79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
06.12.07 Справа№ 18/281 А
Господарський суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Мартинюка В.Я.
при секретарі судового засідання Колтун Ю.М.
у відкритому судовому засіданні у м.Львові
розглянувши справу за позовом
Державної податкової інспекції (надалі ДПІ)
у Галицькому районі м.Львова
до
Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «ВКФ Обабіч»
до
Приватного підприємства (надалі ПП) «Тім-сервіс»
про
визнання недійсним господарського зобов'язання та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України
з участю представників:
представника позивача - Демідюк В.В. -старший державний податковий інспектор (довіреність за №30-/10-0 від 01.06.2007 року);
представників відповідачів -не з'явились,
що ДПІ у Галицькому районі м.Львова звернулась з позовом в господарський суд про визнання недійсним господарського зобов'язання між ТзОВ «ВКФ Обабіч» та ПП «Тім-сервіс», яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 31.11.2005 року, та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України.
Підставами позову є те, що оспорене господарське зобов'язання є вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявної у сторін договору, та підлягає визнанню недійсним із підстав визначених ст.207 ГК України, оскільки спрямоване на не несплату сум податків.
В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав з викладених підстав, просить їх задоволити.
Відповідач -ТзОВ «ВКФ Обабіч» у запереченні на позовну заяву вважає, що органом державної податкової служби не представлено достатньо доказів в підтвердження факту наявності у сторін оспореного договору мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Кореспонденція від відповідача ПП «Тім сервіс» повертається на адресу суду.
Враховуючи викладені обставини, справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів.
У відповідності до вимог п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби уповноважені подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними, а тому справа згідно п.8 ст.3 КАС України, розглядається за правилами цього Кодексу.
Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
30.11.2005 року між ПП «Тім-сервіс» (продавець) та ТзОВ «ВКФ Обабіч» (покупець) укладено договір, згідно якого продавець зобов'язувався продати, а покупець купити 42,649 тонн олії.
Виконання згаданого правочину підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами -накладною за №397 від 30.11.2005 року; податковою накладною за №397 від 30.11.2005 року.
Орган державної податкової служби вважає, що згадане господарське зобов'язання вчинялось з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та підлягає визнанню недійсним із підстав визначених ст.207 ГК України, оскільки спрямовано на несплату сум податків.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності з 01.01.2004, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
При цьому, суд звертає увагу на те, що положення ст. ст. 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Однак, орган державної податкової служби звернувся з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання на підставі ст.207 ГК України та застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України.
При цьому, суд звертає увагу на те, що орган державної податкової служби звернувся з вимогою про визнання недійсним згаданого господарського зобов'язання -юридичних наслідків згаданого правочину, що відповідає вимогам ч.1 ст.207 ГК України та способам захисту визначеним абз.2 ч.1 ст.16 ЦК України.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.
Орган державної податкової служби вважає, що згадане господарське зобов'язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності наміру у двох сторін.
В підтвердження згаданого наміру у ПП «Тім сервіс» орган державної податкової служби посилається на обставини викладені у листі ДПІ у Вишгородському районі Київської області за №7302/7/23-4/171/359, згідно якого підприємство має ознаки фіктивності.
Окрім того, в даному листі зазначається, що за результатами позапланової документальної перевірки ПП «Тім-Сервіс» складено акт від 27.09.2006 року за №685/23-2/32731210, в якому встановлені порушення податкового законодавства, в результаті чого останнім занижено податок на додану вартість за 2004 рік -в загальній сумі 10591721 грн. 00 коп., за 2005 рік - в загальній сумі 20704421 грн. 00 коп., за 2006 рік -в загальній сумі 29034129 грн. 00 коп.
Також, органом державної податкової служби долучено до матеріалів справи акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за №85 від 24.04.2007 року; лист за №254/7/26-09 від 03.09.2007 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області, в якому зазначено, що Генеральною прокуратурою України за фактом фіктивного підприємництва проти ПП «Тім сервіс» порушено кримінальну справу.
Слід також зазначити, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26.04.2006 року скасовано свідоцтво №13697916 про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП «Тім сервіс» та визнано недійсними і скасовано установчі документи та свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності згаданого підприємства.
Також, в матеріалах справи наявні пояснення Полянського О.В. (директор ПП «Тім сервіс») від 10.10.2007 року, з яких вбачається, що він жодного відношення до господарської діяльності ПП «Тім сервіс» не має.
Даючи правову оцінку наведеним доказам, суд вважає, що вони у своїй сукупності підтверджуються обставини наявності наміру у ПП «Тім сервіс» на вчинення господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави й суспільства.
Що стосується наміру зі сторони ТзОВ «ВКФ Обабіч» то органом державної податкової служби не представлено жодного доказу в підтвердження такої обставини.
Таким чином, суд приходить до висновку, що згаданий договір від 30.11.2005 року, є таким, що суперечить моральним засадам суспільства, а тому в силу ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, однак, визнання такого правочину недійсним судом законодавцем не вимагається, а тому суд лише констатує цей юридичний факт у мотивувальній частині судового рішення.
При цьому, суд звертає увагу на те, що орган державної податкової служби звернувся з вимогою про визнання недійсним згаданого господарського зобов'язання -юридичних наслідків згаданого договору, що відповідає вимогам ч.1 ст.207 ГК України та способам захисту визначеним абз.2 ч.1 ст.16 ЦК України, а тому, з врахуванням викладених обставин, щодо наявності наміру лише у ПП «Тім Сервіс», суд вважає, що така вимога підлягає до задоволення.
Щодо вимоги органу державної податкової служби про застосування наслідків передбачених ст.208 ГК України, то суд першої інстанції зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.208 ГК України, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
При цьому, суд звертає увагу на те, що частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом.
Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України.
Тому, суд вважає, що такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків встановлених ст.250 ГК України.
Згідно ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Враховуючи те, що спірне господарське зобов'язання вчинялось у листопаді 2005 року, більше ніж за один рік до звернення органу державної податкової служби до суду для застосування конфіскаційних наслідків передбачених ч.1 ст.208 ГК України, суд вважає, що минули строки, передбачені ст.250 ГК України, застосування таких наслідків.
За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання недійсним господарського зобов'язання за наявності наміру на вчинення спірного господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства лише у однієї із сторін, підставні і обґрунтовані, а тому адміністративний позов в цій частині підлягає до задоволення. В іншій частині в позові належить відмовити.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі із сторін адміністративного процесу не належить стягувати.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Визнати недійсним господарське зобов'язання між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ Обабіч» та Приватним підприємством «Тім сервіс», яке виникло на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2005 року.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Мартинюк В.Я.