Справа № 445/455/23 Головуючий у 1 інстанції: Сивак В. М.
Провадження № 22-ц/811/292/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
17 червня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючої судді: Мікуш Ю.Р.,
суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,
розглянувши у м. Львові в порядку спрощеного провадження у відсутності учасників справи цивільну справу №450/205/24 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ СК "ПЗУ Україна" про стягнення страхового відшкодування,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ СК "ПЗУ Україна" про стягнення страхового відшкодування .
В обгрунтування позову зазначає, що 18.05.2022 року, близько 22 год. 25 хв., на автодорозі "Тернопіль-Львів-Рава Руська" 133 км+100 м мала місце ДТП, під час якої водій автомобіля марки "Honda Insight", д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , в результаті чого останній внаслідок отриманих травм помер на місці події. За фактом вказаної ДТП 19.05.2022 року були внесені відомості до ЄРДР за № 12022140000000165 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент настання ДТП була застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників ТЗ у ПАТ СК "ПЗУ Україна", згідно полісу № 207946090. Позивач є матір'ю загиблого в результаті вказаної ДТП, а тому її представник 25.05.2022 року звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 78000,00грн. та 14243,00 грн. - витрат на поховання, із долученням відповідних необхідних документів. 22.11.2022 року відповідач здійснив перерахунок коштів позивачу у розмірі 53243,00 грн. 16.01.2023 представником відповідача надана відповідь про те, що страховиком прийнято рішення про виплату повної суми витрат на поховання та 50% моральної шкоди, що становить 39000,00 грн., у зв'язку з тим, що у настанні вищевказаної ДТП, є провина потерпілого ОСОБА_3 , внаслідок чого останній загинув. Однак, позивач не погоджується з тиким рішенням відповідача, з огляду на те, що згідно з постановою про закриття кримінального провадження від 30.09.2022 в даній дорожній обстановці з моменту виникнення небезпеки для руху, водій автомобіля марки "Honda Insight", д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 , не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода. При цьому інформація щодо наявності умислу потерпілого чи непереборної сили у настанні дорожньо-транспортної пригоди у вказаній вище постанові відсутня. Пішохід, як учасник дорожнього руху, не є особою, на яку поширюються норми ст. 1187 ЦК України, і навіть у разі скоєння правопорушення, що потягло за собою заподіяння шкоди власнику транспортного засобу, не може вважатися належним суб'єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом).
Зазначила, що коли шкода, пов'язана із смертю потерпілого, була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, то відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов'язку відшкодувати шкоду. Виходячи із ст. 27 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, що відповідно на час настання ДТП становив 6500,00 грн* 12 = 78000,00 грн. Окрім того, виходячи із положень ст. 36.5 Закону, ч. 2 ст. 625 ЦК України, вважає, що є законні підстави для стягнення з відповідача пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) за період з 22.11.2022 по 11.12.2023 року у розмірі 18920,88 грн. та трьох процентів річних від простроченої суми боргу для позивачки у розмірі 1234,11 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 1778,79 грн.
Оскаржуваним рішення позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Страхова компанія "ПЗУ Україна" (код ЄДРПОУ 20782312) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) страхове відшкодування у розмірі 39000,00 грн. (тридцять дев'ять тисяч гривень).
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Страхова компанія "ПЗУ Україна" (код ЄДРПОУ 20782312) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) пеню в розмірі 18920,88 грн., 3% річних в розмірі 1234,11 грн, інфляційні втрати в розмірі 1778,79 грн., а всього разом 21933,78 грн.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Страхова компанія "ПЗУ Україна" (код ЄДРПОУ 20782312) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Страхова компанія "ПЗУ Україна" (код ЄДРПОУ 20782312) на користь держави 2684,00 грн. судового збору.
Рішення оскаржила представник Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» -адвокат Голошва Галина Володимирівна. В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним і необґрунтованим. Суд не правильно застосував норми матеріального права, зокрема припустився помилки щодо конструкції п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон). Помилка полягала у заміні слова «становить» на формулювання «не може бути меншим, ніж», що спотворює зміст норми у п. 27.3 ст. 27 Закону. Судом не враховано, що так, як груба необережність ОСОБА_3 , яка виражалася у порушенні останнім Правил дорожнього руху України (при цьому перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння середнього ступеню), сприяла виникненню шкоди, ПрАТ СК «ПЗУ Україна» в силу приписів ч. 2 ст. 1193 ЦК України страхове відшкодування було зменшено і таке рішення відповідає вимогам чинного законодавства і узгоджується із практикою Верховного Суду щодо вирішення подібних спорів. Стверджує, що помилкове рішення щодо задоволення вимог про стягнення із Відповідача страхового відшкодування потягло за собою ухвалення хибного рішення щодо задоволення похідних вимог ( стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат). Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача-адвокат Скочиляс І.М. в порядку ст.360 ЦПК України подала відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що рішення суду є законним і обгрунтованим, а апеляційна скарга спрямована на уникнення виплати належного позивачу страхового відшкодування. Звертає увагу, що постановою про закриття кримінального провадження не встановлено та не зазначено, що дана дорожньо транспортна пригода відбулась у зв'язку із умисним порушенням пішоходом правил дорожнього руху, або ж як наслідок непереборної сили чи грубої необережності. Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки , завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи , у тому числі якщо шкоду завдано смертю фізичної особи. Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що ціна позову у даній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Судом встановлено такі обставини.
18.05.2022 року, близько 22 год. 25 хв., на автодорозі "Тернопіль-Львів-Рава Руська" 133 км+100 м мала місце ДТП, під час якої водій автомобіля марки "Honda Insight", д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , в результаті чого останній внаслідок отриманих травм помер на місці події.
За фактом ДТП 19.05.2022 року були внесені відомості до ЄРДР за № 12022140000000165 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
З копії постанови про закриття кримінального провадження № 12022140000000165 від 30.09.2022 року, судом встановлено, що причиною настання ДТП стали обставини пов'язані з діями пішохода ОСОБА_3 , а саме його раптовий вихід на проїзну частину дороги із-за задньої частини вантажного автомобіля на такій відстані від автомобіля "Honda Insight", з якої водій вже був позбавлений технічної можливості уникнути наїзду на пішохода, шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування.
Позивачка є матір'ю загиблого внаслідок вказаної вище ДТП - ОСОБА_3 .
Відповідальність водія транспортного засобу марки "Honda Insight", д.н.з. НОМЕР_1 , станом на 18.05.2022 року, застрахована згідно з полісом № 207946090 у ПАТ СК "ПЗУ Україна".
25.05.2022 року представник позивача - ОСОБА_4 надіслав на адресу відповідача заяву з долученими необхідними документами про виплату страхового відшкодування: 78000,00 моральної шкоди та 14243,00 грн. витрат на поховання.
З копії виписки про надходження коштів по розрахунковому рахунку, належному ОСОБА_1 , встановлено, що 22.11.2022 року ПАТ СК "ПЗУ Україна" перерахувало позивачці страхове відшкодування в розмірі 53193,00 грн.
У відповідь на запит адвокатський запит ПАТ СК "ПЗУ Україна" повідомило представника позивачки про те, що страховою компанією на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ( з урахуванням ст. 1193 ЦК України) прийнято рішення про виплату в користь ОСОБА_1 страхового відшкодування в розмірі 50%, що становить 39000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди та 14243,00 грн. на відшкодування витрат на поховання.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову , суд першої інстанції виходив з того, що Законом України ««Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір моральної шкоди особам, які мають право на її отримання стосовно одного померлого, становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами, а відтак зменшення цієї виплати на 50 відсотків є необґрунтованим.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Статтею 1187 ЦК України передбачено об'єктивну (безвинну) цивільно-правову відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка завдана внаслідок його експлуатації третій особі.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі Закон).
Відповідно до статті 3 Закону метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
У статті 5 Закону визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно зі статтею 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У правовому висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, прописано, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
Відповідно до статті 27.3 Закону України страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Аналіз зазначеної норми закону свідчить про те, що розмір моральної шкоди встановлено законом і такий стосовно одного померлого становить 12 мінімальних зарплат.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
У відповідності до частини другої статті 1193 ЦК України, на яку посилається відповідач, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Ззначене положення Цивільного кодексу України є загальною нормою права, а Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним нормативно-правовим актом, і вимоги саме цього нормативного акту повинні бути застосовані до правовідносин, що склалися між сторонами у справі.
Законом встановлено, що загальний розмір моральної шкоди стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку. Зазначена сума не перевищувала ліміту відповідальності, а тому самостійно зменшивши страхову виплату, страховик порушив вимоги закону.
Крім цього, для форми вини у вигляді грубої необережності характерно, що особа передбачала можливість настання негативних наслідків своєї поведінки, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості таких наслідків, хоч повинна була або могла їх передбачити. В будь якому випадку оцінку поведінки потерпілого щодо наявності вини у формі грубої необережності здійснює суд, приймаючи рішення по справі. Презумпції вини потерпілого не існує. Вина останнього повинна бути доведена завдавачем шкоди (відповідальною особою).
Отже, зменшення страхової виплати страховиком без доведення вини потерпілого є безпідставним, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що законом встановлений гарантований загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди та такий не може бути зменшений.
З врахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову в межах заявлених позовних вимог.
Вимоги про стягнення пені, 3% відсотків річних та інфляційних втрат є похідними від вимоги про стягнення страхового відшкодування, а тому правильно задоволені судом, оскільки встановлено, що відповідач порушив зобов'язання передбачені договором страхування. Розрахунки надані стороною позивача, відповідачем не спростовані.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ст.36.5 Закону за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Апеляційна скарга не містить мотивів щодо незаконності рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу суді першої інстанції , тому суд апеляційної інстанції не має обов'язку перевіряти законність рішення в цій частині.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції .
Позивачу професійну правничу допомогу надає адвокат Скочиляс І.М. на підставі договору про надання правової допомоги № 01.12.2022 від 01.12.2022 року, ордеру на надання правничої (правової) допомоги.
Пунктом 6 Договору передбачено, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції становить 4000 грн. Адвокатом надано детальний опис наданих послуг , а також квитанцію до прибуткового касового ордера №94 від 26.04.2024 року.
За положеннями пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до пп.в п.4 ч.1 ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України»), ( CASE JF SERYAVIN AND OTHERS v.UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення ( ч.5 ст.268 ЦПК України).
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-
Апеляційну Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» залишити без задоволення.
Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 11 грудня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Страхова компанія "ПЗУ Україна" (код ЄДРПОУ 20782312) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції розмірі 4000,00 грн.(чотири тисячі грн.,00 коп.)
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 17 червня 2024 року.
Головуючий Ю.Р. Мікуш
Судді: Т.І. Приколота
Р.В. Савуляк