05 червня 2024 року
м. Київ
справа № 521/1046/21
провадження № 61-2436св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивачі (треті особи) - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 , подану представником Іляндою Оксаною Іванівною , на ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 січня 2024 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування,
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення,
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вона разом із ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , кожному із них належить 1/4 частка у праві власності на це майно. Квартира має загальну площу 42,6 кв. м, житлову - 31,8 кв. м.
Вказує, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не дають їй можливості зайти до квартири, закрившись у ній всередині та заявивши, що це їх житло. Провести реальний поділ спірної квартири неможливо, а добровільно встановити порядок користування житлом сторони не можуть.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- вселити її до квартири АДРЕСА_1 ;
- встановити порядок користування вказаною квартирою, а саме: виділити їй у користування житлову кімнату площею 9,0 кв. м, відповідачу ОСОБА_4 - житлову кімнату площею 8,2 кв. м, а третім особам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - житлову кімнату площею 14,6 кв. м. Решту приміщень квартири залишити у спільному користуванні співвласників.
У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення.
Малиновський районний суд міста Одеси ухвалою від 13 грудня 2022 року справу № 521/18031/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення об'єднав в одне провадження із цивільною справою № 522/1046/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування.
У грудні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення.
Малиновський районний суд міста Одеси ухвалою від 08 лютого 2023 року справу № 521/18027/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення об'єднав в одне провадження із цивільною справою № 522/1046/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування.
Позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивували тим, що, будучи співвласниками квартири АДРЕСА_1 , вони тривалий час мешкали у цьому житлі.
Однак у вересні 2021 року відповідачі змінили замок у вхідних дверях і не допускають їх до спірної квартири та власних речей, які перебувають у ній. У зв'язку із цим вони були позбавлені права вільно володіти та користуватися належною їм часткою у майні.
Вказують, що оскільки їх права були порушені, то вони мають право на відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд:
- вселити їх у належну на праві приватної власності частину квартири АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не чинити їм перешкод у користуванні житлом та видати ключі від квартири;
- стягнути з відповідачів на свою користь грошову компенсацію моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 28 березня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування задовольнив частково.
Зобов'язав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні належною їй на праві приватної власності частиною квартири за адресою: АДРЕСА_2 , та видати ключі від квартири.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення задовольнив.
Вселив ОСОБА_2 у належну їй на праві приватної власності частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні належною їй на праві приватної власності частиною квартири за адресою: АДРЕСА_2 , та видати ключі від квартири.
Стягнув у рівних частках з відповідачів на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення задовольнив у повному обсязі.
Вселив ОСОБА_3 у належну їй на праві приватної власності частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язав ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_3 перешкод у користуванні належною їй на праві приватної власності частиною квартири за адресою: АДРЕСА_2 , та видати ключі від квартири.
Стягнув у рівних частках з відповідачів на користь ОСОБА_3 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що під час розгляду справи знайшло своє підтвердження те, що відповідачі не дають позивачам ключів від вхідних дверей спірної квартири, у зв'язку з чим вони позбавлені можливості потрапити до належного їм на праві часткової власності житла.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині встановлення порядку користування житлом, суд керувався тим, що названий позивач не надала доказів щодо можливості виділення у користування кожному зі співвласників ізольованих кімнат відповідно до розміру їх часток, а також не зазначила, які із приміщень необхідно залишити у спільному користуванні сторін.
З урахуванням глибини та характеру душевних страждань, яких позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазнали внаслідок порушення їх права на доступ до житла, а також засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції оцінив моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 , в інтересах якої діяв адвокат Ілянда О. І., подала апеляційну скаргу.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 24 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану представником Іляндою О. І. , на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 березня 2023 рокузалишив без руху та надав строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме заявнику необхідно було подати до апеляційного суду: документ про сплату судового збору або докази, що підтверджують такий майновий стан заявника, який може бути підставою для звільнення від сплати судового збору; заяву про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, в якій навести підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази, зокрема відповідний розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), який би свідчив про надсилання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду саме 20 вересня 2023 року.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху у зв'язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд зазначив, що рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 березня 2023 року оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 01 серпня 2023 року.
В апеляційній скарзі заявник вказала, що отримала повне рішення суду першої інстанції 22 серпня 2023 року, а апеляційну скаргу надіслала 20 вересня 2023 року, про що свідчить лист кур'єрської служби доставки, на якому наявний рукописний напис «20.09.2023».
Однак в апеляційного суду наявні обґрунтовані сумніви у достовірності наданих заявником пояснень та доказів щодо направлення апеляційної скарги саме 20 вересня 2023 року, оскільки суд отримав цю скаргу 10 листопада 2023 року, тобто аж через 1 (один) місяць 21 день.
Крім того, надання накладної служби кур'єрської доставки без відповідного розрахункового документа не може вважатися належним доказом подання апеляційної скарги у день, зазначений на відповідній накладній.
З наданого листа кур'єрської доставки неможливо встановити назву служби кур'єрської доставки, відсутня печатка служби, а тому апеляційний суд позбавлений можливості зробити висновок, що згадана служба доставки є повноважним оператором з надання послуг поштового зв'язку, яка зареєстрована відповідно до вимог чинного законодавства та наділена таким правовим статусом і відповідними повноваженнями.
Також заявник не надала доказів щодо дати отримання копії оскаржуваного рішення суду першої інстанції, що унеможливлює встановлення поважності пропуску строку на апеляційне оскарження.
На виконання вимог вказаної ухвали апеляційного судупредставник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Ілянда О. І. подала витяг з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 22 грудня 2023 року, а також заяву про поновлення строків на апеляційне оскарження, до якої долучила оригінал квитанції та оригінал опису про надсилання службою кур'єрської доставки апеляційної скарги.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 22 січня 2024 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ілянда О. І., на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 березня 2023 року на підставі пункту 4 частини першої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що згідно з накладною служби кур'єрської доставки ПН № 9138, яка не містить відбитка календарного штемпеля, представник ОСОБА_5 - адвокат Ілянда О. І. відправила апеляційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 березня 2023 року у справі № 521/1046/21 з додатками 20 вересня 2023 року, однак зазначена поштова кореспонденція надійшла до суду лише 10 листопада 2023 року, тобто після спливу більш ніж одного місяця з моменту відправлення, що є порушенням нормативних строків пересилання поштових відправлень.
На усунення недоліків апеляційної скарги адвокат Ілянда О. І. надала квитанцію до прибуткового касового ордера від 20 вересня 2023 року № 179 (бланк виготовлений друкарським способом та заповнений у ручному режимі), яка містить підпис головного бухгалтера, відбиток печатки та код Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Двадцять п'ять годин».
Однак заявник не надала доказів того, що ТОВ «Двадцять п'ять годин» звільнено від застосування Реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО). Крім того, наданий товарний чек не містить свого номера, що не узгоджується із вимогами пункту 2.2 Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13.
Отже, квитанцію, яка долучена до клопотання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, не можна вважати належним розрахунковим документом, який би підтверджував направлення заявником апеляційної скарги саме 20 вересня 2023 року.
Щодо служби кур'єрської доставки та її повноважень, то на підтвердження направлення апеляційної скарги на адресу суду апеляційної інстанції заявник надала оригінал накладної ПН № 9138, на якій міститься відбиток печатки ТОВ «Двадцять п'ять годин», і опис вкладення поштового відправлення.
Згідно з Єдиним державним реєстром операторів поштового зв'язку ТОВ «Двадцять п'ять годин» є повноважним оператором з надання послуг поштового зв'язку (рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, від 01 грудня 2020 року № 460), до переліку послуг, які надаються цим товариством, належать: приймання поштових відправлень; обробка поштових відправлень; перевезення поштових відправлень; доставка (вручення) поштових відправлень; виконання доручень користувачів щодо поштових переказів.
Серед іншого, слід зазначити, що належними та допустимими доказами підтвердження дати отримання/відправлення поштового відправлення є поштовий конверт із зазначенням ідентифікатора поштових відправлень, згідно з яким було б можливо перевірити дату отримання та відправлення кореспонденції.
З урахуванням викладеного апеляційний суд вважав, що надання накладної служби кур'єрської доставки без належного її заповнення (оформлення, наявності відбитка календарного штемпеля тощо) та недотримання такою нормативних строків пересилання поштових відправлень не є належним доказом на підтвердження дати надсилання заявником апеляційної скарги саме 20 вересня 2023 року.
Отже, заявник пропустила строк на апеляційне оскарження, а наведені обставини для його поновлення є необґрунтованими та неповажними, оскільки спосіб та можливість вчасного подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції залежали виключно від волевиявлення самого заявника, тобто мали суб'єктивний характер.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У лютому 2024 року ОСОБА_5 , через представника Ілянду О. І. ,подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 січня 2024 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Касаційну скаргу ОСОБА_5 подала на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивувала тим, що її представник надав суду апеляційної інстанції накладну служби кур'єрської доставки та відповідний розрахунковий документ, які є належними і допустимими доказами здійснення відправлення апеляційної скарги саме 20 вересня 2023 року, тобто звернення зі скаргою у тридцятиденний строк з моменту отримання повного тексту судового рішення.
Таким чином, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у зв'язку з пропуском процесуальних строків, апеляційний суд порушивправо заявника на апеляційне оскарження, що включає як забезпечення можливості оскарження судового рішення, так і обов'язок суду прийняти та розглянути подану апеляційну скаргу.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 березня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Малиновського районного суду міста Одеси.
30 квітня 2024 року справа № 521/1046/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 15 травня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 28 березня 2023 року, яке опубліковано у Єдиному державному реєстрі судових рішень 01 серпня 2023 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення, встановлення порядку користування задовольнив частково. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення задовольнив. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом вселення задовольнив у повному обсязі.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_5 , в інтересах якої діяв адвокат Ілянда О. І., подала апеляційну скаргу (а. с. 1, 2).
Одеський апеляційний суд ухвалою від 24 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану представником Іляндою О. І. , на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 березня 2023 рокузалишив без руху та надав строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме заявнику необхідно було подати до апеляційного суду: документ про сплату судового збору або докази, що підтверджують такий майновий стан заявника, який може бути підставою для звільнення від сплати судового збору; заяву про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення, в якій навести підстави для поновлення цього строку та надати відповідні докази, зокрема відповідний розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), який би свідчив про надсилання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду саме 20 вересня 2023 року (а. с. 12-15).
На виконання вимог вказаної ухвали апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Ілянда О. І. надала витяг з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 22 грудня 2023 року, згідно з яким у 2022 році ОСОБА_5 отримала дохід на загальну суму 522,39 грн, а також заяву про поновлення строків на апеляційне оскарження, до якої долучила оригінал квитанції та оригінал опису про надсилання службою кур'єрської доставки апеляційної скарги (а. с. 18-31).
Одеський апеляційний суд ухвалою від 22 січня 2024 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , в інтересах якої діє адвокат Ілянда О. І., на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 березня 2023 року на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України (а. с. 32-34).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 272 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення від 28 березня 2023 року) у разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня. За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (частини шоста, сьома статті 272 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції рішення від 28 березня 2023 року).
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Системний аналіз змісту частини третьої статті 357 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що на підставі вказаної процесуальної норми суд має право залишити апеляційну скаргу без руху з двох підстав: 1) якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або 2) якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.
При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку (у разі її неподання разом з апеляційною скаргою) або вказати інші підстави для поновлення строку (за умови визнання судом підстав, вказаних заявником у клопотанні про поновлення строку, неповажними).
Відповідно до частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються: 1) довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися; 2) копії скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості учасників справи; 3) документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; 4) докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції (за наявності).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).
Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії» (Stagno v. Belgium)).
Одним з елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення у справі відповідно до запроваджених державою процедур. При цьому забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження включає як можливість оскарження судового рішення, так і обов'язок суду належним чином обґрунтувати свою відповідь на доречні доводи особи, яка оскаржує судові рішення, у разі відмови в такому перегляді.
Доступність права на оскарження у зв'язку із пропуском встановленого строку неодноразово була предметом розгляду ЄСПЛ. Так, у своєму рішенні у справі «Скорик проти України» Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які перебувають під її юрисдикцією, мають право в апеляційних судах на основні гарантії, передбачені Конвенцією. Так, повинні враховуватися особливості провадження, що розглядається, відповідно до національного правопорядку, а також роль апеляційного суду в них. У справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia) ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи стосовно доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 Конвенції, наприклад, у тій частині, у якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.
Таким чином, ЄСПЛ роз'яснив, що положення статті 6 Конвенції, включаючи право на доступ до суду, поширюються також на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення, якщо таке право передбачено національним законодавством. Відповідно поновлення пропущеного строку на апеляційне чи касаційне оскарження судового рішення є механізмом забезпечення певної гнучкості та пропорційності під час вирішення питання про допуск скаржника до апеляційного чи касаційного судів.
З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)).
ЄСПЛ неодноразово зауважував, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 рокуу справі «Пономарьов проти України»).
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).
Легітимними обмеженнями визнаються встановлені законодавчим органом вимоги щодо строків оскарження судових рішень. При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства.
Вказані правові висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
У справі, яка переглядається, надаючи оцінку наведеним представником відповідача підставам для поновлення строку, суд апеляційної інстанції врахував такі обставини:
- до апеляційної скарги додано накладну кур'єрської служби доставки ТОВ «Двадцять п'ять годин» ПН № 9138, згідно з якою адвокат Ілянда О. І., яка діє в інтересах ОСОБА_5 , відправила апеляційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 березня 2023 року у справі № 521/1046/21 з додатками 20 вересня 2023 року, проте вказана накладна не містить відбитка календарного штемпеля;
- згідно з Єдиним державним реєстром операторів поштового зв'язку, ведення якого покладено на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про поштовий зв'язок» на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, ТОВ «Двадцять п'ять годин» є повноважним оператором з надання послуг поштового зв'язку (рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, від 01 грудня 2020 року № 460), до переліку послуг, які надаються цим товариством, належать: приймання поштових відправлень; обробка поштових відправлень; перевезення поштових відправлень; доставка (вручення) поштових відправлень; виконання доручень користувачів щодо поштових переказів.
- зазначена поштова кореспонденція надійшла на адресу апеляційного суду 10 листопада 2023 року, тобто більш ніж за 1 (один) місяць 21 день з моменту відправлення;
- на усунення недоліків апеляційної скарги адвокат Ілянда О. І. надала квитанцію до прибуткового касового ордера від 20 вересня 2023 року № 179 (бланк виготовлений друкарським способом та заповнений вручну), яка у графі «головний бухгалтер» містить підпис та відбиток печатки ТОВ «Двадцять п'ять годин»;
- заявник не надала доказів того, що ТОВ «Двадцять п'ять годин» звільнено від застосування РРО. Крім того, наданий товарний чек не містить свого номера, що не узгоджується із вимогами пункту 2.2 Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13;
- отже, квитанцію, яка долучена до клопотання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, не можна вважати належним розрахунковим документом, який би підтверджував направлення заявником апеляційної скарги саме 20 вересня 2023 року.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважав, що надання накладної служби кур'єрської доставки без належного її заповнення (оформлення, наявність відбитка календарного штемпеля тощо) та недотримання такою Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958, не є належним доказом на підтвердження дати надіслання апеляційної скарги заявником саме 20 вересня 2023 року. Отже, суд дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску заявником строку на апеляційне оскарження.
Разом із тим, визнаючи причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зазначені заявником, неповажними, апеляційний суд не врахував, що товарний чек і прибутковий касовий ордер є різними формами розрахункових документів.
Товарний чек - це документ, що підтверджує факт оплати товару або послуги. Товарний чек застосовують суб'єкти господарювання, що не зобов'язані використовувати РРО та розрахункові книжки. Чинне законодавство не визначає форму і зміст товарних чеків.
Натомість прибутковий касовий ордер - це первинний документ, що застосовується для оформлення надходжень готівки до каси. У Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі - Положення № 148), вказано, що готівка, що надходить до кас, повинна своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. А податкові органи під час перевірки перевіряють повноту та своєчасність оприбуткування в касах готівкових надходжень, одержаних юридичною особою, у тому числі за реалізовану продукцію, продані товари, виконані роботи, надані послуги та за позареалізаційні операції.
Прибутковий касовий ордер складається із двох частин - одна залишається у суб'єкта господарювання, який приймає готівку, а друга - квитанція до прибуткового касового ордера, тобто відривна частина, видається особі, від якої приймаються кошти. Поля відривної частини прибуткового касового ордера, тобто квитанції, заповнюються аналогічно частині, яка залишається у суб'єкта господарювання. Зокрема, вказується: назва юридичної особи, яка приймає готівкові кошти; реквізити касового ордера, особа, від якої отримано готівку; підстава отримання та сума прописом. Відривна частина прибуткового касового ордера також містить підписи касира та/або головного бухгалтера, які можуть бути засвідчені відбитком печатки юридичної особи у разі її наявності. Форма прибуткового касового ордера (типова форма № КО-1) затверджена у додатку 2 до Положення № 148.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про поштовий зв'язок» поштовий зв'язок - це приймання, обробка, перевезення та доставка (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Оператор поштового зв'язку (оператор) - це суб'єкт підприємницької діяльності, який в установленому законодавством порядку надає послуги поштового зв'язку.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про поштовий зв'язок» оператори надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв'язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, та повинні відповідати встановленим нормам якості. У договорі про надання послуг поштового зв'язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов'язково зазначаються найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.
У пункті 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила № 270), визначено, що просте поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки; реєстроване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку; рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист (рекомендований лист), поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок «M», які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.
Відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України від 28 січня 2014 року № 173/24950 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства інфраструктури України від 19 вересня 2014 року № 449), нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.
Підтвердженням оплати послуг поштового зв'язку з пересилання письмової кореспонденції є, зокрема, розрахунковий документ про оплату послуги поштового зв'язку (пункт 62 Правил № 270).
Згідно з Правилами № 270 розрахунковий документ, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку, за формою та змістом має відповідати вимогам Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95) та Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року № 13, а товарний чек видають продавці, звільнені від застосування РРО.
Відповідно до статті 2 Закону № 265/95 розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.
Згідно з пунктом 58 Правил № 270 під час приймання для пересилання письмової кореспонденції на адресному боці кожного поштового відправлення проставляється відбиток поштового календарного штемпеля. Дата відбитка поштового календарного штемпеля маркувальної (франкувальної) машини повинна відповідати даті подання письмової кореспонденції для пересилання. Якщо на письмовій кореспонденції, поданій для пересилання, відсутній відбиток поштового календарного штемпеля або зазначена дата не відповідає даті подання її для пересилання, така кореспонденція повертається відправникові для відповідного оформлення. Оператор поштового зв'язку також може визначати інший порядок приймання реєстрованих поштових відправлень.
Отже, у розумінні Закону України «Про поштовий зв'язок» та Правил № 270 квитанція до прибуткового касового ордера є розрахунковим документом, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.
У справі, яка переглядається, на усунення недоліків апеляційної скарги представник ОСОБА_5 - адвокат Ілянда О. І. надала апеляційному суду оригінал квитанції до прибуткового касового ордера від 20 вересня 2023 року № 179 як доказ прийняття поштового відправлення ТОВ «Двадцять п'ять годин».
Вказана квитанція містить дату складання «20 вересня 2023 року», реквізити (номер) прибуткового касового ордера, підпис головного бухгалтера і печатку ТОВ «Двадцять п'ять годин», запис про оплату послуг та їх вартість, а також підставу видання: «кур'єрські послуги». Крім того, вона містить ПН № 9138, тобто номер самої накладної, доданої до конверта, у якому і було вкладення (апеляційна скарга з додатками).
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що заявник підтвердила особу, яка надала послуги поштового зв'язку, а також відомості про час (календарну дату) подання апеляційної скарги на відправлення до апеляційного суду.
У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 Верховний Суд наголосив на необхідності застосування стандартів доказування та зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню так, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від стандарту «достатність доказів», підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ. Так, у параграфі 55 рішення ЄСПЛ від 15 лютого 2012 року у справі «Гриненко проти України» зазначається, що під час оцінки доказів суд зазвичай застосовує стандарт доведення «поза всяким розумним сумнівом». Однак доведення повинно будуватися на сукупності досить надійних, чітких і послідовних припущень або аналогічних неспростовних презумпцій фактів.
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що надані заявником документи загалом підтверджують фактичне здійснення господарської операції щодо відправлення апеляційної скарги 20 вересня 2023 року, і лише відсутність на поштовому відправленні та у накладній служби кур'єрської доставки відбитка календарного штемпеля, а також тривале доставлення цього відправлення не є достатніми аргументами, які доводять нереальність відповідної господарської операції.
Таким чином, за встановлених у цій справі обставин апеляційний суд застосував приписи частини четвертої статті 357 та пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, за змістом яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, за відсутності на те достатніх правових підстав, а тому висновок цього суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у зв'язку з пропуском заявником строку на апеляційне оскарження рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 28 березня 2023 року є передчасним.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
За змістом статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.
Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року у справі № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, місто Венеція, 25-26 березня 2011 року).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення від 26 липня 2007 року у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії»).
Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження чи повернення апеляційної скарги, суди апеляційної інстанції мають враховувати обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення. Відповідний висновок має бути висловлено із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення.
Обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов'язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини та громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновити порушені права і свободи особи та максимально запобігти негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції.
Загалом Верховний Суд зазначає, що у цій конкретній справі суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а також принцип рівності сторін, допустив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.
Враховуючи усі обставини справи, що мають істотне значення для прийняття справедливого рішення, Верховний Суд вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатися законною та обґрунтованою.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
У частині четвертій статті 406 та частині шостій статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 , подану представником Іляндою Оксаною Іванівною , задовольнити.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 січня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді:А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк
О. М. Ситнік