Справа № 206/2276/23
2/206/48/24
18 червня 2024 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Румянцева О.П.
при секретареві Мовшовичі Р.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпро заяву представника третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про повернення судового збору по цивільній справі за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа ОСОБА_1 про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції, а також позовною заявою третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції, -
В провадженні Самарського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовною заявою АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до АТ КБ «Приватбанк», третя особа ОСОБА_1 про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції, а також позовною заявою третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції.
Рішенням суду від 14 березня 2024 року позовна заява АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 21.12.2010 року в розмірі 68313,38 грн. та судовий збір у розмірі 2684,00 грн. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до АТ КБ «Приватбанк», третя особа - ОСОБА_1 про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції відмовлено. В задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції відмовлено.
Від представника третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання в якому представник просить суд повернути ОСОБА_1 сплачений ним 04.10.2023 року за звернення до суду із позовною заявою про визнання дій та бездіяльності такою, що порушила права споживача та визнання недійсними транзакції, судовий збір у розмірі 2147,20 грн., посилаючись на те, що останній є споживачем банківських послуг.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Перевіривши матеріали заявленого клопотання та матеріали цивільної справи, суддя приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні клопотання з огляду на наступні підстави.
Згідно з частиною 4 статті 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У позовній заяві представник третьої особи зазначає, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Разом з тим, згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Стаття 22 ЗУ "Про захист прав споживачів" підтверджує можливість судового захисту прав споживачів, передбачених законодавством, і встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень статті 5 ЗУ "Про судовий збір", оскільки остання загалом урегульовує питання звільнення різних суб'єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об'єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.
Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом від 12 травня 1991 р. №1023-XII "Про захист прав споживачів". Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону №1023-ХІІ споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У відповідності до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Із пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості, зокрема, про те, яке право споживача, передбачено Законом України «Про захист прав споживача», порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду.
Хоча позовна заява і містить посилання на порушення законодавства про захист прав споживача та способи захисту цього права згідно ЗУ «Про захист прав споживачів», однак в ній не наведено підтверджень того, що в дійсності між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»)
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Тобто, права особи, як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин, тому до спорів щодо виконання цього договору Закон України «Про захист прав споживачів» не може застосовуватись.
Отже, при посиланні на норми Закону України «Про захист прав споживачів» повинно мати місце порушення прав споживача на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, проте в позовній заяві відсутнє таке обґрунтуванням позовних вимог.
Згідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Але, як вбачається з позовної заяви, підставою звернення позивача з позовом до суду не є порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживача» (позов не містить жодного посилання на порушення прав позивача саме як споживача та способи їх захисту, передбачених саме цим Законом, а саме: визнання недійсними кредитних договорів (ч.6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів").
Згідно преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
За змістом п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Отже, між ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» виник спір, що не регулюється ЗУ «Про захист прав споживачів», а є цивільно-правовими відносинами, які регулюються ЦК України та ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові - покладаються на позивача.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що оскільки позов третьої особи - ОСОБА_1 мав бути оплачений судовим збором та в його задоволенні відмовлено в повному обсязі, заява представника третьої особи - ОСОБА_2 про повернення судового збору є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає в повному обсязі.
На підстави викладеного, керуючись ст.4 Закону України «Про судовий збір», ст.7 Закону України «Про державний бюджет», ст.ст. 258-261, 270 ЦПК України, суд -
Відмовити в прийнятті додаткового рішення за заявою представника третьої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про повернення судового збору.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.П.Румянцев