Справа № 240/35126/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
17 червня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст.300,304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.04.2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що згідно реєстраційних даних картки особового рахунку автоматизованих інформаційних систем, ОСОБА_1 27.07.2006 було здійснено державну реєстрацію, як фізичної особи-підприємця на загальній системи оподаткування.
Відповідно до відомостей, одержаних від державного реєстратора в електронному вигляді, 13.04.2022 до Єдиного державного реєстру внесено запис про Державну реєстрацію, як фізичної особи-підприємця за її рішенням.
25 липня 2023 року Головне управління ДПС у Житомирській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформувало позивачу вимогу про сплату боргу №Ф-846-17 з єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн.
Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду для її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені в Законі України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до частини 4 статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, а в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
За визначенням наданим у пункті 2 частини 1 статті 1 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Обов'язки, передбачені частиною 2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини 1 статті 4 цього Закону, тобто й на фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування (частина 3 статті 6 Закону №2464-VI).
Частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 28.12.2014 №77-VIII, яка була чинною до 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що до 01.01.2017 сплата єдиного внеску в розмірі не меншому розміру мінімального страхового внеску була правом, а не обов'язком фізичної особи-підприємця, який не отримав дохід від підприємницької діяльності у звітному періоді, а тому така сплата здійснювалась фізичною особою-підприємцем добровільно за власним бажанням.
З 01 січня 2017 року набули чинності зміни до Закону №2464-VI, внесені Законом України від 06.12.2016 №1774-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Так, пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIІІ) передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, приписи пунктів 2 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIІІ) встановили, що з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці, не залежно від того отримали вони дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності чи ні, зобов'язані сплатити за такий період єдиний внесок в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.
За визначенням наведеним в пункті 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до ч.12 ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч.12 ст.9 Закону №2464-VI).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.13 Закону №2464-VI податкові органи мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449), врегульований порядок стягнення заборгованості з єдиного внеску із платників.
Пунктом 1 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Згідно пункту 3 розділу VI Інструкції № 449 податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІКС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (п.4 розділу VI Інструкції № 449).
Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Як встановлено з матеріалів справи та підтверджено інформацією з інтегрованої картки платника ЄСВ, що Головним управлінням ДПС у Житомирській області була нарахована фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки в розмірі 37788,74 гривень, а саме:
- за 2017 рік на суму 8448 грн;
- за січень-березень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.04.2018;
- за квітень-червень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.07.2018;
- за липень-вересень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 19.10.2018;
- за жовтень-грудень 2018 року на суму 2457,18 грн, по терміну сплати 21.01.2019;
- за січень-березень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 19.04.2019;
- за квітень-червень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 19.07.2019;
- за липень-вересень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 21.10.2019;
- за жовтень-грудень 2019 року на суму 2754,18 грн, по терміну сплати 20.01.2020;
- за січень-лютий 2020 року на суму 2078,12 грн, по терміну сплати 21.04.2020;
- за червень 2020 року на суму 1039,06 грн по терміну сплати 20.07.2020;
- за липень-вересень 2020 року на суму 3178,12 грн по терміну сплати 19.10.2020;
- за жовтень-листопад 2020 року на суму 2200,00 грн по терміну сплати 19.01.2021.
У зв'язку з наявністю вказаної недоїмки з єдиного внеску Головне управління ДПС у Житомирській області на виконання вимог ч.4 ст.25 Закону №2464-VI та Інструкції №449 та сформувало та направило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу від 25.07.2023 №Ф-846-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 37788,74 гривень, яка є предметом оскарження в даній справі.
При цьому, обґрунтовуючи протиправність вказаної вимоги позивач зазначає, що в період 2017-2020 років, за який йому нараховано борг, він перебувала у трудових відносинах, а тому єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за нього, як за застраховану особу, сплачував його роботодавець, який є страхувальником.
Відповідно до Закону України від 13.05.2020 № 592-IX "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини 1 цієї статті, тобто фізичні особи - підприємці, які поряд з цим мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску тільки за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до пункту 14.1.195. статті 14 Податкового Кодексу України, працівником є фізична особа, яка безпосередньо вчасною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 14.1.226. статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Таким чином, платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати такими особами єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої підприємницької діяльності є базою для нарахування єдиного внеску, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, тобто за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховний Суд в постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та від 23.01.2020 у справі №480/4656/18 сформував правовий висновок, відповідно до якого самозайнята особа зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Вказані правові висновки про тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату безпосередньо особою та роботодавцем) викладені також в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.
Зокрема, Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати) роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.11.1988, ОСОБА_1 починаючи з 01.12.2014 працював на різних посадах в Державному спеціалізованому підприємстві "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" за основним місцем роботи та станом на дату звернення з даним позовом до суду продовжує працювати у вказаній установі.
Відтак, в період з січня 2017 року по листопад 2020 року, за який ОСОБА_1 був нарахований борг з єдиного внеску в розмірі 37788,74 грн, позивач, як найманий працівник, був застрахованою особою, а тому обов'язок сплати єдиного внеску за нього виконував його страхувальник.
Вказане також підтверджується інформацію з індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7), наявних у матеріалах справи. Зокрема, вказані відомості містять інформацію про те, що протягом 2017-2020 років страхувальником ОСОБА_1 було Державне спеціалізоване підприємство "Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами" (код ЄДРПОУ 37179102).
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога податкового органу сплатити єдиний внесок в розмірі 37788,74 грн нарахований за період з січня 2017 року по листопад 2020 року, коли позивач був застрахованою особою, та обов'язок сплати за нього єдиного внеску був покладений на відповідного роботодавця, є необґрунтованим та суперечить вимогам законодавства.
Доказів ведення позивачем господарської діяльності та отримання від такої діяльності доходів у період, за який винесена оскаржувана вимога, відповідач до суду не надавав.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що податковий орган безпідставно нарахував ОСОБА_1 єдиний внесок за січень 2017 року - листопад 2020 року в розмірі 37788,74 грн, внаслідок чого оскаржувана вимога Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 25.07.2023 №Ф-846-17 є протиправною та підлягає скасуванню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.