Справа № 450/1939/23 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/811/1039/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
14 червня 2024 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року в справі за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області Новосад Юрія Олександровича, який діє в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці, до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу,
у квітні 2023 року Керівник Ковельської окружної прокуратури Волинської області Новосад Ю. О., який діє в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці, звернувся в суд до відповідача ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу у розмірі 29 232 грн. 45 коп. та судових витрат.
В обґрунтування позову зазначав, що окружною прокуратурою шляхом моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень та опрацювання інформації органів влади встановлено наявність порушень інтересів держави, що полягає у спричиненні матеріальної шкоди, завданої незаконним звільненням працівника, яка на сьогоднішній день залишається невідшкодованою. Зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 у справі № 140/16275/21, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року, та набрало законної сили 30 серпня 2022 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вищезазначеним рішенням суду визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби від № 681-о від 15 грудня 2021 року «Про звільнення», поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 24 грудня 2021 року та стягнуто з Волинської митниці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 29232 грн 45 коп. Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 140/16275/21 відмовлено у відкриті касаційного провадження за касаційною скаргою Волинської митниці. Крім цього, ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року у даній справі замінено Волинську митницю Держмитслужби на правонаступника Волинську митницю. Наказом Волинської митниці Держмитслужби № 11-о «Про поновлення» від 04 квітня 2022 року поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 24 грудня 2021 року та здійснено йому виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 8 994 грн 60 коп. Решту суми, яка підлягала сплаті згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/16275/21, а саме 20 237 грн 85 коп. списано 23 листопада 2022 року Управлінням Державної казначейської служби України у Любомльському районі Волинської області з рахунку Волинської митниці. Покликаючись на статі 1174, 1191 ЦК України прокурор зазначає, що шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Водночас, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не визначений законом. Також прокурор зазначає, що відповідно до статті 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Водночас частиною восьмою статті 134 КЗпП України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14, п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» визначено обов'язок відшкодування шкоди, заподіяної установі у зв'язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу. Такий обов'язок покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. При цьому, винна у незаконному звільненні особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з її вини установі. Вказав, що законодавцем покладено обов'язок на особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону, відшкодувати у повному розмірі шкоду, заподіяну установі, виплатою звільненому працівнику коштів за час вимушеного прогулу. Оскільки звільнення ОСОБА_2 здійснено з порушенням закону, що встановлено рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року у справі № 140/16275/21, то на ОСОБА_1 , як на особу, за наказом якої проведено звільнення, покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну Волинській митниці та Державній митній службі України.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2024 оку у задоволенні позову керівника Ковельської окружної прокуратури Волинської області Новосад Юрія Олександровича, який діє в інтересах держави в особі Державної митної служби України, Волинської митниці, до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в порядку регресу відмовлено.
Рішення суду оскаржив заступник керівника Львівської обласної прокуратури, подавши в квітні 2024 року апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року та прийняти нове рішення, яким позов прокурора задоволити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час вирішення позову не вірно застосовано положення як трудового законодавства, так і норми Закону України «Про державну службу», адже преюдиційним рішенням встановлено, що працівник, який був звільнений з порушення закону, згідно з наказом, підписаним відповідачем, був поновлений в судовому порядку та йому виплачено середній заробіток за один місяць, який підлягає стягненню з відповідача в порядку регресу на користь Волинської митниці. Місцевим судом не враховано, що відповідальність відповідача в даних відносинах настає незалежно від вини. Прокурором дотримано строки звернення з вказаним позовом, визначені статтею 233 КЗпП України. Вказує прокурор і на неправильне застосування судом положень статті 80 Закону України «Про державну службу», а саме положень частин другої та третьої цієї статті, яка, на його думку, є незастосовною у даній справі, адже спір у цій справі є саме трудовим, а не таким, що випливає з відносин публічної служби. На переконання прокурора, місцевий суд, вирішуючи спір помилково керувався як положеннями Бюджетного кодексу України, так і нормами Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», натомість не врахував висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 161/6047/16-ц.
07 червня 2024 року зареєстровано відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року, в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити бе задоволення, рішення - залишити без змін. Аналіз змісту відзиву зводиться до законності рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» № 858 від 02 жовтня 2019 року утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким утворено, зокрема, Волинську митницю Держмитслужби.
На підставі постанови Кабінету Міністрів України № 895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» від 30 вересня 2020 року територіальні органи Державної митної служби було реорганізовано шляхом їх приєднання до Державної митної служби.
Наказом Державної митної служби України № 480 від 27 жовтня 2020 року розпочато процес реорганізації структури органів Державної митної служби України, утворено комісії з реорганізації територіальних органів Держмитслужби та призначено голів таких комісій з метою формування їх складу.
З 03 листопада 2020 року Волинська митниця Держмитслужби перебуває в стані припинення.
Наказом Державної митної служби України № 472 від 30 червня 2021 року «Про початок здійснення митницями, як відокремленими підрозділами Державної митної служби України» з 01 липня 2021 року відбулось фактичне передання компетенції від Волинської митниці Держмитслужби, як юридичної особи публічного права, до Волинської митниці, як відокремленого підрозділу Державної митної служби України.
Згідно з наказом Державної митної служби України №736 від 28 вересня 2021 року «Про внесення змін до наказу Держмитслужби № 480 від 27 жовтня 2020 року» відповідача призначено головою реорганізаційної комісії Волинської митниці Держмитслужби.
У відповідності до посадової інструкції, затвердженої 23 жовтня 2019 року головою Держмитслужби, начальник Волинської митниці є державним службовцем категорії «Б».
29 вересня 2021 року відбулося засідання комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби, де, відповідно до протоколу виступав ОСОБА_1 , який повідомив, що на даний момент не забезпечено попередження особового складу Волинської митниці Держмитслужби про можливе наступне вивільнення у зв'язку із реорганізацією з одночасним пропонуванням державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби або нижчої посади державної служби.
Відповідно до протоколу засідання комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби від 05 жовтня 2021 року, комісія після виступу ОСОБА_1 вирішила підготувати звернення до начальника Волинської митниці ОСОБА_4 щодо питання надання інформації про доцільність проведення конкурсів на заміщення вакантних посад Волинської митниці, враховуючи той факт, що станом на 05 жовтня 2021 року знаходяться поза штатом 119 посадових осіб Волинської митниці Держмитслужби.
Наказом Державної митної служби України №811 від 23 жовтня 2021 року «Про внесення змін до наказу Держмитслужби №480» від 27 жовтня 2020 року визначено термін завершення реорганізації територіальних органів Держмитслужби 30 грудня 2021 року, при цьому наказ № 480 доповнено новим пунктом 9, виконання якого покладено саме на голів комісій, наступного змісту: «9.1. забезпечити завершення організаційних заходів, спрямованих на попередження про наступне вивільнення посадових осіб митниць Держмитслужби у встановленому законодавством порядку. Терміном до 29 жовтня 2021року; 9.2. завершити заходи із переведення (звільнення) посадових осіб митниць Держмитслужби. Термін до 24 грудня 2021 року; 9.4. забезпечити дотримання строків (термінів), визначених цим наказом».
16 листопада 2021 року відбулось засідання комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби, оформлене протоколом від 16 листопада 2021 року, на якому ОСОБА_1 наголосив про необхідність дотримання вимог статті 87 ЗУ «Про державну службу» при переведенні (звільненні) працівників Волинської митниці Держмитслужби, а також на те, що на жоден протокол засідання комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби, який був направлений до Волинської митниці, відповідь не надходила.
16 листопада 2021 року прийнято Попередження про можливе наступне звільнення у зв'язку із реорганізацією Волинської митниці Держмитслужби шляхом її приєднання до Державної митної служби України, яким повідомлено старшого державного інспектора митного поста "Піща" Волинської митниці Держмитслужби Мудрак О. О. про можливе наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією, зміною структури та штатного розпису митного органу на підставі п. 4 частини першої статті 83, п. 1 частини першої статті 87 ЗУ «Про державну службу». Окрім цього, цим попередженням ОСОБА_2 повідомлено, що у зв'язку з реорганізацією, зміною структури та штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік, введених в дію наказами Волинської митниці № 10 від 02 березня 2021 року «Про введення в дію штатного розпису на 2021 рік», № 14 від 17 червня 2021 року «Про введення в дію структури та переліку № 1 змін до штатного розпису Волинської митниці на 2021 рік» відсутністю вакантних посад, рівнозначній або нижчій вакантній посаді у Волинській митниці як відокремленому підрозділі Держмитслужби, не пропонується. Вказане попередження підписане 16 листопада 2021 року начальником Волинської митниці ОСОБА_4 та 17 листопада 2021 року головою комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби ОСОБА_1 .
На підставі вищезгаданого попередження прийнято наказ Волинської митниці Держмитслужби № 681-о від 15 грудня 2021 року «Про звільнення», яким ОСОБА_2 звільнено із займаної посади. Вказаний наказ підписаний головою комісії з реорганізації Волинської митниці Держмитслужби ОСОБА_1 .
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року у справі № 140/16275/21 адміністративний позов ОСОБА_2 до Волинської митниці Держмитслужби задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці Держмитслужби № 681-о від 15 грудня 2021 року «Про звільнення», поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 24 грудня 2021 року та зобов'язано Волинську митницю Держмитслужби здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 24 грудня 2021 року.
З вказаного рішення вбачається, що Волинською митницею Держмитслужби не виконано обов'язку, визначеного законом щодо процедури звільнення ОСОБА_2 , та не враховано його переважне право на залишення на роботі, не запропоновано іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей одночасно з попередженням про звільнення.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 березня 2022 року.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2022 року замінено в адміністративній справі № 140/16275/21 Волинську митницю Держмитслужби на правонаступника Волинську митницю.
Наказом Волинської митниці Держмитслужби № 11-о «Про поновлення» від 07 квітня 2022 року поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого державного інспектора митного поста «Піща» Волинської митниці Держмитслужби з 24 грудня 2021 року та нараховано виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 8 994 грн 60 коп., яка виплачена на підставі наказу Волинської митниці № 234-о від 07 квітня 2022 року «Про проведення розрахунку».
Як встановлено з листа Івано-Франківської митниці № 7.21-1/25/4/1668 від 04 травня 2023 року, начальник митниці ОСОБА_1 звертався до в.о. голови Державної митної служби України Звягінцев С. Б. із листом, в якому просив провести службове розслідування відносно нього у зв'язку із зверненням прокуратурою в порядку регресу із позовами про відшкодування шкоди, завданої виплатою працівникам середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі рішень Волинського окружного адміністративного суду у справах № 140/878/22, № 140/16275/21, №140/1595/22, № 140/311/22, № 140/422/22, № 140/2607/22, № 140/3608/22, №140/311/22.
З відповіді директора Департаменту внутрішньої безпеки Державної митної служби України № 25/25-01/7.21/208 від 02 червня 2023 року вбачається, що оскільки звільнення працівників Волинської митниці Держмитслужби здійснено з порушенням вимог закону, що встановлено рішенням суду, то на ОСОБА_1 , як на особу, за наказом якої проведено звільнення, покладається обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну Волинській митниці та Державній митній службі України, а тому Порядок проведення службового розслідування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 13 червня 2000 року «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування», застосуванню не підлягає, оскільки факт незаконного звільнення встановлено в судовому порядку.
Спірні правовідносини у справі, що переглядається виникли з приводу незаконного звільнення працівника територіального підрозділу Державної митної служби, його подальшого поновлення на посаді та стосуються шкоди, яку поніс державний орган внаслідок витрачання з бюджету коштів на виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та яку він в подальшому має на меті стягнути з винної у незаконному звільненні посадової особи в порядку регресу.
Прокурор, звертаючись із позовною заявою вважав, що до таких правовідносин повинні застосовувати норми КЗпП України, відповідно до яких обов'язок відшкодування шкоди, заподіяній установі у зв'язку з оплатою звільненому працівнику часу вимушеного прогулу та середнього заробітку покладається на службову особу, за наказом якої працівника звільнено з порушенням закону. При цьому відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (частина четверта статті 136 КЗпП України).
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Таким чином, службова особа, яка видала наказ (розпорядження) про звільнення працівника, який у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Колегія суддів погоджуються з тим, що обставини, встановлені під час розгляду адміністративної справи № 140/16275/21 є преюдиційними для справи, що переглядається.
Факт незаконного звільнення працівника встановлений судами й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення працівників.
Проте, аналіз змісту судових рішень, прийнятих у справі № 140/16275/21 свідчить, що під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 не був її учасником, а також, що судами не встановлено, що в його діях був умисел на незаконні звільнення працівників митниці.
Відхиляючи такі доводи прокурора, суд першої інстанції вважав, що в разі, коли поновлено на посаді державного службовця, повинні застосовуватися норми спеціального законодавства, щодо відшкодування заподіяної органу шкоди в порядку регресу, а саме норми статті 80 Закону України «Про державну службу».
Основним правовим питанням, яке постало перед судами у цій справі, є те, який правовий акт є пріоритетним у застосуванні щодо регулювання спірних правовідносин, КЗпП України чи Закону України «Про державну службу», і як наслідок, які строки звернення до суду, з огляду на положення частини другої статті 82 Закону України «Про державну службу», у справах такої категорії .
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначенням правового статусу державного службовця регулюються Законом України «Про державну службу» (стаття 3 Закону України «Про державну службу»).
За змістом частин першої, третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Законом України «Про державну службу» врегульовано також питання матеріальної відповідальності державних службовців, зокрема визначено основи матеріальної відповідальності державних службовців, обов'язок відшкодування шкоди та порядок її відшкодування, у тому числі в порядку регресу (статті 80-82 Закону України «Про державну службу»).
З аналізу зазначеного законодавства можна зробити висновок про те, що оскільки порядок відшкодування шкоди в порядку регресу, завданої державними службовцями, закріплено у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі України «Про державну службу», пріоритетним у застосуванні до спірних правовідносин є спеціальний нормативний акт.
Матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (частина перша статті 80 Закону України «Про державну службу»).
Відповідно до частин другої, третьої статті 80 Закону України «Про державну службу» держава в особі суб'єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, до: державного службовця, який заподіяв шкоду; посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв'язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. У разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю.
Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету.
Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.
Орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, звертається до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету.
Державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях зазначених осіб.
Після виконання рішень суду відповідно до цього Закону за поданням органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, державний орган, до сфери управління якого належить державне підприємство, забезпечує проведення службового розслідування щодо службових осіб державного підприємства, дії яких призвели до збитків державного бюджету, якщо рішенням суду в діях зазначених осіб не встановлено складу кримінального правопорушення.
Подібні за змістом положення містяться в підпункті 2, 9, 10 пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України.
Таким чином, згідно з положеннями спеціального закону стягнення з державного службовця (посадової особи) матеріальної шкоди за незаконне звільнення іншого працівника в порядку регресу можливо за умови умисного вчинення такого проступку. Згідно з вимогами закону, проведення службового розслідування є обов'язковим, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях посадової, службової особи державного органу, дії якої призвели до збитків державного бюджету. Отже, підтвердження умисної форми вини державного службовця має здійснюватися на підставі результатів службового розслідування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частина перша статті 81 ЦПК України).
Дослідивши зібрані по справі докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що умисел в діях відповідача, пов'язаних із звільненням працівника, яке в подальшому визнано незаконним, не встановлений у передбаченому законом порядку, зокрема, під час проведеного службового розслідування, котре є обов'язковим в таких випадках, однак позивачами проведено не було. Також відсутній обвинувальний вирок з цього питання.
У цьому ж зв'язку колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 161/6047/16-ц, адже як вірно вказав місцевий суд у цій постанові не викладено висновку щодо застосування норм права, а саме КЗпП України у поєднанні із застосуванням положень Закону України «Про державну службу», а надано оцінку фактичним обставинам справи, які є відмінними від обставин справи, що переглядається.
Відтак, відповідні доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме про те, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, підстави для здійснення розподілу судових витрат, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 14 червня 2024 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич