Справа № 320/4303/24 Головуючий у І інстанції - Терлецька О.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
17 червня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати п. 5.1 розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації № 561 від 01 вересня 2023 року про квартирний облік громадян, які проживають у Святошинському районі міста Києва, щодо відмови ОСОБА_1 , у внесенні змін до його облікової справи № 39318 та не включення до цієї облікової справи дружини - ОСОБА_2 , 1969 року народження, громадянки Азербайджану;
- зобов'язати Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію внести зміни до облікової справи № 39318 ОСОБА_1 , 1968 року народження шляхом включення до цієї облікової справи його дружини ОСОБА_2 , 1969 року народження, громадянки Азербайджану.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року позовну заяву повернуто позивачеві.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою судді суду першої інстанції, та посилається на порушення останнім норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що оскаржуваним розпорядженням Святошинської РДА в м. Києві, прийнятим за результатами розгляду його заяви, саме останньому було відмовлено у внесенні змін до облікової справи відносно дружини ОСОБА_2 , а тому саме у нього виникло право на оскарження зазначеного розпорядження.
Позивачем наголошено, що суд першої інстанції фактично вдався до оцінки викладених в позовній заяві обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Враховуючи вищезазначене, Позивач вважає, що він вчасно і в повному обсязі виконав процесуальні обов'язки згідно ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суддя суду першої інстанції, повертаючи позовну заяву виходив з того, що Позивачем не виконано вимоги ухвали судді Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року про залишення позовної заяви без руху.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком судді суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на таке.
Так, положеннями частини 2 статті 160 КАС України визначено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з частинами 1, 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху, та встановлено Позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду уточненої позовної заяви де буде зазначено в чому полягає порушення прав, свобод, інтересів саме прав Позивача.
Повертаючи позовну заяву суддя суду першої інстанції вказав, що Позивачем не обґрунтовано порушення саме його особистих немайнових прав, а не його дружини. Також Позивачем не вказано підстави для звернення до суду для захисту особистих немайнових прав дружини в якості її представника.
Підсумовуючи наведене, зважаючи на пункт 1 частини 4 статті 169 КАС України, суддя суду першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав повернення позову.
Колегія суддів звертає увагу, що право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, форма та зміст якої визначаються статтею 160 КАС.
Частиною 1 статті 160 КАС визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пункту 9 частини 5 статті 160 КАС в позовній заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Позивачем в первісному адміністративному позові, та в уточненому адміністративному позові на виконання вимог ухвали судді Київського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року про залишення позовної заяви без руху було зазначено, що оскаржуваним розпорядженням Святошинської РДА в м. Києві, прийнятим за результатами розгляду його заяви, саме останньому було відмовлено у внесенні змін до облікової справи відносно дружини ОСОБА_2 , а тому саме у нього виникло право на оскарження зазначеного розпорядження.
Аналізуючи положення статті 160 КАС України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23 дійшла висновку, що вони не конкретизують вимоги щодо змісту позовної заяви, який викладається позивачем в довільній формі. Головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті.
За висновком Великої Палати суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не має права давати оцінку обраному Позивачем способу захисту порушеного права, доказам та встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2022 року у справі № 380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).
Крім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
На підставі вищенаведеного, колегія суддів у даній адміністративній справі вважає передчасним висновок судді суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви, оскільки оскаржувана ухвала постановлена внаслідок надмірного формалізму.
Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про передчасність постановлення суддею суду першої інстанції ухвали 21 лютого 2024 року про повернення позовної заяви та, як наслідок, наявність підстав для її скасування на підставі пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Я.М. Василенко
Л.О. Костюк