17 червня 2024 року
м. Київ
справа № 140/28354/23
адміністративне провадження № К/990/21080/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі №140/28354/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просила:
- визнати неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №394 від 28.04.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника - її чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.
Волинський окружний адміністративний суд своїм рішенням від 11.01.2024 (залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024) у задоволенні позову відмовив.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 30.05.2024 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_2 (направлена поштовим зв'язком 28.05.2024), в якій скаржник просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2024, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024, а справу направити на новий розгляд.
Відповідно до частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини 4 статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2, 3 статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах 2, 3 статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 4 статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у скарзі не зазначені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на фактичні обставини справи, цитати нормативних актів із абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини 4 статті 328 КАС України.
При цьому не слід брати до уваги посилання скаржника на підставу касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме, неврахування судами висновків Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 23.01.2023 у справі № 214/1309/21 (за позовом особи до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про встановлення факту перебування на утриманні чоловіка) позаяк ця постанова ухвалена у справі, правовідносини у якій не є подібними у порівнянні із розглядуваною справою з огляду на те, що вони ухвалені за різних обставин та неоднакового правового регулювання.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначила, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Тобто, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Додатково варто наголосити, що посилання скаржника у касаційній скарзі на судову практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Верховний Суд зазначає, що посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції висновків викладених у постановах Верховного Суду указаних у касаційній скарзі, скаржником вибірково цитуються окремі витяги з тексту постанов без урахування того, що такі постанови можуть бути прийнятними лише у разі, якщо такі прийняті за результатами розгляду справ з подібними правовідносинами та предметом.
Таким чином, Верховний Суд зауважує, що наведені скаржником висновки у викладених вище постановах є нерелевантними до правовідносин у цій справі, ухвалені за інших фактичних обставин та сформовані за різного правового регулювання і скаржник не довів у касаційній скарзі подібність правовідносин у згаданих та розглядуваній справах.
Ба більше, в контексті наведеного вище слід звернути увагу на постанову від 18.01.2024 у справі №560/17953/21, де Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, зазначила
«…114. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.03.2023, від висновку якого просить відступити Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, застосувавши наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2020 у справі N 287/167/18-ц, виснував про те, що оскільки вимоги заявниці пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
115. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими такі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.
116. Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов'язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб'єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.
117. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі N 287/167/18-ц (провадження N 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі N 290/289/22-ц (провадження N 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України…».
Також Верховний Суд не бере до уваги твердження скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні Конституційного Суду України, оскільки, враховуючи зміст пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, неврахований висновок повинен бути викладений виключно у постанові Верховного Суду.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460-IX, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню скаржнику.
Варто зазначити, що відповідно до статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісно реалізувати належне їм право на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретний пункт (пункти) частини 4 статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, а також посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Москвичовим Сергієм Ігоровичем на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі №140/28354/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяВ.М. Шарапа