17 червня 2024 року
м. Київ
справа №990/190/23
адміністративне провадження №П/990/190/23
судді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Стрелець Т.Г. на рішення Верховного Суду від 03.06.2024 у справі № 990/190/23
28.08.2023 ОСОБА_1 (далі також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - відповідач, ВККС України, Комісія), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 27.09.2023, позивач просила:
(1) визнати протиправною бездіяльність ВККС України щодо невключення ОСОБА_1 до рейтингу та резерву на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів;
(2) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України № 37/зп-23 від 26.07.2023 в частині визнання істотним порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, кандидатом на посаду судді з індивідуальним кодом 0005637 (зафіксовано 28.08.2019), що зафіксоване під час складення кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24.06.2019 № 107/зп-19, та має наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит;
(3) визнати протиправним та скасувати рішення ВККС України № 39/зп-23 від 26.07.2023 в частині визнання істотним порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту, та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, та таким, що має наслідком визнання такою, що не склала кваліфікаційний іспит кандидата на посаду судді ОСОБА_1 ; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого загального суду, призначеного рішенням ВККС України від 24.06.2019 N 107/зп-19, згідно з додатком 4, а саме зазначення в № з/п 139 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, призначеного рішенням ВККС України від 24.06.2019 № 107/зп-19, згідно з додатком 5, а саме зазначення в № з/п 125 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого господарського суду, призначеного рішенням ВККС України від 24.06.2019 N°107/зп-19, згідно з додатком 6, а саме зазначення в № з/п 122 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено;
(4) зобов'язати ВККС України прийняти рішення щодо включення ОСОБА_1 до рейтингу кандидатів на посаду судді: місцевого адміністративного суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875; бал практичного завдання 87,5, загальна кількість балів 176,375; місцевого господарського суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875, бал практичного завдання - 102,5, загальна кількість балів 191,375; місцевого загального суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875; бал практичного завдання - 105, загальна кількість балів -193,875;
(5) зобов'язати ВККС України прийняти рішення щодо зарахування ОСОБА_1 до резерву кандидатів на посаду судді: місцевого адміністративного суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875; бал практичного завдання 87,5, загальна кількість балів 176,375; місцевого господарського суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875, бал практичного завдання - 102,5, загальна кількість балів 191,375; місцевого загального суду з результатами кваліфікаційного іспиту: бал тестування 88,875; бал практичного завдання -105, загальна кількість балів -193,875.
Позов обґрунтований тим, що рішеннями ВККС України № 37/зп-23 та №39/зп-23 від 26.07.2023 у частині, що стосується позивачки, визнано зафіксовані під час складання кваліфікаційного іспиту порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання кандидатів на посаду судді, затвердженого рішенням ВККС України 03.10.2018 № 211/зп-18 (далі - Положення № 211/зп-18), істотними та такими, що мають наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
Вказане порушення полягає у тому, що ОСОБА_1 під час виконання практичного завдання здійснила перегляд у браузері тексту рішення КСУ.
Однак, позивачка зазначає, що перегляд рішення КСУ, на яке містилось посилання у модельній справі, не можна вважати порушенням Положення №211/зп-18, оскільки без використання останнього виконати практичне завдання з дотриманням принципів мотивованості, законності та обґрунтованості судових рішень було неможливо. Крім того, позивачка наполягає на тому, що рішеннями КСУ фактично вносяться зміни до Конституції України, в закони, інші акти або їх окремі положення, в тому числі, у разі їх визнання неконституційними, що передбачає втрату їх чинності, а це дозволяє відносити їх до джерел права.
Верховний Суд рішенням від 03.06.2024 у справі № 990/190/23 (адміністративне провадження № П/990/190/23) позов ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про оскарження актів задовольнив частково.
Визнав протиправним та скасував рішення ВККС України № 37/зп-23 від 26.07.2023 в частині визнання істотним порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, кандидатом на посаду судді з індивідуальним кодом 0005637 (зафіксовано 28.08.2019), що зафіксоване під час складення кваліфікаційного іспиту, призначеного рішенням ВККС України від 24.06.2019 № 107/зп-19, та має наслідком визнання особи такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
Визнав протиправним та скасував рішення ВККС України № 39/зп-23 від 26.07.2023 в частині визнання істотним порушення Положення про складення кваліфікаційного іспиту, та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, та таким, що має наслідком визнання такою, що не склала кваліфікаційний іспит кандидата на посаду судді ОСОБА_1 ; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого загального суду, призначеного рішенням ВККС України від 24.06.2019 N 107/зп-19, згідно з додатком 4, а саме зазначення в № з/п 139 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24.06.2019 № 107/зп-19, згідно з додатком 5, а саме зазначення в № з/п 125 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено; затвердження результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого господарського суду, призначеного рішенням ВККС України від 24.06.2019 N 107/зп-19, згідно з додатком 6, а саме зазначення в № з/п 122 навпроти графи « ОСОБА_1 » результату іспиту не складено.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення в частині задоволення позову, Верховний Суд виходив з того, що рішення КСУ фактично є джерелом права та невід'ємною частиною акта (зокрема, закону), тлумачення чи перевірку на конституційність якого здійснено цим Конституційним Судом України.
Крім цього, Верховний Суд проаналізував перелік дозволених під час написання іспиту джерел, з урахуванням положень Закону № 3354-IX, дійшов висновку, що підпункт 5 підпункту 17.1 пункту 17 розділу IV цього Положення є неповним і не охоплює всю систему законодавства України, а також містить суперечливі та нечіткі формулювання, що ускладнює тлумачення та застосування вказаного положення, і надає ВККС України дискреційні повноваження щодо підстав для визнання особи такою, що не пройшла кваліфікаційний іспит, які не мають чітко визначених меж. Вказане в цілому свідчить про невідповідність означених норм критерію якості закону (їх ясності і недвозначності), не виключає необмеженості їх трактування у правозастосовній практиці і може призводити до свавільного застосування.
На моє переконання, вищенаведені висновки Суду про необґрунтованість висновків ВККС, які слугували підставою для встановлення істотного порушення позивачкою порядку та правил складання кваліфікаційного іспиту, є помилковими.
Ключовим питанням у цій справі є судова оцінка рішення суб'єкта повноважень про припинення участі особи в іспиті, яке мотивовано недотриманням позивачкою, як учасником конкурсної процедури, правил проходження іспиту.
При цьому, слід враховувати, що низка прав, обов'язків та заборон для кандидата, зокрема щодо джерел інформації, дозволених і заборонених для використання під час виконання практичного завдання, унормовані частиною п'ятою статті 78 Закону №1402-VIII, пунктом 17 розділу IV «Порядок складення іспиту» Положення.
Порушення особою порядку складення кваліфікаційного іспиту надає ВККС України право на будь-якому етапі припинити її участь в іспиті та визнати її такою, що не склала кваліфікаційний іспит.
Особа вважається такою, що не склала кваліфікаційний іспит у випадку допущення порушення порядку складення іспиту, яке рішенням ВККС України визнано істотним (пункт 18 розділу ІV «Порядок складення іспиту», пункт 8, підпункт 5 пункту 12 розділу VІ «Визначення результатів іспиту» Положення).
Отже, з аналізу наведених норм Положення приходжу до висновку, що при вирішенні питання з приводу припинення участі особи в іспиті з підстави порушення порядку складення іспиту визначальне значення має істотність такого порушення.
Лише визнання Комісією у її рішенні вчиненого порушення істотним зумовлює для учасника наслідки у вигляді визнання його таким, що не склав кваліфікаційний іспит.
Відповідно, в протилежному випадку, такі наслідки для кандидата не настають.
Положення не визначає критеріїв, які б надавали можливість чітко кваліфікувати порушення порядку складення іспиту як істотне.
Це означає, що, з одного боку, ВККС України наділена досить широкою свободою розсуду при оцінці допущеного порушення порядку складення іспиту на предмет його істотності.
З іншого боку - відсутність чітких зрозумілих для кожного учасника орієнтирів, покладає на ВККС України обов'язок належно мотивувати її висновки, якщо вона вважатиме, що допущене учасником порушення порядку складення іспиту є істотним, тобто вагомим настільки, щоб це безумовно мало наслідком припинення участі особи в іспиті.
Ухвалюючи рішення у цій справі, колегія суддів, правильно врахувала, що судовий контроль при оцінці актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень є обмеженим, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у такому рішенні висновки щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
Однак, надаючи оцінку законності і обґрунтованості оскаржуваних рішень, колегія суддів не врахувала, що об'єктивна сторона порушення, яке ставиться у провину позивачці (порушення підпункту 6 підпункту 17.2 пункту 17 розділу ІV «Порядок складення іспиту» Положення), полягає у використанні під час виконання практичного завдання джерел інформації на паперових або електронних носіях, не передбачених підпунктом 5 підпункту 17.1 пункту 17 цього ж розділу Положення, яким унормовано, що учасник має право на використання під час виконання практичного завдання виключно таких нормативно-правих актів: закони, кодекси, зокрема коментовані, постанови пленумів, а також рішення Європейського суду з прав людини.
На моє переконання, закріплені наведеними правовими нормами правила щодо переліку актів, які можна використовувати, а також заборони використання всіх інших джерел, є чіткими, зрозумілими та не допускають їх неоднозначного розуміння, сприйняття чи тлумачення.
Так, у цій справі факт відкриття позивачкою під час виконання анонімного письмового практичного завдання тексту рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018, тобто забороненого під час виконання такого завдання джерела, підтверджується наявними у справі доказами, належним чином зафіксовано працівником ВККС України, позивачкою не заперечується та не оспорюється.
Доводи позивачки про те, що Положенням не передбачено прямої заборони під час виконання практичного завдання використовувати рішення Конституційного Суду України, з урахуванням вищезазначеного, а також вказаних вимог Положення, якими унормовано виключний перелік нормативно-правових актів (джерел інформації), якими саме учасник має право користуватися під час виконання практичного завдання, є безпідставними та необґрунтованими.
Таким чином, приходжу до висновку, що оскільки вимоги підпункту 6 підпункту 17.2 пункту 17 Положення містять чітку заборону кандидату на посаду судді на використання під час виконання практичного завдання будь-яких інших джерел інформації (не передбачених підпунктом 5 підпункту 17.1 пункту 17 Положення), відкриття недозволеного джерела інформації (відповідного рішення Конституційного Суду України), підпадає під заборонені Положенням дії і становить порушення порядку складення іспиту.
Крім цього, під час розгляду справи було встановлено, що перед початком другого етапу кваліфікаційного іспиту з адміністративної спеціалізації, позивачку та інших учасників іспиту було ознайомлено під підпис із загальними правилами виконання анонімного письмового практичного завдання під час кваліфікаційного іспиту. Зміст цих правил, на мою думку, не суперечить нормам Положення, а доведення їх до відома позивача свідчить про обізнаність та наявність в його розпорядженні всієї необхідної інформації щодо вимог, правил, особливостей проведення кваліфікаційного іспиту та виконання практичного завдання, хоча вказана обставина і не є визначальною для вирішення даної справи.
Суд також не врахував, що за змістом оспорюваних рішень Комісії, з-усіх учасників кваліфікаційного іспиту допущення подібних порушень мали поодинокий характер, тобто не були системним недоліком, що вказує на не пов'язаність таких порушень з питаннями організації цього заходу або недосконалості нормативного регулювання правил його проведення.
Приходжу до висновку, що Суд при вирішенні цієї справи, за встановлених фактичних обставин, мав врахувати, що створення і дотримання таких умов, які б безумовно забезпечували довіру до результатів іспиту, є обов'язком Комісії.
Тому, недотримання порядку складання іспиту в частині використання непередбачених чинним законодавством джерел, ставить під сумнів рівність умов учасників конкурсу при виконанні ними практичного завдання.
В цьому контексті вважаю, що відповідач надав належну оцінку допущеному позивачкою порушенню порядку складення кваліфікаційного іспиту та обґрунтував мотиви з яких він розцінив ці порушення як істотні.
Підсумовуючи викладене, приходжу до висновку, що ВККС України прийняла оскаржувані рішення стосовно позивачки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Суддя Верховного Суду Стрелець Т.Г.