Справа № 461/4362/23 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д.
Провадження № 22-ц/811/3439/23 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
04 червня 2024 року м.Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Марко О.Р.,
з участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання договору купівлі-продажу, повернення майна, скасування державної реєстрації права власності,
У травні 2023 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просила: розірвати договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 279504246101, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М.І. 22.03.2017 року, зареєстрований в реєстрі за №770; зобов'язати ОСОБА_6 повернути ОСОБА_3 1/2 частку нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 279504246101; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 34392558 від 22.03.2017 року, яким зареєстровано право власності на 1/2 частку нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 279504246101, за ОСОБА_5 .
Свої вимоги позивачка обгрунтовувала тим, що їй належали на праві власності нежитлові приміщення, загальною площею 885,8 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
22.03.2017 року між нею ( ОСОБА_3 ) та ОСОБА_5 (після зміни прізвища - ОСОБА_4 ) укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки цих нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М.І. 22.03.2017 року та зареєстрований в реєстрі за №770.
За домовленістю сторін, продаж зазначеного об'єкта нерухомого майна проводився за ціною 147000 грн., водночас, до умов договору купівлі-продажу було включено положення про відстрочку платежу на один рік та один день, тобто до 24.03.2018 року необхідно було здійснити повний розрахунок за об'єкт продажу, перерахувавши вказану суму грошових коштів продавцю на зазначений у договорі банківський рахунок.
При цьому, за умовами договору купівлі-продажу (п.6), право власності на об'єкт продажу виникає у покупця з дня державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку, передбаченому чинним законодавством, відтак, підписавши договір, продавець дав згоду покупцеві на реєстрацію права власності на зазначений об'єкт продажу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до проведення остаточного розрахунку з продавцем за проданий об'єкт продажу.
22.03.2017 року на підставі договору купівлі-продажу відповідачка зареєструвала своє право власності на 1/2 частку вказаних нежитлових приміщень (рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 34392558 від 22.03.2017 року), проте, оплату за об'єкт продажу не здійснила ані у вказаний у договорі строк, ані в подальшому.
Також позивачка зауважує, що реєстрація права власності на об'єкт продажу за відповідачкою відбулась відразу після підписання договору купівлі-продажу, однак, відповідачка не вчинила жодних дій, спрямованих на фактичне прийняття у власність об'єкта продажу, що передбачає несення витрат на утримання нерухомого майна, підтримання його у технічно задовільному стані, проведення ремонтних робіт/поліпшень, оплату комунальних послуг тощо.
У зв'язку з цим, позивач змушена була оплачувати рахунки за комунальні послуги та виконувати інші обов'язки власника стосовно усього об'єкта нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 .
Зазначає, що порушення покупцем обов'язку щодо оплати фактично переданого нерухомого майна (позивачка не отримала взагалі нічого з того, на що розраховувала при укладенні договору купівлі-продажу) є істотним порушенням договору.
У зв'язку з істотним порушенням відповідачкою умов договору купівлі-продажу несплатою договірної ціни у встановлений договором строк, позивачка була позбавлена можливості отримати те, на що розраховувала під час укладення договору купівлі-продажу, що відповідно до положень статті 651 ЦК України є підставою для розірвання договору в судовому порядку (за рішенням суду), тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Також позивачка зазначає, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу містить положення про відстрочення платежу за придбаний товар, а тому, за своєю правовою природою, такий договір є договором купівлі-продажу товару в кредит (стаття 694 ЦК України), відтак, вона має право вимагати повернення неоплаченого товару.
Окрім того, за позицією позивачки, з метою поновлення її права, оскільки об'єкт продажу є нерухомим майном, необхідно скасувати державну реєстрацію на об'єкт продажу за відповідачкою, що призведе до припинення її права власності на об'єкт продажу та повернення прав позивачки у стан, що існував до відповідної державної реєстрації
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 листопада 2023 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн.
Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_3 , просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норму ч.3 ст.692 ЦК України та висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2020 року у справі №916/667/18 щодо правовідносин, які виникають на підставі цієї статті, і не застосував норму ч.4 ст.694 ЦК України, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
Наголошує, що відповідно до статті 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або розстроченням платежу. Умова про відстрочення або розстрочення платежу за договором купівлі-продажу може бути передбачена договором незалежно від складу суб'єктів такого договору та виду договору купівлі-продажу. Обмеження на встановлення умови про відстрочення або розстрочення платежу може встановлюватися тільки законом.
Звертає увагу, що договором купівлі-продажу від 22.03.2017 року передбачено умову про відстрочення платежу за купівлю-продаж нежитлових приміщень на один рік та один день і розрахунок за об'єкт продажу повинен бути здійснений покупцем у повному обсязі до 24.03.2018 року, шляхом перерахування коштів продавцю на банківський рахунок, тому вказаний договір є договором купівлі-продажу товару в кредит з відстроченням платежу, і до спірних правовідносин підлягають застосування положення статті 694 ЦК України.
Зауважує, що судом першої інстанції встановлено, що станом на момент розгляду справи судом відповідачка не сплатила вартість придбаного майна, а право вимагати повернення товару, придбаного у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом, а саме, ч.4 ст.694 ЦК України.
Також наголошує, що відповідно до вимог ч.6 ст.694 ЦК України, з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.
Окремо зауважує, що відповідачка не вчинила жодних дій, спрямованих на фактичне прийняття у власність об'єкта продажу, зокрема, не несла жодних витрат на утримання приміщень, експлуатаційних витрат, не вживала заходів до проведення поточного/капітального ремонту, що призвело до часткового руйнування даху та стін будівлі, у якій знаходяться спільні нежитлові приміщення, як наслідок, об'єкт продажу перебуває в незадовільному технічному стані.
У зв'язку з цим, вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що повернення об'єкта продажу може призвести до невиправданого збагачення позивача та/або до порушення прав відповідача.
26.02.2024 року відповідач ОСОБА_4 в особі свого представника - адвоката Поронюка І.Б. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила доводи та вимоги апелянта, вказуючи на правильність висновку суду першої інстанції про обрання позивачкою неналежного способу захисту порушеного права, що підтверджено правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2020 року у справі №916/667/18, наголошуючи при цьому, що такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів.
Звертає увагу, що визначальною умовою, за якої продавець може розірвати договір купівлі-продажу, є саме неприйняття придбаного товару покупцем.
Відзначає, що відповідачка прийняла від продавця ОСОБА_3 1/2 частку нежитлових приміщень та зареєструвала право власності на придбане нерухоме майно, крім цього, вона здійснювала огляд придбаного майна, яке їй було фактично передано для безперешкодного користування ще до укладення договору, оплатила послуги нотаріуса та державне мито, про що зазначено в самому договорі, а в подальшому, із залученням спеціалістів було виконано роботи із очищення придбаного майна від будівельного сміття, здійснено прибирання приміщень та виконано необхідні роботи для підготовки приміщень до здачі в оренду, яка не відбулась у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби та введення воєнного стану на території України, що в сукупності, на переконання сторони відповідача, свідчить про фактичне прийняття об'єкта продажу.
Окремо наголошує, що суд першої інстанції не встановлював обставин щодо проведення чи не проведення розрахунку за придбане майно. Відповідачка стверджує, що розрахувалася з позивачкою за отримані у власність нежитлові приміщення.
Також звертає увагу, що позивачем не наведено жодних підстав та обгрунтувань щодо скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності і такі підстави відсутні, тому зазначена вимога не підлягає до задоволення.
В подальшому, обидві сторони подали додаткові пояснення з приводу застосування до спірних правовідносин практики Верховного Суду на підтримання своєї правової позиції у справі.
Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони відповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_3 на праві власності належали нежитлові приміщення, загальною площею 885,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (державна реєстрація права власності позивачки на вказаний об'єкт нерухомого майна проведена 23.01.2014 року (а.с.10 т.1)).
22.03.2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (у травні 2023 року змінила прізвище « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » (а.с.60-62 т.1)) укладено договір купівлі-продажу 1/2 (однієї другої) частки вказаних вище нежитлових приміщень, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М.І. та зареєстрований в реєстрі за №770 (а.с.6-9 т.1).
На підставі цього договору, 22.03.2017 року здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_5 на 1/2 частку нежитлових приміщень, загальною площею 885,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 279504246101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34392558 від 22.03.2017 року, приватний нотаріус Юріяк М.І., Львівський міський нотаріальний округ, Львівська область (а.с.10 т.1, зворот).
У пункті 3 договору зазначено, що згідно зі Звітом про оцінку майна, складеним 13.03.2017 року суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Науковий центр незалежних експертиз», ринкова вартість об'єкта продажу становить 146879 грн. 50 коп.
За домовленістю сторін продаж зазначеного об'єкта продажу провадиться на суму 147000 грн. (п.4 договору).
Пунктом 5 договору купівлі-продажу передбачено, що розрахунок за вказаний об'єкт продажу повинен бути здійснений покупцем у повному обсязі до 24.03.2018 року, шляхом перерахування грошових коштів продавцю на банківський рахунок продавця за вказаними у договорі реквізитами для сплати коштів.
Згідно з пунктом 6 договору, право власності на об'єкт продажу виникає у покупця з дня державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в порядку, передбаченому чинним законодавством України. Підписавши даний договір, продавець дає свою згоду покупцеві на реєстрацію права власності на зазначений об'єкт продажу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до проведення остаточного розрахунку з продавцем за проданий об'єкт продажу.
Отже, наведені вище пункти 5 та 6 договору містять положення про продаж вказаного об'єкта нерухомого майна з відстроченням платежу та набуття покупцем права власності на об'єкт продажу з дня державної реєстрації права власності у встановленому законом порядку, до проведення остаточного розрахунку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, покликаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2020 року в справі №916/667/18 (провадження №12-145гс19), виходив із того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права у спосіб розірвання договору та повернення майна, оскільки «такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів».
Суд першої інстанції вважав, що якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від покупця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.
Однак, колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може, оскільки суд неправильно встановив характер спірних правовідносин, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права (не застосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин) та, відповідно, неправильного вирішення спору по суті, з огляду на наступне.
Статтею 651 ЦК України встановлені підстави для зміни або розірвання договору.
Так, зокрема, за вимогами цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.651 ЦК України).
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч.2 ст.651 ЦК України).
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абз.2 ч.2 ст.651 ЦК України).
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке зумовлює для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
При цьому, норма частини другої статті 651 ЦК України не містить вказівки щодо можливості обмежити її застосування законом або договором, зокрема, щодо певного виду правовідносин.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч.2 ст.653 ЦК України).
Згідно з ч.3 ст.653 ЦК України, у разі розірвання договору в судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.
Згідно з частиною першою статті 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Загальні норми щодо оплати товару за договором купівлі-продажу містяться у статті 692 ЦК України
Так, зокрема, частиною першою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3 ст.692 ЦК України).
Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитись від договору купівлі-продажу (ч.4 ст.692 ЦК України).
Отже, загальне правило про наслідки прострочення виконання покупцем обов'язку оплатити товар дійсно встановлюється ч.3 ст.692 ЦК України.
Водночас, статтею 694 ЦК України врегульовано порядок продажу товару в кредит, а тому її норми є спеціальними.
Частиною першою статті 694 ЦК України визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.
При цьому, норма частини першої статті 694 ЦК України не містить вказівки щодо можливості обмежити її застосування законом або договором, зокрема, щодо певного виду правовідносин.
Наслідки порушення умов даного виду договору купівлі-продажу визначені в частині четвертій статті 694 ЦК України.
Так, згідно з ч.4 ст.694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.
Згідно з ч.5 ст.694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Частиною шостою статті 694 ЦК України унормовано, що з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.
Таким чином, нормою частини шостої статті 694 ЦК України закріплено гарантії для продавця щодо повернення неоплаченого товару, проданого в кредит з відстроченням або розстроченням платежу.
Також необхідно зазначити, що умова про відстрочення або розстрочення платежу за договором купівлі-продажу може бути передбачена договором незалежно від складу суб'єктів такого договору та виду договору купівлі-продажу. Обмеження на встановлення умови про відстрочення або розстрочення платежу може встановлюватися тільки законом.
Відстрочення - це встановлення більш пізнього строку оплати товару, ніж це передбачено ч.1 ст.692 ЦК України.
Розстрочення - це встановлення обов'язку покупця оплатити товар частинами в більш пізні строки, ніж це передбачено ч.1 ст.692 ЦК України.
Норми частин 2 - 6 статті 694 ЦК України, зокрема і щодо прострочення покупцем оплати товару, проданого в кредит, поширюються на продаж товарів у кредит як з відстроченням, так і розстроченням оплати.
Таким чином, загальне правило про наслідок прострочення виконання покупцем обов'язку оплатити товар установлюється ч.3 ст.692 ЦК України, а при продажу товарів у кредит - наслідки по відношенню до покупця полягають у тому, що продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару, що не виключає пред'явлення замість цієї вимоги вимог, передбачених ч.3 ст.692 ЦК України, з урахуванням положень ч.5 ст.694 ЦК України.
Такі висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07 жовтня 2021 року в справі №925/1382/19.
При цьому, таких висновків у вказаній постанові Верховний Суд дійшов, аналізуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2020 року (справа №916/667/18, провадження №12-145гс19).
Так, зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2020 року в справі №916/667/18 (провадження №12-145гс19) зазначила наступне:
«7.40. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.
7.41. Водночас глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.
7.42. Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов'язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов'язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець своєю чергою також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов'язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.
7.43. Натомість у цій справі (справі №916/667/18) покупці отримали товар (частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.
7.44. Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі) (справі №916/667/18).
7.45. Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушеного права.»
Зазначений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2020 року в справі №916/667/18 (провадження №12-145гс19) застосував суд першої інстанції, відмовляючи позивачці ОСОБА_3 у задоволенні її вимог про розірвання договору купівлі-продажу та повернення майна.
Однак, суд першої інстанції не врахував, що у справі №916/667/18, яка знаходилась на розгляді Великої Палати Верховного Суду, спір виник щодо договору купівлі-продажу корпоративних прав, яким було передбачено, що розрахунки між сторонами були проведені до укладення договору, тобто до правовідносин підлягала застосуванню норма статті 692 ЦК України, тоді як у даній справі, що розглядається, у договорі купівлі-продажу передбачалася післяоплата, відстрочення платежу (тобто продаж відбувався у кредит), а відповідно, застосуванню підлягала не тільки загальна норма статті 692 ЦК України, але й статті 694 ЦК України, як спеціальна норма, на яку, власне, і посилалась позивачка, обгрунтовуючи законність заявленої вимоги про повернення неоплаченого відповідачкою нерухомого майна.
Таким чином, висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2020 року у справі №916/667/18 не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки умови укладеного між сторонами договору купівлі-продажу містять положення про продаж вказаного об'єкта нерухомого майна з відстроченням платежу та набуття відповідачкою, як покупцем, права власності на об'єкт продажу до проведення остаточного розрахунку, а відтак, за своєю правовою природою такий договір є договором купівлі-продажу товару в кредит.
Правильність такої позиції підтверджується названою вище постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року (справа №925/1382/19).
При цьому, колегія суддів ураховує, що норма частини першої статті 694 ЦК України не містить вказівки щодо можливості обмежити її застосування законом або договором, зокрема, щодо певного виду правовідносин.
У зв'язку із цим, безпідставними є покликання сторони відповідача на те, що положення статті 694 ЦК України стосуються лише комерційного кредиту.
На необхідності застосування положень статті 694 ЦК України (при продажу товару в кредит з відстроченням платежу) вказував Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 01 листопада 2023 року у справі №915/1031/21, а саме: «5.4. Право вимагати повернення товару, проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (частина четверта статті 694 ЦК), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана з відстроченням платежу та не була оплачена покупцем, має право вимагати її повернення».
На правильності застосування положень частини четвертої статті 694 та частини другої статті 651 ЦК України у подібних правовідносинах (прострочення оплати товару, проданого в кредит з відстроченням платежу), зокрема, щодо нерухомого майна, вказував також Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 29 серпня 2018 року (справа №750/9306/16-ц, провадження №61-22660св18) та від 30 червня 2020 року (справа №369/4128/16-ц, провадження №61-83св19).
Зокрема, у цих постановах Верховного Суду містяться висновки про те, що у випадку порушення покупцем умови про оплату (істотної умови договору), правильними є висновки судів про розірвання договору купівлі-продажу, який за своєю юридичною природою є договором купівлі-продажу товару в кредит - з відстрочкою платежу, та повернення об'єкта продажу у власність продавця, що відповідає частині другій статті 651 та частині четвертій статті 694 ЦК України.
В справі, що переглядається апеляційним судом, належного доказу на підтвердження здійснення відповідачкою оплати за придбане нею на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2017 року нерухоме майно - 1/2 частку нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , не надано, що є істотним порушенням договору та, відповідно до ч.2 ст.651 та ч.4 ст.694 ЦК України, підставою для розірвання договору та повернення майна у власність позивачки.
Наданий на стадії апеляційного розгляду стороною відповідача письмовий доказ - копія квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №49 від 05.03.2024 року (а.с.13 т.2), колегія суддів відхиляє, оскільки цей доказ не є підтвердженням здійснення відповідачкою оплати за придбане на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2017 року нерухоме майно, а стосується сплати податку на нерухоме майно. До того ж, вказаний платіжний документ стосується дій відповідачки, які вона вчинила вже після ухвалення судом рішення по суті вирішення спору.
Безпідставними є доводи сторони відповідача про невиправдане збагачення позивачки внаслідок повернення майна, оскільки жодного поліпшення цього майна відповідачкою не здійснено (в матеріалах справи відсутні докази про проведення відповідачкою ремонту в приміщеннях, тощо), а зростання ринкової ціни на спірне нерухоме майно за плином часу не може бути обставиною, яка б засвідчувала невиправдане збагачення позивачки, оскільки у випадку здійснення відповідачкою розрахунків за придбане майно у строки, встановлені договором, позивачка могла б за рахунок грошових коштів, отриманих як оплату за продане майно, купити інше майно або в інший спосіб розпорядитись грошовими коштами.
Також колегія суддів зауважує, що отримання оплати за продане майно у тій сумі, що була вказана в договорі купівлі-продажу (147000 грн.), не відновить порушене право позивачки, оскільки вартість нерухомого майна на даний час істотно збільшилась, підтвердженням чого є й наданий самою відповідачкою висновок оцінювача ФОП ОСОБА_9 від 03.08.2023 року (а.с.78 т.1), згідно з яким, вартість 1/2 частки спірних нежитлових приміщень становить 7006400 грн.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд доходить висновку про те, що позивачка обрала належний, у відповідності до вимог ч.2 ст.651 та ч.4 ст.694 ЦК України, та ефективний спосіб захисту для відновлення свого порушеного права, а тому її позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу та повернення об'єкта продажу є законними та обгрунтованими.
Колегія суддів вважає безпідставними покликання сторони відповідача на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року (справа №759/12085/20, провадження №61-6094св22), оскільки за обставинами цієї справи, договір купівлі-продажу квартири містив умову про одержання продавцем частини грошових коштів (майже половину вартості квартири), як оплату за куплений товар, до підписання договору, окрім того, Верховний Суд не переглядав дану справу в контексті застосування до спірних правовідносин положень статті 694 ЦК України.
Разом з тим, позовна вимога позивачки про скасування рішення державного реєстратора не може бути задоволена, оскільки державний реєстратор у встановленому законом порядку вчинив реєстраційну дію на підставі договору купівлі-продажу, за яким відповідачка набула у власність нерухоме майно, тому за наслідками розірвання такого договору та повернення нерухомого майна позивачці, як стороні договору, ефективним способом захисту для відновлення порушеного права позивачки буде скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачкою.
Визначених законом підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, як про це просить сторона відповідача у своїй заяві, поданій суду першої інстанції, немає, оскільки з огляду на трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, початок перебігу якого, з урахуванням вимог ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України, необхідно відраховувати з 24.03.2018 року - дати закінчення строку виконання зобов'язання за договором купівлі-продажу по оплаті об'єкта нерухомого майна, та дію карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) з 12.03.2020 року, у зв'язку з яким строки, визначені ст.ст.257, 258 ЦК України (загальна та спеціальна позовна давність), були продовжені на строк дії карантину (п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), який ще не закінчився на момент звернення позивачки до суду із вказаним позовом, строк позовної давності позивачкою не пропущений.
Отже, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивачки з наведених вище мотивів та підстав, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.
У зв'язку із скасуванням рішення суду першої інстанції, ухваленого по суті вирішення спору, додаткове рішення, ухвалене цим судом про розподіл судових витрат (витрат на правничу допомогу) є нечинним.
Ураховуючи вимоги статті 141 ЦПК України та наслідки апеляційного розгляду справи, судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 3616 грн. та апеляційної скарги в розмірі 5424 грн., що сумарно становить 9040 грн., підлягають стягненню з відповідачки.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2023 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити частково.
Розірвати договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 279504246101, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М.І. 22.03.2017 року, зареєстрований в реєстрі за №770.
Зобов'язати ОСОБА_10 повернути ОСОБА_3 1/2 частку нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 279504246101.
Скасувати державну реєстрацію права власності на 1/2 частку нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 279504246101, за ОСОБА_5 .
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 9040 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 14 червня 2024 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич