П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/29196/23
Перша інстанція: суддя Харченко Ю.В.,
повний текст судового рішення
складено 26.12.2023, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, за участю третьої особи на стороні відповідача Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (відповідач), за участю третьої особи на стороні відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.03.2019 року по 19.10.2023 року, включно;
- зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.03.2019 року по 19.10.2023 року у сумі 598747 гривень 76 копійок включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на день звільнення позивача відповідачем - не проведено з ним усіх розрахунків, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення за період 28.06.2016 року по 28.02.2018 року. Спірна виплата проведена відповідачем лише 20.10.2023, тобто з затримкою розрахунку при звільненні. При цьому, позивачем зазначено, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Відповідач проти позову заперечував, мотивуючи тим, що при звільненні з позивачем був проведений повний розрахунок з дотриманням чинного законодавства. Жодних заперечень щодо розрахунку від позивача ні до Військової частини НОМЕР_1 , ні до ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день виключення зі списків до Військової частин НОМЕР_1 , не надходило. Отже, 19.10.2023 року як день останнього фактичного розрахунку при звільненні позивачем визначений самостійно та безпідставно, оскільки визначення розміру індексації грошового забезпечення було предметом окремих судових розглядів вже після звільнення позивача. Відповідач також зазначив, що ОСОБА_1 погодився з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по Стройовій частині), згідно з яким його було розраховано та виключено із списків Особового складу частини і всіх видів забезпечення. Вказаний наказ позивачем не оскаржено, отже з боку відповідача не було допущено протиправної бездіяльності.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.03.2019 року по 05.09.2023 року, включно.
Зобов'язано Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.03.2019 року по 05.09.2023 року у сумі 66 208 (шістдесят шість тисячі двісті вісім) грн. 72 коп., включно, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
У задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Військово-медичним клінічним центром Південного регіону подано на зазначене судове рішення апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення у цій справі про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги, апелянтом зазначено, що усі виплати позивачу, в тому числі - грошового забезпечення (основних видів, додаткових видів, премії, надбавок, винагород, індексації) та інші нараховувались та здійснювались виключно на підставі виданих, підписаних, зареєстрованих, завірених гербовою печаткою та переданих (вже на практичну реалізацію - для зарахування на картковий рахунок позивача певних, визначених посадовими особами фінансової служби військової частини НОМЕР_1 , сум ВМКЦ ПР) наказів та довідок командира військової частини НОМЕР_1 в межах його повноважень.
Також апелянт зазначив, що у військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідно часу.
Апелянт також вказав на те, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, діяльність яких унормована спеціальними нормами права, Кодекс законів про працю України поширюватися не може, оскільки містить загальні норми права. Тому на військовослужбовців, які призвані за мобілізацією та проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” не поширюються.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За правилами ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військової частини НОМЕР_1 з 28.06.2016 року по 04.03.2019 року, та згідно витягу з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.03.2019 р. № 63 старшого ОСОБА_2 , медичної сестри-анестезиста Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 27-РС від 04 березня 2019 року відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас за підпунктом «й» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом), та наказано вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до Великобурлуцького РВК смт. Великий Бурлук, Харківській області для постановки на військовий облік.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.07.2022 року по справі № 420/3127/22 задоволено частково позовну заяву ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 , місце перебування: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ08199969, місцезнаходження:65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 2), Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) щодо застосування червня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 , місце перебування: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) в період з 28.06.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ08199969, місцезнаходження:65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 2) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 , місце перебування: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 28.06.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. В іншій частині позовних вимог, - відмовлено.
20.10.2023 року, на виконання рішення суду по справі № 420/3127/22, Військово-медичним клінічним центром Південного регіону здійснено виплату на рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 28.06.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у розмірі 65252,10 грн.
Вважаючи бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо затримки розрахунку при звільненні, протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи, що не проведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати коштів на підставі ст.117 КЗпП України, відтак, не здійснення такої виплати Військово-медичним клінічним центром Південного регіону, у свою чергу свідчить про наявність протиправної бездіяльності.
Суд зазначив, що з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем - 20.10.2023 року, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, а відтак, ОСОБА_3 має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте не більш як за шість місяців. Таким чином, суд дійшов висновку, що розмір середнього заробітку, у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, складає 66208,72 грн (184 *645,02).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновку суду першої інстанції з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов Військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України Військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008встановлено, що після надходження до Військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з Військової служби або після видання наказу командира (начальника) Військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу Військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з Військової служби, на день виключення зі списків особового складу Військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу Військової частини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як вбачається з матеріалів справи, позивача з 04.03.2019 року було виключено зі списків особового складу та знято із усіх видів забезпечення.
При цьому, у день звільнення відповідач не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення, а остаточну виплату на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2022 року у справі №420/3127/22, відповідачем здійснено, зокрема, 20.10.2023 року у сумі 65252,10 грн., що підтверджується відповідною випискою з карткового рахунку позивача, та не заперечується відповідачем по справі.
Тобто, відповідачем не виплачено працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено ст. 117 КЗпП, натомість, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 04.03.2019 року (в день виключення зі списків), а лише 20.10.2023, що відповідно свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.
При цьому, апеляційний суд враховує, що з 19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Зазначена стаття зазнала змін до виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем (20.10.2023 року - день повного розрахунку з позивачем).
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 05.03.2019 року по 05.09.2019 року.
Щодо розміру середнього грошового забезпечення за час затримки, колегія суддів зазначає наступне.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Згідно наявної в матеріалах справи картки особового рахунку станом на 2019 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , за останні два місяці перед звільненням, складає 359,83 грн. (10614,98+10614,98/59).
При цьому, кількість календарних днів за період з 05.03.2019 року по 05.09.2019 року складає 184 дні.
З урахуванням викладеного, середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 05.03.2019 року по 05.09.2019 року складає 66208,72 (184 х 359,83 грн).
При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідачем в апеляційній скарзі не наведено заперечень щодо розміру середнього заробітку чи механізму його розрахунку, а оскаржується лише право позивача на отримання такої виплати.
Резюмуючи усе вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.03.2019 року по 05.09.2019 року та зобов'язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 05.03.2019 року по 05.09.2019 року у розмірі 66 208,72 грн, однак колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції було помилково зазначено у резолютивній частині рішення кінцеву дату такої виплати 05.09.2023 року, замість вірного 05.09.2019 року.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України» ) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень та враховує, що у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи не спростовують, не мають принципового значення правильного вирішення справи.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача є частково обґрунтованими, так такими, що свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права у відповідній частині позовних вимог, що призвело до неправильного їх вирішення.
У зв'язку з цим апеляційний суд вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити в частині кінцевої дати нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку.
У іншій частині рішення суду першої інстанції є правильним та обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Південного регіону задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року змінити, виклавши абзаци другий та третій його резолютивної частини у наступній редакції:
«Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.03.2019 року по 05.09.2019 року, включно.
Зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.03.2019 року по 05.09.2019 року у сумі 66 208 (шістдесят шість тисячі двісті вісім) грн. 72 коп., включно, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100».
У іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі № 420/29196/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач Т.М. Танасогло
Судді Ю.В. Осіпов О.О. Димерлій