Справа № 357/6287/23 Суддя (судді) першої інстанції: Цукуров В.П.
17 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Мельничука В.П.,
Шведа Е.Ю.,
При секретарі: Долинській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа - інспектор взводу 2 роти 1 батальйону 1 Полку патрульної поліції в місті Біла Церква та Білоцерківському районі Управління Патрульної поліції лейтенант поліції Конюх Аліна Олегівна про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа - інспектор взводу 2 роти 1 батальйону 1 Полку патрульної поліції в місті Біла Церква та Білоцерківському районі Управління Патрульної поліції лейтенант поліції Конюх Аліна Олегівна, в якому просив: скасувати постанову серії ЕАС №6786260 від 05.04.2023 та закрити провадження у справі.
Позов обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки позивач не перебував за кермом, а тому не має нести відповідальність, встановлену за частиною четвертою статті 126 КУпАП. Крім того, на думку позивача, адреса, зазначена у протоколі по ст.130 КУпАП не співпадає із адресою, зазначеною у оскаржувані постанові, та розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснювався за відсутності позивача, права йому роз'яснено не було.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2024 року у задоволенні позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що відповідачем під час винесення спірної постанови не було надано доказів керування транспортним засобом саме позивачем, а тому факт керування ОСОБА_1 на день винесення спірної постанови не був доведений.
На думку скаржника, оскільки спірна постанова не містить посилань на відеозапис з камери чи назву файлу, відтак відео з нагрудної камери поліцейського не є належним доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що спірна постанова не містить доказів підпису з її ознайомленням позивачем, та така постанова не містить посилань на рішення суду про притягнення особи до відповідальності у вигляді позбавлення права керування, що свідчить про її протиправність та необхідність скасування.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що оскільки 05.04.2023, під час позбавлення відповідного права керування, позивач, був водієм транспортного засобу «Mercedes Vito» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , що підтверджується показами свідка ОСОБА_2 та встановлено постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.08.2023 року у справі №357/4849/23, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2023 року о 17 год. 00 хв. в м. Біла Церква Київської області по вул. Крижанівського, 2, ОСОБА_1 , керував транспортним засобом Mercedes Benz «Vito» з державним номерним знаком - НОМЕР_1 , при цьому будучи позбавлений права керування, чим порушив вимоги пп. «а» п.2.1 Правил дорожнього руху України.
З огляду на вказане, інспектором Управління Патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_3 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕАС №6786260, від 05.04.2023, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 20400 грн. за частиною четвертою ст.126 КУпАП.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки 05.04.2023, тобто під час позбавлення відповідного права, позивач керував транспортним засобом «Mercedes Vito» з державним номерним знаком НОМЕР_1 , що підтверджується показами свідка ОСОБА_2 та встановлено постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17.08.2023 у справі №357/4849/23, тому підстави для скасування спірної постанови - відсутні.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.2.1 «а» Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
У свою чергу, відповідно до пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також:
а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1;
б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу;
в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов'язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.
Аналогічні положення закріплені і в статті 16 Закону України «Про дорожній рух», згідно якої водій зобов'язаний мати, зокрема при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відтак, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавством визначено перелік випадків, коли працівник поліції має право вимагати, а водій зобов'язаний надати, зокрема посвідчення водія.
У той же час, частиною четвертою статті 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Виходячи з наведених вище правових норм вбачається, що позбавлення права керування транспортним засобом свідчить про відсутність у такої особи посвідчення водія та не дозволяє здійснювати керування будь-якими транспортними засобами.
При цьому, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Як свідчать матеріали справи, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем згідно статті 251 КУпАП, було зокрема, надано відеозапис події, із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення.
Так, з наданого відеозапису вбачається, що 05.04.2023 о 17 год. 00 хв. в м. Біла Церква Київської області по вул. Крижанівського, 2, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Mercedes Vito» з державним номерним знаком - НОМЕР_1 , втім під час руху не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом «Kia Sportage» з державним номерним знаком - НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_4 .
Дану обставину підтверджено показами свідка ОСОБА_2 у суді першої інстанції, який пояснив, що 05.04.2023 він став свідком дорожньо-транспортної пригоди, яке сталося на вулиці біля магазину « Шарм » та «Аврора» у АДРЕСА_1 . Свідок бачив, що cаме позивач виходив з автомобіля Mercedes Benz «Vito» з місця водія.
Зазначене спростовує твердження апелянта про не керування транспортним засобом саме позивачем.
Крім того, як вірно відзначено судом першої інстанції, згідно постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13.12.2022 у справі №357/10214/22 ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в сумі 17 000 грн. 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Таким чином, на час винесення оскаржуваної постанови, позивач був позбавлений права керування транспортними засобами.
Вищевказаний факт позивачем спростовано не було, як і не було оскаржено таку постанову до суду апеляційної інстанції.
До того ж, слід відзначити, що у провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебувала справа №357/4849/23, під час розгляду якої переглядались протоколи про адміністративне правопорушення серії ААБ № 066063 від 05.04.2023 року серії ААБ № 066064 від 05.04.2023 та серії ААБ № 066065 від 05.04.2023.
Розглядаючи вказану справу №357/4849/23 суд виходив з того, що відеозаписами доданими до протоколу та поясненнями свідка ОСОБА_2 , повністю спростовуються твердження, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом «Mercedes Vito» 05.04.2023 о 17 год. 00 хв. в АДРЕСА_2 , оскільки на наданих суду відеофайлах зафіксовано як під час спілкування ОСОБА_1 заперечував, що він керував автомобілем, проте особисто зазначав, що він вийшов з водійського місця автомобіля «Mercedes Vito», натомість пояснити чому він виходив з водійських дверцят автомобіля останній не зміг. Крім того свідок ОСОБА_2 підтвердив, що ОСОБА_1 вийшов з водійського місця.
Як наслідок, суд визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, втім закрив провадження стосовно нього, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП.
У відповідності до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, у відповідності до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що вказує про безпідставність доводів скаржника про витребування судом з власної ініціативи матеріалів справи №357/4849/23.
Крім того, позивач у апеляційній скарзі наголошує на тому, що під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності інспектор поліції не дав скористатись правами, передбаченими статтею 268 КУпАП.
Згідно з частиною першою статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У свою чергу, відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до наявного у матеріалах справи відеозапису вбачається, що поліцейським вжито всі необхідні дії щодо надання позивачу можливості реалізувати своі права, визначені у статті 268 КУпАП без їх обмежень.
При цьому, відсутність підпису позивача у оскаржуваній постанові пояснюється відеозаписом з нагрудної камери інспектора та самими поясненнями позивача у суді першої інстанції, згідно яких за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення було винесено спірну постанову, але позивач відмовився поставити свій підпис і отримати її копію.
Вказані обставини спростовують твердження апелянта про недоведеність відповідачем вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за що передбачена відповідальність у частині четвертій статті 126 КУпАП.
До того ж, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
З оскаржуваної постанови вбачається, що у графі додатків вказано про долучення відео з бодікамери 477067, що свідчить про дотримання відповідачем норм чинного законодавства.
Доводи скаржника про розбіжності у адресі, зазначеній у протоколі по статті 130 КУпАП та у адресі, зазначеній у оскаржувані постанові, колегія суддів оцінює критично, оскільки у відповідності до роздруківки із застосунку «Google Карти» будинок АДРЕСА_2 , який зазначено у протоколі, та будинок АДРЕСА_1 , який зазначено у спірній постанові, знаходяться поруч. Окрім того дані розбіжності не впливають на факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення згідно частини четвертої статті 126 КУпАП.
Таким чином, оскільки суть адміністративного правопорушення, вчиненого позивачем, підтверджується належними та допустимими доказами, що в сукупності є підставою для визнання оскарженої постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача за вчинення адміністративного правопорушення правомірною.
Отже, висновок суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є таким, що відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.
У відповідності до частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 272, 286, 308, 310, 311, 315, 316, 321 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді В.П. Мельничук
Е.Ю. Швед