Єдиний унікальний номер судової справи 204/3992/23
Номер провадження 1-кп/201/325/2024
12 червня 2024 року м. Дніпро
вул. Гусенка, 13
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисників обвинуваченого - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане на стадії судового розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017040000000032 за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дебальцеве, Донецької області, громадянина України, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, -
В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017040000000032 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України.
На стадії судового розгляду прокурором ОСОБА_3 подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, яке стороною обвинувачення (у судовому засіданні 15.04.2024 року) вручене учасникам судового провадження.
В обґрунтування доводів клопотання прокурор ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, звертаючи особливу увагу суду на конкретні обставини інкримінованих злочинів та їх специфіку, що вчинені у сфері національної безпеки та пов'язані із державною зрадою під час воєнного стану.
Тож усвідомлюючи тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання ОСОБА_6 винним, з метою уникнення кримінальної відповідальності, останній може переховуватись від суду.
При цьому, прокурор зауважив, що вказаний ризик активовано наявністю воєнного стану в державі, з огляду на категорію інкримінованих ОСОБА_6 злочинів може справдитись шляхом переходу обвинуваченого на непідконтрольну українській державі територію або на територію РФ, в інтересах якої він здійснював в Україні протиправну діяльність.
Окрім цього, на переконання прокурора, є доцільним продовжити застосований до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та запобігання спробам продовжити вчинення інкримінованих злочинів або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Такий ризик обумовлений специфікою інкримінованих ОСОБА_6 злочинів та воєнним станом у державі, зокрема, останній обвинувачується у вчиненні злочинів, які за своїми часовими параметрами мають триваючий характер, у тому числі, 2 епізоди державної зради, що вказує на систематичність, тотожність і однотипність виконуваних дій обвинуваченим в контексті алгоритму його протиправної діяльності, що вказує на схильність ОСОБА_6 до вчинення злочинів такої категорії із застосуванням гаджетів.
Доводячи існування заявлених у клопотанні ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор зауважує про те, що ризиком є дія, яка може вчинятись з високим ступенем ймовірності.
Окремо, прокурор посилався на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, яка передбачає, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Також прокурор з огляду на положення абз. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, зважаючи на пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення, просив не визначати розмір застави.
За наведених обставин, прокурор вважав, що інші менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти уникненню зазначених у клопотанні ризиків, а тому просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримав подане ним клопотання, просив його задовольнити та продовжити ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави з підстав, викладених у клопотанні.
В обґрунтування своїх доводів вказав, що зазначені у клопотанні ризики на даний час не зменшилися, а навпаки збільшилися, з огляду на те, що в минулому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 відмовився отримувати клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Якщо уявити гіпотетично, що відносно ОСОБА_6 застосований інший більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, то яким чином прокурор буде мати можливість вручити останньому клопотання про продовження строку запобіжного заходу, якщо ОСОБА_6 в судовому засіданні в присутності складу суду та сторони захисту, перебуваючи під вартою, ухиляється від отримання клопотання. Така неналежна процесуальна поведінка обвинуваченого як раз і свідчить про збільшення існуючих ризиків.
Ризик можливих спроб обвинуваченого продовжити вчинити інкриміновані злочини або ж вчинити інше кримінальне правопорушення продовжує існувати та обумовлений специфікою інкримінованих ОСОБА_6 злочинів та воєнним станом у державі, зокрема, останній обвинувачується у вчиненні злочинів, які за своїми часовими параметрами мають триваючий характер, у тому числі, 2 епізоди державної зради, що вказує на систематичність, тотожність і однотипність виконуваних дій обвинуваченим в контексті алгоритму його протиправної діяльності, що вказує на схильність ОСОБА_6 до вчинення злочинів такої категорії із застосуванням гаджетів.
Отже, більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Так, як неодноразово зазначав ОСОБА_6 , він має певне відношення до ГУР України, втім, упродовж достатньо тривалого часу перебування під вартою, жодна посадова особа цього авторитетного підрозділу Міністерства оборони України не виявила бажання взяти на поруки обвинуваченого, незважаючи на наявність, зі слів останнього, його заслуг перед батьківщиною. Тому ці обставини і є аргументом проти того, що інший більш м'який запобіжний захід, зокрема, особиста порука, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 та запобігти існуючим ризикам.
Такий запобіжний захід, як домашній арешт, цілодобовий і нічний, не убезпечить обвинуваченого від продовження вчинення інкримінованого кримінального правопорушення в сфері національної безпеки за допомогою гаджетів, оскільки жоден поліцейський не зможе цього проконтролювати.
Також прокурор вважав, що з огляду на пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення, зокрема. злочини в сфері національної безпеки, застава може не визначатися.
Зауважив на тому, що дійсно у обвинуваченого ОСОБА_6 є неповнолітні діти, він має позитивні характеристики та соціальні зв'язки, втім, як неодноразово зазначав суд апеляційної інстанції, вказані обставини не стали перешкодою для вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень.
Тому, просив задовольнити подане ним клопотання та продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, та, з огляду на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, без визначення розміру застави.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження його підзахисному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважаючи його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Захисник ОСОБА_5 зауважив на тому, що прокурор порушив процедуру подання клопотання та під час свого виступу висунув додаткові обґрунтування, які не викладені у письмовому клопотанні, що позбавляє сторону захисту завчасно підготувати заперечення та є порушенням принципу рівності сторін. Тому, на його переконання, прокурор не може виходити за межі змісту поданого ним клопотання, оскільки це буде порушувати його право на здійснення захисту ОСОБА_6 .
Після надання часу на узгодження правової позиції із обвинуваченим ОСОБА_6 , сторона захисту відмовилась від додаткового часу для підготовки до заперечень на клопотання прокурора.
При цьому, захисник ОСОБА_5 зауважив на тому, що прокурор навмисно у своєму виступі навів додаткові обґрунтування на підтвердження заявлених ним ризиків, яких не має у тексті клопотання, із сподіванням на те, що сторона захисту реалізуючи своє право на захист, буде просити три години перерви, з метою затягування процесу та не переходу до дослідження доказів.
Стосовно додаткових обґрунтувань прокурора зазначив наступне.
Сторона захисту не погоджується із формулюванням прокурора стосовно того, що ОСОБА_6 відмовився від отримання клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки їх підзахисний з огляду на юридичну необізнаність, у такий спосіб реалізував своє право та передав клопотання захисникам.
Посилання прокурора на те, що суд апеляційної інстанції у своїх рішеннях неодноразово посилався на те, що суд першої інстанції дійшов висновків про наявність обґрунтованої підозри та доведеність ризиків, є некоректним, адже судові рішення, у тому числі, і слідчих суддів, не є преюдицією.
Зауважив на тому, що прокурором порушено ст. 5, 6 Кодексу професійної етики та поведінки прокурора, зокрема, не дотримані норми матеріально-процесуального права, оскільки прокурор обізнаний про те, що в матеріалах досудового розслідування (у томі 30) є докази, які виправдовують його підзахисного, втім, все одно продовжує стверджувати про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів.
Крім того, посилався на те, що прокурор достовірно знаючи про те, що викладені в обвинувальному акті та повідомленні про підозру фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, зокрема, ст. ст. 258-3, 258-5 КК України не відповідають правовій кваліфікації та диспозиції статі, все одно продовжує наполягати на цій кваліфікації, у тому числі, і у клопотанні про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Хоча, кожен спеціаліст розуміє, що дії особи за цими обставинами мають бути кваліфіковані за ст. 111-1 КК України.
Захисник ОСОБА_5 подав письмові заперечення на клопотання сторони обвинувачення та просив надати відповідну правову оцінку викладеним у цих запереченнях доводам під час ухвалення рішення за результатами розгляду клопотання прокурора.
Стосовно доводів прокурора з приводу того, що ніхто не звернувся до суду із проханням взяти ОСОБА_6 на поруки, зауважив на тому, що це є принциповою позицією його підзахисного щодо доведення перед судом своєї невинуватості.
Тим більше, що стосується запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, то, з огляду на пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення за ст. 111 КК України, закон забороняє застосування будь-якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, втім, зважаючи на тривале тримання його підзахисного під вартою, дозволяє застосувати альтернативний захід у вигляді застави.
Таким чином, доводи прокурора фактично зводяться до тяжкості та особливої тяжкості інкримінованих його підзахисному злочинів, які повторюються у кожному клопотанні прокурора, хоча останній знає про наявність доказів, що виправдовують ОСОБА_6 .
З огляду на наведене, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до його підзахисного альтернативний запобіжний захід у вигляді застави із покладенням обов'язку носіння цифрового електронного засобу контролю, не покидати межі міста Дніпра без дозволу суду, що, на думку захисника, забезпечить виконання ОСОБА_6 покладених на нього обов'язків та запобігти існуючим ризикам.
Низка доводів захисника ОСОБА_5 , викладених як у своєму виступі, так і у письмових запереченнях, які за своїм змістом, є ідентичними попереднім запереченням, фактично зводилася до аналізу висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, в тому числі, неконкретності та суперечності його формулювання, незгоди із правовою кваліфікацією діянь, що інкримінуються обвинуваченому, яку сторона захисту вважає невірною, невідповідності встановлених органом досудового розслідування обставин, викладених у клопотанні та обвинувальному акті, правовій кваліфікації дій ОСОБА_6 , а також до тверджень про відсутність вагомих доказів, якими підтверджується скоєння його підзахисним кримінальних правопорушень за ознаками ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України.
Тож, неправильна кваліфікація дій його підзахисного за більш тяжкими злочинами, не може слугувати беззаперечною підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості визначення застави.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 у повному обсязі підтримав доводи та заперечення захисника ОСОБА_5 щодо клопотання прокурора.
Наголосив на тому, що відповідно до усталеної практики Європейського суду час проведений під вартою зменшує наявні ризики, а ніяк не збільшує їх існування, тому переписування прокурором клопотання, в якому зазначені одні і ті ж обґрунтування, не є підставою для подальшого тримання його підзахисного під вартою.
Зазначив, що клопотання прокурора є необґрунтованим, а наведені у ньому ризики недоведеними, висунуте ОСОБА_6 обвинувачення за своїм змістом є суперечливим, а правова кваліфікації дій його підзахисного невірною, тому просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора. Підтримав позицію захисника ОСОБА_5 щодо застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Обвинувачений ОСОБА_6 розпочав свій виступ з оголошення письмової заяви, яка присвячена міркуванням останнього стосовно організації так званими співробітниками СБУ стосовно нього так званого обміну та численних пропозицій прокурора ОСОБА_3 про обмін, а також обурення відсутністю реагування головуючого судді на ці обставини. При цьому, відвід головуючому судді не заявляв.
Доводи обвинуваченого фактично зводились до звинувачення головуючого судді у виконанні вказівок, наказів та побажань СБУ по цій сфабрикованій справі, а також у відмові стороні захисту у перегляді відеоролику інтерв'ю ОСОБА_7 із главою СБУ Малюком, в якому останній підтвердив здійснення його службою тиску на суддів з метою утримання та поповнення обмінного фонду.
Звинувачував прокурора ОСОБА_3 у тому, що останній підтримує обвинувачення у справі, яка, очевидно, є сфабрикованою і прокурор обізнаний про це, сподіваючись на отримання пенсії.
Клопотання прокурора назвав «ганчіркою» та підтвердив, що з рук прокурора отримувати будь-які документи не бажає.
Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до наступного.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
На стадії судового розгляду прокурором ОСОБА_3 подане клопотання про продовження до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Так, надаючи оцінку доводам сторони обвинувачення, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Як слідує з положень ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Частина 2 ст. 331 КПК України регламентує, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Окремо суд зазначає, що ч. 6 ст. 176 КПК України встановлено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зав'язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати здійсненню судового провадження розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Згідно до вимог ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Так, відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2023 року до обвинуваченого ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 21.07.2023 року, без визначення розміру застави, який був в подальшому був неодноразово продовжений.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з огляду на вимоги до ч. 4 ст. 199, ч. 2 ст. 177 КПК України, суд має виходити з наявності обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, ОСОБА_6 висунуте обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, тобто у державній зраді, нанесенні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, наданні представнику іноземної держави (РФ) допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, у фінансуванні тероризму, наданні активів терористичній організації «ДНР» з метою їх використання для будь-яких цілей вказаної терористичної організації, вчинені за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, в організації сприяння діяльності терористичної організації «ДНР», у службовому підробленні офіційних документів, у легалізації (відмиванні) майна, одержаного злочинним шляхом в особливо великому розмірі, Умисні дії ОСОБА_6 , які виразилися, кваліфікуються за ч. 1 ст. 111 КК України, за обставин, детально викладених в обвинувальному акті, що надійшов до суду.
Розглядаючи доводи прокурора про доцільність продовження ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про що вже зазначалося у попередній ухвалі, суд не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинуваченого в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, вважає, що, в даному випадку, є обов'язкова умова -conditionsinequanon правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачений вчинив злочини, що, на думку суду, підтверджується скеруванням до суду обвинувального акту.
Отже, у даному випадку, клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується на стадії судового розгляду, а саме до його початку, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, при вирішенні питання про необхідність застосування запобіжного заходу на стадії судового провадження вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи продовження існування наведених прокурором ризиків, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення у повній мірі доведена висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду, продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, виходячи з наступного.
Так, серед іншого, ОСОБА_6 висунуто обвинувачення, в тому числі, у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі найнижча межа від восьми років до найвищої межі - п'ятнадцяти років з конфіскацією майна, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Тож, суд приймає до уваги практику Європейського суду з захисту прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
При цьому, суд зважає на фактичні обставини та характер інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, зокрема, останній згідно висунутого обвинувачення протягом тривалого періоду часу продовжував вчиняти кримінальні правопорушення, які ставляться йому у провину, а також, виконуючи завдання представників спецслужб Російської Федерації, забезпечував погіршення умов обороноздатності держави України від нападу країни агресора, шляхом передачі останнім інформації щодо нових військових розробок оборонної здатності держави.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан, а отже, в умовах, що існують в державі, викликаних безпрецедентною військовою агресією Російської Федерації проти України, у обвинуваченого ОСОБА_6 збільшуються можливості для ухилення від суду, оскільки здійснення належного контролю за поведінкою обвинуваченого з об'єктивних причин значно знижується.
Окрім того, як зазначалося у попередніх судових рішеннях, під час підготовчого провадження обвинувачений у своїх виступах та доводах підтверджував, що має паспорти Російської Федерації, певні зв'язки та знайомих на цій території, неодноразово виїжджав до РФ, що, у свою чергу, дає суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 з метою уникнути покарання за інкриміновані злочини може вдатися до дій щодо виїзду до непідконтрольних територій України та в подальшому переховуватися на території Російської Федерації.
Тим більше, обвинувачений ОСОБА_6 неодноразово посилався на пропозиції щодо його обміну до Російської Федерації, від яких він відмовився, втім, такі обставини можуть свідчити про певну зацікавленість відповідних російських спецслужб.
При цьому, оцінюючи вищевказані обставини, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання винуватим, суд виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають суду достатні підстави дійти висновку про наявність реального ризику можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, який продовжує існувати дотепер.
Перевіряючи продовження існування передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику можливих спроб обвинуваченого продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, насамперед, суд зважає на суть пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, зокрема, останньому згідно обвинувального акту інкримінується протягом тривалого часу спілкування та передача відомостей щодо можливої обороноздатності держави Україна працівникам спецслужб Російської Федерації, здійснення відрахувань податків на користь держави агресора з отриманих доходів від підприємницької діяльності на окупованій державою агресором території тощо.
Тож ОСОБА_6 будучи на волі, маючи доступ до мережі Інтернет та мобільних додатків, з високою ймовірністю може вчинити або ж продовжити вчиняти аналогічні дії задля підтримання країни агресора у безпрецедентній воєнній агресії, спрямованій на повалення конституційного ладу України, захвату та знищення як територій України, так і її населення.
Більш того, на підтвердження продовження існування цього ризику свідчать і ті обставини, що відносно ОСОБА_6 є кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України, в межах якого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може бути особою, схильною до вчинення протиправних дій, що безумовно характеризує його не з позитивної сторони, про що вже зазначалося у попередньому судовому рішенні.
Оцінюючи можливість застосування до обвинуваченого іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд, насамперед, враховує серйозність обвинувачення, його характер та конкретні обставини, зокрема те, що ОСОБА_6 ставиться у провину, що протягом тривалого часу він спілкувався з представниками іноземної держави та передавав їм відповідні відомості, здійснював фінансування дій країни агресора, а тому з великою ймовірністю може вчиняти аналогічні дії в подальшому. Саме така оцінка стосується перспективних фактів, тож суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, не зможуть запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Висновки суду про те, що застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та для запобігання реалізації ним встановлених ризиків, ґрунтуються на сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого.
При цьому, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема, відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження, втім, застосування більш м'яких запобіжних заходів може відтермінувати можливість його виконання, що, з урахуванням особистої заінтересованості ОСОБА_6 у результатах судового розгляду, створює ймовірну можливість вчинення ним позапроцесуальних дій.
Тим більше, характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому злочинів безумовно свідчать про підвищену суспільну небезпеку, а наявність висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5 КК України, з огляду на положення ч. 6 ст. 176 КПК України, за наявності ризиків, передбачених у статті 177 КПК України, не передбачає застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Відповідно до частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5, ч.1 ст.366, ч.3 ст.209 КК України, тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, характеру кожного обвинувачення та обставин інкримінованих злочинів, їх підвищеної суспільної небезпеки, особи обвинуваченого, суд дійшов до висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов'язків, що виправдовує застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Оцінюючи доводи сторони захисту, наведені під час розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд зазначає наступне.
Доводи захисника ОСОБА_5 , викладені, як у письмових запереченнях, які за своїм змістом є ідентичними попереднім, так і у виступі під час розгляду клопотання прокурора, фактично зводилися до аналізу висунутого ОСОБА_6 обвинувачення, в тому числі, неконкретності та суперечності його формулювання, незгоди із правовою кваліфікацією діянь, що інкримінуються обвинуваченому, яку сторона захисту вважає невірною, невідповідності встановлених органом досудового розслідування обставин, викладених у клопотанні та обвинувальному акті, правовій кваліфікації дій ОСОБА_6 , а також до тверджень про відсутність вагомих доказів, якими підтверджується скоєння його підзахисним кримінальних правопорушень за ознаками ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, суд відхиляє та вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, адже відповідно до вимог ст. 368 КПК України питання щодо винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильності правової кваліфікації його дій тощо, вирішується судом лише після дослідження всіх наданих сторонами обвинувачення та захисту доказів в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку. При цьому, оцінку наданим доказам стосовно їх належності та допустимості суд також має надати в нарадчій кімнаті.
Тим більше, суд наголошує на тому, що розгляд клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу відбувається на початку судового розгляду, тобто на тій стадії, коли суд позбавлений процесуальної можливості досліджувати надані сторонами докази та надавати їм відповідну правову оцінку в контексті підтвердження або спростування певних обставин обвинувачення, вирішувати питання правильності правової кваліфікації дій, що інкримінуються обвинуваченому, наявності або відсутності у діях ОСОБА_6 складу інкримінованих злочинів тощо.
З цих підстав суд відхиляє і доводи захисника ОСОБА_4 щодо суперечності висунутого ОСОБА_6 обвинувачення та незгоди із правовою кваліфікацією інкримінованих його підзахисному дій.
До того ж посилання сторони захисту стосовно наявності в матеріалах досудового розслідування (у томі 30) певних документів, які, на їх думку, виправдовують ОСОБА_6 , в тому числі, висновку експерта, суд не приймає до уваги з наведених вище мотивів.
При цьому, суд зауважує на тому, що під час судового розгляду суд має дослідити, як докази сторони обвинувачення, так і докази сторони захисту, після чого надати їм правову оцінку у їх сукупності під час знаходження у нарадчій кімнаті.
Тож, надання відповідної правової оцінки окремим документам у їх копіях, вилученим із загальної сукупності матеріалів досудового розслідування, на початку судового розгляду є неприпустимим.
В цьому контексті не є аргументованими й доводи сторони захисту про необґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 .
У даному випадку клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується на стадії судового розгляду, який, до речі, не розпочатий, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу на стадії судового розгляду вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.
Також з наведених у цьому рішенні мотивів суд відкидає доводи сторони захисту щодо недоведеності заявлених прокурором ризиків можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення, а також зменшення цих ризиків з плином часу.
Доводи захисника ОСОБА_5 , викладені у письмових запереченнях, про наявність у ОСОБА_6 міцних соціальних зв'язків, зокрема, обвинувачений є керівником працюючого підприємства і має на утриманні неповнолітніх дітей, раніше не судимий, мав пряме відношення до підвищення обороноздатності нашої держави, за що був нагороджений бойовою зброєю, безумовно заслуговують на увагу та враховувалися при ухваленні рішення, проте жодним чином не нівелюють та суттєво не зменшують встановлені судом ризики, а тому не можуть слугувати підставою для застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою.
Тим більше, ці обставини існували і на момент вчинення інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, втім, жодним чином не виступили стримуючим фактором у поведінці обвинуваченого, про що вже зазначалося у попередньому судовому рішенні, з такими висновками суду погодився і суд апеляційної інстанції у своєму рішенні.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що кримінальне провадження відносно нього сфабриковане працівниками СБУ, які мають на меті змусити його подати заяву на обмін до РФ, суд не приймає до уваги, адже наведені обставини у встановленому законом порядку не доведені і нічим не підтверджені.
Низку доводів обвинуваченого ОСОБА_6 , його голослівні заяви та міркування щодо змови співробітників СБУ проти нього, здійснення тиску на головуючого суддю та її залякування, тримання його під вартою з метою подальшого обміну до РФ тощо, суд залишає без уваги, з підстав абсурдності таких тверджень, про що вже зазначалося у попередньому судовому рішенні.
Окремо, проаналізувавши процесуальну поведінку сторони захисту упродовж судового провадження, яка постійно намагається дорікати суду тривалим триманням обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд констатує, що з боку захисників та обвинуваченого має місце деструктивна процесуальна поведінка, спрямована на затягування судового провадження та зриви судових засідань шляхом подачі безпідставних заяв про відводи, як прокурора, так і головуючого судді, особливо після вручення стороною обвинувачення клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та переходу до його розгляду.
Тим більше, судом з урахуванням складності кримінального провадження, специфіки та обставин інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, заздалегідь із учасниками судового провадження був узгоджений відповідний графік та тривалість за часом судових засідань задля дотримання розумних строків розгляду цієї справи, втім, мали місце непоодинокі зриви стороною захисту запланованих судових засідань, в тому числі, у спосіб подачі безпідставних відводів тощо, що, вочевидь, затягує розгляд цієї справи.
Слід зауважити, що обвинуваченому ОСОБА_6 неодноразово роз'яснювалися вимоги ст. 330 КПК України та передбачені законом заходи, які можуть бути застосовані до порушників порядку судового засідання.
Втім, незважаючи на це, упродовж судового провадження обвинувачений ОСОБА_6 неодноразово порушував порядок судового засідання, у тому числі, не підкорявся розпорядженням головуючого, допускав зневажливі висловлювання, як у бік головуючого, в тому числі, навмисно звертаючись до суду у непередбаченій законом формі (за ім'ям та по-батькові), так і у бік прокурора, за що отримав неодноразові попередження.
Під час розгляду клопотання прокурора суд був вимушений оголосити перерву у зв'язку із порушенням ОСОБА_6 порядку судового засідання та занадто емоційною поведінкою.
Тож, з огляду на таку поведінку ОСОБА_6 , у суду є обґрунтовані сумніви, що інший більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти існуючим ризикам.
В цьому контексті слушними є доводи прокурора стосовно відмови обвинуваченого ОСОБА_6 отримати клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яка була зафіксована у судовому засіданні від 29 травня 2024 року.
Доводи захисника ОСОБА_5 про порушення прокурором процедури подання клопотання та виходу за його межі, зокрема, посилання у своєму виступі на додаткові обґрунтування ризиків, що, у свою чергу, позбавило сторону захисту підготувати заперечення та є порушенням принципу рівності сторін, суд не приймає до уваги, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах закону.
Тим більше, додаткові посилання прокурора на неналежну процесуальну поведінку ОСОБА_6 , який відмовився отримати в минулому судовому засіданні клопотання про продовження запобіжного заходу, не могли бути відображені у тексті клопотання, адже факт відмови в отриманні цього документу відбувся після його складання.
Дотримуючись принципу рівності сторін, судом запропоновано надання певного часу стороні захисту для підготовки до заперечень на додаткові обґрунтування, які фактично складалися з трьох тез, втім, сторона захисту після узгодження правової позиції, повідомила про відсутність у необхідності оголошення перерви для підготовки.
Окрім того, додаткові доводи прокурора, з огляду на передбачені законом вимоги до клопотання, суттєво не впливають на його зміст, тим більше, прокурором не наведені інші ризики, ніж ті, що заявлені у клопотанні, як і не наведені нові обставини обвинувачення, тож посилання захисника ОСОБА_5 на вихід прокурора за межі клопотання є безпідставними.
Разом із цим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).
Підсумовуючи наведене, суд вважає, що в даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, тому судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства, також зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції».
При цьому, у конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з'явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).
Тож, продовження існування встановлених судом обставин у їх сукупності, виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, що відповідає і є співмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останньому, та застосування більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою не буде ефективним і не сприятиме своєчасному розгляду кримінального провадження, а також не забезпечить виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора ОСОБА_3 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, обвинуваченому ОСОБА_6 слід продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 10 серпня 2024 року включно.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Отже, вирішуючи питання щодо можливості застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, суд, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 183 КПК України, зважаючи на те, що ОСОБА_6 обвинувачується, в тому числі, і у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.3 ст.27 ч.1 ст.258-3, ч.3 ст.27 ч.2 ст.28 ч.2 ст.258-5 КК України, які пов'язані із державною зрадою, організацією сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» та фінансуванням тероризму та безумовно мають підвищену суспільну небезпеку, приходить до однозначного висновку про неможливість, у даному випадку, визначати розмір застави обвинуваченому.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 31, 32, 174, 176-178, 183, 194, 196, 303, 314-315, 369-372 КПК України, -
Клопотання прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосований до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 (шістдесят) днів до 10 серпня 2024 року включно.
Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою є 10 серпня 2024 року включно.
Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 16 годині 30 хвилин 14 червня 2024 року.
Суддя: ОСОБА_1