Справа № 640/16707/19
17 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів Аліменка В.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства охорони здоров'я України, Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просив:
- визнати дії відповідачів та медичних працівників протиправними і такими, що порушують право на медичну допомогу;
- зобов'язати відповідачів надати медичну допомогу у вигляді видалення (резекції) осифікатів та направити на лікування за кордон;
- після видалення осифікатів зобов'язати відповідачів надати медичну, фізичну та соціальну реабілітацію;
- визнати дії відповідачів та медичних працівників такими, що порушують право на реабілітацію та абілітацію;
- зобов'язати відповідачів на час лікування та реабілітації забезпечити лікарськими засобами на безоплатній основі;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо неналежного розгляду перерліка заяв та зобов'язати розглянути такі у встановленому законом порядку;
- скасувати рішення комісії МОЗ України від 11 квітня 2019 року щодо відмови на лікування за кордоном за рахунок коштів державного бюджету, передбачених МОЗ України на зазначену мету;
- зобов'язати відповідача 1 повторно розглянути питання щодо лікування з діагнозом осифікати за кордоном за рахунок державного бюджету;
- визнати, що з вини керівництва та посадових осіб МОЗ України позивачу нанесено моральну шкоду та значну шкоду здоров'ю, честі та гідності;
- стягнути з відповідача 1 - 1000000 грн. (один мільйон гривень) моральної шкоди;
- визнати, що з вини керівництва та посадових осіб відповідача 2 та медичних працівників позивачу не надано медичної допомоги, нанесено моральну шкоду та значну шкоду здоров'ю, честі та гідності;
- стягнути з відповідача 2 - 1000000 грн. (один мільйон гривень) моральної шкоди;
- зобов'язати відповідача 2 розглянути у встановленому законом порядку листи МОЗ України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність МОЗ України щодо неналежного розгляду заяв № 17631 від 07 грудня 2018 року, № 17894 від 13 грудня 2018 року, № Р-7692 від 13 червня 2019 року, № Р-7688 від 13 червня 2019 року, № Р-7690 від 13 червня 2019 року, № Р-7694 від 13 червня 2019 року та зобов'язано розглянути у встановленому законом порядку такі заяви. Зобов'язано Департамент охорони здоров'я КМДА розглянути у встановленому законом порядку листи МОЗ України від 18 лютого 2019 року № 3.28-Р-1781/1821-ЗВ та від 29 грудня 2018 року № 3.05-Р-17631/15400-ЗВ. В решті позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України щодо неналежного розгляду заяв ОСОБА_1 № 17631 від 07 грудня 2018 року, № 17894 від 13 грудня 2018 року, № Р-7692 від 13 червня 2019 року, № Р-7688 від 13 червня 2019 року, № Р-7690 від 13 червня 2019 року, № Р-7694 від 13 червня 2019 року.
Зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України розглянути у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 № 17631 від 07 грудня 2018 року, № 17894 від 13 грудня 2018 року, № Р-7692 від 13 червня 2019 року, № Р-7688 від 13 червня 2019 року, № Р-7690 від 13 червня 2019 року, № Р-7694 від 13 червня 2019 року.
Зобов'язано Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розглянути у встановленому законом порядку листи Міністерства охорони здоров'я України від 18 лютого 2019 року № 3.28-Р-1781/1821-ЗВ та від 29 грудня 2018 року № 3.05-Р-17631/15400-ЗВ.
Стягнуто з Міністерства охорони здоров'я України та Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі по 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. з кожного. У решті позову відмовлено.
У подальшому, у січні 2023 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого Шостим апеляційним адміністративним судом 22 березня 2021 року, шляхом зобов'язання Міністерства охорони здоров'я України у десятиденний строк подати звіт про виконання рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року.
Вказана заява мотивована тим, що Міністерство охорони здоров'я у добровільному порядку не виконує постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року, яке набрало законної сили.
Розглянувши заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року, колегія суддів приходить до висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Крім того, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, згідно з положеннями частин першої та другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов'язань у межах відповідної справи.
Тобто, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
Аналогічна правова позиція підтверджується практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 та ухвалах від 10.12.2018 в справі №807/2358/15, від 17.10.2019 в справі №826/12592/14.
При цьому, за змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що факт невиконання суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі судового рішення входить до предмету доказування та повинен підтверджуватися відповідними належними і допустимими в розумінні ст. ст. 73, 74 КАС України доказами.
У даному випадку, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
У той же час, чинне законодавство, зокрема, положення ст. 382 КАС України, не встановлюють, з яких підстав на суб'єкта владних повноважень може бути покладено обов'язок щодо подачі звіту про виконання судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року, зокрема зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України розглянути у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 №17631 від 07 грудня 2018 року, №17894 від 13 грудня 2018 року, №Р-7692 від 13 червня 2019 року, №Р-7688 від 13 червня 2019 року, №Р-7690 від 13 червня 2019 року, №Р-7694 від 13 червня 2019 року.
З огляду на вказане, вказаний відповідач з дня набрання судовим рішенням законної сили, зобов'язаний був виконати таке рішення суду.
Враховуючи, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, що в силу приписів ст. 383 КАС України пов'язує наявність підстав для визнання протиправними дій або рішень такого суб'єкта владних повноважень на виконання рішення суду.
Відтак, якщо заявник вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися її права, свободи чи інтереси, то він повинен звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, що також передбачає судовий контроль за виконанням судового рішення або в порядку примусового виконання рішення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого контроль за виконанням судового рішення здійснюється державним виконавцем шляхом вчинення дій примусового характеру, зокрема, шляхом накладення на боржника штрафу за невиконання судового рішення та направленням подання про порушення кримінальної справи за його невиконання.
Так, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Відповідно до частини першої ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках - на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюється Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.
Вказаний порядок встановлений статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема в частині першій цієї статі зазначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Частиною другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з частиною третьою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Відтак, норми Закону України «Про виконавче провадження» закріплюють механізм відповідальності боржника у разі невиконання рішень без поважних причин, та у разі невиконання такого рішення державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Як свідчать матеріали справи, постановою заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження №70011629 з виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва №640/16707/19, виданого 08.02.2022.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів закінчення державним виконавцем вказаного виконавчого провадження у зв'язку з не виконанням боржником (Міністерством охорони здоров'я України як відповідачем у справі) вказаного судового рішення.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що згідно частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Разом з тим, в клопотанні позивачем не наведено, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №826/6528/18, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2019 у справі №826/9960/15.
При цьому, невідворотність встановлення судового контролю з огляду на невиконання на даний час постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року, не є преюдицією в силу закону, оскільки зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
За таких обставин, судова колегія доходить висновку, що на даний час відсутні об'єктивні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі шляхом подання звіту про виконання судового рішення в порядку ст. 382 КАС України.
Відповідно, з урахуванням положень ст. 382 КАС України, заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 311, 321, 325, 328, 382 КАС України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі №640/16707/19 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді В.О. Аліменко
В.П. Мельничук