29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 725/3999/23
провадження № 61-16638св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Державна казначейська служба України,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 21 листопада
2023 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок невиконання рішення суду,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути 100 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Першотравневий районний суд м. Чернівців рішенням від 25 жовтня 2023 року під головуванням судді Нестеренко Є. В. у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції вказував, що позивач не вказав у чому саме полягає незаконність дій чи бездіяльність відповідачів та заподіяння такими діями чи бездіяльністю йому моральної шкоди.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 21 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців
від 07 листопада 2023 року визнав неподаною та повернув апелянту.
Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, апеляційний суд вказував, що як вже зазначав суд в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, посилання позивача на пункт 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», як на підставу звільнення від сплати судового збору є безпідставними, оскільки ним пред'явлений позов не про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, а про відшкодування моральної шкоди внаслідок невиконання грошового зобов'язання (рішення суду).
Крім іншого, вказував на те, що невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із заподіянням шкоди позивачу незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки його можливе тривале виконання, враховуючи економічну ситуацію в країні, внаслідок військової агресії рф, тощо, не завжди автоматично пов'язується з незаконністю дій (бездіяльністю) її органів.
Таким чином, за відсутності вимог про визнання дій державних органів незаконними або визнання протиправною їх бездіяльності сама по собі вимога про стягнення немайнової шкоди не охоплюється правилом пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 21 листопада 2023 року в якій просив оскаржену ухвалу скасувати, а справу направити до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20 червня
2018 року у справі № 914/1748/17.
Аргументом касаційної скарги також є те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 за подання цього позову звільнений від сплати судового збору на підставі правилом пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», що також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20, від 07 квітня 2021 року у справі № 204/8598/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 204/8756/20,
від 24 листопада 2021 року у справі № 932/3553/21 та від 19 січня 2022 року у справі № 204/2078/20.
Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу № 725/3999/23 з місцевого суду.
21 грудня 2023 року справа № 725/3999/23 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 20 травня 2024 року справу призначив до розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Справа є малозначною, проте Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення, оскільки доводи касаційної скарги стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Апеляційна скарга на судове рішення місцевого суду підлягає оплаті судовим збором за ставками, визначеними підпунктами 6, 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».
У статті 3 Закону України «Про судовий збір» визначено об'єкти справляння судового збору.
Згідно з положеннями пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Із урахуванням системного аналізу цієї норми закону, позивачі звільняються від сплати судового збору незалежно від доведеності вини органу державної влади (службової особи) у заподіянні шкоди. Обставини наявності такої вини є предметом доказування у кожній справі і не можуть бути критерієм для вирішення питання про сплату судового збору за подання позовної заяви щодо даної категорії спору.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що неправомірні дії посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призвели до невиконання рішення суду та, як наслідок, невиплати позивачу різниці між нарахованою та виплаченою пенсією у сумі 127 251,35 грн, що спричинило йому моральну шкоду, яку позивач оцінює у 100 000 грн та просить стягнути на свою користь.
Згідно з пунктом 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.
У цій справі при зверненні до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди позивач був звільнений від оплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
У зв'язку з наведеним висновки апеляційного суду щодо визнання апеляційної скарги неподаною з підстав несплати судового збору, оскільки позивач звернувся із позовом про відшкодування моральної шкоди внаслідок невиконання рішення суду, а не пред'явив позов про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є необґрунтованими.
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає прийнятними аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_1 за подання цього позову звільнений від сплати судового збору на підставі правилом пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
У рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції») ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України» ЄСПЛ вказав, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що, застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня
1998 року).
Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
Вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження чи повернення апеляційної скарги, суди апеляційної інстанції мають враховувати обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення. Відповідний висновок має бути висловлено із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на апеляційне оскарження судового рішення.
Обсяг права на апеляційний перегляд справи, що визначається законом, має гарантувати особі ефективну реалізацію права на судовий захист задля досягнення цілей правосуддя, забезпечуючи захист інших конституційних прав і свобод такої особи. Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов'язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновити порушені права і свободи особи та максимально запобігти негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції.
Апеляційний суд у цій справі порушив вищенаведені вимоги закону та викладені в рішеннях ЄСПЛ загальні засади судочинства стосовно права особи на доступ до суду й обґрунтованості судового рішення, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про визнання неподаною і повернення апеляційної скарги.
Наведені висновки також узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 334/8145/17 та
від 19 червня 2019 року у справі № 161/7562/18.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
У зв'язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 21 листопада 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
Є. В. Петров
О. М. Ситнік