справа № 754/15141/23 головуючий у суді І інстанції Панченко О.М.
провадження № 22-ц/824/8583/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
17червня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
24 жовтня 2023 року директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просив стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість за договором про споживчий кредит №1809196 від 10 січня 2022 року в розмірі 45 000,00 грн. та судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності.
26 червня 2021 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит №1601845 в електронній формі. За умовами п. 3.1. укладеного між позивачем та відповідачем Договору, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 15 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Пунктом 4.2 Договору встановлено, що кредит надається строком на 3 календарних місяці. Відповідно до п. 4.3 дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення Договору між позичальником і позикодавцем.
Позивачем в порядку встановленому Договором на картковий рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 15 000,00 грн., що підтверджується повідомленням від ТОВ «Платежі Онлайн», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів.
Таким чином, позивачем належним чином виконані умови Договору про споживчий кредит, в той час як відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого в неї утворилась заборгованість за Договором позики зі сплати основного боргу, процентів та прострочених процентів.
Оскільки відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість, позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.
28 листопада 2023 року через систему «Електронний суд» відповідачка ОСОБА_1 подала відзив, відповідно до якого просила в задоволенні позову відмовити з наступних підстав. Заявляючи вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 45 000,00 грн. за кредитним договором №1601845 від 26 червня 2021 року, Позивач посилається на те, що 26 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ВЕЛЛФІН» укладено кредитний договір №1601845, який підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Надана позивачем копія кредитного договору №1601845 містить лише зазначення інформації про Товариство та Клієнта, зазначення електронного підпису у вигляді одноразовим ідентифікатором. Водночас жодний із наданих позивачем документів не підтверджує той факт, що кредитний договір підписаний Відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, як це визначено положеннями ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», будь-яких доказів про те, що одноразовий ідентифікатор для підпису зазначеного кредитного договору був здійснений у порядку розписаному Позивачем у позовній заяві, до позовної заяви Позивачем не додано, що свідчить про те, що належних доказів на підтвердження укладення між Відповідачем і ТОВ «ВЕЛЛФІН» кредитного договору №1601845, Позивачем до позовної заяви не надано. В той же час, подані до суду Позивачем у якості доказів: копії договору, роздруківка з сайту Товариства з інформацією про персональні дані Відповідача (ПІП, адреса, РНОКПП, електронна адреса), не можуть вважатися належними та достовірними доказами, оскільки не підтверджують факт підписання договору саме Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, у порядку який би відповідав вимогам зазначеного Закону. Сама по собі роздруківка тексту кредитного договору та заявки, у якій між іншим відсутня фотографія паспорта Відповідача (хоча заявка передбачає це) не є доказом укладення договору. Позивач, заявляючи вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 45000 грн., обставин яким чином та у який спосіб були отримані Відповідачем ці грошові кошти у позовній заяві не зазначає, посилається, що на картковий рахунок Відповідача перерахована сума позики в розмірі 15 000,00 грн., на підтвердження чого посилається на повідомлення №2243/10 від 18 жовтня 2023 року ТОВ «Платежі Онлайн», яке надає Позивачу технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів. Стороною позивача на підтвердження позовних вимог не надано жодного первісного касово-бухгалтерського документа на перерахування кредитних коштів, який би відповідав вимогам, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо обов'язкових реквізитів первинного бухгалтерського документа та вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Правління Національного банку України №22 від 21 січня 2004 року. Вважає, що за відсутності документів первинного банківського обліку довідка ТОВ «Платежі Онлайн», як посередника у зобов'язанні по переказу грошових коштів, не може бути належним доказом здійснення такого переказу. Зазначення у інформаційній довідці №2243/10 від 18 жовтня 2023 року номер картки № НОМЕР_1 не підтверджує, а ні перерахування цих грошових коштів Відповідачу, а ні належність їй цієї картки.
Щодо наданого Позивачем розрахунку заборгованості Відповідача за договором про споживчий кредит звертає увагу на наступне: У п. 4.2 договору про споживчий кредит №1601845 від 26 червня 2021 року, який наданий Позивачем на обґрунтування своїх вимог, вбачається, що кредит надається на строк 3 (три) календарних місяці з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 26 вересня 2021 року. Із наданого Позивачем розрахунку заборгованості за договором про споживчий кредит №1601845 вбачається, що станом на 26 вересня 2021 року (термін остаточного повернення кредиту) сума заборгованості становить 17940 грн., тому вимоги ТОВ «ВЕЛЛФІН» в частині стягнення процентів за межами строку кредитування є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» заборгованості за договором про споживчий кредит №1601845 від 26 червня 2021 року в розмірі 32 940,00 гривень, а також судовий збір в розмірі 2 684,00 гривень.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 23 лютого 2024 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Підтримавши доводи відзиву, апелянт вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
09 квітня 2024 року директор ТОВ «ВЕЛЛФІН» - ОСОБА_2 подав відзив, в якому просив апеляційну скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 травня 2024 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» зареєстровано в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як юридична особа, код 39952398 та є фінансовою установою, що надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на підставі Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 27 жовтня 2015 року.
Порядок отримання та надання позики Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» регламентовано Правилами надання грошових коштів у вигляді позики, затвердженими наказом директора ТОВ «ВЕЛЛФІН» №60 від 30 грудня 2020 року, які розміщуються на офіційному веб - сайті Позивача https://creditup.com.ua.
Відповідач 26 червня 2021 року, у встановленому п.п. 3.1,4.2. Правил порядку, оформила Заявку для отримання позики в розмірі 15 000 грн., шляхом заповнення всіх полів Заявки, що відмічені як обов'язкові для заповнення, що підтверджується роздруківкою заявки Відповідача з офіційного веб - сайту Позивача.
Заявка для отримання позики містить всі ідентифікуючі дані щодо Позичальника.
На підставі заповненої Відповідачем заявки між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 26 червня 2021 року було укладено Договір споживчого кредиту №1601845 в електронній формі.
Згідно з п. 3.1 Договору позики - Позикодавець надає позичальникові на умовах, передбачених договором, грошові кошти в позику в сумі 15 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, зазначені у цьому Договорі.
Згідно з п. 4.2. Договору позики - Строк позики за цим Договором складає 3 (три) календарних місяці, позика має бути повернута згідно Графіку розрахунків не пізніше «26» вересня 2021 року. Строк дії Договору починається з моменту його укладення Сторонами.
Згідно з п. 4.3. Днем надання Кредиту вважається день здійснення переказу грошових коштів з банківського рахунку Кредитодавця на банківських рахунок Позичальника за реквізитами Банківської платіжної картки, зазначених при поданні Заявки на офіційному сайті Кредитодавця, та яка використовується Позичальником для здійснення операцій по цьому рахунку.
Позивачем, в порядку встановленому Договором позики, виконано умови кредитного договору та перераховано на картковий рахунок відповідача суму позики в розмірі 15 000 грн. ТОВ «Платежі Онлайн», яке надає ТОВ «Велфін» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів.
Згідно з п.4.4 Договору позики - за користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю відповідну плату (проценти) в розмірі:
- процента(ів) річних з дня надання Кредиту по 26 червня 2021 року;
474,5 процента (ів) річних, починаючи з календарного дня, наступного за днем припинення періоду дії процентної ставки, встановленої відповідно до ч.2 даного пункту Договору, до терміну остаточного повернення Кредиту, визначеного цим Договором.
Вказані зобов'язання щодо повернення суми позики та процентів відповідачем не виконані.
Як вбачається з наданого ТзОВ «Веллфін» розрахунку, станом на 16 жовтня 2023 року за ОСОБА_1 існує заборгованість у сумі 45 000,00 грн., з яких: 15 000,00 грн. - основний борг; 30 000,00 грн. - заборгованість по відсоткам.
Інформаційною довідкою ТОВ «Платежі Онлайн» від 18 жовтня 2023 року №2243/10 підтверджується, що це Товариство як оператор послуг платіжної інфраструктури на сайті creditup.com.ua через платіжний сервіс «Platon» провело успішну транзакцію «виплата» з такими реквізитами: дата та час проведення транзакції: 2021-06-26 15:14:37; сума транзакції:15 000,00 грн.; номер карти: НОМЕР_2 ; банк-емітент: PRIVAT BANK; номер транзакції: 32470-96759-67343; опис: Credit issuance; код авторизації: 983103.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень ст.1048 ЦК України, ТОВ «Веллфін» має право стягнути заборгованість по нарахованим та несплаченим процентам за користування коштами у межах погодженого сторонами строку дії договору позики, тобто до 26 вересня 2021 року, а саме: заборгованість за договором позики у розмірі 15 000,00 грн. та заборгованість за відсотками у розмірі 17 940,00 грн., розмір яких прямо зазначений у договорі позики та графіку до нього, а всього 32 940 грн.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за договором позики, укладеним в електронній формі.
Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».
Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «ВЕЛЛФІН» перебувають в загальному доступі, опубліковані на сайті товариства.
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
З огляду на викладене вище, враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд приходить до висновку, що укладення договору №1601845 від 26 червня 2021 року узгоджується з вимогами ст. ст. 6, 627 ЦК України та ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Отже, із запропонованими умовами відповідач ознайомилася та погодилася з ними. Уклавши даний договір на умовах, викладених у ньому, відповідач тим самим засвідчила свою згоду та взяла на себе зобов'язання виконувати умови, які були в ньому закріплені.
Судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором порушила, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Як вбачається зі змісту договору позики, позика надається строком на 3 календарні місяці, дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладання договору позики між позичальником і позикодавцем, тобто позику було надано 26 червня 2021 року, кінцевий термін повернення позики є 26 вересня 2021 року.
Відповідно до графіку платежів до Договору про споживчий кредит №1601845 від 26 червня 2021 року сукупна вартість кредиту складає 26 960,00 грн., з якої 11 960,00 грн. - проценти за користування кредитом, а 15 000,00 грн. - тіло кредиту.
Отже, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за відсотками на суму 18 040,00 грн. поза межами дії кредитного договору є безпідставними.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Згідно пункту 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року по справі №5017/1987/2012 зазначено, що така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК.
Разом з тим, як встановлено раніше за умовами укладеного між сторонами Договору про споживчий кредит №1601845 від 26 червня 2021 року ТОВ «ВЕЛЛФІН» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 26 вересня 2021 року, а після закінчення строку його кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, та у разі прострочення позичальником грошового зобов'язання позикодавець має право на стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак у даній справі таких позовних вимог ТОВ «ВЕЛЛФІН» не заявило, а тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами поза межами дії кредитного договору задоволенню не підлягають.
Таким чином, суд першої інстанції дійшовши правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором про споживчий кредит №1601845 від 26 червня 2021 року в межах строку його дії, помилково визначив суму відсотків у розмірі 17 640,00 грн. керуючись розрахунком заборгованості, а не у розмірі 11 960,00 грн., як передбачено п. 2 Додатку №1 до Договору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованості за Договором про споживчий кредит №1601845 від 26 червня 2021 року з 32 940,00 грн. до 26 960,00 грн.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню частково (59,91 %), слід зменшити стягнутий з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції з 2 684,00 грн. до 1 608,01 грн.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Зазначеною нормою прямо передбачено звільнення від сплати судового збору саме позивача, а ОСОБА_1 (апелянт) є відповідачем у даній справі, тому з неї в дохід держави необхідно стягнути судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 3 294,88 грн. (4 026,00 грн * 81,84%).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2024 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованості за Договором про споживчий кредит №1601845 від 26 червня 2021 року з 32 940,00 грн. до 26 960 (двадцять шість тисяч дев'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, а суму судового збору за розгляд справи судом першої інстанції з 2 684,00 грн. до 1 608 (одна тисяча шістсот вісім) гривень 01 копійка.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 3 294 (три тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 88 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова