ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
17 червня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/5683/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 року, суддя в І інстанції Літвінов С.В., повний текст якого складено 26.02.2024, в м. Одесі
у справі №916/5683/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України»
до відповідача: Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області
про стягнення 108 212,94 грн
26.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом, в якому просило суд стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» кошти в розмірі 108212,94 грн. в тому числі: сумму основного боргу 74521,99грн.; пені - 15646,46 грн.; три відсотки річних - 2907,35 грн.; інфляційних втрат - 15137,14грн.
Позивач посилається на те, що у встановлений законом порядок здійснював постачання природного газу відповідачу. За січень -березень 2022 поставив природний газ на загальну суму 74521,99грн., а відповідачем не було здійснено оплати спожитого газу, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, позивач нарахував пеню за неналежне виконання зобов'язань у розмірі 15649,46грн з 01.03.2022 по 02.11.2022; три відсотки річних - 2907,35 грн.; інфляційні втрати - 15137,14 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/5683/23 позов задоволено повністю; стягнуто з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» основний борг в сумі 74521,99 грн, пеню у розмірі 15646,46 грн, 3% річних у розмірі 2907,35 грн, інфляційних втрати у розмірі 15137,14 грн та судовий збір в сумі 2147,20 грн.
Господарським судом Одеської області встановлено, що відповідач був зареєстрований в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», а використаний ним обсяг природного газу у вказаний період був внесений в алокацію позивача, який є постачальником “останньої надії” відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 № 917-р. Так, за січень-березень 2022 було поставлено Відповідачу природний газ в об'ємі на загальну суму 74521,99 грн., з урахуванням вартості транспортування, що підтверджується матеріалами справи.
Судом першої інстанції проаналізовано здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення та встановлено правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку, в зв'язку з чим позовні вимоги ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 15646,46грн, 3% річних у розмірі 2907,35 грн. та інфляційних втрат у розмірі 15137,14 грн.- задоволено.
12.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/5683/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт вважає, що у типовому договорі відсутні місце і дата укладання договору, найменування Оператора ГРМ/ГТС з яким споживач уклав договір розподілу/транспортування природного газу. Також відповідач зазначає про те, що договір на розподіл газу на 2022 з оператором ГРМ/ГТС не укладався. Керуючись ч. 3 ст. 184ГК України та ч.1 ст. 627 ЦК України відповідач вважає, що немає правових підстав вважати укладеним типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії». Скаржник зазначає про невірність нарахованого боргу за спожитий природний газ, оскільки вважає дані в розрахунках не відповідними наведеним архівом за вказаний період, нарахування позивачем за період припинення газопостачання відповідно до акту АТ «Одесагаз». Також відповідач посилається на пропуск строку відповідно до нарахованої пені за заборгованістю та дати подання позову до суду першої інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/5683/23, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 23.04.2024 року.
12.04.2024 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами вказаними в апеляційній скарзі, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/5683/23 без змін.
Позивач вказує на те, що в матеріалах справи наявні докази на підтвердження факту споживання відповідачем природного газу за січень-березень 2022; без укладеного договору розподілу природного газу з оператором ГРМ відповідач не був би внесений до реєстру споживачів природного газу постачальника «останньої надії» та зареєстрований в інформаційній платформі і не отримував би газ; відповідно до договору обраховувати спожитий природній газ покладено на споживача та оформити акт приймання - передачі мав саме відповідач; відповідач не надав підтвердження наявності у нього іншого постачальника природного газу. Позивач вважає строк позовної давності не пропущеним відповідно до 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки визначені цим кодексам продовжуються на строк його дії.
Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 грн *100 = 268 400 грн).
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 108212,94 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/5683/23, розгляд апеляційної скарги постановлено здійснити в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (даті - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 1 листопада 2021 року автоматично включено до портфеля постачальника “останньої надії” - Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”, і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Включення Відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав підтверджується:
-листом Оператора ГТС від 11.09.2023 року № ТОВВИХ-23-12554;
-інформація щодо попередніх/остаточних відборів ПГ з 01.01.2022 по 31.03.2022;
-інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії” від оператора ГРМ (Форма № 10);
-відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету Позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС)
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 року, договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.
Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.
Відповідно до умов п. 2.1 Договору, постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
Постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи (п. 3.1 Договору).
Згідно з п. 3.3 Договору, період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Відповідно до умов п. 4.2 Договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (п. 4.3. Договору).
Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п.4.4 Договору).
Згідно умов пп. 1 п. 5.1 та пп. 1 п. 5.2 Договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому Договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 8.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством.
Постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому Договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника (п. 8.2 Договору).
Відповідно до умов п.11.1 Договору, договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього Договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим Договором.
Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XII Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого Споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується Постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Отже, Позивач проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
З 1 жовтня 2021 року ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача. Ціна природного газу також підтверджується довідкою позивача.
Відповідно до умов пункту 4.3. Договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Як вказує Позивач, за січень-березень 2022 було поставлено Відповідачу природний газ на загальну суму 74521,99грн., проте Відповідач за цей період оплату вартості спожитого газу не здійснив.
Таким чином у Відповідача перед позивачем сформувалась заборгованість за спожитий природній газ на суму 74521,99 грн.
У зв'язку з порушенням Відповідачем зобов'язань за договором Позивачем було нараховано Відповідачу пеню у розмірі 15646,46 грн., 3% річних у розмірі 2907,35 грн. та інфляційних втрати у розмірі 15137,14грн.
Навене і стало підставою для звернення до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом.
Отже, предметом розгляду даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за спожитий природний газ.
Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Зобов'язанням, за статтею 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. 1, 7 ст.193 ГК України.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 26 ч. 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу в обмежений період часу.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про ринок природного газу» оператором газотранспортної системи є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників), а споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до п. 3.1 Договору постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи .
Згідно з п. 3.3 Договору, період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Відповідно до умов п. 4.2 Договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Відповідно до п 4.3 Договору постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено), а відповідно до п.4.4 споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Матеріали справи містять акт №1709 приймання-передачі природного газу (а.с. 28) та рахунок на оплату (природного газу)№6085 (а.с.29-30), за січень 2022, акт №3878 приймання передачі природного газу (а.с. 32) та рахунок на оплату (природного газу)№9812 (а.с.33-34) за лютий 2022, акт №5692 приймання передачі природного газу(а.с. 43) та рахунок на оплату (природного газу)№12962 (а.с.44-45) за березень, а також підтвердження надіслання їх на адресу відповідача.
З 1 жовтня 2021 року ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача. Ціна природного газу також підтверджується довідкою позивача.
Згідно умов пп. 1 п. 5.1 та пп. 1 п. 5.2 Договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому Договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 8.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством.
Відповідно до п. 8.2 постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, а споживач відшкодовує збитки, понесені постачальником, виключно у разі: порушення споживачем строків розрахунків з постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому Договорі; відмови споживача надати представнику постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач був зареєстрований в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії”, а використаний ним обсяг природного газу у вказаний період був внесений в алокацію позивача, який є постачальником «останньої надії» відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 917-р.
Апелянтом не надано доказів, що у спірний період він не був включений до реєстру споживачів жодного іншого з постачальників, не надав доказів складання актів прймання-передачі природного газу від інших постачальників у спірний період, а тому спожиті об'єми природного газу автоматично включені оператором газотранспортної системи до портфеля постачальника "останньої надії".
Враховуючи наведені норми правил постачання, доводи апелянта про неукладання договору з позивачем, є безпідставними, що також було встановлено судом першої інстанції та відповідно до позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 14.06.2023 справі №904/2867/22, в якій Суд надав висновок щодо питань застосування положень ЗУ «Про державні закупівлі» для поставки постачальником «останньої надії», належності доказів на підтвердження факту поставки, а також щодо наявності укладених договорів з іншими постачальниками у спірний період поставки.
Так, за січень-березень 2022 було поставлено Відповідачу природний газ в об'ємі на загальну суму 74521,99 грн., з урахуванням вартості транспортування, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач за цей період оплату вартості спожитого газу не здійснив, а на підтвердження відсутності оплати відповідачем заборгованості за спожитий газ, позивачем було надано відповідь на адвокатський запит від АТ «Ощадбанк» від 08.09.2023, в якій останній надав інформацію про те, що коштів на поточний рахунок ТОВ «Газопостачасна компанія «Нафтогаз України» не надходило із зазначенням відомостей у довідці, а саме п.13 - «Реєстр надходжень відсутній» (а.с. 67-68), що не заперечувалось та не було спростовано.
Згідно ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст.548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.
Перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування відповідачу пені в розмірі 15646,46 грн, 3% річних у розмірі 2907,35 грн та інфляційних втрат у розмірі 15137,14 грн Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про правильність та обгрунтованість задоволення позову у частині стягнення штрафних санкцій з відповідача за прострочення виконання зобов'язання по сплаті за спожитий газ.
Посилання апелянта на пропуск строків позовної давності відносно нарахування пені суд звертає увагу на те, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. Відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
Відповідач на підтвердження своєї позиції надав до суду першої інстанції акт №2 про припинення(обмеження) газопостачання та пломбування вхідної засувної арматури газопроводу або газорозподільного пункту(за його наявності). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний акт не спростовує споживання газу відповідачем у спірний період.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржників, що викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/5683/23.
За таких обставин, апеляційна скарга Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/5683/23 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/5683/23- залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.02.2024 у справі №916/5683/23 залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська