17 червня 2024 рокуСправа №160/14066/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Віталія Олександровича про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вищезазначеною позовною заявою.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 12.07.2023 р. приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Цинєвим ВО., на підставі п.3 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 66377537 з виконання виконавчого напису №147228, вчиненого 11.06.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» заборгованості у розмірі 524 979,58 грн. за кредитним договором № 2-387/ФКВ-07 від 24.09.2007 р. та стягнення 50 грн. за вчинення виконавчого напису нотаріусом. Дана постанова винесена відповідачем у зв'язку зі смертю боржника - ОСОБА_1 23.04.2016 р. Позивач вважає спірну постанову про закінчення виконавчого провадження №66377537 від 12.07.2023 р. протиправною, та такою, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не вчинялися дії щодо з'ясування осіб спадкоємців ОСОБА_1 , з метою заміни сторони боржника у виконавчому провадженні. За таких обставин, позивач просить суд:
- визнати протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва В.О. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №66377537 від 12.07.2023 р.;
- скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 66377537 від 12.07.2023 р., винесену приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Цинєвим В.О. з примусового виконання виконавчого напису № 147228, вчиненого 11.06.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М.;
- зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва В.О. відновити виконавче провадження № 66377537 з примусового виконання виконавчого напису № 147228, вчиненого 11.06.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ст.287 КАС України. Цією ж ухвалою зобов'язано відповідача надати до суду завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження № 66377537.
Відповідачу позов з додатками та ухвала суду від 04.06.2024 року доставлені до його електронного кабінету, що підтверджується відповідними довідками наявними матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.
10.06.2024 року до суду від відповідача надійшли лише копії витребуваних матеріалів виконавчого провадження № 66377537.
Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 03.08.2021 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв В.О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №66377537 з виконання виконавчого напису № 147228 від 11.06.2021 р., виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 524 979,58 грн. за кредитним договором № 2-387/ФКВ-07 від 24.09.2007 р., який укладений із первісним кредитором ТОВ «Український промисловий банк» право вимоги за яким відступлено до нового кредитора ПАТ «Дельта банк», правонаступник якого ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на підставі договору № 2258/К про відступлення права вимоги від 15.06.2020 р. та підписаного додатку № 1 до договору № 2258/К про відступлення права вимоги від 15.06.2020 р. та стягнення 50 грн. за вчинення виконавчого напису нотаріусом.
03.08.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Цинєвим В.О. також винесено: постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; постанову про стягнення з боржника основної винагороди; постанову про звернення стягнення на майно боржника; постанову про арешт коштів боржника; постанову про арешт майна боржника.
Приватним виконавцем Цинєвим В.О. 12.07.2023 року винесено постанову про припинення розшуку майна боржника.
12.07.2023 року приватний виконавець Цинєв В.О., керуючись вимогами п.3 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», прийняв спірну постанову про закінчення виконавчого провадження № 66377537.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), а також Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 р. № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону № 1403-VIII).
Відповідно до статті 4 Закону № 1403-VIII, що визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, передбачено, що діяльність приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; обов'язковості виконання рішень; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Частиною 2 вказаної норми передбачено, що приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.
Згідно із ч.1 статті 13 Закону № 1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини другої статті 18 наведеного Закону виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Розглядаючи вказаний спір суд повинен дати відповідь на правове питання: чи підлягає закінченню виконавче провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
В ухвалі від 19 січня 2022 року у справі №523/2357/20 колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що з 05 жовтня 2016 року (набранням чинності Закону № 1404-VIII) процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника не допускається, а відповідне виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 3 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII).
В постанові від 11.10.2023 року у справі № 523/2357/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «таке буквальне розуміння норм Закону № 1404-VIII є помилковим. Як Закон № 606-XIV, так і Закон № 1404-VIII передбачають обов'язок державного виконавця зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, як у справі № 523/2357/20. Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закон № 1404-VIII; пункт 3 частини першої статті 49 Закону №606-XIV) слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва».
Отже, в п.8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 року у справі № 523/2357/20 надано правовий висновок про те, що положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закон №1404-VIII; пункт 3 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV) слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 зроблено правовий висновок про те, що зі смертю боржника його зобов'язання включаються до складу спадщини і відповідно строки пред'явлення вимог до спадкоємців, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.10.2023 року у справі №523/2357/20 вважала висновки колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо необхідності відступу від наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду помилковими та такими, що суперечать принципу правової визначеності, а тому підстав для відступу від вказаних висновків немає.
Враховуючи практику Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що смерть боржника не є безумовною підставою для закінчення виконавчого провадження, якщо виконання обов'язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні допускає правонаступництво.
Так, відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII та пункту 6 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 (далі - Інструкція), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, у тому числі, у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 15 цього Закону.
У свою чергу частиною п'ятою статті 15 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У силу пунктів 12, 13 розділу ІІ Інструкції у разі вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження (припинення юридичної особи, а також в інших випадках заміни сторони у виконавчому провадженні), якщо правовідносини допускають правонаступництво, виконавець за заявою сторони виконавчого провадження, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником. На підставі постановленої судом ухвали виконавець своєю постановою замінює сторону виконавчого провадження. Ухвала суду та постанова виконавця долучаються до виконавчого документа при його передачі до іншого органу державної виконавчої служби або приватного виконавця або поверненні його стягувачу чи до суду.
Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.
Аналізуючи вищенаведене, суд робить висновок, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов'язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій.
Закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав грубо порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання виконавчого документа.
У разі смерті фізичної особи - сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні.
Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв'язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку.
Суд вказує, що отримавши дані про смерть фізичної особи - сторони виконавчого провадження, виконавець має отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись відповідно до пункту 3 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану згідно із компетенцією останнього, визначеного Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 року № 2398-VІ.
Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з'ясувати, які особи як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.
Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.
Смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов'язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.
Щодо заявлених позовних вимог, викладених у пункті 1 та 2 позовної заяви, суд зазначає на таке.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що відповідачем не вчинені дії щодо отримання від уповноваженого органу інформації про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину, останній не вжив дії для отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями, та подальшого звернення до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.
Відповідно, суд доходить висновку про протиправність оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.07.2023 року, в межах виконавчого провадження №66377537, та наявність правових підстав для її скасування.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача відновити виконавче провадження № 66377537 з примусового виконання виконавчого напису № 147228, вчиненого 11.06.2021 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., суд зазначає, що за приписами ст.41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання.
Отже, обов'язок відповідача поновити виконавче провадження прямо передбачений Законом №1404-VIII і, виходячи з матеріалів та обставин справи, у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем такий обов'язок не буде виконаний.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 1 514 грн. (3 028 грн. : 2) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262, 287 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 12.07.2023 року, прийняту приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Цинєвим Віталієм Олександровичем в межах виконавчого провадження №66377537.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Віталія Олександровича (вул.Асташкіна, 21, м.Одеса, 65020, рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (вул.Автотранспортна, 2, оф.205, м.Дніпро, 49089, код ЄДРПОУ 40696815) судові витрати по справі у розмірі 1 514 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.272 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ч.6 ст.287 КАС України.
Суддя К.С. Кучма