трудових обов'язків протягом місяця працівнику гарантується виплата посадового окладу у відповідності до штатного розпису. Правилами внутрішнього трудового розпорядку АТ КБ «Приватбанк» в редакції, чинній на період, зазначений позивачем у позові, у пункті 5.2.6 визначено обов'язок працівників банку дотримуватися встановленого за посадою режиму робочого часу, включаючи, але не обмежуючись, вчасно починати та закінчувати щоденну роботу (зміну), вчасно починати та закінчувати перерву для відпочинку і харчування, а також інші встановлені для працівників перерви, дотримуватись графіків змінності, не допускати відсутності на робочому місці довше встановленого часу. Пунктами 5.2.10, 5.2.11. Правил внутрішнього трудового розпорядку АТ КБ «Приватбанк» визначено обов'язки працівників банку кожного робочого дня проходити процедуру електронної реєстрації часу початку і завершення робочого дня (табелювання) з використанням програмних комплексів банку (мобільного додатку «Табелювання» або входу в програмні комплекси на базі ЕСА, або використовуючи інші електронні системи обліку робочого часу, які передбачені банком); повідомляти, за можливості, до початку робочого дня, лінійного керівника або дирекцію з HR та корпоративного управління про причини відсутності на роботі письмово, засобами телефонного чи електронного зв'язку або іншим доступним способом. Також працівник в роботі повинен був керуватись посадовою інструкцією керівника відділу правового забезпечення РП, затвердженою наказом АТ КБ «Приватбанк» від 03.04.2018 №PR/18-2018-6689457, яка була підписана працівником 29.12.2020 і діяла станом на дату звільнення та відповідно діяла в цій редакції після поновлення працівника на роботі. Згідно з п.2.10 посадової інструкції, працівник зобов'язаний дотримуватись трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку, техніки безпеки та корпоративного кодексу банку, норм чинного законодавства з питань охорони праці та пожежної безпеки. Згідно з наказом №СП-2007-193 від 10.07.2007 в АТ КБ «Приватбанк» впроваджено обов'язкову процедуру реєстрації в програмному комплексі «Промінь» на початку та по закінченні робочого дня з наступним. Згідно з п.6 цього наказу визначено, що у разі незгоди з інформацією, відображеною у табелі працівника, всі працівники мають надати службову записку в шаблоні № НОМЕР_1 "Про зміну запису в системі обліку робочого часу". В подальшому процес електронного обліку використання робочого часу неодноразово зазнав змін. Зокрема, наказом №СП-2013-6778941 від 27.06.2013 «Об использовании смартфонов, как основного инструмента (канала) для табелирования сотрудников банка» було затверджено такі інструменти (канали) табелювання для працівників банку: смартфон: вхід/вихід в/із програмного комплексу «Промінь» через QR-код, зчитуваний за допомогою мобільних додатків «Табелювання» або Приват24; мобільний додаток «Табелювання» на базі ОС Anroid и iOS; в перспективі - вхід через QR-код на Путівнику по професії (my.privatbank.ua), вхід через QR-код на робочий стіл з використанням планшета (start.pb.ua); банкоматиі термінали самообслуговування. З 01.03.2015 для працівників middle- и front-office Приватбанку було закрито можливість табелювання через банкомати і термінали самообслуговування згідно з наказом №СП-2014-7137222 від 31.12.2014, залишались незмінними канали табелювання через мобільний додаток «Табелювання» для смартфонів та реєстрацію в програмних комплексах банку на базі Єдиної системи авторизації (ЄСА). Відповідно до п. 2.6. Положення про винагороду працівників банку, у банку встановлена електронна система обліку робочого часу «Табелювання». Працівник зобов'язаний вносити відповідні відмітки про початок та завершення робочого дня у електронній системі обліку робочого часу. Каналами табелювання є: мобільний додаток «Табелювання», вхід в програмні комплекси на базі єдиної системи авторизації, система Workforce Management (WFM) для операторів колл-центрів. Виплата заробітної плати здійснюється на підставі табелів обліку робочого часу та/або відомостей про відпрацьований час. З урахуванням викладеного, нарахування та виплата заробітної плати (посадового окладу) ОСОБА_1 після поновлення на роботі здійснювалась за інформацією з табелю обліку робочого часу за дні, зараховані як відпрацьовані згідно з відмітками про реєстрацію початку та закінчення робочого дня, а у разі відсутності таких відміток та подання працівником заявок про змін даних тимчасового табелю та зарахування днів - згідно з інформацією про зарахування того чи іншого дня. Так, згідно з розрахунковими листками ОСОБА_1 за час з поновлення працівника на роботі було нараховано наступні складові заробітної плати: оклад, оплату щорічної відпустки, оплату додаткової відпустки, оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, індексацію заробітної плати, виплати на виконання рішень суду в інших справах, внески на страхування життя та добровільне медичне страхування тощо. Станом на дату звільнення позивача за скороченням штату та, відповідно, станом на дату поновлення на роботі та у спірний період з вересня 2022 року по теперішній час ОСОБА_1 було встановлено посадовий оклад у розмірі 16745 грн., що підтверджується розрахунковими листками ОСОБА_1 . Тому за відпрацьовані робочі дні з вересня 2022 року по травень 2023 року заробітна плата у вигляді посадового окладу була нарахована та виплачена відповідно до зарахованих у табелі обліку використання робочого часу як відпрацьовані робочих днів. Проте починаючи з 24.05.2023 було виявлено, що незважаючи на здійснення реєстрації початку та закінчення роботи, ОСОБА_1 не з'являється на робочому місці. Щодня у разі виявлення неявки на робоче місце відповідальними працівниками банку складались акти про відсутність працівника на роботі. Позивач станом на дату подання цього відзиву не надав роботодавцю пояснень щодо причин відсутності на роботі, не надав документів щодо наявності поважних причин такої відсутності (наприклад, листок тимчасової непрацездатності), також у відповідача відсутні жодні докази виконання працівником роботи у зазначені робочі дні. З огляду на відсутність працівника на роботі та відсутність доказів виконання ним роботи у період з 24.05.2023 по 30.06.2023 заробітна плата не нараховувалась і не виплачувалась, і наразі відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за період відсутності працівника на роботі з невстановлених причин. Решта зазначених у позові робочих днів оплачена працівнику роботодавцем відповідно до законодавства та умов трудового договору в повному обсязі. Також заперечують доводи позивача про застосування у даній справі розміру середньої заробітної плати, визначеної рішеннями у справі №554/8601/21, як преюдиціального факту. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018, справа №917/1345/17, провадження №12-144гс18, зазначено, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.04.2018, справа №753/11000/14-ц, провадження №61-11сво17, зазначив, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Аналіз змісту зазначених постанов Верховного Суду дає підстави стверджувати, що преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 462/1586/19 (провадження № 61-22593св19) визначив, що розмір середньоденної заробітної плати є обставиною, яка належить до предмета доказування. Рішеннями у справі № 554/8601/21 було визначено середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 для визначення суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Проте таке визначення не створює обов'язку для роботодавця після поновлення працівника на роботі щоденно здійснювати йому виплату саме середнього заробітку, а не того розміру заробітної плати, який був встановлений працівнику на момент звільнення. Тому доводи ОСОБА_1 щодо застосування розміру середньої заробітної плати, визначеного рішеннями у справі №554/8601/21, не підкріплені жодною нормою чинного законодавства і є необґрунтованими. крім того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, вважають, що позивачем було пропущено строк звернення до суду. Позивач звернувся до суду з позовом 24.07.2023, тобто під час дії редакції ст. 233 КЗпП України від 19 липня 2022 року. В даному випадку позивачем пред'явлено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, спричиненого, на думку ОСОБА_1 , невиконанням з боку відповідача рішення про поновлення на роботі. Отже, оскільки цей спір не є спором про звільнення, адже спір про звільнення ОСОБА_1 розглядався у справі № 554/8601/21, то має застосовуватись тримісячний строк для звернення працівника з позовом. Станом на дату подання позову у цій справі ОСОБА_1 був поновлений на роботі в АТ КБ “ПриватБанк” і продовжував працювати на посаді керівника відділу, отже, оскільки працівник не був звільнений, частина друга ст. 233 КЗпП України не підлягала застосуванню. В даному випадку позивач об'єктивно міг дізнатись про вчинене на його думку порушення трудових прав вже з наступного дня після отримання наказу про поновлення на роботі, оскільки якщо вважав, що рішення не було виконано належним чином, то вже з наступного дня після отримання наказу про поновлення мав вийти на роботу та виявити ті факти, про які зазначає у позові. Повідомлення про поновлення від 16.08.2022 №20.1.0.0.0/7-220816/9983 та наказ про поновлення ОСОБА_1 отримав 23.08.2022, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0505092821930. Повідомлення про поновлення з наказом про поновлення на роботі було направлено ОСОБА_1 цінним листом з описом вкладення Укрпоштою, що підтверджується описом вкладення у цінний лист №0505092821930, копією реєстру поштових відправлень від 16.08.2022, трекінгом поштового відправлення від 16.08.2022 №20.1.0.0.0/7-220816/9983, опис вкладення у цінний лист №0505092821930, реєстр поштових відправлень від 16.08.2022, трекінг поштового відправлення №0505092821930). Відтак, з 24.08.2022 слід обчислювати відлік строку для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,і відповідно сплинув цей строк 24 листопада 2022 року. Натомість ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 24.07.2023, тобто після спливу тримісячного строку без посилання на будь-які причини пропуску строку, що могли би вважатись поважними та без клопотання про поновлення пропущеного строку. Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі №751/1198/18, провадження №61-5845св19, дійшов висновку, що перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. Також заперечують в повному обсязі доводи позивача про наявність ознак мобінгу, оскільки з доданих доказів слідує, що працівника було належним чином поновлено на роботі, забезпечено право на отримання заробітної плати відповідно до умов трудового договору, забезпечено право на відпочинок, соціальний захист. Стаття 2-2 Кодексу законів про працю України встановлює заборону мобінгу (цькування). Мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов'язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність. Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є: - створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги); - безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця); - нерівність можливостей для навчання та кар'єрного росту; - нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації; - безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень); - необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу. Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов'язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням). Наразі відсутні правові висновки Верховного Суду у справах про встановлення фактів мобінгу, з огляду на нетривале існування у чинному законодавстві положень щодо мобінгу. Мобінг потрібно обґрунтувати детально не лише на словах, а у зв'язку з негативними наслідками для кожного конкретного працівника та надавати докази, які би свідчили про цькування на робочому місці зі сторони роботодавця або зі сторони працівників чи можливо колективу. Позовна заява ОСОБА_1 не містить жодних конкретних ситуацій, які би свідчили про ознаки мобінгу з боку керівника або інших працівників банку. Доданими до відзиву доказами повністю спростовуються доводи позивача про наявність ознак мобінгу у діях відповідача. Позивача було поновлено на роботі, визначено робоче місце, після поновлення на роботі Відповідачем здійснювались облік використання робочого часу працівника, нарахування і виплата заробітної плати у вигляді посадового окладу, що підтверджується табелем обліку використання робочого часу та розрахунковими листками, за відпрацьовані робочі дні, позивач також використовував щорічну та додаткову відпустку. Таким чином, доводи позивача про наявність у діях відповідача мобінгу повністю спростовуються наданими у справі доказами. Вважають, що заявлені позивачем вимоги про стягнення судових витрат не відповідають критеріям неминучості та обґрунтованості і свідчать про штучне завищення суми витрат на правову допомогу. З наданих позивачем доказів не слідує здійснення ним витрат, пов'язаних з оплатою адвокату послуг із правничої допомоги, оскільки ані договір, ані проміжний акт прийому-передачі виконаних робіт не підтверджують факту оплати позивачем цим послуг, а жодних платіжних документів позивачем не було додано. З огляду на відсутність документів про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, вважають, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню (т.1 а.с.105-115).
15 вересня 2023 року на адресу суду надійшли заперечення (на відзив банку) від ОСОБА_1 . В котрих прохав задовольнити позовні вимоги повністю (т.1 а.с.226-231).
19 вересня 2023 року на адресу суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив) від представника банку ОСОБА_2 В котрих прохала : прийняти та долучити до матеріалів справи надані заперечення; розглянути справу за участі представника банку; відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі (т.1 а.с.234, 235).
21 листопада 2023 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення у справі від ОСОБА_1 . В котрих прохав додатково врахувати вказані пояснення під час розгляду справи та задовольнити позов повністю (т.2 а.с.8, 9).
29 листопада 2023 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення у справі (заперечення на додаткові пояснення позивача від 21.11.2023) від представника банку. В котрих прохали : розглянути справу за участі представника банку; відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі (т.2 а.с.14, 15).
06 грудня 2023 року ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави клопотання позивача ОСОБА_1 від 06.12.2023 - задоволено частково. Провадження у цивільній справі №554/6633/23 провадження №2/554/7342/2023 - зупинено до набрання законної сили рішення у справі №554/6806/23 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (т.2 а.с.69).
22 лютого 2024 постановою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 06.12.2023 скасовано. Справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т.2 а.с.99-102).
07 березня 2024 року до Октябрського районного суду м. Полтави надійшла цивільна справа №554/6633/23 провадження №2/554/7342/2023 з Полтавського апеляційного суду (т.2 а.с.105).
26 березня 2024 року ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави заяву представника відповідача АТ КБ «Приватбанк», за ордером адвоката Мужевської Є.Л. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції - задоволено. Допущено участь представника відповідача АТ КБ «Приватбанк», за ордером адвоката Мужевську Є.Л. в судовому засіданні призначеному на 11.00 годин 02.04.2024 та усіх наступних засіданнях в режимі відеоконференції поза межами суду, з використанням власних технічних засобів - за допомогою системи «EASYCON» (т.2 а.с.115).
27 березня 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення у справі №554/6633/23 від представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» Мужевської Є.Л. В яких зазначила, що АТ КБ «Приватбанк» не погоджується із позовними вимогами з огляду на їх необґрунтованість. Наданими у справі доказами підтверджується факт поновлення працівника на попередній роботі на підставі рішення суду, а саме: наказом №Э.28.0.0.0/1-7333328 від 15.08.2022 «Про поновлення на роботі». Копію наказу про поновлення на роботі було направлено на адресу працівника цінним листом за номером відправлення 0505092821930, що було отримано адресатом 23 серпня 2023 року. Тобто, належним чином підтверджується факт направлення працівнику копії наказу про поновлення на роботі, що свідчить про виконання з боку роботодавця рішення про поновлення на роботі та створення умов для продовження трудових правовідносин з поновленим працівником. За спірний період, заявлений у цьому позові, - з 01.01.2023 по 30.06.2023 позивачу було нараховано та виплачено заробітну плату у вигляді посадового окладу. Зокрема, за січень, лютий, березень, квітень 2023 року оклад було нараховано та виплачено в повному обсязі за всі робочі дні за графіком працівника. Отже, факт виплати заробітної плати у вигляді посадового окладу та облік робочого часу ОСОБА_1 за спірний період є достатніми доказами того, що працівник був поновлений на роботі, отримував заробітну плату згідно з умовами трудового договору. Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 09.12.2015 у справі № 6-2123цс15, "вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Середньомісячна заробітна плата виплачується поновленному працівнику саме за час (період) вимушеного прогулу, а отже, середньомісячна заробітна плата не може бути стягнута за період, коли працівник був тимчасово поновлений, працював на посаді та отримував заробітну плату згідно з умовами трудового договору". Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 15.03.2016 у справі №К/800/27912/15, від 15.11.2023 у справі №753/7014/20. Таким чином, згідно з позицією Верховного Суду, якщо працівник був поновлений на роботі та отримував заробітну плату, цей період не може вважатись вимушеним прогулом та середня заробітна плата не може стягуватись за той час, який був оплачений працівнику відповідно до умов трудового договору. Вважає, що зазначена позиція підлягає застосуванню до обставин, що склались у даній справі, оскільки матеріалами справи підтверджується факт виплати ОСОБА_1 посадового окладу за відпрацьовані робочі дні згідно з встановленим йому графіком роботи в повному обсязі за період з 01.01.2023 по 30 квітня 2023 року. Згідно з п.4.1 укладеного між ОСОБА_1 та банком трудового договору, за добросовісне виконання трудових обов'язків протягом місяця працівнику гарантується виплата посадового окладу у відповідності до штатного розпису. Починаючи з 24.05.2023 було виявлено, що незважаючи на здійснення реєстрації початку та закінчення роботи, ОСОБА_1 не з'являється на робочому місці, що було зафіксовано актами про відсутність працівника на роботі за 24.05.2023, 25.05.2023, 26.05.2023, 29.05.2023, 30.05.2023, 31.05.2023, 01.06.2023, 02.06.2023, 05.06.2023, 06.06.2023, 07.06.2023, 08.06.2023, 09.06.2023, 12.06.2023, 13.06.2023, 14.06.2023, 15.06.2023, 16.06.2023, 19.06.2023, 20.06.2023, 21.06.2023, 22.06.2023, 23.06.2023, 26.06.2023, 27.06.2023, 28.06.2023, 29.06.2023, 30.06.2023. За вказані дати в банку не було жодних доказів доручення працівнику виконання роботи поза межами робочого місця (відрядження, службові поїздки тощо). Також позивач не надав жодних доказів того, що його відсутність у приміщенні банку за адресою робочого місця була зумовлена виконанням будь-яких трудових обов'язків, передбачених трудовим договором або посадовою інструкцією. Фактично позивач допустив відсутність на роботі, яку намагається піднести як “вимушений прогул”. Вважає, що такі дії позивача не відповідають принципу добросовісності при реалізації прав і повноважень. В постанові Верховного Суду від 12.02.2024 у справі №753/8086/21 викладено наступний висновок: «Дії учасників приватно-правових правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певним стандартам поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення. Поведінка позивачки, яка була поновлена роботодавцем на роботі, отримала компенсацію за період вимушеного прогулу, а також повідомлення про вихід на роботу, а після цього, фактично ухилившись від виконання роботи, пред'явила позов, основною метою якого є намагання стягнути з роботодавця грошові кошти в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу (у касаційній скарзі вказана сума - 665 739,45 грн), вказаним стандартам не відповідає». У справі, яка розглядається, прослідковуються тотожні обставини, за яких позивач після отримання повідомлення і наказу про поновлення на роботі та після регулярного отримання заробітної плати звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за вже оплачений період як за час вимушеного прогулу, основною метою якого є намагання стягнути з роботодавця кошти за спірний період понад отриману ним суму заробітної плати. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.11.2021 у справі №387/326/20 (провадження №61-2166св21), зазначено: «Верховний Суд вказав, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором». З обставин справи, яка розглядається, не вбачається прагнення позивача належним чином та сумлінно виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором, Правилами внутрішнього трудового розпорядку, зокрема, в частині обов'язків дотримуватися встановленого за посадою режиму робочого часу, вчасно починати та закінчувати щоденну роботу (зміну), вчасно починати та закінчувати перерву для відпочинку і харчування, не допускати відсутності на робочому місці довше встановленого часу. Норми законодавства, які містять принципи цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, у межах законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи. Порушення цього балансу добросовісної поведінки учасників правовідносин та встановлення судами недобросовісної поведінки може мати наслідком відмову в захисті порушеного права або покладання зобов'язань для відновлення права, порушеного недобросовісною поведінкою. Тотожні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі у справі №761/36873/18, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2022 у справі №920/278/18 та від 02.08.2022 у справі №922/3303/21, від 30.08.2022 у справі №918/772/21, від 22.03.2023 у справі №910/22876/17, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27.04.2023 у справі №209/4577/21, від 07.08.2023 у справі №638/9417/21. Підсумовуючи викладене, вважає, що поведінка позивача в обставинах, що розглядаються в межах даного позову, не відповідає принципам добросовісної поведінки, адже ОСОБА_1 , будучи достеменно обізнаним про поновлення на роботі, отримуючи заробітну плату відповідно до умов трудового договору, користуючись правом на відпочинок та отримання оплачуваних щорічної та додаткової відпусток, правом на соціальний захист та отримання допомоги під час тимчасової непрацездатності, звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без жодних на те правових підстав, з очевидною метою стягнення з відповідача коштів понад виплачені працівникові суми. На підставі викладеного, прохає відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі (т.2 а.с.116-120).
15 квітня 2024 року ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів у цивільній справі №554/6633/23 - повернуто без розгляду (т.2 а.с.193).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та прохав їх задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача АТ КБ «Приватбанк» за довіреністю ОСОБА_2 відносно позову заперечувала у повному обсязі та прохала відмовити у його задоволенні. Заявила про пропуск позивачем строку звернення до суду.
В судове засідання представник позивача ОСОБА_1 за ордером адвокат Кушнаренко С.А. не з'явився, будучи у встановлений ЦПК України спосіб повідомленим (т.3 а.с.75, 78).
В судове засідання представник позивача ОСОБА_1 за ордером адвокат Корнієнко Н.Ю. не з'явилася, будучи у встановлений ЦПК України спосіб повідомлена (т.3 а.с.79).
Суд заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06.11.2001 працював на посаді керівника відділу правового забезпечення АТ КБ «ПриватБанк», відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління відповідача.
Наказом № Э.DN-УВ-2021-7112961-п від 09.08.2021 ОСОБА_1 було звільнено згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату із виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього заробітку.
18.11.2021 рішенням Октябрського районного суду м. Полтави ( ОСОБА_3 ) у справі №554/8601/21 позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ АТ КБ «Приватбанк» за №Э.DN-УВ-2021-7112961-п від 09.08.2021 про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на роботі в АТ КБ «Приватбанк» на посаді начальника відділу правового забезпечення Центрального макрорегіонального управління АТ КБ "Приватбанк". Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 908,00 грн. зі сплати судового збору. В задоволенні інших вимог відмовлено (т.1 а.с.12-17).
28.04.2024 додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави ( ОСОБА_3 ) у справі №554/8601/21 стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 403 156,80 гривень. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 430 ЦПК України, допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати громадянину ОСОБА_1 в межах платежу за один місяць в розмірі 55434,06 гривень (т.1 а.с.18, 19).
27.07.2022 постановою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду апеляційні скарги АТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18.11.2021 та додаткове рішення цього ж суду від 28.04.2022 залишено без змін (т.1 а.с.20-24).
Відповідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Наказом АТ КБ "Приватбанк" від 15.08.2022 № Є.28.0.0.0/1-7333328 було скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 (п. 1 наказу), поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді (п. 2 наказу), встановлено робоче місце ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 у приміщенні банку (п. 6 наказу).
Таким чином, після набрання рішенням законної сили ОСОБА_1 було поновлено на роботі на підставі наказу №Э.28.0.0.0/1-7333328 від 15 серпня 2022 року.
Повідомлення про поновлення від 16.08.2022 № 20.1.0.0.0/7-220816/9983 та наказ про поновлення ОСОБА_1 отримав 23.08.2022, що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0505092821930.
Повідомлення про поновлення з наказом про поновлення на роботі було направлено ОСОБА_1 цінним листом з описом вкладення Укрпоштою, що підтверджується : описом вкладення у цінний лист №0505092821930; копією реєстру поштових відправлень від 16.08.2022; трекінгом поштового відправлення від 16.08.2022 №20.1.0.0.0/7-220816/9983; опис вкладення у цінний лист №0505092821930; реєстр поштових відправлень від 16.08.2022; трекінг поштового відправлення № 0505092821930).
На підставі викладеного, після набрання законної сили рішення у справі №554/8601/21 про поновлення ОСОБА_1 були належним чином виконані з боку АТ КБ "Приватбанк" : видано наказ про поновлення працівника на роботі, визначено робоче місце працівника та створено всі умови для належного виконання трудових обов'язків. Отже, ОСОБА_1 був належним чином поновлений на роботі, йому було забезпечено робоче місце, встановлено попередні, що діяли до звільнення, умови праці, було забезпечено право на отримання заробітної плати, право на відпочинок, на соціальний захист тощо.
Відповідно до ст. 94 КЗпП України, ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 09.12.2015 у справі № 6-2123цс15, "вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Середньомісячна заробітна плата виплачується поновленному працівнику саме за час (період) вимушеного прогулу, а отже, середньомісячна заробітна плата не може бути стягнута за період, коли працівник був тимчасово поновлений, працював на посаді та отримував заробітну плату згідно з умовами трудового договору". Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 15.03.2016 у справі №К/800/27912/15, від 15.11.2023 у справі №753/7014/20.
Таким чином, згідно з позицією Верховного Суду, якщо працівник був поновлений на роботі та отримував заробітну плату, цей період не може вважатись вимушеним прогулом та середня заробітна плата не може стягуватись за той час, який був оплачений працівнику відповідно до умов трудового договору.
Наказами АТ КБ «Приватбанк» : від 16.08.2022 №Э.DN-ПО-2022-7351790 (42412769) ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку з 16.08.2022 по 08.09.2022 на 24 календарних дня; від 08.09.2022 №Э.DN-ПО-2022-42413940 (42413939) ОСОБА_1 було надано додаткову відпустку батькам з дітьми з 09.09.2022 по 18.09.2022 на 10 календарних днів; від 30.06.2023 №Е.DN-ПО-2023-42409943 (42409942).
При надходженні від ОСОБА_1 листка тимчасової непрацездатності за період з 08 по 11.11.2022 АТ КБ «Приватбанк» було здійснено нарахування та оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності відповідно до чинного законодавства.
Таким чином, належне фактичне поновлення працівника на роботі підтверджується: зарахуванням у табелі обліку використання робочого часу ОСОБА_1 відпрацьованого часу, виплатою заробітної плати у вигляді посадового окладу за відпрацьовані робочі дні, використанням з відповідною оплатою різних видів відпустки (щорічна відпустка, додаткова відпустка працівникам з дітьми), оплатою працівнику періоду тимчасової непрацездатності відповідно до чинного законодавства.
Згідно з розрахунковими листками ОСОБА_1 за час з поновлення працівника на роботі було нараховано наступні складові заробітної плати: оклад, оплату щорічної відпустки, оплату додаткової відпустки, оплату перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, індексацію заробітної плати, виплати на виконання рішень суду в інших справах, внески на страхування життя та добровільне медичне страхування тощо.
Станом на дату звільнення позивача за скороченням штату та, відповідно, станом на дату поновлення на роботі та у спірний період з вересня 2022 року по теперішній час ОСОБА_1 було встановлено посадовий оклад у розмірі 16745 грн., що підтверджується розрахунковими листками ОСОБА_1 .
Таким чином, за відпрацьовані робочі дні з 01.01.2023 по 30.04.2023 заробітна плата у вигляді посадового окладу була нарахована та виплачена ОСОБА_1 відповідно до зарахованих у табелі обліку використання робочого часу як відпрацьовані робочих днів, згідно до законодавства та умов трудового договору в повному обсязі.
Згідно з п.4.1 укладеного між ОСОБА_1 та банком трудового договору, за добросовісне виконання трудових обов'язків протягом місяця працівнику гарантується виплата посадового окладу у відповідності до штатного розпису.
Починаючи з 24.05.2023 було виявлено, що незважаючи на здійснення реєстрації початку та закінчення роботи, ОСОБА_1 не з'являється на робочому місці, що було зафіксовано актами про відсутність працівника на роботі за 24.05.2023, 25.05.2023, 26.05.2023, 29.05.2023, 30.05.2023, 31.05.2023, 01.06.2023, 02.06.2023, 05.06.2023, 06.06.2023, 07.06.2023, 08.06.2023, 09.06.2023, 12.06.2023, 13.06.2023, 14.06.2023, 15.06.2023, 16.06.2023, 19.06.2023, 20.06.2023, 21.06.2023, 22.06.2023, 23.06.2023, 26.06.2023, 27.06.2023, 28.06.2023, 29.06.2023, 30 червня 2023 року, складені відповідними працівниками банку.
ОСОБА_1 не надав роботодавцю пояснень щодо причин відсутності на роботі, не надав документів щодо наявності поважних причин такої відсутності (наприклад, листок тимчасової непрацездатності), також у банка відсутні жодні докази виконання працівником роботи у зазначені робочі дні. Також позивач не надав жодних доказів того, що його відсутність у приміщенні банку за адресою робочого місця була зумовлена виконанням будь-яких трудових обов'язків, передбачених трудовим договором або посадовою інструкцією.
Таким чином, з огляду на відсутність працівника на роботі та відсутність доказів виконання ним роботи у період з 24.05.2023 по 30.06.2023 заробітна плата не нараховувалась і не виплачувалась, через що відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за період відсутності працівника на роботі з невстановлених причин.
Рішеннями у справі №554/8601/21 було визначено середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 для визначення суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Проте таке визначення не створює обов'язку для роботодавця після поновлення працівника на роботі щоденно здійснювати йому виплату саме середнього заробітку, а не того розміру заробітної плати, який був встановлений працівнику на момент звільнення.
Таким чином, доводи ОСОБА_1 щодо застосування розміру середньої заробітної плати, визначеного рішеннями у справі №554/8601/21, не підкріплені жодною нормою чинного законодавства і є необґрунтованими.
Частиною першою ст.233 КЗпП України в редакції, чинній на дату подання позову, визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною другою ст. 233 КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Загальний строк позовної давності у трудових спорах - це три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Винятками є: 1) справи про звільнення, в яких позовна давність складає один місяць з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, 2) справи про виплату сум, що належать працівникові при звільненні, в яких тримісячний строк обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Зміни до ст.233 КЗпП України щодо строків звернення до суду, внесені ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-IX, набрали чинності з 19 липня 2022 року.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 24.07.2023, тобто під час дії редакції ст. 233 КЗпП України від 19 липня 2022 року.
Таким чином, станом на дату подання позову ОСОБА_1 , на виконання рішення суду у справі № 554/8601/21, був поновлений на роботі в АТ КБ “ПриватБанк” і продовжував працювати на посаді керівника відділу, отже, оскільки працівник не був звільнений, частина друга ст. 233 КЗпП України не підлягає застосуванню.
Отже, оскільки цей спір не є спором про звільнення, адже спір про звільнення ОСОБА_1 розглядався у справі №554/8601/21, то має застосовуватись тримісячний строк для звернення працівника з позовом.
Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому, формулювання «повинен був дізнатися про порушення свого права» означає те, що особа мала всі об'єктивні можливості дізнатись про порушення свого права. З судової практики Верховного Суду слідує, що доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (постанова ВСУ від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц; постанова ВСУ від 22.02.2017 у справі № 6-17цс17).
Таким чином, з 24.08.2022 слід обчислювати відлік строку для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,і відповідно сплинув цей строк 24 листопада 2022 року. Натомість ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 24.07.2023, тобто після спливу тримісячного строку без посилання на будь-які причини пропуску строку, що могли би вважатись поважними та без клопотання про поновлення пропущеного строку.
На підставі викладеного, у позові слід відмовити повністю, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та з врахуванням того, що позивачем було пропущено строк звернення до суду.
Судовий збір у справі, сплачений позивачем ОСОБА_1 складає 2 589 грн. (т.1 а.с.8).
Відповідно п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
З огляду на відсутність документів про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.12, 81, 130, 131, 141, 212, 229, 263, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.
Судові витрати у розмірі 2 589 (дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять) гривень віднести на користь держави.
Складання повного тексту рішення відкладено на 5 (п'ять) днів 17 червня 2024 року.
Позивач - громадянин України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Полтави, Полтавської області, зареєстрований - АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок №1 Д, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_3 , МФО №305299.
Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом 30 днів з дня отримання повного тексту.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, визначений строк обчислюється з дня отримання повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікацйної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Учасники справи можуть отримати інформацію у даній справі на офіційному вебпорталі судової влади України за веб-адресою http://court.gov.ua/sud1622/з зазначенням індивідуального номеру провадження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків на його оскарження.
Повний текст рішення виготовлено 17 червня 2024 року.
Суддя І.О.Блажко