судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо ухвали Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 728/1986/23 (провадження № 61-6232ск24)
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2024 року
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на неповнолітню дитину у розмірі 53 548,68 грн.
11 січня 2024 року рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
25 березня 2024 року постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 січня 2024 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відмовлено.
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2024 року, в якій вона просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 січня 2024 року.
03 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відмовлено у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2024 року.
Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішенняв справіз ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню. Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких судові рішення в малозначній справі підлягають касаційному оскарженню у випадках, якщо справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Верховний Суд зазначив, що наведені заявницею обґрунтування не дають достатніх підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки посилання ОСОБА_1 на те, що існують різні трактування судами питання щодо винуватості платника аліментів, самі собою не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, а можуть свідчити про різні фактичні обставини справ. Заявниця вказує на те, що справа має виняткове значення для неї, оскільки відповідач у повному обсязі не виконує свої обов'язки зі сплати аліментів більш ніж півтора року, а тягар утримання малолітньої дитини весь цей час вона несе одноособово.Верховний Суд вважає, що наведені доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявниці з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення для неї, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Водночас матеріальний критерій для цього не може бути визначальним, адже законодавець окремо обмежив доступ до касаційної інстанції саме за матеріальним критерієм.
З такими висновками колегії суддів не погоджуюся, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
З аналізу наведених норм ЦПК України можна зробити висновок, що касаційному перегляду не підлягають справи, передбачені у пунктах 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, та справи з ціною позову до двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому перевірці підлягає наявність саме цих підстав.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково.
Оцінка судом «винятковості» значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційний скарзі.
Необхідність перегляду Верховним Судом України судового рішення в малозначній справі ОСОБА_1 обґрунтувала, зокрема, посиланням на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зазначила, що відповідач у повному обсязі не виконує свої обов'язки зі сплати аліментів більш ніж півтора року, а тягар утримання малолітньої дитини весь цей час вона несе одноособово. Однак суд апеляційної інстанції всупереч практиці Верховного Суду про те, що саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність вини в несплаті аліментів, поклав тягар доказування наявності такої вини на неї.
Суди встановили, що на виконанні в Бахмацькому відділі державної виконавчої служби в Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває судовий наказ у справі № 2-н/728/147/21 (виконавче провадження № НОМЕР_1), виданий Бахмацьким районним судом Чернігівської області 26 жовтня 2021 року, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 з 18 жовтня 2021 року. Виконавче провадження відкрито 22 червня 2023 року.
Згідно з розрахунком державного виконавця заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 07 липня 2023 року сукупний розмір заборгованості за період з жовтня 2021 року до червня 2023 року складав 53 548,68 грн.
Апеляційний суд виснував про те, позивачкою не надано доказів її звернення до дня відкриття виконавчого провадження з виконання судового наказу до відповідача про необхідність виконання судового рішення в добровільному порядку, повідомивши його про способи перерахування коштів, її номер банківського рахунку, або інші можливі способи перерахування аліментних платежів, що свідчить про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів.
Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (стаття 181 СК України).
У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (стаття 196 СК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року в справі № 705/2656/21 (провадження № 61-8878св23), на які є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що в СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановленої рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Враховуючи те, що спосіб виконання ОСОБА_2 обов'язку утримувати дитину визначений судовим наказом Бахмацького районного суду Чернігівської області від 26 жовтня 2021 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти на утримання дитини (аліменти) в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів починаючи з 18 жовтня 2021 року, а невиконання цього обов'язку мало місце до червня 2023 року, наведені обставини свідчать про наявність обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих.
Вважаю посилання заявниці на положення підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України обґрунтованими, в зв'язку з чим необхідно було відкрити провадження в справі та перевірити по суті за матеріалами справи доводи касаційної скарги з наведених у ній підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду.
Суддя О. М. Ситнік