17 червня 2024 рокуСправа №160/9484/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними та скасувати рішення від 04.01.2024 року № 046850014305 та від 14.03.2024 року № № 046850014305 про відмову у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період трудової діяльності з 01.06.87р. по 01.12.93р. та з 02.12.93 р. по 10.11.97 р. до страхового стажу та призначити пенсію за віком.
В обґрунтування позову у заявах по суті позивач зазначив, що має достатній та необхідний стаж роботи, що дає право на отримання пенсії за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому відмова відповідача у призначенні такої пенсії у зв'язку з неможливістю зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу за формальних підстав є незмістовною, оскільки записи трудової книжки щодо вказаних періодів роботи містять усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу. За викладених обставин просить задовольнити позов.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачам запропоновано надати відзив на позовну заяву.
Відповідачі скористалися наданим правом і надіслали на адресу суду фактично аналогічні за змістом відзиви на позовну заяву, в яких зазначили про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що оскаржені періоди роботи позивача на відповідних посадах не можуть бути враховані до загального страхового стажу у зв'язку з наявністю у його трудовій книзі напроти вказаних записів певних недоліків. За неможливості зарахування таких період, страховий стаж заявника є недостатнім для призначення пенсії бажаної пенсії.
Також посилався на те, що оскаржене рішення прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, у зв'язку з чим просив залучити останнього до участі у справі як співвідповідачем.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із таких міркувань.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивач 02.01.1964 року народження, звернувся до Пенсійного органу із заявою від 02.01.2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішеннями від 04.01.2024 року № 046850014305 та від 14.03.2024 року № № 046850014305 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу 31 рік при наявності 23 років 23 днів. При цьому, у рішеннях серед іншого зазначено, що період роботи з 01.06.87р. по 01.12.93р. та з 02.12.93 р. по 10.11.97 р. не зараховані до страхового стажу позивача, оскільки записи трудової книжки щодо вказаних періодів роботи містять недоліки (відсутній наказ про звільнення, підстава прийняття на роботу дописаний іншим почерком).
Вважаючи вказані рішення протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд виходить із того, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(надалі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. І ст.26 №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Як вже встановлено судом, досягнувши 60 річного віку, позивач звернувся до Пенсійного органу із заявою про призначенні пенсії за віком відповідно до вимог Закону №1058-IV.
Проте, оскарженими рішеннями позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності у нього необхідного страхового стажу 31 рік при наявності 23 років 23 днів. При цьому, у рішеннях серед іншого зазначено, що період роботи з 01.06.87р. по 01.12.93р. та з 02.12.93 р. по 10.11.97 р. не зараховані до страхового стажу позивача, оскільки записи трудової книжки щодо вказаних періодів роботи містять недоліки (відсутній наказ про звільнення, підстава прийняття на роботу дописаний іншим почерком).
Надаючи оцінку вказаним доводам Пенсійного органу суд входить із того, що відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» трудова книжка є основним документом, що підтверджує загальний стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України.
Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов'язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яке звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.
Суд, досліджуючи копію трудової книжки позивача відмічає, що напроти періодів його роботи з 01.06.87р. по 01.12.93р. та з 02.12.93 р. по 10.11.97 р. наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Більш того, суд враховує правову позицію Верховного Суду у постановах від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Враховуючи вищезазначене, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Крім того, нормативно-правовими актами не передбачено визнання трудової книжки недійсною в разі виявлених помилок.
Таким чином, враховуючи правову позицію Верхового Суду, а також встановлені у цій справі обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи позивача з 01.06.87р. по 01.12.93р. та з 02.12.93 р. по 10.11.97 р. підлягають зарахуванню до його загального страхового стажу для нарахування/призначення пенсії, тоді як оскаржені рішення відповідачівз цього приводу є протиправними.
За викладених обставин, враховуючи, що наявні у матеріалах справи письмові докази у повній мірі підтверджуються право позивача на отримання пенсії відповідно до статті 26 Закону № 1058, суд вважає за необхідне зобов'язати (орган ПФУ за місцем обліку позивача) відповідача-3 призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до наведеної норми, з 03.01.2024 року, ураховуючи його звернення до відповідача відбулось протягом тримісячного строку з дня виповнення 60 років.
Обираючи такий спосіб відновлення порушеного права шляхом зобов'язання відповідача-1 призначити позивачеві пенсію за віком, а не повторно розглянути його заяву, суд вважає, що це не є втручанням у його дискреційні повноваження, адже під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
У спірному випадку, реалізуючи владні повноваження, відповідачі, обираючи одне із альтернативних рішень, дійшли висновку про те, що правильним рішенням є рішення про відмову в призначенні позивачці пенсії.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).
У спірному випадку встановлено, що позивачеві відмовлено у призначенні пенсії виключно у зв'язку з відсутністю не менш ніж 31 років страхового стажу.
При цьому, відповідачі констатували наявність у нього такого стажу у розмірі 23 років 23 днів, однак до його складу не зарахували більш ніж 10 років.
А відтак, наявність у позивача необхідного загального страхового стажу передбаченого ст.26 №1058-IV не викликає жодного сумніву, у зв'язку з чим суд доходить, що задоволення позовних вимог у означений вище судом спосіб буде свідчити про дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами остаточно вирішений.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Згідно із статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає відшкодуванню понесені судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 та 2, адже саме ними прийнято оскаржені рішення.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 04.01.2024 року № 046850014305 про відмову у призначенні пенсії та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 14.03.2024 року № 046850014305.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.06.87р. по 01.12.93р. та з 02.12.93 р. по 10.11.97 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та нарахувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до вимог статті 26 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з 03.01.2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна