П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/30440/23
Перша інстанція: суддя Корой С.М.,
повний текст судового рішення
складено 14.03.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ) та просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУПФ щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених законом термінів виплати донарахованої за період 05.03.2019р. по 31.12.2019р. суми недоотриманої пенсії (31589.58 грн.);
- зобов'язати ГУПФ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати донарахованої пенсії в розмірі 31589.58 грн. за період з 05.03.2019р. по 31.12.2019р., обраховуючи суму компенсації за період затримки виплати з 31 вересня 2020 р. по дату фактичної виплати - 28 липня 2023 р.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУПФ (справа №420/160/20).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року у вказаній справі адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром та її виплати з урахуванням 50% суми підвищення пенсії з 01.01.2018р., 75% суми підвищення пенсії з 01.01.2019р. Зобов'язано ГУПФ здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром та здійснити виплату з 01.01.2018р. в розмірі 100% суми підвищення пенсії з урахуванням вже проведених виплат.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2020 року у справі №420/160/20 апеляційну скаргу ГУПФ задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року змінено; абзаци другий, третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року викладено трьома абзацами у наступній редакції:
“Визнати протиправними дії ГУПФ щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, а саме десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Визнати протиправною бездіяльність ГУПФ щодо невиплати ОСОБА_1 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року, починаючи з 05 березня 2019 року.
Зобов'язати ГУПФ провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 05 березня 2019 року у розмірі 100% суми підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року, без обмеження її максимальним розміром з урахуванням вже проведених виплат”.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2020 року залишено без змін.
Відповідачем на підставі вищевказаних судових рішень було проведено відповідний перерахунок пенсії позивача та нараховано доплату у розмірі 19619,77 грн. та 11969,81 грн.
Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, сума доплати у розмірі 31589,58 грн позивачу виплачена 28.07.2023 року.
07.08.2023 року позивач звернувся до ГУПФ із заявою про нарахування та сплату йому суми компенсації втрати частини доходів за період з 31.08.2020 року по 28.07.2023 року.
У відповідь на вказану заяву відповідачем складено лист №25186-23399/Р-02/8-1500/23 від 05.09.2023 року, в якому зазначено, що враховуючи, що поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, а позивач звертається про виплату компенсації частини доходів, отримання яких вирішено в судовому порядку, законні підстави для компенсації втрати таких доходів відсутні та що проведення розрахунку компенсації не було предметом судового розгляду по справі №420/160/20, а тому вчинення таких дій Головним управлінням виходитиме за межі зобов'язань, покладених судовим рішенням.
Вважаючи протиправними дії відповідача з відмови у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу суми, які стягнуті на виконання рішення суду, суд вважав, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати недоотриманої пенсії.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Так, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно п.2 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 522/5664/17, від 21.06.2018 у справі № 523/1124/17, від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 05.10. 2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18, від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Доводи про те, що перерахунок пенсії позивача на виконання судового рішення не є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ, а має характер одноразової виплати, є безпідставними, оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством.
Тобто, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 року у справі № 521/940/17.
За приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Так, ч.1 ст.2 Закону №2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 Закону №2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень Закону №2050-ІІІ та окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває на попередньо нараховані, але не виплачені у місячний строк суми.
Оскільки несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв'язку з протиправними діями органу Пенсійного фонду України, що встановлено вищевказаними рішеннями суду, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, щодо протиправності дій ГУПФ з відмови листом №25186-23399/Р-02/8-1500/23 від 05.09.2023 року ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті суми компенсації втрати частини доходів, за період з 31.09.2020 року по 28.07.2023 року, у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 31589,58 грн та наявності підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу такої компенсації.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук