Справа № 446/2500/23 Головуючий у 1 інстанції: Костюк У. І.
Провадження № 22-ц/811/264/24 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
№ 22-ц/811/265/24
17 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
секретаря: Салати Я.І., без участі сторін,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року та на додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 15 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення 3% річних, інфляційних витрат у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду,-
У жовтні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Сергєєва О.І. звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення 3% річних, інфляційних витрат у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 січня 2020 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 28 лютого 2016 в розмірі 580 982,49 грн, з яких: 400 236,80 грн - основна сума боргу, 149 593,01 грн - відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції, 31 152,68 грн - 3 % річних від простроченої суми.
Постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 по справі №463/3110/19 касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 січня 2020 та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2020 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції скасовано та відмовлено в задоволенні позову в цій частині. Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 січня 2020 по справі №463/3110/19 та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2020 по справі №463/3110/19 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення основної суми боргу в розмірі 400 236 грн 80 коп. та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 31 152 грн 68 коп. залишено без змін. Зменшено загальний розмір стягнутої з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 28 лютого 2016 року з 580 982 грн 49 коп. до 431 389 грн 48 коп.
На підставі вищевказаних судових рішень та виконавчих листів у справі №463/3110/19 Личаківським відділом державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 28 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження №63424059.
Станом на 23 серпня 2023 боржником ОСОБА_5 частково погашено заборгованість перед позивачкою в сумі 24 863,71 грн. та залишок заборгованості становить - 406 525,77 грн.. У зв'язку із тим, що заборгованість за рішенням суду непогашена позивач вважаючи свої права порушеними звернулася до суду.
З врахуванням зазначених обставин, просила стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 - 234 025,50 грн. (двісті тридцять чотири тисячі двадцять п'ять гривень п'ятдесят копійок), що складаються з : 195600,50 грн. -відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за період з 26 серпня 2020 по 20.10.2023 та 38 425,00 грн.- три проценти річних від простроченої суми за період з 26 серпня 2020 по 20 жовтня 2023року та вирішити питання судових витрат.
Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення 3% річних, інфляційних витрат у зв'язку з невиконанням боржником рішення суду - задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 РНОКПП: НОМЕР_2 - 234 025,50 грн. (двісті тридцять чотири тисячі двадцять п'ять гривень п'ятдесят копійок), що складаються з: 195 600,50грн. -відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за період з 26 серпня 2020 по 20 жовтня 2023 та 38 425,00 грн.- три проценти річних від простроченої суми за період з 26 серпня 2020 року по 20 жовтня 2023 року.
Стягнуто з ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 РНОКПП: НОМЕР_2 сплачений судовий збору в розмірі 2340,27 грн.
У січні 2024 представник ОСОБА_3 - адвокат Сергєєва О.І. подала заяву про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу, в якій просить суд стягнути з відповідачки ОСОБА_4 на користь позивачки ОСОБА_3 понесені нею витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн.
Додатковим рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 15 січня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_3 адвоката Сєргєєвої Ольги Ігорівни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 РНОКПП: НОМЕР_2 - витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 7000,00 (сім тисяч ) гривень.
Вищезгадані рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що не підлягає стягнення з відповідача на користь позивача відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та три проценти річних від простроченої суми у період з 24 лютого 2022 по 20 жовтня 2023, а підлягають списанню позивачем.
Про передбачену положенням пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України необхідність звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, зазначено Верховним судом в п.74 постанови від 29 листопада 2023 у справі №589/4601/21.
Вважає, що суд безпідставно прийняв рішення про стягнення з нього на користь позивача нараховане у період з 24 лютого 2022 по 20 жовтня 2023 відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів в розмірі 112 716,26 гривень та три
проценти річних від простроченої суми в розмірі 20 148 гривень.
Окрім цього, вважає, що додаткове судове рішення від 15 жовтня 2024 про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 7000 гривень підлягає скасуванню, а в цій частині необхідно перерозподілити судові витрати з врахуванням вимог ст.141 ЦПК України.
Просить рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року та додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 15 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким частково відмовити у задоволенні позову.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 30 травня 2024 року, є дата складення повного судового рішення - 17 червня 2024 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом та матеріалами справи встановлено, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року у справі № 463/3110/19 позов ОСОБА_3 - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 28 2016 у розмірі 580 982,49 гривень (п'ятсот вісімдесят тисяч дев'ятсот вісімдесят дві гривні сорок дев'ять копійок), що складається з 400 236,80 гривень (чотириста тисяч двісті тридцять шість гривень вісімдесят копійок) - основна сума боргу, 149 593,01 гривень (сто сорок дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто три гривні одна копійка) - відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції, 31 152,68 гривень (тридцять одна тисяча сто п'ятдесят дві гривні шістдесят вісім копійок) - відсотки з урахуванням 3% річних від простроченої суми та судовий збір у розмірі 6 376,85 гривень (шість тисяч триста сімдесят шість гривень 85 копійок). У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено за безпідставністю (а.с. 10-14).
Постановою Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишено без задоволення, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року - залишено без змін (а.с. 15-17).
05 жовтня 2020 року Личаківським районним судом м. Львова на виконання вище вказаного рішення суду видано виконавчий лист № 463/3110/19 (а.с. 21).
28 жовтня 2020 року державним виконавцем Личаківського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на підставі даного виконавчого листа відкрито виконавче провадження № 63424059 з виконання виконавчого листав № 463/3110/19 виданого 05 жовтня 2020 року (а.с. 23).
Постановою Верховного суду від 16 червня 2021 року розглянуто касаційну скаргу ОСОБА_5 , рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Рішення Личаківського районного суду міста Львова від 23 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення основної суми боргу в розмірі 400 236 (чотириста тисяч двісті тридцять шість) грн 80 коп. та 3 % річних від простроченої суми в розмірі 31 152 (тридцять одна тисяча сто п'ятдесят дві) грн 68 коп. залишено без змін. Зменшено загальний розмір стягнутої з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики від 28 лютого 2016 з 580 982 (п'ятисот вісімдесяти тисяч дев'ятисот вісімдесяти двох) грн 49 коп. до 431 389 (чотирьохсот тридцяти однієї тисячі трьохсот вісімдесяти дев'яти) грн 48 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 1 563 (одну тисячу п'ятсот шістдесят три) грн 63 коп. судового збору.
На підставі вище вказаної постанови 07 жовтня 2021 року Личаківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 463/3110/19 про зменшення загального розміру заборгованості за договором позики від 28 лютого 2016 з 580 982 (п'ятисот вісімдесяти тисяч дев'ятисот вісімдесяти двох) грн 49 коп. до 431 389 (чотирьохсот тридцяти однієї тисячі трьохсот вісімдесяти дев'яти) грн 48 коп. (а.с. 22).
Згідно довідки Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) №63424059/34734 від 23 серпня 2023 року станом на 23 серпня 2023 року боржником ОСОБА_5 погашено заборгованість перед ОСОБА_3 в сумі 24 863,71 грн., залишок заборгованості становить - 406 525,77 грн.(а.с. 24).
Позивачка ОСОБА_3 як на підставу свого позову посилалася на ст. 625 ЦК України і вказувала, що у зв'язку із тим, що заборгованість за рішенням суду відповідачкою непогашена, то вона зобов'язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За розрахунком позивачки станом на 20 жовтня 2023 рок 3% річних за час прострочення виконання грошових зобов'язань за рішенням суду від 26 серпня 2020 року розмір заборгованості ОСОБА_1 за період з 26 серпня 2020 року по 20 жовтня 2023 року становила 38425,00 грн..
В той же час, станом на 20 жовтня 2023 інфляційні втрати за час прострочення виконання грошових зобов'язань за рішенням суду від 26 серпня 2020 року розмір заборгованості ОСОБА_1 за період з 26 серпня 2020 року по 20 жовтня 2023 року становили 195 600,50 грн.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що на підставі вище вказаного судового рішення від 25 серпня 2020 року для ОСОБА_4 виникло зобов'язання перед позивачкою ОСОБА_3 зі сплати заборгованості у розмірі 431 389, 48 грн. Відтак, за встановленого, позивач ОСОБА_3 має право вимагати від відповідачки сплати інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання.
Суд першої інстанції погодився з наданим розрахунком інфляційних втрат та 3% річних, який на його думку, не спростований відповідачем та на підставі викладеного, прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 38 425,00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 195 600,50грн.
З такими висновками колегія суддів частково не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі №6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц дійшла висновку, що невиконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі рішення суду про стягнення заборгованості, є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
З огляду на матеріали справи, предметом позову у цій справі є стягнення на підставі ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних, за невиконання грошового зобов'язання щодо погашення заборгованості на підставі судового рішення.
Таким чином, відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, яке на час звернення до суду з позовом не виконано, тому у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, належних і допустимих доказів на спростування цих висновків суду не надано.
Судом першої інстанції було перевірено наданий позивачем розрахунок заборгованості та стягнуто розмір інфляційних втрат та 3% в межах заявлених позивачем вимог.
Із розрахунку заборгованості вбачається, що позовна вимога ОСОБА_3 щодо стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦПК України, за несвоєчасне виконання рішення суду з 26 серпня 2020 року по 20 жовтня 2023 року.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо неврахування судом першої інстанції Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався й діє на цей час.
Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У справі, яка переглядається, заявлена позовна вимога щодо стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат, нарахованих відповідно до статті 625 ЦПК України за несвоєчасне погашення заборгованості на підставі рішення суду за період з 26 серпня 2020 року по 20 жовтня 2023 року, з якого слід виключити нарахування за період з 24 лютого 2022 по 20 жовтня 2023, який припадає на період дії воєнного стану.
Враховуючи викладене, розмір 3% річних за період з 26 серпня 2020 року по 23 лютого 2022 року буде становити 18 277 грн., інфляційних втрат за цей період - 82 883 грн. 99 коп., а разом - 101 160 грн. 99 коп.
Таким чином, рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити.
Щодо доводів апеляційної скарги про скасування додаткового рішення суду щодо стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору ( п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
30 грудня 2022 року між позивачкою ОСОБА_3 та адвокатом Сєргєєвою О.І. був укладений договір про надання правової допомоги № 74/22.
Згідно акту наданих послуг від 12 січня 2024 року, адвокатом Сєргєєвою О.І. в інтересах ОСОБА_3 надано наступні послуги з надання правової допомоги:
- надано консультацію у правовідносинах про стягнення заборгованості в судовому порядку,
- опрацьовано матеріали для позовної заяви та судову практику з подібних правовідносин (вартість 1000 грн.);
- підготовлено позовну заяву з додатками до Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та три проценти річних від простроченої суми боргу (вартість 3000 грн.);
- прийнято участь у 2 (двох) судових засіданнях по справі №446/2500/23 - 13.12.2023 року та 10.01.2024 року, які відбулися (вартість - 1500 грн. за участь у одному судовому засіданні, разом - 3000 грн.).
Як видно з даного акту сторонами узгоджено перелік послуг, які детально описані та прийняті ОСОБА_3 та визначено що загальний розмір плати за цим актом становить 7000,00 грн..
Згідно платіжних доручень від 12.01.2024, 12.01.2024 ОСОБА_3 сплатила на рахунок адвоката Сєргєєвої О.І. - 7 000,00 грн..
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно керуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10 жовтня 2018 у справі № 910/21570/17, від 14 листопада 2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11 грудня 2018 у справі № 910/2170/18, від 10 жовтня 2019 у справі № 909/116/19, від 18 березня 2021 у справі № 910/15621/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц), Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19, Постанови КЦС ВС у справах №757/13974/21 -ц від 31 травня 2023 року та від 28 вересня 2023 року у справі №686/31892/19.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Колегія суддів, дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правову допомогу, враховуючи усі обставини спірних правовідносин у сукупності, не може погодитися із заявленою сумою витрат на правову допомогу, яку понесено позивачкою та вважає таку завищеною.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (складання позовної заяви, участь у двох судових засіданнях), враховуючи співмірність складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, колегія суддів вважає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, їх співмірності та розумності їхнього розміру.
Колегія суддів вважає за необхідне заяву представника позивача ОСОБА_3 адвоката Сєргєєвої Ольги Ігорівни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити частково та відшкодувати позивачці витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
За таких підстав, апеляційний суд відповідно до ст. 141 ЦПК України здійснює перерозподіл судових витрат пропорційно до задоволених вимог.
Оскільки апеляційна скарга відповідачки підлягає частковому задоволенню, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути 1 992,97 грн. судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року змінити.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 101 160 грн. (сто одну тисячу сто шістдесят гривень) 99 коп., що складаються з: 82 883 грн. 99 коп. - відшкодування матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів за період з 26 серпня 2020 року по 23 лютого 2022 року та 18 277 грн.- три проценти річних від простроченої суми за період з 26 серпня 2020 року по 23 лютого 2022 року.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 1 010,99 грн.
Додаткове рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 15 січня 2024 року змінити.
Заяву представника позивача ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3 РНОКПП: НОМЕР_2 - витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 3 500,00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1 992,97 грн. витрат судового збору в апеляційній інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 17 червня 2024 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.