12 червня 2024 року
м. Київ
справа № 742/3439/22
провадження № 61-2429св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Прилуцький відділ державної виконавчої служби у Прилуцькому районі Чернігівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Якуба Галина Олександрівна, на постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року у складі колегії суддів Євстафіїва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив установити факт проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з позивачем у період із
27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року та звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла за цей період.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_4 .
Після розірвання шлюбу дитина проживала періодично з обома батьками.
З 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року дочка мешкала разом із ОСОБА_1 та повністю перебувала на його утриманні, а відповідач ОСОБА_2 протягом цього періоду кошти на утримання дитини не надавала.
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним, оскільки так бажала дитина на той час, проте у листопаді 2022 року дівчинка захотіла повернутися до матері та проживати з нею.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів на дочку за виконавчим листом від 22 грудня 2016 року № 2/70/11 у ОСОБА_1 наявна заборгованість, нарахована, у тому числі, й за період 10 місяців, протягом яких дитина безперервно проживала з позивачем та перебувала на його утриманні.
Посилаючись на те, що законодавчо визначеною обставиною для отримання одним із батьків аліментів на дитину є фактичне проживання дитини із тим із батьків, який претендує на аліменти, а зміна місця проживання дитини з іншим із батьків є підставою для звільнення платника аліментів від сплати таких періодичних платежів, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 із 27 грудня 2021 року
до 10 листопада 2022 року.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовну вимогу про встановлення факту проживання дитини
з батьком, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач підтвердила, що дитина у вказаний період проживала з батьком спочатку у м. Прилуки, де відвідувала школу, а потім - за кордоном.
Щодо позовної вимоги про звільнення від сплати заборгованості за аліментами суд посилався на те, що сторона позивача не надала належних і допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що дитина перебувала на утриманні батька, який дбав про належне забезпечення потреб та інтересів дочки, зокрема потреб у харчуванні, лікуванні, одязі, інших речей, необхідних для розвитку та виховання дитини, реалізації її здібностей. Крім того, позивач мав заборгованість зі сплати аліментів із квітня 2018 року, тобто ще до моменту проживання дитини з батьком.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням у частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року,
з урахуванням ухвали Чернігівського апеляційного суду від 29 січня 2024 року про виправлення описки, рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про скасування боргу за аліментами скасовано та змінено в частині розподілу судових витрат.
Звільнено ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла у період із 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року, стягнених
із нього рішенням Срібнянського районного суду Чернігівської області
від 21 квітня 2011 року на користь ОСОБА_2 на дитину
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки у період із 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року, проживаючи разом із неповнолітньою дочкою ОСОБА_3 , її утримував, а тому неможливе стягнення з позивача заборгованості зі сплати аліментів на дочку за період їх спільного проживання.
З огляду на зазначене апеляційний суд вважав за необхідне звільнити позивача за спірний період часу від заборгованості за аліментами на підставі частини четвертої статті 273 ЦПК України, але без визначення її розміру, оскільки це
є компетенцією виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби, у якого в провадженні перебуває виконавче провадження
№ НОМЕР_1.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Якуба Г. О., на постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, у якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції застосовано положення статті 197 СК України за відсутності правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості звільнення платника від заборгованості зі сплати аліментів у зв'язку з тимчасовим проживанням дитини з ним у разі, коли зміна місця проживання відбулася без дозволу того з батьків, із ким дитина проживала раніше.
Висновки апеляційного суду про задоволення позовних вимог у частині звільнення від сплати заборгованості за аліментами зроблено на підставі нових доказів та без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 05 жовтня 2020 року у справі
№ 607/2905/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 608/687/19, відповідно до яких апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи, які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції.
Судом апеляційної інстанції повно та всебічно не досліджено обставини справи, зокрема відсутність належних доказів на підтвердження того, що неповнолітня дитина на законних підставах проживала разом із батьком та перебувала на його утриманні. На момент початку військової агресії російської федерації проти України дитина тимчасово перебувала у позивача, який, не повідомивши відповідача, вивіз дочку за кордон.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.
У березні 2024 року справа № 742/3439/22 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а. с. 7, т. 1).
Відповідно до виконавчого листа від 16 грудня 2016 року постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини певного віку, починаючи з 21 квітня 2011 року і до її повноліття (а. с. 72, т. 1).
На підставі вказаного виконавчого листа постановою виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Сапроновою О. О. від 17 січня 2017 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 (а. с. 73, т. 1).
Згідно з копією розрахунку заборгованості за аліментами ОСОБА_1 ОСОБА_2 у згаданому виконавчому провадженні за період із квітня 2018 року до листопада 2022 року нараховано аліменти у загальній сумі 88 753,74 грн (а. с. 78, т. 1).
Довідкою Прилуцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14
від 25 листопада 2022 року № 01-16/100, актом від 07 жовтня 2021 року № 297 оцінки потреб сім'ї за період із 07 жовтня 2021 року до 13 жовтня 2021 року, який складено Прилуцьким міським центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, висновком оцінки потреб сім'ї цього Центру від 13 жовтня 2021 року, довідкою класного керівника (вчителя Прилуцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів) від 16 вересня 2022 року, повідомленням Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 07 лютого 2023 року
№ 3451/124/47/2023 підтверджується, що дочка сторін проживала разом із батьком ОСОБА_1 у період із 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року, що не заперечувалося сторонами (а. с. 8, 10-13, 13 зворот, 14, 54, 166, т. 1).
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 22 червня 2023 року у справі № 742/468/23, що набрало законної сили й звернуто до виконання, стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку за несвоєчасну сплату аліментів на дитину ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період із вересня 2021 року до жовтня
2022 року в розмірі 71 002,99 грн (а. с. 21-24, т. 2).
Ухвалою Срібнянського районного суду Чернігівської області від 23 лютого
2023 року у справі № 746/214/22 затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 23 лютого 2023 року, відповідно до якої визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_6 разом із ОСОБА_2 (а. с. 26, 27, т. 2).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційної скарги з підстав та у межах касаційного оскарження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив установити факт проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з позивачем у період із
27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року та звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла за цей період.
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 липня 2023 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком
ОСОБА_1 із 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року, у решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції було предметом апеляційного перегляду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами, яка виникла за період із 27 грудня
2021 року до 10 листопада 2022 року, за результатами якого вказана позовна вимога задоволена судом.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (тут
і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мати батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтею 180 СК України регламентовано, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Указаною нормою права імперативно встановлено право власності дитини на аліменти, які отримуються на неї одним із батьків, та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Відповідно до статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.
З урахуванням предмета цього спору (звільнення від сплати заборгованості за аліментами у період із 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року) однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживала дитина у визначений період часу, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.
Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Отже, за змістом вказаної норми права особа, з якої за рішенням суду стягнуто періодичні платежі, у випадку зміни будь-яких обставин, що впливають на її обов'язок щодо сплати таких платежів, у тому числі щодо припинення такого обов'язку, може звернутися із відповідним позовом.
Частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Заявник вправі звернутися до суду із заявою щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 186/126/21 (провадження № 61-1949св23) викладено правовий висновок такого змісту: «Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини.
Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір'ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду
від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22).
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відхилення від сталої судової практики порушує принцип уніфікованого застосування закону, нівелює забезпечення єдності та послідовності судочинства.
У справі, що переглядається, судами встановлено, що відповідно до виконавчого листа від 16 грудня 2016 року постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/3 частки всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини певного віку, починаючи з 21 квітня 2011 року і до її повноліття.
Також установлено та не заперечувалося сторонами, що у період із 27 грудня 2021 року до 10 листопада 2022 року неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала разом із батьком ОСОБА_1 .
Ураховуючи правову природу аліментів, їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення на користь того з батьків, з ким проживає дитина, встановивши, що у період із 27 грудня 2021 року до
10 листопада 2022 року дитина проживала разом із батьком, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами у зазначений період.
Стягнення з ОСОБА_1 аліментів на дитину за умови, що вона проживала з ним та перебувала на його утриманні у вказаний період, суперечить положенням статті 181 СК України, за змістом якої аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Посилання касаційної скарги на порушення апеляційним судом норм процесуального права у частині прийняття та долучення до матеріалів справи нових доказів (зокрема, копії витягу з медичної картки неповнолітньої ОСОБА_3 за період проживання з батьком, копії консультативного висновку дерматолога, проходження профілактичних досліджень, документа про навчання дитини в Польщі, паспорта та чеків на придбання велосипеда) не знайшли свого підтвердження та не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Звертаючись до суду із клопотанням про приєднання вказаних доказів до матеріалів справи, позивач посилався на поважність причин пропуску процесуального строку їх долучення.
ОСОБА_2 подала до суду заперечення на клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, в якому, крім того, просила долучити надані нею нові докази (судові рішення та виконавчий лист). Відповідно до протокольної ухвали від 17 січня 2024 року апеляційний суд із дотриманням принципу рівності сторін вирішив приєднати подані до суду докази обох сторін і оцінити їх у сукупності з іншими доказами, що містяться в матеріалах справи.
Крім того, висновок суду про наявність підстав для звільнення позивача від заборгованості зі сплати аліментів у спірний період ґрунтується на встановленні факту проживання дитини разом із батьком із 27 грудня 2021 року до
10 листопада 2022 року. ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції визнавала та не заперечувала вказаного, зазначивши лише про те, що місце проживання дитини було за кордоном, оскільки батько вивіз її через бойові дії на території Чернігівської області, не оскаржувала рішення суду першої інстанції, яким встановлено відповідний факт.
Доводи ОСОБА_2 про те, що позивач забрав дитину у незаконний спосіб не підтверджено належними і допустимими доказами у розумінні закону. Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначала про те, що була не проти, аби дочка проживала певний час у батька за умови, якщо той буде стежити за навчанням дитини.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від
05 жовтня 2020 року у справі № 607/2905/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 608/687/19, з огляду на їх безпідставність, оскільки в цих справах та справі, яка переглядається, судами встановлені різні фактичні обставини.
Реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.
Загальний підхід, який підлягає використанню через методологію застосування класичного прецеденту (релевантності), вимагає застосування практики Верховного Суду через схожість фактів або юридичних висновків, і «ідеальна релевантність» може бути побудована саме на цих підставах.
У справі № 607/2905/18, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, предметом спору було зобов'язання знесення самочинного будівництва та скасування рішення про державну реєстрацію нерухомого майна.
У справі № 608/687/19 предметом спору було визнання протиправними дій та зобов'язання поновити на квартирному обліку для забезпечення житлом військовослужбовця.
Висновки апеляційного суду по суті спору, з урахуванням встановлення колегією суддів відсутності порушення судом норм процесуального права, не суперечать загальним висновкам Верховного Суду, викладеним у вказаних постановах, щодо принципу диспозитивності учасників справи та порядку прийняття апеляційним судом доказів.
Проаналізувавши наведені в касаційній скарзі постанови Верховного Суду на предмет їх подібності, колегія суддів робить висновок про відсутність підстав вважати, що апеляційним судом не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах предмет позову, нормативно-правове обґрунтування та фактичні обставини є відмінними від справи, що переглядається.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Якуба Г. О.,посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Колегія суддів відхиляє зазначені доводи касаційної скарги, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України у касаційній скарзі зазначається конкретна норма права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
Окрім формального посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та зазначення про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, заявник має чітко вказати норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Разом із тим у поданій касаційній скарзі заявниця не зазначає конкретну норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, не конкретизує правовідносини, в яких цей висновок відсутній, та не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
При цьому колегія суддів акцентує увагу на тому, що питання звільнення від сплати аліментів у випадку встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, досліджувалося Верховним Судом із викладенням відповідних висновків
(див. постанови від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22), від 28 червня 2023 року у справі № 186/126/21 (провадження
№ 61-1949св23)).
Доводи касаційної скарги про неповне дослідження апеляційним судом обставин, що мають значення для справи, зводяться до незгоди з висновками суду по суті спору, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом та обґрунтовано спростовані. Разом із тим Верховний Суд наголошує, що суд касаційної інстанції є судом, повноважним здійснювати перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, не наділений повноваженнями встановлювати обставини, що не були попередньо встановлені судами зазначених інстанцій, що позбавляє цей суд права здійснювати перевірку та переоцінку доказів, що були досліджені та оцінені попередньо.
Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення
в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як в матеріальному, так і в процесуальному сенсі,
а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків апеляційного суду.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновків апеляційного суду
у частині позовних вимог про звільнення від сплати заборгованості за аліментами не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Якуба Галина Олександрівна, залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Судді І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк