про повернення позовної заяви
14 червня 2024 рокусправа № 380/10208/24
Суддя Львівського окружного адміністративного Потабенко В.А., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітної плати,
встановила:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якій просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 28.09.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 28.09.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2020 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, та провести їх виплату з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2021 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2021 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 31.12.2022, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 по 19.05.2023, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою від 20.05.2024 суддя залишила позовну заяву без руху.
На виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду (вх. 41414 від 31.05.2024), у якій просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду з даним позовом.
В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що у межах даної справи підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю, відповідно до якої у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні працівник може звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116). Зазначає, що позивач отримав письмове повідомлення про розмір нарахованого грошового забезпечення із розбивкою по складових лише в квітні 2024 року з відповіді відповідача на адвокатський запит, оформленої листом №598 від 18.03.2024, що підтверджується конвертом про вручення простого листа без оголошеної цінності. Крім цього, у листі №1061 від 30.04.2024 відповідач повідомив про відсутність у нього будь-яких підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача у добровільному порядку. Зазначає, що ні позивача, ні представник не вважають дату звернення до відповідача з адвокатським запитом, ні дату одержання відповіді від нього початком перебігу строку звернення до суду. Вважає, що такий строк розпочинається як визначив нормотворець з моменту одержання письмового повідомлення про розмір нарахованих сум. Позивач просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду.
Надаючи оцінку наведеним у поданій заяві обставинам, враховую таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Втім, положення ст. 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі відносини врегульовано Кодексом законів про працю України, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 якого, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 у справі № 1-18/2013 надав офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України і роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення вказаної норми слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Тобто у разі невиплати складових грошового забезпечення або компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати строк звернення до адміністративного суду не застосовується.
Разом із тим Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинність 19.07.2022, до Кодексу законів про працю України внесено зміни.
Так, п. 18 ч. 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).».
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до ст. 233 Кодексу законів про працю України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які стосуються стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у Кодексі законів про працю України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України встановлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Як свідчить зміст позовної заяви, окрім іншого у ній йдеться про бездіяльність військової частини щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.09.2020 по 19.05.2023.
Тобто спір стосується невірного обрахунку відповідачем грошового забезпечення позивача в період несення ним служби та при звільненні.
Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.11.2023 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Отже, в цьому випадку тримісячний строк звернення до адміністративного суду має обраховуватися з 29.11.2023, адже 28.11.2023 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
При цьому позовну заяву позивач подав до Львівського окружного адміністративного суду 30.05.2024, що свідчить про пропуск трьохмісячного строку звернення до суду.
Щодо доводів позивача про те, що строк звернення до суду з позовом у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, розпочинається, як визначив нормо творець, з моменту одержання письмового повідомлення про розмір нарахованих сум, то суд зазначає таке.
Так, згідно з п. 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Оскільки позивач щомісяця отримував грошове забезпечення, відтак, саме з моменту отримання грошового забезпечення з вересня/жовтня 2020 року вже мав дізнатись про порушення своїх прав.
Водночас, ні дата звернення представника позивача з адвокатськими запитами від 29.02.2024 та від 30.04.2024 до відповідача, ні дата одержання відповіді від нього аж ніяк не є початком перебігу строку звернення до суду, як помилково про це вважає представник позивача.
Позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що він був позбавлений можливості раніше отримати інформацію про обставини нарахування/ненарахування грошового забезпечення у зазначеному розмірі. Доказів того, що відповідач чинив перешкоди у отриманні відповідної інформації та документів, позивачем також не надано.
Суд вказує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
В постанові від 21.09.2023 у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер про Бельгії" виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п. п. 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.11.2018 у справі № 804/958/17 та від 07.09.2023 у справі №160/914/23.
Також слід зазначити, що очікування (сподівання) позивача на те, що відповідач добросовісно буде здійснювати розрахунок грошового забезпечення не може бути визнано судом поважною причиною пропуску строку, адже таке очікування (сподівання) є виключно волевиявленням самого позивача, а не істотною обставиною, перешкодою чи трудністю, що унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом у встановлений кодексом строк, та внаслідок цього очікування (сподівання) у позивача штучно збільшився строк звернення до суду.
Суд вважає, що оскарження особою будь-якої бездіяльності суб'єкта владних повноважень не дає підстав такій особі порушувати встановлений кодексом строк звернення до суду, оскільки строк звернення до суду обчислюється з дати, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися (мала таку можливість) про допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень, а не з дати, коли особа перестала очікувати на усунення суб'єктом владних повноважень такої бездіяльності.
Позивачем не надано жодних інших належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого тримісячного строку.
З огляду на викладене, суд приходить до висновків про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви про поновлення пропущеного процесуального строку.
Частиною 1 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч. 2 ст. 123 КАС України).
Враховуючи все наведене вище, суддя доходить до висновку, що заяву про поновлення строку на звернення до суду належить залишити без задоволення, унаслідок чого позов підлягає поверненню у порядку ч. 2 ст. 123 КАС України.
Керуючись ст. ст. 4, 6-9, 121, 122, 123, 169, 241-243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітної плати повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст.ст. 293-297 КАС України.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна