13 червня 2024 року
м. Київ
справа № 545/2626/22
провадження № 61-5595св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області у складі судді Путрі О. Г.
від 26 червня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А., від 27 березня
2024 року,і виходив з наступного.
Основний зміст позовних вимог
1. У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсним з моменту вчинення договору купівлі-продажу земельної ділянки та частини будинку.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 26 жовтня 2008 року ОСОБА_7 (батько позивача) передав у борг ОСОБА_2 , а останній прийняв 10 000 доларів США, які зобов'язався повернути до 01 грудня 2008 року, проте не повернув.
3. Вказував, що рішенням Полтавського районного суду від 27 серпня 2010 року у справі № 2-498/2010 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 борг у розмірі 78 900 грн (сума, еквівалентна
10 000 дол. США). В рамках цього провадження ухвалою суду від 14 травня
2010 року накладено арешт на все майно та кошти ОСОБА_2 . Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 27 червня 2012 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 інфляційні витрат і три відсотки річних у розмірі 29 469, 15 грн. На виконання судових рішень було видано виконавчі листи, які неодноразово повертались державними виконавцями без виконання.
4. Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року та ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 29 листопада
2021 року замінено сторону виконавчого провадження, а саме стягувача ОСОБА_7 на його правонаступника ОСОБА_1 .
5. Позивач вказував, що у липні 2022 року під час оскарження дій та бездіяльності відділу ДВС він зі змісту апеляційної скарги на ухвалу Полтавського районного суду від 22 червня 2022 року дізнався про те, що
29 грудня 2009 року земельна ділянка площею 0,2100 га кадастровий номер 5324082401:01:001:0560 та будинок з господарськими будівлями у с. Кротенки Полтавського району Полтавської області відчужені відповідачем ОСОБА_2 .
6. Зазначаючи про недобросовісність дій ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі продажу, спрямованого на уникнення виконання зобов'язання, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 5324082401:01:001:0560, площею 0,2100 га та житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 , укладеного 29 грудня 2009 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня
2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нерухоме майно не було приватною власністю ОСОБА_2 , а перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_8 , ОСОБА_2 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . На час укладення договору купівлі продажу нерухомого майна щодо нього не було вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження. Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з часу придбання за договором нерухомого майна користуються ним, проживають у будинку, на відміну від відчужувачів майна - інших відповідачів по цій справі, що свідчить про реальність правочину.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 березня 2024 року апеляційну скаргуОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2023 року - без змін.
10. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки майно, відчужене за спірним договором купівлі-продажу від 29 грудня 2009 року, перебувало у спільній сумісній власності чотирьох осіб. Спірне майно було продано за спільної згоди всіма його співвласниками на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 29 грудня 2009 року, натомість ухвала про накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_2 у справі № 2-498/2010, на яку посилався ОСОБА_1 , постановлена 14 травня 2010 року.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
11. 12 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 березня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
12. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладениху постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 рокуу справі №910/7547/17, у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 рокуу справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року
у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 рокуу справі № 904/7905/16,
від 03 березня 2020 рокуу справі № 910/7976/17, від 03 березня 2020 року
у справі № 916/3600/15, від 26 травня 2020 рокуу справі № 922/3796/16,
від 04 серпня 2020 рокуу справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17 вересня 2020 рокуу справі № 904/4262/17, від 07 жовтня 2020 рокуу справі
№ 755/17944/18, від 22 квітня 2021 рокуу справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19, від 24 листопада 2021 року
у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 27 січня 2022 рокуу справі
№ 904/5693/20 (904/4517/21), від 18 травня 2022 року у справі № 643/15604/17, від 08 березня 2023 року у справі №127/13995/21, від 11 жовтня 2023 року
у справі № 205/2053/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того вказує, що ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 09 лютого 2023 року безпідставно залишено без задоволення його клопотання про накладення штрафу на нотаріуса, а судом апеляційної інстанції проігноровано заперечення на цю ухвалу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
13. На думку заявника, суди дійшли неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 відчужив своє майно після пред'явлення до нього позову про стягнення боргу, що свідчить, що він діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами з метою уникнення виконання зобов'язань, які досі ним не виконані. Вказані обставини є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та будинку від 29 грудня 2009 року.
14. Згідно з доводами касаційної скарги, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання строку виконання зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, є таким, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 545/2626/22.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
16. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 вказує, що доводи позивача про наявність підстав для накладення штрафу на приватного нотаріуса є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах справи, нотаріус не відмовлявся видавати копії нотаріальної справи, водночас позивач не провів попередню оплату на виготовлення вартості послуг нотаріуса за виготовлення відповідних копій документів. Суди попередніх інстанцій дійшли правильних та обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки немає жодних підстав вважати, що метою оспорюваної угоди було уникнення виконання ОСОБА_2 зобов'язань.
17. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 вказує, що спірний правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, покупці реально отримали у власність нерухомість (земельну ділянку та будинок) за оспореним договором, сплатили обумовлено суму коштів. Також відсутні підстави стверджувати, що пред'явлення позову про стягнення заборгованості саме по собі свідчить про недобросовісність поведінки
ОСОБА_2 і зловживання правом при укладенні оспорюваного договору. На момент укладення оспорюваного договору були відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали його укладення чи вказували на незаконність дій його сторін під час укладення. Жодного доказу фіктивності угоди чи її незаконності матеріали справи не містять.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18. 29 грудня 2009 року укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу
Луговою Л. П., на підставі якого ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 передали, а ОСОБА_9 , ОСОБА_4 прийняли у власність наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями та приватизовану земельну ділянку, на якій розташовані зазначені об'єкти нерухомого майна, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,21 га, кадастровий номер 5324082401:01:001:0560, за адресою: АДРЕСА_1 .
19. Після укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна відповідачка ОСОБА_4 10 березня 2017 року змінила прізвище на ОСОБА_10 , згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , який 03 травня 2018 року було розірвано, та знову змінила прізвище на ОСОБА_11 , згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 .
20. Відповідачка ОСОБА_9 після укладення шлюбу 28 листопада
2019 року змінила прізвище на ОСОБА_12 , згідно з свідоцтвом про шлюб серії
НОМЕР_3 .
21. Після укладення зазначеного договору купівлі-продажу рішенням Полтавського районного суду від 27 серпня 2010 року у цивільній справі
№ 2-498/2010 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики стягнуто з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_7 борг у розмірі 78 900 грн.
22. Під час розгляду судом зазначеної справи ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 14 травня 2010 року накладено арешт на майно та кошти, що належать ОСОБА_2 , в межах заявлених позовних вимог у розмірі 79 890 грн.
23. 25 серпня 2009 року ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області скасовано судовий наказ, виданий 06 серпня 2009 року Полтавським районним судом Полтавської області за заявою ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.
24. Постановою Полтавського апеляційного суду від 18 жовтня 2021 року замінено стягувача ОСОБА_7 на його правонаступника ОСОБА_1 у справі № 2-498/2010 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
25. Позивач в обґрунтування позову також посилався на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 27 червня 2012 року у справі № 2/1241/984/2012, яким позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 суму інфляційних витрат і трьох відсотків річних у розмірі 29 469, 15 грн, та ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 29 листопада 2021 року у справі № 415/8609/21, якою замінено сторону виконавчого провадження, а саме стягувача ОСОБА_7 на його правонаступника ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
26. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
27. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
28. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
29. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
30. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
31. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
32. Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
33. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
34. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
35. Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
36. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
37. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
38. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
39. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
40. У частині п'ятій статті 203 ЦК України зазначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
41. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
42. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
43. Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
44. Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
45. Обов'язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (подібний висновок щодо двостороннього правочину викладно у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20)).
46. У зв'язку з цим межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.
47. Фраудаторні правочини - це правочини, які вчиняються на шкоду кредиторам. За такими правочинами особа відчужує належне їй майно для того, аби на нього не могло бути звернуто стягнення за вимогами її кредиторів.
48. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
49. Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
50. Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною.
51. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.
52. Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.
53. Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов'язань.
54. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відносяться: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов'язань, якщо така процедура визначена законом імперативно.
55. Подібні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21).
56. Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
57. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
58. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які маютьзначення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
59. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
60. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов загалом обґрунтованого висновку, який базується на тому, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу (29 грудня 2009 року) будинок і земельна ділянка перебували у спільній власності ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які за спільною згодою прийняли рішення щодо відчуження нерухомого майна.
61. Судами встановлено, що спірний договір купівлі-продажу було укладено
29 грудня 2009 року, тобто до накладення арешту на майно та грошові кошти ОСОБА_2 (ухвала суду від 14 травня 2010 року у справі № 2-498/2010).
62. Оспорюваний договір купівлі-продажу від 29 грудня 2009 року виконаний сторонами. Відповідачки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 здійснили оплату визначеної договором суми коштів, зареєстрували за собою право власності на будинок та земельну ділянку. У відповідності до договору купівлі-продажу від 29 грудня 2009 року продаж житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами вчинено за ціною 43 700 грн, а продаж земельної ділянки за ціною 53 550 грн, що разом складає 97 250 грн. У договорі сторони підтвердили проведення повного розрахунку за укладеним договором та відсутність претензій.
63. Також судами встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 фактично користуються будинком і земельною ділянкою з 2009 року.
64. Отже слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів, що співвласники будинку і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , при їх відчуженні за оплатним договором у 2009 році діяли недобросовісно, зокрема переслідувати мету - ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов'язань перед ОСОБА_7 . Також не доведено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 могли сприяти боржнику в ухиленні від виконання боргових зобов'язань.
65. Підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 29 грудня 2009 року, судами не встановлено.
66. Слід звернути увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
67. Заявником також не наведено обґрунтованих доводів щодо незаконності ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 09 лютого 2023 року.
68. Необхідно зазначити, що на виконання вимог ухвали Полтавського районного суду Полтавської області від 09 вересня 2022 року щодо витребування у приватного нотаріуса Лугової Л. П. завіреної копії договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 5324082401:01:001:0560 та житлового будинку з господарськими побудовами, які розташовані по АДРЕСА_1 , що укладений 29 грудня 2009 року, з усіма додатками та матеріалами нотаріальної справи, приватним нотаріусом надано відповідь, в якій повідомлено про необхідність покриття витрат, пов'язаних з виготовленням документів.
69. Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 09 лютого
2023 року заяву приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Лугової Л. П. задоволено. Покладено на ОСОБА_1 витрати з виготовлення копії договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки, які розташовані по АДРЕСА_1 , з усіма додатками та матеріалами справи по його посвідченню.
70. Вказана ухвала ОСОБА_1 не виконана, а доводи останнього про неправомірність дій приватного нотаріуса щодо ненадання доказів не знайшли свого підтвердження.
71. Окрім того, матеріали справи містять копію оспорюваного договору, який позивач просив витребувати у приватного нотаріуса.
72. Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
73. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, надав належну оцінку як кожному доказу окремо, так і доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог
74. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, з урахуванням обставин, встановлених у цій справі.
75. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.
76. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
77. Враховуючи наведене, встановивши у межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 березня
2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара