вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" червня 2024 р. м. Київ Справа № 911/473/24
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Мостобудівельний загін № 112” (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Січових Стрільців, буд. 2)
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля 1)
про стягнення 213173185,19 грн. матеріальної шкоди,
секретар судового засідання: Невечера С.А.
Представники сторін:
від позивача: Середа А.А. (ордер серії АР № 1164313 від 26.03.2024 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 1400 від 21.03.2014 р.) - в режимі відеоконференції;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Мостобудівельний загін № 112” (далі - ТОВ “Мостобудівельний загін № 112”, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (далі - Російська Федерація, відповідач) про стягнення 213173185,19 грн. матеріальної шкоди, заподіяної збройною агресією Російської Федерації проти України.
В обґрунтування позову позивач вказує на те, що внаслідок підриву російськими військами 02.04.2022 р. мостового переходу через р. Хочева, що знаходиться за адресою: Київська обл., Іванківський р-н, с. Хочева, було знищено належне ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” майно; внаслідок наїзду важкою технікою російських військ 02.04.2022 р. на мостовий перехід через р. Вересня було зруйновано належне ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” армування монолітної плити на мосту, що знаходиться за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, Поліське ОТГ, с. Красятичі; внаслідок підриву російськими військами 02.04.2022 р. основного та тимчасового мостового переходу через р. Бобер, будівельного майданчика та будівельної техніки, що знаходиться за адресою: Київська обл., Вишгородський р-н, Поліське ОТГ на км 118+070 автомобільної дороги загальнодержавного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, було знищене належне ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” майно, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 213173185,19 грн. матеріальної шкоди, а також судові витрати покласти на відповідача.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі за даним позовом, визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 р. Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв'язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022 р. у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 р. № 760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 р. у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167цс20 (п. 58).
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 р. у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 р. у справах № 490/9551/19 та № 311/498/20.
Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 р. у справі № 428/11673/19 та у справі № 760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.02.2024 р. було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи № 911/473/24 постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.04.2024 р.
Щодо повідомлення відповідача про судовий розгляд даної справи слід зазначити таке.
У зв'язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. в Україні введено воєнний стан.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
За зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р., з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 р. припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.
Наведене унеможливлює повідомлення відповідача про розгляд даної справи засобами поштового зв'язку та звернення до суду держави-відповідача з судовим дорученням про вручення документів.
Враховуючи вищевикладене, повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судових засідань у даній справі здійснювалося шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідно до вимог ч.ч. 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в ч. 1 ст. 121 цього Кодексу. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
27.03.2024 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника позивача - адвоката Середи А.А. надійшло клопотання б/н від 26.03.2024 р. (вх. № 3250/24 від 27.03.2024 р.), відповідно до якого останній просив суд підготовче засідання та розгляд справи по суті № 911/473/24 здійснювати за його участі в режимі відеоконференції з Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.03.2024 р. було задоволено вказане клопотання в частині участі представника позивача в режимі відеоконференції в підготовчому засіданні, призначеному на 01.04.2024 р.; доручено Комунарському районному суду м. Запоріжжя забезпечити проведення підготовчого засідання у справі № 911/473/24, яке ухвалою Господарського суду Київської області від 26.02.2024 р. призначене на 01.04.2024 р., в режимі відеоконференції в приміщенні Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
У судове засідання 01.04.2024 р. представники позивача (ані до Господарського суду Київської області, ані в режимі відеоконференції) та відповідача не з'явилися. Водночас, усі учасники процесу про дату час та місце судового засідання були повідомлені належно в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.04.2024 р. було відкладено підготовче засідання на 06.05.2024 р., задоволено подане раніше представником позивача клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, зокрема, в частині участі в підготовчому засіданні, відкладеному на 06.05.2024 р.
У судовому засіданні 06.05.2024 р. представники позивача підтримували позовні вимоги, а також заявили про подання позивачем всіх наявних в останнього доказів, що мають значення для вирішення спору, та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження і призначення розгляду справи по суті; представник відповідача у судове засідання не з'явився. Водночас, усі учасники процесу про дату час та місце судового засідання були повідомлені належно в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.05.2024 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.06.2024 р., задоволено подане раніше представником позивача клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, зокрема, в частині участі в судовому засіданні з розгляду справи по суті, призначеному на 03.06.2024 р.
У судовому засіданні 03.06.2024 р. присутній в режимі відеоконференції представник позивача позовні вимоги підтримував та просив суд задовольнити позов у повному обсязі; представник відповідача у судове засідання не з'явився. Водночас, усі учасники процесу про дату час та місце судового засідання були повідомлені належно в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У судовому засіданні 03.06.2024 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Мостобудівельний загін № 112” є юридичною особою, основними видами діяльності якої є, зокрема: будівництво житлових і нежитлових будівель (КВЕД 41.20), будівництво інших споруд (КВЕД 42.99), підготовчі роботи на будівельному майданчику (КВЕД 43.12), інші спеціалізовані будівельні роботи (КВЕД 43.99), вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41), будівництво мостів і тунелів (КВЕД 42.13), будівництво доріг і автострад (КВЕД 42.11), електромонтажні роботи (КВЕД 43.21), інші роботи із завершення будівництва (КВЕД 43.39).
02.07.2021 р. між ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” (підрядник) та Службою автомобільних доріг у Київській області (замовник) було укладено договір № 314-21 з капітального ремонту мостового переходу через р. Бобер на км 118+070 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, Київська область, за умовами п. 1.1 якого підрядник зобов'язується виконати роботи, а замовник - прийняти та оплатити такі роботи. Найменування робіт: капітальний ремонт мостового переходу через р. Бобер на км 118+070 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, Київська область (45230000-8 будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь) (п. 1.2 договору). Ціна договору - 20700000,00 грн. (п. 3.1 договору).
Згідно з довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати КБ-3 за грудень 2021 р. від 27.12.2021 р. підрядником було виконано будівельні роботи на загальну суму 9880000,00 грн.
Долученим до матеріалів справи актом про знищення майна від 25.05.2022 р. підтверджується, що 02.04.2022 р. внаслідок підриву основного мостового переходу через р. Бобер, будівельного майданчика та знищення будівельної техніки в місці перебування російський військ на км 118+070 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, Київська область, було зруйновано, зокрема: основний міст, тимчасовий міст, будівельний майданчик, будівельну техніку та майно, що знаходиться за адресою: Вишгородський р-н, Поліське ОТГ на км 118+070 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, Київської області. Після проведення розмінування території та огляду мостів, майна та будівельної техніки ТОВ “Мостобудівельний загін № 112”, комісією було встановлено, що зазначене майно непридатне для подальшої експлуатації, а приблизна сума збитків становить 108000000,00 грн.
Окрім того, 13.05.2021 р. між ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” (підрядник) та Службою автомобільних доріг у Київській області (замовник) було укладено договір № 39-21 на капітальний ремонт мостового переходу через р. Вересня на км 107+320 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, Київська область, відповідно до п. 1.1 якого підрядник зобов'язується виконати роботи, а замовник - прийняти та оплатити такі роботи. Найменування робіт: капітальний ремонт мостового переходу через р. Вересня на км 107+320 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, Київська область (45230000-8 будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь) (п. 1.2 договору). Ціна договору - 16146000,00 грн. (п. 3.1 договору).
Згідно з довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати КБ-3 за грудень 2021 р. від 27.12.2021 р. підрядником було виконано будівельні роботи на загальну суму 3109202,77 грн.
Актом про знищення майна від 25.05.2022 р. підтверджується, що 02.04.2022 р. внаслідок наїзду важкою військовою технікою на мостовий перехід через р. Вересня на км 107+320 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, Київська область було зруйновано армування монолітної плити на мосту через р. Вересня, що знаходиться за адресою: Вишгородський р-н, Поліське ОТГ, с. Красятичі. Внаслідок відступу російських військ з території Київської області біля мосту через р. Вересня було знищено належне ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” майно, яке визнано комісією непридатним для подальшої експлуатації. Приблизна сума збитків становить 6000000,00 грн.
Крім того, 13.05.2021 р. між ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” (підрядник) та Службою автомобільних доріг у Київській області (замовник) було укладено договір № 38-21 на капітальний ремонт мостового переходу через р. Хочева на км 23+016 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Підхід до Чорнобильської АЕС (контрольно-пропускний пункт «Дитятки»), Київська область, відповідно до п. 1.1 якого підрядник зобов'язується виконати роботи, а замовник - прийняти та оплатити такі роботи. Найменування робіт: капітальний ремонт мостового переходу через р. Хочева на км 23+016 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Підхід до Чорнобильської АЕС (контрольно-пропускний пункт «Дитятки»), Київська область (45230000-8 будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь) (п. 1.2 договору). Ціна договору - 15000000,00 грн. (п. 3.1 договору).
Згідно з довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати КБ-3 за грудень 2021 р. від 27.12.2021 р. підрядником було виконано будівельні роботи на загальну суму 1958399,89 грн.
Актом про знищення майна від 25.05.2022 р. підтверджується, що 02.04.2022 р. внаслідок підриву мостового переходу через р. Хочева на км 23+016 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Підхід до Чорнобильської АЕС (контрольно-пропускний пункт «Дитятки»), Київська область, російськими військами було зруйновано відремонтований міст через р. Хочева, що знаходиться за адресою: Іванківський р-н, с. Хочева. Внаслідок відступу російських військ та підриву переходу р. Хочева на км 23+016 було знищено належне ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” майно, яке визнано комісією непридатним для подальшої експлуатації. Приблизна сума збитків становить 7000000,00 грн.
15.03.2023 р. до Торгово-промислової палати України був направлений запит № 82 від ТОВ “Мостобудівельний загін № 112”, в якому останнє просило провести документальне дослідження та надати акт пошкодження/знецінення майна (із зазначенням індивідуальних ознак майна), яке знаходилося у власності (на відповідальному зберіганні) ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” та було розташоване за адресами: Вишгородський р-н, Поліське ОТГ на км 118+070 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, Київської області; Іванківський р-н, с. Хочева на км 23+016 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Підхід до Чорнобильської АЕС (контрольно-пропускний пункт «Дитятки»), Київська область; Вишгородський р-н, Поліське ОТГ, с. Красятичі км 107+320 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, Київська область, та яке було знищено/пошкоджено внаслідок російської військової агресії в період з 24.02.2022 р. по 02.04.2022 р.
Згідно з Висновком експертів № К-01/03 від 05.04.2023 р. за результатами проведення комплексної судової товарознавчої та економічної експертизи було підтверджено наявність (до знищення) на балансі ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” активів, які відповідно до інвентаризаційних описів та актів про знищення майна від 25.05.2022 р. (місце складення: км 118+070 а/д Р-02 Київської області), від 25.05.2022 р. (місце складення: с. Красятичі Київської області), від 25.05.2022 р. (місце складення: С. Хочева Київської області) були знищені/пошкоджені в період з 24.02.2022 р. по 02.04.2022 р. внаслідок російської військової агресії за адресами: Вишгородський р-н, Поліське ОТГ на км 118+070 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, Київської області; Іванківський р-н, с. Хочева на км 23+016 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Підхід до Чорнобильської АЕС (контрольно-пропускний пункт «Дитятки»), Київська область; Вишгородський р-н, Поліське ОТГ, с. Красятичі км 107+320 автомобільної дороги загального користування державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, Київська область. Ринкова вартість матеріальних активів, що були втрачені ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” станом на дати втрати складає 55249198,40 грн. Станом на дату проведення експертизи сума матеріальної шкоди, завданої ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” станом на дату її завдання, дорівнює 2025263,87 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату проведення експертизи становить 74061064,39 грн.
Відповідно до Звіту Запорізької торгово-промислової палати ОЦ-2085 від 15.02.2024 р. про незалежну оцінку (визначення розміру) упущеної вигоди, вартість упущеної вигоди (неотриманого прибутку) ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” внаслідок знищення та пошкодження майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації станом на 01.02.2024 р. складає 3615593,28 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату проведення незалежної оцінки становить 139112120,80 грн.; розмір щомісячної упущеної вигоди складає 301299,44 долари США.
Окрім того, 06.02.2024 р. до ВП № 1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області директором ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” було подано заяву про те, що в період з 24.02.2022 р. по 02.04.2022 р. представники підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації із застосуванням військової техніки, вогнепальної та артилерійської зброї, вибухових пристроїв та речовин здійснили збройний напад на цивільних громадян, цивільні споруди та транспортні засоби, внаслідок чого було зруйновано відремонтований міст через р. Хочева, зруйновано армування монолітної плити на мосту через р. Вересня та зруйновано основний міст, тимчасовий міст, будівельний майданчик, будівельну техніку та майно, що знаходяться за адресою: Вишгородський р-н, Поліська ОТГ на км 118+070 автомобільної дороги державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, чим завдано матеріальну шкоду ТОВ “Мостобудівельний загін № 112”, за якою проводиться досудове розслідування, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією витягу з ЄРДР.
З урахуванням всього вищенаведеного, позивач і звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши обставини справи, надані до справи матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.
Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Суд відзначає, що 24.02.2022 р. Російською Федерацією було розпочато повномаштабні військові дії проти України, у зв'язку з чим Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 р., затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р. строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який у подальшому Указами Президента України було продовжено.
На території Іванківської та Поліської селищних територіальних громад Вишгородського району Київської області, де було розташоване майно позивача, велися активні бойові дії, що підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 р.
Згідно наданого до матеріалів справи Висновку експертів № К-01/03 від 05.04.2023 р. було підтверджено знищення/пошкодженння в період з 24.02.2022 р. по 02.04.2022 р. майна ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” на території Іванківської та Поліської селищних територіальних громад Вишгородського району Київської області.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України “Про міжнародне приватне право” права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме - знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За приписами ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Таким чином, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку із цим набуває права на відшкодування заподіяної йому майнової шкоди.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У силу статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Приписами ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювана збитків; причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Водночас, збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Поряд з цим, відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1166 Цивільного кодексу України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Так само і для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
При вирішенні відповідних спорів слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відсутність будь-якої із зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
У той же час, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, а також надати докази протиправності дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між вказаними діями та заподіяними збитками.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 р. військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує ст. 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 р. у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022 р., якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі - атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 р. та Додаткового протоколу І 1977 р. до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 р. “Про заяву Верховної Ради України “Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні” визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 р., а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 р., IV Женевською конвенцією 1949 р., а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 р., Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 р. та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу цивільного правопорушення, а саме - збройної агресії Росії проти України, в розумінні ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
За результатами дослідження зазначених вище доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що на території Іванківської та Поліської селищних територіальних громад Вишгородського району Київської області, де було розташоване майно позивача, велися активні бойові дії, що підтверджується Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 р. Внаслідок застосування російськими військами військової техніки, вогнепальної та артилерійської зброї, вибухових пристроїв та речовин було зруйновано відремонтований міст через р. Хочева, зруйновано армування монолітної плити на мосту через р. Вересня та зруйновано основний міст, тимчасовий міст, будівельний майданчик, будівельну техніку та майно на км 118+070 автомобільної дороги державного значення Р-02 Київ-Іванків-Овруч, чим завдано матеріальну шкоду ТОВ “Мостобудівельний загін № 112”.
Суд відзначає, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір збитків підтверджено Висновком експертів № К-01/03 від 05.04.2023 р., в якому зазначено про спричинення матеріальної шкоди позивачу та визначено її розмір, який становить 74061064,39 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків (матеріальної шкоди).
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується повний склад цивільного правопорушення, то вимога позивача про стягнення завданої матеріальної шкоди у розмірі 74061064,39 грн. (реальні збитки) підлягає задоволенню.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення упущеної вигоди у розмірі 139112120,80 грн. у зв'язку зі знищенням майна суд відзначає таке.
Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню, включається, серед іншого, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків чи не заподіяння ним шкоди. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03.08.2018 р. у справі № 923/700/17.
За наслідком дослідження долучених до матеріалів справи доказів суд відзначає, що доводи позивача про розмір упущеної вигоди підтверджуються зазначеним вище Звітом Запорізької торгово-промислової палати ОЦ-2085 від 15.02.2024 р. про незалежну оцінку (визначення розміру) упущеної вигоди, відповідно до якого вартість упущеної вигоди ТОВ “Мостобудівельний загін № 112” внаслідок знищення та пошкодження майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації станом на 01.02.2024 р. складає 3615593,28 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату проведення незалежної оцінки становить 139112120,80 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено наявність підстав для стягнення з відповідача упущеної вигоди в заявленому розмірі.
Також суд вважає за необхідне відзначити, що, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 р. (заява № 38722/02)).
У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Дослідивши матеріали справи, суд відзначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків (матеріальної шкоди) є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову про стягнення загалом 213173185,19 грн. збитків (матеріальної шкоди) у повному обсязі, як обґрунтованого та підтвердженого наданими до матеріалів справи доказами.
Щодо розподілу у даній справі судових витрат слід зазначити таке.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 1059800,00 грн. (350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір за подання позову у даній справі підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з держави Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мостобудівельний загін № 112” (07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Січових Стрільців, буд. 2, код 22202218) 213173185 (двісті тринадцять мільйонів сто сімдесят три тисячі сто вісімдесят п'ять) грн. 19 коп. матеріальної шкоди.
3. Стягнути з держави Російської Федерації на користь Державного бюджету України 1059800 (один мільйон п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн. 00 коп. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 17.06.2024 р.
Суддя В.М. Бабкіна