м. Вінниця
14 червня 2024 р. Справа № 120/2925/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого органом Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Зокрема, позивачка зауважує, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового періоди трудової діяльності.
Від головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив, у якому представник вказує на безпідставність вимог позивачки. Зокрема, зауважує, що у позивачки відсутній необхідний страховий стаж для призначення їй пенсій. Окрім того, вказує, що унеможливлений зарахувати період працевлаштування на підставі трудової книжки, з огляду на невідповідність печатки підприємства.
Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області скористалося своїм правом на подання відзиву, у якому заперечило проти задоволення позову. Зокрема, вказує, що наявний стаж позивачки не є достатнім на виникнення права на пенсію.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини.
Позивачка 25.10.2023 року звернулася до головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
За результатами розгляду заяви прийнято рішення № 21305035712 від 31.10.2023 року, яким відмовлено у призначенні пенсії, з огляду на відсутність страхового стажу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) "Про пенсійне забезпечення" та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до матеріалів справи, позивачка досягла 60 річного віку на момент звернення за призначення пенсії та у нього наявний загальний стаж, що складає 28 років 5 місяців 6 днів.
Разом з тим, до страхового стажу не зараховано період роботи з 09.07.1986 року по 21.11.2003 року згідно трудової книжки, оскільки назва підприємства на печатці при звільненні не відповідає назві підприємства при прийнятті.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 № 637 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Також згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 588/647/17.
Так, судом встановлено, що у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 07.07.1963 року міститься запис про те, що 09.07.1986 року прийнято на посаді нянею в яслі-сад згідно наказу № 228. Вказаний запис скріплено печаткою електромашинобудівного заводу м. Херсон.
Також згідно трудової книжки з 01.09.1987 року переведена на посаду помічниці вихователя ясель-саду та звільнено з 21.11.2003 року. Вказане закріплено печаткою ВАТ "Елетромаш Херсон".
Суд погоджується з доводами відповідача, що назва підприємства на печатці при звільненні не відповідає назві підприємства при прийнятті.
Суд наголошує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Суд вважає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що зміна печатки установи не може бути підставою, що вказують на несправжність записів у трудовій книжці.
Водночас суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині спірного періоду містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому відмінність печаток не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу.
Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію, для підтвердження трудового стажу приймаються відповідні уточнюючі довідки.
Окрім того, суд наголошує, що обов'язок підтвердження трудового стажу, у випадку наявності в органів Пенсійного фонду сумнівів, покладено саме на суб'єкта владних повноважень.
Так, згідно ч. 3 ст. 44 Закону 1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Вказані положення також відображені у ч. 1 ст. 101 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином суд зазначає, що при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Однак вказаного не було здійснено органом Пенсійного фонду, що свідчить про обрання найменш сприятливого для позивача підходу.
Таким чином, суд акцентує увагу, що відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Окрім того, судом встановлено, що вказаний період діяльності позивачки частково зараховано, у зв'язку з наявністю відомостей у довідці ОК-5.
Однак, суд наголошує, що відповідачем протиправно не зарахований період працевлаштування позивачки згідно запису трудової книжки у повному обсязі.
Відтак, оскаржуване рішення головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім цього, вирішуючи питання про найбільш ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З приписів вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії.
Так, судом встановлено, що позивачка досягла 60 річного віку та у неї наявний страховий стаж більше ніж 30 років. Тобто позивачем дотримано усіх умов для призначення йому пенсії за віком.
Принагідно суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
Так, позивач звернувся за пенсією у межах встановленого строку. Тобто право на призначення пенсії у позивачки виникло саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 21.11.2023 року.
Окрім того, судом враховано, що звернення про призначення пенсію було адресована до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Суд зазначає, що саме на вказане територіальне управління покладено обов'язок призначення пенсії після отримання рішення від територіального управління, що розглядав заяву за принципом екстериторіальності.
Відтак, суд наголошує, що належним способом захисту є саме визнання протиправним та скасування рішення головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 213050035712 від 31.10.2023 року та зобов'язання головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати відповідний оспорюваний стаж та призначити пенсію за віком з 21.11.2023 року.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403), головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення головного управління Пенсійного фонду в м. Києві № 213050035712 від 31.10.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 09.07.1986 року по 21.11.2003 року у повному обсязі та призначити пенсію за віком з 21.11.2023 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович