Справа № 390/131/24
Провадження № 2/390/38/24
"17" червня 2024 р.Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Квітки О.О.,
при секретарі - Шульзі А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Кропивницький за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Брандальський Дмитро Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
встановив:
ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Пушкарьов Д.Є., звернувся до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області з цим позовом, в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 31.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. і зареєстрований в реєстрі за № 75856, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар»; стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу.
В обґрунтування позову зазначено, що у листопада 2023 року йому стало відомо про відрахування з його заробітку за місцем роботи в ТОВ «Придніпровський олійноекстракційний завод» грошових коштів відповідно до постанови приватного виконавця у виконавчому провадженні № 69519951, яке розпочато ще в 2022 році на підставі виконавчого напису, вчиненого 31.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., і зареєстрованого в реєстрі за № 75856, про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором № 2000871190 від 10.05.2016 в сумі 46621,32 грн на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар». Позивач вважає вказаний виконавчий напис таким що не підлягає виконанню, оскільки його вчинено з грубим порушенням порядку вчинення виконавчих написів, нотаріусу не було подано жодних документів, що підтверджують безспірність заборгованості, адже сума боргу, яка підлягає стягненню, не відповідає дійсності, що свідчить про відсутність безспірності розміру вказаної заборгованості. При цьому нотаріусом жодним чином не вказано, що останній перевіряв законність переходу права вимоги від первісного кредитору до відповідача, який звернувся за вчиненням виконавчого напису, а лише констатував факт відступлення права вимоги за рядом договорів. До того ж позивач зазначає, що його жодним чином не було проінформовано про відступлення ПАТ «Банк Михайлівський» права вимоги до інших фінансових установ, а також про позицію відповідача щодо існування заборгованості та її розміру, чим в свою чергу, він був позбавлений права вжити заходів щодо досудового врегулювання цього спору або оскаржити вимогу в судовому порядку, виставити письмове заперечення стягувачу, тощо.
В позовній заяві також зазначено, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач очікує понести в зв'язку з розглядом справи, складає 16816,80 грн, що складається із суми судового збору, сплаченого за подачу цього позову та заяви про його забезпечення, а також витрат на правничу допомогу. В заяві про уточнення суми витрат на правничу допомогу від 15.03.2024, з врахуванням позиції відповідача, викладену в його клопотанні про зменшення заявлених витрат на правову допомогу від 01.03.2024, позивач просить стягнути з відповідача, крім суми сплаченого судового збору, 6000 грн витрат на правову допомогу.
Представник відповідача подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому, зокрема, зазначив, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на професійну допомогу у розмірі 16 816,80 грн є непропорційною та необґрунтованою вимогою і такою, що не відповідає критерію розумності, а тому просив у задоволенні клопотання про стягнення судових витрат в частині відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги відмовити або зменшити розмір заявлених витрат на правничу допомогу та встановити суму, що є співмірною із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання послуг, якщо є докази надання правової допомоги адвокатом. Щодо вимоги про визнання виконавчого напису, таким що не підлягає виконанню, свою позицію не зазначив.
Треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович та приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Брандальський Дмитро Сергійович пояснень щодо позову не подали.
Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 06.02.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення ( виклику) учасників справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, що 31 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем на підставі статті 87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, вчинено виконавчий напис №75856. Відповідно до вказаного виконавчого напису з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце народження та місце роботи невідоме, на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авансар»», якому ТОВ «ФК «Фагор» відступлено право вимоги на підставі Договору факторингу № 27/05/2020-4 від 27.05.2020, якому в свою чергу ТОВ «ФК «Плеяда» відступлено право вимоги на підставі Договору факторингу № 1 від 20.05.2016, якому в свою чергу ПАТ «Банк Михайлівський» на підставі Договору факторингу № 1905 від 19.05.2016 відступлено право вимоги за кредитним договором № 200087190 від 10.05.2016, укладеного між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 , стягнуто невиплачені в строк грошові кошти в сумі 46621,32 грн.
02.08.2022 приватним виконавцем Бершадським С.М. за заявою директора ТОВ «Авансар» відкрито виконавче провадження № 69528851 з виконання виконавчого напису № 75856 від 31.05.2021, яке 11.07.2023 передано приватному виконавцю Брандальському Д.С..
Також, 26.10.2023 приватним виконавцем виконавчого округу Кіровоградської області Брандальським Д.С. винесено у ВП №69528851 постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яка направлена за місцем роботи ОСОБА_1 - ТОВ «Придніпровський олійноекстракційний завод».
Відповідно до ст.18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється Законом України «Про нотаріат», Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, в редакції від 29.11.2001, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 з наступними змінами.
Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
Згідно з ч.1 ст.88 Закону України «Про нотаріат», зі змінами, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.
Частиною 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Відповідно до приписів ч.2 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999. Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
Як вбачається зі змісту спірного виконавчого напису, під час його вчинення приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. керувався ст. 87 Закону України «Про нотаріат», та п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.
Пунктом 2 Розділу 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині п.1 та п.2 зазначеної постанови.
Відповідно до ч.2 ст.265 КАС України у разі визнання рішенням суду нормативно-правового акта протиправним та нечинним, такий нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001.
Така позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 січня 2019 року, справа № 910/13233/17.
Тобто, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису, залишено поза увагою, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитних договорах, укладених у простій письмовій формі визнані нечинними, з дня їх прийняття.
Крім того, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановахВерховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, які також знайшли своє відображення в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 320/8269/15-ц від 16 травня 2018 року, в якій Великою Палатою Верховного Суду наголошено на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Згідно із приписів ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Під час вирішення спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у зазначеному спорі, підлягають перевірці доводи сторін в повному обсязі з приводу того, чи мав на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису, боржник безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Пунктом 1 вищевказаного Переліку, в редакції станом на 29.11.2001, у підпункті (б) передбачено, що для одержання виконавчого напису, подаються також документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Проте ні відповідачем, ні третьою особою - приватним нотаріусом не надано суду доказів, які надавались стягувачем приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенку Є.М. на підтвердження наявності, безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання боржника ОСОБА_1 , а тому суд приходить до висновку, що пред'явлена до стягнення сума заборгованості не могла бути перевірена нотаріусом на предмет її безспірності.
Крім того, як вбачається з спірного виконавчого напису кредит надавався позивачу ПАТ "Банк Михайлівський", а вимогу про стягнення боргу пред'явлено іншим стягувачем - ТОВ «ФК «Авансар». Однак позивач в позові зазначає, що будь-яких документів, на підставі яких був винесений виконавчий напис, не отримував. Жодних доказів на спростування позиції позивача суду не надано. Також, з наявних у справі документів неможливо встановити, момент виникнення у ТОВ «ФК «Авансар» прав відносно ОСОБА_1 , а також те чи мав на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису, боржник безспірну заборгованість саме перед стягувачем - ТОВ «ФК «Авансар», тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі.
Згідно із положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. при вчиненні виконавчого напису не пересвідчився у безспірності вимог до ОСОБА_1 та вчинив виконавчий напис без дотримання вимог ст.ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат», що є підставою для визнання виконавчого напису, вчиненого 31 травня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за №75856, таким, що не підлягає виконанню, а тому позовні вимоги позивача є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд приходить до наступних висновків.
У зв'язку із задоволенням позовних вимог, на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, судові витрати у виді судового збору в розмірі 1816, 80 грн стягуються з відповідача на користь позивача.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням (частина перша статті 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
За частиною першої, другої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Аналогічні положення викладені в частинах першій, другій статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року (зі змінами, затвердженими З'їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року) (далі - Правила адвокатської етики).
Відповідно до частини третьої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
З огляду на викладене, суд зауважує, що правовідносини домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, які склалися між адвокатом та клієнтом, в межах чого розглядаються питання зобов'язання про сплату та строки сплати.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом і клієнтом з питань визначення розміру гонорару чи його зменшення можливо лише за умови обґрунтованості та наявності доказів підтвердження невідповідності витрат фактично наданим послугам (постанови Верховного Суд від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17, провадження № 61-11991св20).
Цивільним процесуальним законом врегульовані критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу в справі.
В порядку частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
В заяві про уточнення суми витрат на правничу допомогу від 15.03.2024 позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 6000 грн.
На підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано:
- договір про надання правничої допомоги від 08.01.2024, укладений між адвокатом Пушкарьовим Д.Є. та ОСОБА_1 , яким передбачено, що розмір гонорару визначається сторонами виходячи з фактичного часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, з розрахунку 500 грн за 1 годину витраченого адвокатом часу. Облік такого витраченого часу здійснюється адвокатом. Облік усіх інших фактичних витрат по виконанню доручення також покладається на адвоката. Оплата гопорару та компенсація інших фактичних витрат по виконанню доручення покладається на клієнта, яка здійснюється не пізніше набрання рішенням законної сили. Договір є чинним та підписаний сторонами договору;
- розрахунок гонорару/витрат на надання правничої допомоги від 15.03.2024, з якого слідує, що розмір гонорару, що підлягає сплаті клієнтом адвокату становить 12 годин х 500 грн, що дорівнює 6000 грн, та включає: вивчення документів, що стосується чинного виконавчого провадження - 2 години; підготовка та складання позовної заяви, включаючи вивчення поточної судової практики Верховного Суду по подібній категорії справ - 8 годин; підготовка та складання заяви по забезпечення позову - 2 години;
- ордер на надання правничої (правової) допомоги.
Представник відповідача ТОВ «ФК«Авансар»» подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому, зокрема, зазначив, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума витрат на професійну допомогу у розмірі 16 816, 80 грн, яка була заявлена у позові, є непропорційною та необґрунтованою вимогою і такою, що не відповідає критерію розумності, зазначена справа не є складною, не потребує вивчення великого обсягу нормативно - правових актів та складення великої кількості процесуальних документів, витрачання значного часу на вивчення обставин справи. З огляду на викладене та, приймаючи до уваги заявлений позивачем до стягнення явно завищений розмір судових витрат, його несмівмірність зі складністю справи, часу, витраченого адвокатом на надання послуг, обсягом наданих послуг та значенням справи просив відмовити у задоволенні вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу або зменшити розмір заявлених витрат на правову допомогу та встановити суму, що є співмірною із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання послуг, за наявністю доказів.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою з урахуванням конкретних обставин справи, ціни позову.
За таких обставин, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом позивача послуг, враховуючи зміст заперечень відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які стосуються суми судових витрат до зменшення її позивачем, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, суд вважає, що відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу (6 000 грн) відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи.
Також, 16.01.2024 ОСОБА_1 подав суду заяву про забезпечення позову, яка ухвалою від 06.02.2024 задоволена. В порядку забезпечення позову зупинено стягнення на підставі виконавчого документу, а саме: за виконавчим написом № 75856, вчиненого 31.05.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Остапенком Євгеном Михайловичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар» заборгованості в розмірі 46621,32 грн, який оскаржується боржником у судовому порядку, до набрання рішенням законної сили у цій справі.
Згідно з ч.ч. 1, 7, 8 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
З огляду на те, що суд дійшов до висновку про необхідність ухвалення рішення щодо задоволення позову, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).
На підставі викладеного, ст.ст.50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», керуючись ст.ст. 4-5, 7, 10, 12-13, 77-81, 95, 133, 137, 141, 235, 258-260, 263-265, 272, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Брандальський Дмитро Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 31 травня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, зареєстрований в реєстрі за №75856 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар» заборгованості у розмірі 46621,32 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 (вісімдесят) коп та судові витрати у справі на професійну правничу допомогу в сумі 6000 (шість тисяч) грн.
Заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються наступні реквізити сторін та інших учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар», 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 21/27, оф.405), код ЄДРПОУ 40199031;
треті особи:
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, б.6/5;
приватний виконавець виконавчого округу Кіровоградської області Брандальський Дмитро Сергійович, адреса: 25006, м. Кропивницький, вул. В.Чорновола 1-Б.
Суддя О.О.Квітка