17 червня 2024 року
м. Київ
справа №280/5786/23
адміністративне провадження № К/990/16928/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року
у справі №280/5786/23
за позовом ОСОБА_1
до Запорізької обласної прокуратури
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Офіс Генерального прокурора
про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді, -
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Офіс Генерального прокурора, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року в справі №808/8156/14 про поновлення його на посаді заступника прокурора Запорізької області, починаючи з 14 січня 2020 року по 26 вересня 2021 року в розмірі 322 307,34 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року, позов задоволено частково, стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 січня 2020 року у справі №808/8156/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області за період з 14 січня 2020 року по 17 листопада 2020 року в розмірі 161 153,67 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
До Суду надійшла повторна касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі №280/5786/23.
14 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду визнано неповажними, зазначені Офісом Генерального прокурора, підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі №280/5786/23 залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів та надання документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
До Верховного Суду надійшло клопотання від скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування вказаного клопотання зазначає, що вже звертався з касаційною скаргою при цьому вказує, що з первісною касаційною скаргою звернувся у межах процесуальних строків. Проте, ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року касаційну скаргу було повернуту скаржнику, що не перешкоджає повторному зверненню. Скаржник зазначає, що вдруге касаційна скарга подається з урахуванням зауважень, викладених в ухвалі Верховного Суду про повернення касаційної скарги та протягом розумного строку, без зайвих зволікань. Обґрунтовуючи клопотання, відповідач посилається також на рішення ЄСПЛ та Конституційного Суду України. Також вказує, що об'єктивною обставиною є часті повітряні тривоги в місті Київ.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 06 березня 2024 року Третім апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено постанову. Повний текст судового рішення складено 07 березня 2024 року, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 08 квітня 2024 року (з врахуванням вихідних днів), а скаргу подано вдруге 30 квітня 2024 року.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
Як встановлено судом з відомостей «КП Діловодство спеціалізованого суду» вперше з касаційною скаргою заявник звернувся 08 квітня 2024 року.
Так, ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року первісна касаційна скарга повернута скаржнику. Суд прийшов до висновку, що посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження є необґрунтованим.
З відомостей «КП Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що копію ухвали Верховного Суду від 17 квітня 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 18 квітня 2024 року о 14:00.
З цією касаційною скаргою відповідач звернувся 30 квітня 2024 року.
Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційну скаргу скаржником у найкоротший строк.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку касаційного оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Скаржник є державний органи, тобто фактично держава. Проте ані держава, ані її органи не є суб'єктами, на яких поширюються гарантії, встановлені положеннями Конвенції, що конкретизовані у рішеннях ЄСПЛ.
Також, Європейським судом з прав людини здійснено розмежування між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Разом з тим, повітряні тривоги не можуть бути основною причиною для поновлення строку на подання касаційної скарги, оскільки повітряні тривоги не мають постійного та довготривалого характеру. Більш того, тривоги оголошуються у різних регіонах України, та не носять постійного, безперервного характеру.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Відмовити в задоволені клопотання Офісу Генерального прокурора про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі №280/5786/23.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк