Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" червня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/968/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Бойко Максима Анатолійовича ( АДРЕСА_1 )
до Фізичної особи-підприємця Бондаренка Едуарда Кареновича ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 123640,00 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Фізична особа-підприємець Бойко Максим Анатолійович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця Бондаренка Едуарда Кареновича, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 112400,00 грн. заборгованості; 11240,00 грн. неустойки; 552,79 грн. 3 % річних та 449,60 грн. інфляційних втрат. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про новацію б/н від 22.12.2023 в частині повернення 112400,00 грн. у строк не пізніше 31.12.2023 згідно з положеннями пункту 4 цього договору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.04.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
22.04.2024 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про вступ у справу в якості представника та надання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді (вх. №10551), яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.
23.04.2024 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про вступ у справу в якості представника та надання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді (вх. №10780), яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.
29.04.2024 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 15.04.2024 (вх. №11297) з оригіналом договору новації № б/н від 22.12.2023, який досліджено та приєднано до матеріалів справи.
13.05.2024 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №12385) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
З метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено копії ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи.
Позивач про розгляд справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного документа, а саме: «Ухвала про відкриття провадження (спрощене)» від 15.04.2024 до електронного кабінету позивача підсистеми «Електронний суд» єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 15.04.2024, яка надсилалась судом на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Фізичної особи-підприємця Бондаренка Едуарда Кареновича (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повернулась 25.04.2024 до господарського суду Харківської області без вручення адресату з відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. У п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.
При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідач не повідомляв суд про зміну свого місцезнаходження.
Суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
08.09.2023 між Фізичною особою-підприємцем Бондаренко Едуардом Кареновичем (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Бойко Максимом Анатолійовичем (покупець) було укладено договір поставки №18052023 (далі - Договір поставки), відповідно до умов пунктів 1.1., 1.2 якого, за даним Договором постачальник зобов'язується поставити й передати у власність, а покупець прийняти й оплатити продукцію в асортименті, іменовану далі по тексту Договору - товар. Характеристики, кількість, номенклатура, ціна й загальна вартість товару, що поставляється по даному Договору, зазначається сторонами в Специфікації до Договору, що є невід'ємною його частиною,
08.09.2023 між Постачальником та Покупцем було укладено специфікацію №1 (далі - Специфікація), відповідно до якої сторонами було погоджено характеристику та номенклатуру товару, його кількість, вартість товару за одиницю та загальну вартість, а також порядок оплати вартості товару та строки його поставки.
Відповідно до п. 1 вказаної вище Специфікації, загальна вартість товару становить 164000,00 грн., яка, згідно з п. 2 Специфікації, повинна була сплачуватися з розрахунку 80% (131200,00 грн) передплати та 20% (32800,00 грн.) доплати після надання фото- та відео звітів з боку постачальника про готовність замовлення.
Відповідно до п. З Специфікації визначено, що строк поставки товару становить від 25 до 35 робочих днів з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
11.09.2023 покупцем (позивачем) було сплачено постачальнику (відповідачу) грошові кошти у розмірі 112800,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією 0.0.3190414804.1. із призначенням платежу у платіжній інструкції: "Оплата згідно договору №18052023 від 08.09.2023 року".
Також, 28.09.2023 представником покупця було сплачено постачальнику грошові кошти у розмірі 18000,00 грн., що підтверджується квитанцією №176674941 із із призначенням платежу у квитанції: "Оплата за товар зг рах ф "2484-83-23 від 07.09.23
Отже, покупцем (позивачем) всього було сплачено постачальнику (відповідачу) 130800,00 грн.
23.11.2023 між постачальником та покупцем було укладено додаткову угоду №18052023, відповідно до якої сторони погодили змінити термін готовності товару та відправки до 30.11.2023 по визначених в додатковій угоді позиціях.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що товар постачальником покупцю не поставлявся, у зв'язку із чим сторони уклали між собою додаткову угоду №18052023 від 12.12.2023 року до Договору поставки, відповідно до якої постачальник взяв на себе зобов'язання повернути покупцеві грошові кошти по Договору поставки одразу після надходження коштів від керівника компанії, а саме - ОСОБА_1 . Планова дата повернення коштів до 31.12.2023 року.
Так, 22.12.2023 між ФОП Бондаренко Є.К. (Сторона 1, Відповідач) та ФОП Бойко М.А. (Сторона 2, Позивач) було укладено Договір про новацію (далі - Договір новації), відповідно до умов пункту 1.1. якого, сторони припиняють всі зобов'язання, які виникли у сторін у відповідності до Договору № 18052023 від 08.09.2023, а також будь-яких додаткових угод, які є частиною вищезазначеного Договору.
Відповідно до п. 2 Договору про новацію сторони встановили, що у Сторони-1 є грошове зобов'язання перед Стороною-2 у розмірі 112400,00 грн.
У пункті 5 Договору про новацію сторонами встановлено, що Сторона 1 (Відповідач) має повернути 112400,00 грн. у строк не пізніше 31.12.2023 р. Сторона 1 виконує своє зобов'язання шляхом банківського переказу вказаних коштів на реквізити Сторони 2, якщо інше не обумовлено домовленістю сторін.
У випадку, якщо Сторона 1 не виконує свої зобов'язання у строк, передбачений п. 4 цього Договору, Сторона 2 має право на отримання неустойки у вигляді 10 % від суми заборгованості (п. 5 Договору про новацію).
Позивачем у позові вказано, що у січні 2024 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про сплату грошових коштів за Договором новації.
Станом на день звернення до суду із даним позовом, відповідач вимогу не виконав, грошові кошти позивачу не перерахував, у зв'язку із чим позивач вимушений звернутися до суду із даним позовом для захисту та відновлення порушених прав.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову у своєму відзиві зазначає, що виготовлена у відповідності до креслень продукція за договором поставки № 18052023 від 08.09.2023 була надана для огляду позивачу, проте останнім різко була змінена думка щодо товару та позивач заявив, що така продукція йому не підходить, тому позивач в односторонньому порядку відмовився від прийняття виготовленої продукції, в грудні 2023 року позивачу було поставлено товар. Твердження позивача щодо направлення претензії щодо повернення отриманих відповідачем грошових коштів у зв'язку з поставкою нібито як неякісного товару позивач звернувся з січні 2024 р. не відповідає дійсності. Відповідачем також зазначено про те, що договір новації був укладений відповідачем під тиском з боку невідомих осіб, які постійно телефонували відповідачу та здійснювали психологічний тиск на відповідача. За таких обставин, з метою забезпечення безпеки власного життя та здоров'я, а також життя та здоров'я членів своєї сім'ї відповідач був вимушений прийняти такі умови договору. У відзиві відповідач зазначає про те, що повідомляє суд, що станом на 08.05.2024 відповідач оскаржив до суду таких договір новації від 22.12.2023. Також у відзиві відповідач заперечив щодо наданих позивачем доказів, оскільки такі є нечіткими та нерозбірливими, зокрема договір поставки, специфікація до Договору № 18052023 від 08.09.2023, додаткова угода, Договір про новацію, претензія.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Як зазначалося судом вище, 08.09.2023 між Фізичною особою-підприємцем Бондаренко Едуардом Кареновичем (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Бойко Максимом Анатолійовичем (покупець) було укладено договір поставки №18052023 (далі - Договір поставки), відповідно до умов пунктів 1.1., 1.2 якого, за даним Договором постачальник зобов'язується поставити й передати у власність, а покупець прийняти й оплатити продукцію в асортименті, іменовану далі по тексту Договору - товар. Характеристики, кількість, номенклатура, ціна й загальна вартість товару, що поставляється по даному Договору, зазначається сторонами в Специфікації до Договору, що є невід'ємною його частиною,
08.09.2023 між Постачальником та Покупцем було укладено специфікацію №1 (далі - Специфікація), відповідно до якої сторонами було погоджено характеристику та номенклатуру товару, його кількість, вартість товару за одиницю та загальну вартість, а також порядок оплати вартості товару та строки його поставки.
Згідно з п. 1 вказаної вище Специфікації, загальна вартість товару становить 164000,00 грн., яка, згідно з п. 2 Специфікації, повинна була сплачуватися з розрахунку 80% (131200,00 грн) передплати та 20% (32800,00 грн.) доплати після надання фото- та відео звітів з боку постачальника про готовність замовлення.
Відповідно до п. З Специфікації, строк поставки товару становить від 25 до 35 робочих днів з моменту зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Матеріалами справи установлено, що 11.09.2023 покупцем (позивачем) було сплачено постачальнику (відповідачу) грошові кошти у розмірі 112800,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією платіжної інструкції 0.0.3190414804.1. (а.с. 34).
Призначення платежу у платіжній інструкції: "Оплата згідно договору №18052023 від 08.09.2023 року".
Також, із обставин справи убачається, що 28.09.2023 представником покупця було сплачено постачальнику грошові кошти у розмірі 18000,00 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи належним чином засвідченою копією квитанції №176674941 (34).
Призначення платежу у квитанції: "Оплата за товар зг рах ф "2484-83-23 від 07.09.23.
Таким чином, матеріали справи свідчать, що покупцем (позивачем) всього було сплачено постачальнику (відповідачу) грошові кошти на загальну суму 130800,00 грн.
Також, матеріалами справи підтверджено, що 23.11.2023 між постачальником та покупцем було укладено додаткову угоду №18052023, відповідно до якої сторони погодили змінити термін готовності товару та відправки до 30.11.2023 по визначених в додатковій угоді позиціях.
Відповідно до умов додаткової угоди №18052023 від 12.12.2023 до Договору поставки, постачальник взяв на себе зобов'язання повернути покупцеві грошові кошти по Договору поставки одразу після надходження коштів від керівника компанії, а саме - ОСОБА_1 . Планова дата повернення коштів до 31.12.2023 року.
Матеріалами справи підтверджено, що 22.12.2023 між ФОП Бондаренко Є.К. (Сторона 1, Відповідач) та ФОП Бойко М.А. (Сторона 2, Позивач) було укладено Договір про новацію (далі - Договір новації), відповідно до умов пункту 1.1. якого, сторони припиняють всі зобов'язання, які виникли у сторін у відповідності до Договору № 18052023 від 08.09.2023, а також будь-яких додаткових угод, які є частиною вищезазначеного Договору.
Згідно з п. 2 Договору про новацію сторони встановили, що у Сторони-1 є грошове зобов'язання перед Стороною-2 у розмірі 112400,00 грн.
У пункті 5 Договору про новацію сторонами задекларовано, що Сторона 1 (Відповідач) має повернути 112400,00 грн. у строк не пізніше 31.12.2023 р. Сторона 1 виконує своє зобов'язання шляхом банківського переказу вказаних коштів на реквізити Сторони 2, якщо інше не обумовлено домовленістю сторін.
У випадку, якщо Сторона 1 не виконує свої зобов'язання у строк, передбачений п. 4 цього Договору, Сторона 2 має право на отримання неустойки у вигляді 10 % від суми заборгованості (п. 5 Договору про новацію).
Судом досліджено оригінал Договору про новацію від 22.12.2023 р., який було надано позивачем 29.04.2024 для огляду суду згідно Заяви (за вх. №11297).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано належних та допустимих доказів виконання відповідачем своїх зобов'язань, чітко визначених пунктом 4 Договору про новацію, відповідно до якого, Сторона 1 (Відповідач) має повернути 112400,00 грн. у строк не пізніше 31.12.2023 р. Сторона 1 виконує своє зобов'язання шляхом банківського переказу вказаних коштів на реквізити Сторони 2, якщо інше не обумовлено домовленістю сторін.
Суд вдруге зазначає, що статтею 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Перевіривши правомірність нарахованої та заявленої позивачем до стягнення основної заборгованості у розмірі 112400,00 грн. суд зазначає, що розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованим, арифметично вірним, підтвердженим матеріалами справи та не спростованим в свою чергу належними та допустимими доказами з боку відповідача.
Водночас, щодо заперечень відповідача суд зазначає про те що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів здійснення будь-якого тиску на позивача щодо укладення Договору.
Отже, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів та тверджень про застосування третіми особами психічного тиску до відповідача при укладанні договору, а тому доводи про наявність підстав вважати його укладення проти волі позивача, є безпідставними.
Суд вважає за необхідне зазначити, що предметом судового розгляду є вимога про стягнення 112400,00 грн. заборгованості за договором про новацію від 22.12.2023, а також 11240,00 грн. неустойки, 552,79 грн. 3 % річних та 449,60 грн. інфляційних втрат.
При цьому, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Суд констатує, що в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано доказів про визнання в установленому порядку договору про новацію від 22.12.202 недійсним.
Отже, правочин - договір про новацію від 22.12.2023 є правомірним та чинним.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог, відповідно до вимог господарського процесуального законодавства, тому позовні вимоги про стягнення 112400,00 грн. заборгованості за договором про новацію від 22.12.2023, підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення 11240,00 грн. неустойки, суд виходить з наступного.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до умов пункту 5 Договору про новацію від 22.12.2023, у випадку, якщо Сторона 1 не виконує свої зобов'язання у строк, передбачений п. 4 цього Договору, Сторона 2 має право на отримання неустойки у вигляді 10 % від суми заборгованості.
З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов'язання за Договором про новацію від 22.12.2023 підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 11240,00 грн., нарахованої на підставі п. 5 Договору про новацію від 22.12.2023, визнається судом обґрунтованою.
Наданий позивачем розрахунок неустойки є арифметично вірним, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 552,79 грн. та інфляційних втрат у розмірі 449,60 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого детального розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що розрахунок з огляду на прострочення сплати основної заборгованості виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовні вимоги про стягнення вказаних сум трьох процентів річних та інфляційних втрат також визнаються судом обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 112400,00 грн. заборгованості; 11240,00 грн. неустойки; 552,79 грн. 3 % річних та 449,60 грн. інфляційних втрат.
Щодо інших аргументів сторін і викладених письмових показів свідків суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Розподіл судових витрат.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про наявність підстав для повного задоволення позову, покладає витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн. на відповідача.
Також, частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У позові позивач в порядку п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України, зазначив, що попередній орієнтований розрахунок понесених судових витрат становить 8000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Без врахування участі в судових засіданнях.
Приписи частин 2 та 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначають, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн., позивач надав суду належним чином засвідчені копії наступних документів:
- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №10638/10,
- ордеру на дання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1563659 від 07.03.2024,
- договору про надання правничої допомоги № 123 від 23.01.2024, укладеного між адвокатом Бабенко Сергієм Сергійовичем та Фізичною особою-підприємцем Бойко Максимом Анатолійовичем,
- квитанції від 23.02.2024, квитанції від 01.03.2024,
- акту № 113 приймання-передачі наданих послуг від 07.03.2024 відповідно до Договору про надання правничої допомоги №123 від 23.01.2024 р.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до наявного у матеріалах справи належним чином засвідченої копії акту № 113 приймання-передачі наданих послуг від 07.03.2024 відповідно до Договору про надання правничої допомоги №123 від 23.01.2024 р., адвокатом були надані позивачу наступні послуги:
- підготовка та подання позовної заяви про стягнення заборгованості з ФОП Бондаренко Є.К., вартість послуги 6500,00 грн.
- підготовка претензії, вартість послуги 1500,00 грн.
Вартість наданих послуг відповідно до вищевказаного акту № 113 приймання-передачі наданих послуг від 07.03.2024 відповідно до Договору про надання правничої допомоги №123 від 23.01.2024 склала 8000,00 грн.
Суд вважає витрати позивача на професійну правничу допомогу співмірними, обґрунтованими, такі, що документально підтверджені на суму 6500,00 грн.
Разом з тим, на переконання суду, надання адвокатом послуг щодо підготовки претензії вартістю 1500,00 грн. в контексті даної справи не можна вважати такими, що є неминучими та необхідними, оскільки така послуга здійснена на власний розсуд позивача.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, суд вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу доведений та документально підтверджений на суму 6500,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бондаренка Едуарда Кареновича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Бойко Максима Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) - 112400,00 грн. заборгованості; 11240,00 грн. неустойки; 552,79 грн. 3 % річних; 449,60 грн. інфляційних втрат; 3028,00 грн. судового збору та 6500,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "14" червня 2024 р.
Суддя Є.М. Жиляєв