Справа № 309/3019/24
Провадження № 2-о/309/270/24
про залишення заяви без руху
18 червня 2024 року м. Хуст
Суддя Хустського районного суду Закарпатської області Кемінь В.Д., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , зацікавлена особа: орган опіки та піклування Хустської міської ради про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини,-
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт, відповідно до якого він самостійно виховує та утримує неповнолітню дочку - ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Посилається на те, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який між ними розірвано за рішенням Виноградівського районного суду 14.09.2011 року. Стверджує, що після розірвання шлюбу, їх дитина більшість часу проживала з ним, оскільки колишня дружина постійно виїжджала на заробітки і останні сім років проживає в Республіці Італія. Зазначає, що донька останні сім років знаходиться на його повному утриманні та вихованні, оскільки мати дитини створила іншу сім'ю, участі в утриманні та вихованні доньки не бере.
Заявник вказує, що встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини необхідне для підтвердження у державних органах такого факту і іншого порядку встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини-батьком, чинним законодавством не встановлено.
Зазначена заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст.175 ЦПК України.
Цивільні справи розглядаються судом виключно в порядку, встановленому ЦПК України, яким в тому числі встановлено вимоги до форми та змісту заяви, з якою особа має право звернутись до суду.
Відповідно до частини третьої статті 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно до положень частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, однією з умов встановлення факту в рамках окремого провадження є відсутність спору про право, тобто якщо встановлення такого факту підтвердить наявність чи відсутність саме неоспорюваних прав.
Відповідно до ст.150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Як визначено ч.1ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
При цьому, у відповідності до положень ч.ч.1,2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів, в той час як батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні, та мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Як визначено частинами 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ч.4 ст.157 СК України).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини, заявник посилається на те, що мати дитини за останні сім років повністю усунулась від її виховання та утримання.
При цьому пунктом 2 ч.1 ст.164 СК України передбачено, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав,
Отже, сімейним кодексом України чітко передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Одним із способів виконання батьками обов'язку утримувати дитину є стягнення аліментів за домовленістю сторін або за рішенням суду.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати або батько має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Не зважаючи на вказані вище норми законодавства та всупереч положенням ч.5 ст.177 ЦПК України, позивач не повідомив суд про те, що рішенням Виноградівського районного суду від 15.04.2011 року у справі №2-405/2011 року, вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 500 грн.
Крім того, як вбачається з ЄДРСР, рішенням Хустського районного суду від 16.11.2022 року у цивільній справі №309/707/22, за позовом ОСОБА_3 до заявника про збільшення розміру аліментів, частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з заявника аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти в розмірі 2700грн. і до досягнення дитиною повнолітнього віку. З мотивувальної частини рішення вбачається, що у відзиві поданому на позов відповідач - заявник ОСОБА_1 , обставини справи про те, що дитина сторін постійно проживає з матір'ю, визнав та вимогу про збільшення розміру аліментів визнав частково.
Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст.14, ч.1 ст.15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
У постанові від 13.10.2022 у справі №755/1938/22 Верховний Суд зазначив, що для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
При цьому заявник не вказує в чому полягають перешкоди для виконання ним його батьківських обов'язків, тоді коли він є рідним батьком, і має всі права як батько та несе всі обов'язки як батько, і ніщо йому не може перешкоджати виконувати свої права і обов'язки по відношенню до дитини.
Посилання заявника на необхідність підтвердження даного факту у різних державних органах - є загальним твердження, між тим останнім не доведено та не надано доказів щодо порушення будь-яких прав дитини чи батька з боку державних органів, та свідчило б про доцільність встановлення заявленого юридичного факту.
Таким чином, заявнику необхідно повідомити суд чи звертався він з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів, з позовом про позбавлення батьківських прав (зважаючи на доводи вказані мотивувальній частині заяви) та при наявності судових рішень долучити їх до матеріалів заяви в якості доказів.
Підтвердити чи спростувати наявність судових рішень про стягнення аліментів, збільшення розміру аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої ОСОБА_2 та надати суду належним чином завірені їх копії.
Відповідно до ст.185 ЦПК України, позовна заява, подана без додержання вимог, викладених у статтях 175,177 ЦПК України, підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.
За викладених обставин, подана заява підлягає залишенню без руху для усунення недоліків, визначених в ній.
Роз'яснити заявнику, що в разі невиконання вимог ухвали суду, заява, відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України буде вважатися неподаною і повернута йому.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.175,177,185,259-261 ЦПК України,
Заяву ОСОБА_1 , зацікавлена особа: орган опіки та піклування Хустської міської ради про встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини - залишити без руху.
Повідомити заявника про необхідність усунути недоліки заяви, вказані в мотивувальній частині ухвали суду у семиденний строк з дня отримання ним цієї ухвали.
У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заяву вважати неподаною та повернути її заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Хустського
районного суду: Кемінь В.Д.