12 червня 2024 рокуСправа №160/9790/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області - ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2023 року по дату постановлення рішення, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684 грн., на 01 січня 2024 року у розмірі 3 028 грн.;
- зобов'язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області - ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2023 року по дату постановлення рішення, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684 грн., на 01 січня 2024 року у розмірі 3 0280 грн.;
- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 грудня 2023 по дату постановлення рішення, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн.;
- зобов'язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області - ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме в сумі 2 684 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області - ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в сумі 3 028 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, допомоги на оздоровлення, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01 січня 2024 року по дату постановлення рішення, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він вперше призначений на посаду судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області Указом Президента України №250/2011 від 02 березня 2011 року "Про призначення суддів". 17 березня 2011 року його було зараховано до штату Марганецького міського суду Дніпропетровської області наказом голови суду. Після проходження кваліфікаційного оцінювання, Указом Президента України №333/2018 від 16 жовтня 2018 року "Про призначення суддів" призначений на посаду судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області. Згідно із наказом по Марганецькому міському суду Дніпропетровської області № 01-к/тр від 02 січня 2023 року йому встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу, з 17 березня 2023 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, розмір суддівської винагороди, згідно встановленому Законом розміру. Відповідно до наказу по Марганецькому міському суду Дніпропетровської області № 11-к/тр від 02 січня 2024 року з 01 січня 2024 року йому встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, розмір суддівської винагороди, згідно встановленому Законом розміру.
Позивач зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому, він має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 року складає 2 684 грн, а станом на 01.01.2024 року складає 3 028 грн. Крім того, відповідно до статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів. За викладених обставин, враховуючи, що допомога на оздоровлення встановлюється в розмірі посадового окладу, вважає, що має право на нарахування та виплату допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет на 2024 рік", а саме - 3028 грн., а не 2 102 грн., яка була нарахована та виплачена йому в січні 2024 року. Таким чином, позивач вказує, що розмір виплаченої винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, що в свою чергу призвело до зменшення розміру суддівської винагороди і, відповідно, порушення його прав та гарантій.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання. Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державну казначейську службу України.
На виконання вимог ухвали суду 26.04.2024 року від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Законом № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Таким чином, нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2 102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму також був встановлений на 2024 рік Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Порівняльний аналіз змісту норм пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону №2710-ІХ, Закону №3460-ІХ (в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) дає підстави для висновку, що норму пункту 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII та норму Закону №2710-ІХ, Закону №3460-ІХ (у вказаній частині) викладено в різному формулюванні, але при однаковому розумінні розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто за обома цими нормами базовий розмір посадового окладу судді визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений станом на 01 січня 2023 року та також на 01 січня 2024 року. Таким чином, наявність в статті 7 Закону №2710-ІХ, Закону №3460-ІХ формулювання "який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" лише вказує на випадок застосування такого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року, в контексті якого вжито це формулювання. Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів. Також, вказує, що кількісна складова прожиткового мінімуму не зменшувалася, та не змінювалася ні в 2023, ні в 2024 роках. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік.
Також відповідач-2 вказує, що Територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Фінансування за КЕКВ 2113 "Суддівська винагорода" у 2023 році та також у 2024 році, здійснювалась згідно, затвердженого Державною судовою адміністрацією України кошторису (зі змінами) та плану асигнувань на 2023, 2024 рік. Кошторисом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області на 2023 рік, та на 2024 рік, затвердженим ДСА України, видатки на оплату праці, у т.ч. суддівської винагороди, передбачені, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 2 102,00 грн., з урахуванням ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік". Таким чином, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2023, 2024 рік). Із врахуванням вищевикладеного, ТУ ДСА в Дніпропетровській області - як розпорядник бюджетних коштів не могло виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом спірного періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи, який нормативно-правовий акт потрібно виконувати, адже є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Крім того, відповідач-2 зазначив, що до спірних правовідносин щодо проходження публічної служби підлягає застосуванню строк, передбачений приписами ч.5 ст.122 КАС України, яка є спеціальною нормою. Враховуючи викладене, відповідач-2 просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
02.05.2024 року до суду від позивача надійшло клопотання про долучення роздруківки про розмір отриманої суддівської винагороди за квітень 2024 року.
Відповідачу-1 позов з додатками та ухвала суду про відкриття провадження у справі доставлені до його електронного кабінету, що підтверджується відповідними довідками наявними матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.
Третя особа до теперішнього часу також на адресу суду будь-яких пояснень щодо даного предмета позову на адресу суду не надіслала.
В підготовче засідання позивач, представники відповідачів та третьої особи 16.05.2024 року не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Позивач у своєму клопотанні від 02.05.2024 року просив судове засідання, призначене на 16.05.2024 року, та всі наступні по справі, проводити за його відсутності.
Представник відповідача-2 у своєму відзиві на позов також просив суд проводити розгляд справи без участі його представника.
Протокольною ухвалою суду від 16.05.2024 року проведено і закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи по суті на 12.06.2024 року.
В судове засідання позивач, представники відповідачів та третьої особи також не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно із ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача-2, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Указом Президента України №250/2011 від 02.03.2011 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області.
Наказом голови Марганецького міського суду Дніпропетровської області №15-о/с від 17.03.2011 року позивача зараховано до штату Марганецького міського суду Дніпропетровської області.
Наказом голови Марганецького міського суду Дніпропетровської області № 57-о/с від 17.10.2018 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків.
Наказом голови Марганецького міського суду Дніпропетровської області № 01-к/тр від 02.01.2023 року позивачу станом на 01.01.2023 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі - 30 відсотків, з 17.03.2023 року - 40 відсотків.
За період з грудня 2023 року по квітень 2024 року відповідач-2 нараховував позивачу суддівську винагороду, з урахуванням окладу судді визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн., з нарахуванням надбавок за адміністративну посаду та за вислугу років.
Щодо доводів відповідача-2 про застосування до вказаних спірних правовідносин строку звернення до суду визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом 1 частини 2 наведеної статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з тим, відповідно до частин 1, 2 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 р. у справі №620/1201/23.
Таким чином, до спірних правовідносин застосуванню підлягають норми статті 233 КЗпП України.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо виплати йому суддівської винагороди в неналежному розмірі з грудня 2023 року по квітень 2024 року.
З позовом позивач звернувся до суду 15.04.2024 року, в межах тримісячного строку визначеного ст.233 КЗпП України. Отже, позивачем строк звернення до суду з позовом не пропущений. Відтак, доводи відповідача-2 щодо застосування до спірних правовідносин положень ч.5 ст.122 КС України є необґрунтованими.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 130 Конституції України установлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 р. № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ).
Судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (стаття 4 Закону № 1402-VІІІ).
Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (частина дев'ята статті 135 Закону №1402-VІІІ).
Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону № 1402-VIII.
Частинами третьою, четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII установлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частини першою статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб щорічно встановлювались:
- 2023 рік: статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 р. № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для:
- працездатних осіб - 2 684 гривні;
- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102 гривні;
- 2024 рік: статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 р. № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для:
- працездатних осіб - 3 028 гривні;
- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2 102 гривні.
Закон України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 р. № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV) відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:
- дітей віком до 6 років;
- дітей віком від 6 до 18 років;
- працездатних осіб;
- осіб, які втратили працездатність.
Прожитковий мінімум застосовується для формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів (абзац сьомий частини першої статті 2 Закону № 966-XIV).
Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік (стаття 4 Закону № 966-XIV).
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Предметом заявленого спору є правомірність нарахування та виплати позивачу у спірні періоди суддівської винагороди на підставі положень статті 7 Законів № 2710-IX та № 3460-IX, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 р. у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 р. у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 закону про державний бюджет при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 р. у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 р. у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 р. у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 р. у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 р. у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 р. у справі №240/3795/22, від 15.08.2023 р. у справі № 120/19262/21-а.
Так, однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення і визначені Конституцією України та визначені спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII).
Законом № 1401-VIII статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV і в цьому ж законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV.
Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" і за приписами цього закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Законом № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень закону про державний бюджет на 2023 рік та на 2024 рік.
Таким чином, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Закони про державний бюджет на 2023 рік та на 2024 рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 р. у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 р. у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 р. у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 р. у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 р. у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 р. у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 р. у справі №240/2978/22).
Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) є неправомірною.
Оскільки конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, Територіальне управління невірно визначило розрахункову величину посадового окладу позивача, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Суд зазначає, що згідно із частинами третьою та четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частини першої та другої статті 22 БК України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Так, ДСА України є головним розпорядником бюджетних коштів.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно із частиною першою статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 "Положення про Державну судову адміністрацію України", що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 р. № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першою, другою та п'ятою статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Тобто, ТУ ДСА України в Дніпропетровські області здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2023, 2024 роки.
Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву також зазначив, що ТУ ДСА України в Дніпропетровські області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм законів, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу, оскільки Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.
Враховуючи надані сторонами пояснення, вбачається, що ДСА України, як головним розпорядником бюджетних коштів, була виділена сума коштів у недостатньому розмірі для забезпечення виплати ТУ ДСА України в Дніпропетровські області суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2023 року - 2 684 грн. та станом на 1 січня 2024 року 3 028 грн. Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю відповідача-1, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону № 1402-VIII).
З урахуванням статусу ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу, у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі №280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому, позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 р. складає 2 684 грн. та станом на 01.01.2024 року - 3 028 грн.
Разом з тим, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача-2 провести нарахування та виплату суддівської винагороди по дату постановлення рішення, не підлягають задоволенню, оскільки доказів про те, що позивач у травні 2024 року та у червні 2024 року отримував суддівську винагороду у неналежному розмірі суду матеріали справи не містять, а відтак є передчасними. Крім того, суд звертає увагу позивача, що з позовом він звернувся до суду - 15 квітня 2024 року.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідачів судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області - ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2023 року по 30.04.2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684 грн., на 01 січня 2024 року у розмірі 3 028 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області - ОСОБА_1 за період з 01.12.2023 року по 30.04.2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 684 грн., на 01 січня 2024 року у розмірі 3 028 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.12.2023 року по 30.04.2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області - ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2023 року, а саме в сумі 2 684 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01.12.2023 року по 31.12.2023 року, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області - ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме в сумі 3 028 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 40% від посадового окладу, допомоги на оздоровлення, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 01.01.2024 року по 30.04.2024 року, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Судовий збір не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма