Справа № 144/1280/23
Провадження № 22-ц/801/1324/2024
№ 22-ц/801/1429/2024
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Довгалюк Л. В.
Доповідач:Медвецький С. К.
17 червня 2024 рокуСправа № 144/1280/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Медвецького С. К. (суддя-доповідач),
суддів: Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
за участю секретаря судового засідання - Литвина С. С.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 в режимі відеоконференції цивільну справу № 144/1280/23 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Довгалюк Л. В. у залі суду, повний текст якого складено 04 квітня 2024 року та на додаткове рішення цього ж суду від 18 квітня 2024 року, повний текст якого складено 24 квітня 2024 року,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 червня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50012053, за умовами якого товариство надало позичальнику кредит у розмірі 228 000 грн, що на дату укладення договору становило еквівалент 19 000 доларів США, строком на 60 місяців на придбання автомобіля марки VW, моделі Tiguan, 2014 року випуску (далі - автомобіль).
Крім того, згідно з умовами кредитного договору ТОВ «Порше Мобіліті» зобов'язалось надати позичальнику додатковий кредит у сумі 125 628 грн на добровільне страхування наземних транспортних засобів.
27 червня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу автомобіля № 911518 ОСОБА_1 придбав у ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» указаний автомобіль та того ж дня зареєстрував його, отримавши свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
28 червня 2014 року на забезпечення виконання зобов'язань за указаним кредитним договором між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено договір застави, за умовами якого останній передав у заставу товариства придбаний автомобіль, заставною вартістю 456 000 грн.
З травня 2017 року і до завершення строку кредитування ОСОБА_1 припинив сплачувати чергові платежі, що призвело до утворення заборгованості, яка станом на 11 вересня 2023 року становить 409 564 грн, з яких: 285 138,18 грн - частини кредиту (згідно з Графіком); 31 067,24 грн - нараховані проценти на частину кредиту, 122 286,36 грн - частина додаткового кредиту (згідно з Графіком); 1 072,24 грн - нараховані проценти на частину додаткового кредиту.
15 лютого 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило відповідачу вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, яку останній не отримав.
Посилаючись на ці обставини, ТОВ «Порше Мобіліті» просило суд:
стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 409 564 грн та судові витрати;
в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором № 50012053 від 25 червня 2014 року, яка станом на 18 серпня 2023 року становить 409 564 грн, звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки VW, модель Tiguan, кузов № НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1 5968 куб. см, 2014 рік випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу указаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 27 березня 2024 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 01 квітня 2024 року про виправлення описки, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті заборгованість за кредитним договором № 50012053 від 25 червня 2014 року, яка станом на 11 вересня 2023 року становить 409 564 грн та складається з: 285 138,18 грн - частина кредиту (згідно з графіком погашення кредиту) за період із 16 травня 2017 року по 15 червня 2019 року; 31 067,24 грн - нараховані проценти на частину кредиту за період із 16 травня 2017 року по 15 червня 2019 року; 122 286,36 грн - частина додаткового кредиту (згідно з графіком погашення кредиту) за період із 16 травня 2017 року по 15 червня 2019 року; 1 072, 24 грн - нараховані проценти на частину додаткового кредиту за період з 16 травня 2017 року по 15 червня 2019 року.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором № 50012053 від 25 червня 2014 року, яка становить 409 564 грн, звернуто стягнення на предмет застави автомобіль марки VW, модель Tiguan, кузов № НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1 5968 куб. см, рік випуску 2014, державний номерний знак НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_1 , шляхом продажу указаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» витрати на оплату судового збору у розмірі 9 829, 54 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
судом установлено дійсність укладеного кредитного договору між сторонами, неналежне виконання взятих на себе позичальником зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявність в відповідача боргових зобов'язань перед позивачем;
відповідачем не спростовано факт порушення ним кредитних зобов'язань та наявності кредитної заборгованості;
задоволення вимог за основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет застави не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленості сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням немає;
позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону та є доведеними, відтак позов підлягає задоволенню у повному обсязі;
сторонами не надано та у матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем досудової вимоги (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2016 року, водночас судом установлено подальше внесення ОСОБА_1 платежів на виконання умов договору до травня 2017 року;
дострокове припинення кредитного договору не відбулося;
строк позовної давності позивачем не пропущений, тому клопотання представника відповідача про застосування наслідків спливу такого строку задоволенню не підлягає.
Додатковим рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 18 квітня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 23 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Стягуючи з відповідача витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
У травні адвокат Касьяненко Д. Л. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду скасувати й ухвалити нові судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 09 травня 2024 року для розгляду цієї справи за апеляційною скаргою адвоката Касьяненка Д. Л. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 березня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Оніщук В. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у цій справі за апеляційною скаргою адвоката Касьяненка Д. Л. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 березня 2024 року, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27 травня 2024 року для розгляду цієї справи за апеляційною скаргою адвоката Касьяненка Д. Л. в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 18 квітня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Оніщук В. В.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 03 червня 2024 року розгляду цієї справи замінено суддю Оніщука В. В. та визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Медвецький С. К., судді: Голота Л. О., Рибчинський В. П.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 червня 2024 року поновлено строк на оскарження додаткового рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 18 квітня 2024 року, відкрито апеляційне провадження у цій справі та надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 червня 2024 року справу призначено до розгляду на 17 червня 2024 року на 11:00 год з повідомленням сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційні скарги мотивовані тим, що:
судом першої інстанції не було досліджено усі обставини справи;
позивач, пред'явивши 15 лютого 2016 року досудову вимогу про дострокове повернення кредиту, в односторонньому порядку змінив строк кредитування, що зумовило початок перебігу позовної давності;
ТОВ «Порше Мобіліті» пропущений строк позовної давності, відтак суд першої інстанції безпідставно залишив без задоволення заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності;
факт внесення відповідачем платежів до травня 2017 року не підтверджено належними доказами, оскільки банківська виписка по картковому рахунку відповідача складена з порушенням вимог чинного законодавства, а саме не підписана відповідальною особою;
позивач не відніс отримані від страхової компанії кошти як страхове відшкодування за пошкодження автомобіля у ДТП на погашення кредиту;
копії письмових доказів наданих позивачем оформлені неналежним чином, відтак не можуть вважатися письмовими доказами у цій справі;
судом першої інстанції порушено строк ухвалення додаткового рішення у цій справі;
долучений до заяви про ухвалення додаткового рішення ордер адвоката Ізвєкова В. В. не містить підпису керівника адвокатського об'єднання, відтак оформлений з порушенням вимог чинного законодавства та не може бути доказом підтвердження повноважень на представництво прав та інтересів позивача;
докази на підтвердження розміру витрат на оплату вартості правничої допомоги подані поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України;
у порушення вимог частини третьої статті 137 ЦПК України заявником не надано детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом;
заявлений розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» указує, що:
рішення є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують;
строк позовної давності за вимогами ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 50012053 не закінчився;
правове регулювання правовідносин щодо споживчого кредитування, яке було чинним на дату вимоги про дострокове повернення кредиту (лютий 2016 року) передбачало обов'язковість застосування досудового регулювання питання дострокового повернення коштів за споживчим кредитом;
оскільки ОСОБА_1 як позичальник вимоги про дострокове повернення кредиту не отримав, то у ТОВ «Порше Мобіліті» відсутні підстави вважати кредитний договір достроково припиненим у лютому 2016 року;
сплата відповідачем чергових платежів до травня 2017 року підтверджується зведеною обліковою випискою по рахунку клієнта та виписками з банківського рахунку ТОВ «Порше Мобіліті»;
отримані ТОВ «Порше Мобіліті» від страхової компанії кошти у сумі 65 413,25 грн зараховані позивачем у рахунок оплати за кредитним договором № 50012053 чергових платежів за лютий-квітень 2017 року;
позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором відповідача у заявленому розмірі;
письмові докази у справі подано через електронний кабінет позивача у підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС з накладенням кваліфікованого електронного підпису користувача.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 25 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Мобіліті» укладено кредитний договір № 50012053, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 228 000 грн, еквівалентом суми кредиту 19 000 доларів США, строком кредитування 60 місяців, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки VW, моделі Tiguan, № кузова НОМЕР_3 , об'ємом двигуна 1 5968 куб. см, 2014 року випуску, шляхом перерахування суми кредиту на банківський рахунок ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» за придбання автомобіля.
За умовами указаного кредитного договору ТОВ «Порше Мобіліті» надало відповідачу додатковий кредит у сумі 125 628,00 грн, строком на 60 місяців, що еквівалентно 10 469 доларів США, з цільовим призначенням - для оплата страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання кредитного договору ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА».
Перший внесок за власні кошти в оплату автомобіля здійснено в еквіваленті 19 000 доларів США, ціна автомобіля відповідно до договору з дилером в еквіваленті становить 38 000 доларів США, процентна ставка 10,50 %, змінювана ставка відповідно до п. 2.3. Загальних умов кредитування.
Кредитним договором № 50012053 визначено, що договір між сторонами складають цей кредитний договір, Загальні умови кредитування, Графік погашення кредиту, а також додаткові угоди та інші документи, що можуть бути укладені або підписані сторонами у відношенні кредиту. Всі перелічені документи є невід'ємними частинами договору між сторонами.
Сторони погодили, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривнях та підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту у доларах США.
Відповідно до пункту 1.1. Загальних умов кредитування компанія зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі, в українських гривнях. У кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін. Компанія може надати позичальнику додатковий кредит на страхування майна, придбання якого є цільовим призначенням кредиту (додатковий кредит) у сумі визначеній у кредитному договорі.
Надання компанією додаткового кредиту позичальнику погоджується сторонами в кредитному договорі. Якщо сторони не погодили надання додаткового кредиту у кредитному договорі, положення загальних умов кредитування щодо додаткового кредиту до сторін не застосовується. Сторони можуть погодити надання компанією додаткового кредиту на страхування майна або інший вид страхування та передбачити умови його надання у відповідній додатковій угоді до кредитного договору.
Пунктом 1.2. Загальних умов кредитування встановлено, що позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути компанії кредит та додатковий кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредиту та додаткового кредиту, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору.
Згідно з пунктом 1.3.1. Загальних умов кредитування розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту та додаткового кредиту, визначено в еквіваленті іноземної валюти станом на робочий день, що передував дню укладення кредитного договору у Графіку є невід'ємною частиною кредитного договору. У подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів визначається шляхом застосування офіційного курсу за безготівковими операціями, назву якого зазначено у кредитному договорі, до еквівалентів платежів в іноземній валюті вказаних у Графіку, при цьому для розрахунку використовується обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.
Пунктом 1.4.1. Загальних умов кредитування погоджено, що повернення кредиту здійснюється позичальником у повному обсязі в терміни, встановлені Графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких цими Умовами передбачено інші строки повернення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав.
27 червня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу № 911518 відповідач придбав у ТОВ «Порше Інтер Авто Україна» автомобіль та того ж дня зареєстрував його, отримавши свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Пунктом 1.1. Загальних умов кредитування встановлено, що кредитор також може надати позичальнику додатковий кредит на страхування майна, придбання якого є цільовим призначенням кредиту, у сумі, визначеній у кредитному договорі, на умовах передбачених статтею 10 та іншими положеннями загальних умов кредитування.
Відповідно до Кредитного договору ТОВ «Порше Мобіліті» зобов'язалось надати позичальнику додатковий кредит 125 628 грн, що є еквівалентом 10 469 доларів США, з цільовим призначенням - оплата страхових платежів згідно з договором страхування.
27 червня 2014 року між ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» та ОСОБА_1 на виконання кредитного договору укладено договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 245002/4098/0002186, застрахованим об'єктом за яким є автомобіль марки VW, моделі Tiguan, № кузов НОМЕР_3 , об'ємом двигуна 1 5968 куб. см, 2014 року випуску. Позичальник доручив компанії перераховувати страхові премії на користь Страхової компанії рівними місячними платежами.
Відповідно до кредитного договору та пункту 5.6. Загальних умов кредитування позичальник дає згоду і доручає компанії укласти від імені і за рахунок позичальника договір страхування та/або здійснювати від імені і за рахунок позичальника сплату страхових платежів, передбачених таким договором страхування, на користь страхової компанії. Позичальник компенсує компанії витрати понесені останньою у зв'язку з виконанням даного доручення/укладанням договору страхування від власного імені та сплатою страхових платежів, в порядку, передбаченому пунктами 1.7.1 - 1.7.6 цього кредитного договору.
Згідно з пунктом 10.10.3 Загальних умов кредитування, повернення Додаткового кредиту здійснюється позичальником у повному обсязі в строки, встановлені Графіком, за винятком випадків, у яких цими Умовами передбачено інші строки повернення кредиту.
Графіком передбачено, що оплата позичальником чергових платежів (частина суми кредиту + проценти та частина додаткового кредиту + проценти) здійснюється до 15-го числа кожного місяця. Термін сплати процентів одночасно з поверненням чергового платежу в терміни та в сумі відповідно до Графіка, за винятком випадків, у яких цими Умовами передбачено інші строки сплати процентів (пункт 2.5. Загальних умов кредитування).
28 квітня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» (застоводержателем) з однієї сторони та ОСОБА_1 (заставодавцем) з другої сторони укладено договір застави транспортного засобу № 50012053, предметом якого є автомобіль марки VW, моделі Tiguan, № кузова НОМЕР_3 , об'ємом двигуна 1 5968 куб. см, 2014 року випуску. Заставна вартість предмета застави становить 456 000 грн., про що домовились сторони у пункті 1.1. договору.
За змістом пункту 6.3. Загальних умов кредитування у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором компанія може вживати необхідних на свій розсуд заходів для забезпечення прав компанії.
Відповідно до пункту 1.6. Загальних умов кредитування виконання зобов'язання позичальника за цим кредитним договором забезпечується заставою майна відповідно до укладеного сторонами договору застави (та/або з третьою особою, яка надає заставу), а також усім майном позичальника, на яке може бути звернено стягнення за законодавством України. Сторони можуть домовитись про надання позичальником додаткових засобів забезпечення зобов'язання за кредитним договором, в тому числі застави іншого майна та поруки третіх осіб.
У зв'язку з невиконанням умов договору 15 лютого 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило на адресу відповідача вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за Кредитним договором.
Указана вимога позивачем надіслана відповідачу на дві адреси: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , однак не була отримана ним, що підтверджується поштовими відправленнями, які повернулися відправнику з відмітками про невручення.
Станом на 11 вересня 2023 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 409 564 грн, з яких: 285 138,18 грн - частини кредиту (згідно з Графіком); 31 067,24 грн - нараховані проценти на частину кредиту, 122 286,36 грн - частина додаткового кредиту (згідно з Графіком); 1 072,24 грн - нараховані проценти на частину додаткового кредиту.
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За нормами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідач ОСОБА_1 не заперечує факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі 228 000 грн, додаткового кредиту у розмірі 125 628 грн.
Матеріалами справи встановлено, що пунктом 3.2. Загальних умов кредитування сторони погодили, що товариство має право визначити термін повернення кредиту та додаткового кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання кредитного договору у випадку, зокрема порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше 1 календарний місяць.
Пунктом 3.3. Загальних умов кредитування встановлено, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу у повному обсязі суму кредиту, додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником (фізичною особою) та протягом 5 календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу позичальником. Якщо з будь яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.
Зі зведеної виписки по кредитному договору № 50012053 від 25 червня 2014 року слідує, що ОСОБА_1 вносив кошти на оплату рахунків по кредитному договору до травня 2017 року включно.
Разом з тим, усупереч умов укладеного кредитного договору, зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати щомісячних обов'язкових платежів у строки і на умовах, передбачених договором, відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка станом на 30 червня 2019 року (дату припинення кредитного договору № 50012053) становить 409 564 грн.
Відповідачем не спростовано наявність, розмір та розрахунок указаної заборгованості, не надано власного контррозрахунку та не заявлено клопотання про призначення судово-економічної експертизи.
Відтак установивши наявність указаної заборгованості та урахувавши, що відповідачем не надано доказів на спростування заявленого позивачем розміру заборгованості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 409 564 грн.
Щодо звернення стягнення на предмет застави
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема заставою.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про заставу», що кореспондується з положенням статті 589 ЦК України, за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойку), необхідні витрати та утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частинами першою, другою статті 590 ЦК України).
З урахуванням того, що відповідач порушив умови кредитного договору у позивача виникло право на звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до статті 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.
Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, визначає Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса у порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно з цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Установлено, що 18 серпня 2023 року позивачем зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження, що підтверджується витягом № 27062351 від 18 серпня 2023 року, яким підтверджується відсутність інших обтяжувачів предмета застави (том І а. с. 26).
У вимозі про дострокове повернення кредиту, яка надсилалась на адресу відповідача, позивач попереджував відповідача про те, що у випадку неповернення суми кредиту та сплати заборгованості протягом 30 календарних днів, товариство буде змушено вдатись до примусового стягнення суми кредиту та заборгованості за рахунок звернення стягнення на автомобіль.
У пункті 7.3 договору застави транспортного засобу від 28 червня 2014 року сторони обумовили, що будь-які повідомлення та вимоги, передбачені договором, повинні бути надіслані у письмовій формі рекомендованим поштовим відправленням на адресу сторони, указану в цьому договорі і відправлене таким чином повідомлення вважатиметься отриманим стороною на третій робочий день з дня відправлення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2021 року у справі № 587/2383/19 зроблено висновок, що:
«задоволення вимог за основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет застави не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленості сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням немає».
Установивши, що ОСОБА_1 не виконав узяті на себе зобов'язання зі сплати заборгованості за договором кредиту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у позивача, який на виконання статті 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» перед зверненням до суду з даним позовом зареєстрував відомості про звернення стягнення на предмет обтяження та підтвердив відсутність інших обтяжувачів, виникло право звернення стягнення на спірний автомобіль у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором шляхом продажу указаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо строку позовної давності
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (статті 256,257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача ураховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Регулювання правовідносин банку зі споживачем за договором про надання споживчого кредиту до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів»(далі - Закону).
У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16 зроблено висновок, що:
«установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».
Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята статті 11 Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
За її змістом у редакції станом на час направлення позивачем вимоги (лютий 2016 року), якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця.
Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, то у позичальника, відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Подібні за своїм змістом правові висновки викладені у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 553/1501/15-ц та у постановах Верховного Суду від 07 березня 2024 року у справі № 487/3170/22, від 21 лютого 2024 у справі № 761/13847/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц зроблено висновок, що:
«порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».
Установлено, що сторонами не надано, а матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 досудової вимоги (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором від 15 лютого 2016 року.
Разом з тим, згідно зведеної облікової виписки по рахунку клієнта станом на 03 травня 2017 року ОСОБА_1 здійснював подальше внесення платежів на виконання умов договору до травня 2017 року включно.
Указане свідчить про те, що дострокове припинення договору не відбулось та про відсутність у позивача права дострокового стягнення боргу, а у відповідача обов'язку достроково повернути кошти за кредитним договором (про надання споживчого кредиту), діючого до червня 2019 року.
У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 зроблено висновок, що:
«відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 до травня 2017 року включно неодноразово продовжував вносити платежі на виконання умов договору, що відповідно до статті 264 ЦК України перериває перебіг позовної давності, адже вчинення особою таких дії свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Крім того, 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Частиною першою статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено, що карантин встановлюється та відміняється КМУ.
Дію карантину було неодноразово продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ по 30 червня 2023 року.
Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відтак карантин на території України встановлено безперервно з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.
Крім цього, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 19 такого змісту:
«У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257, 258, 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії».
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено, не скасовано та який діє дотепер.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Отже, починаючи з березня 2020 року, строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 30 червня 2023 року, а з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжено на строк дії в Україні воєнного стану, який триває на даний час.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, суд дійшов висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12 березня 2020 року).
Близькі за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 та від 26 вересня 2022 року у справі № 372/3235/20.
Ураховуючи, що кінцевим строком повернення кредиту за кредитним договором № 50012053 від 25 червня 2014 року є червень 2019 року, позовна давність за вимогами позивача закінчилась у червні 2022 року, тобто вона не сплила до моменту запровадження карантину на території України (12 березня 2020 року), а з указаним позовом позивач звернувся до суду у вересні 2023 року, тому, з урахуванням положення пунктів 12 та 19 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України, строк загальної позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ТОВ «Порше Мобіліті» звертаючись до суду з указаним позовом у вересні 2023 року, не пропустило строк позовної давності.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не виконав свої зобов'язання за кредитним договором та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги про те, що факт внесення відповідачем платежів по травень 2017 року не підтверджено належними доказами не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Відповідно до пункту 5.4 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України № 254 від 18 червня 2003 року (станом на момент проведення банківської операції з видачі відповідачу грошових коштів за кредитним договором) особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (пункт 5.6 Положення № 254).
У постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 910/1580/18, від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, зроблено висновки, що:
«виписки з рахунків позичальників є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердження виконаних за день операцій».
Відтак зведена облікова виписка по рахунку ОСОБА_1 станом на 03 травня 2017 року є належним та допустимим доказом у справі, що містить інформацію щодо предмета доказування у справі, зокрема здійснення відповідачем чергових платежів після лютого 2016 року (надсилання вимоги про дострокове повернення кредиту) по травень 2017 року.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що позивачем подано письмові докази з порушенням порядку їх засвідчення (на документах відсутній підпис «Згідно з оригіналом», відсутні прізвище, ім'я, по батькові, найменування посади та особистий підпис особи, яка завіряє копію документа, дата засвідчення документів) з огляду на таке.
Згідно з частиною п'ятою статті 43 ЦПК України документи (у тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 24 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення №1845/0/15-21) підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) є підсистемою ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.
Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, який містить обов'язкові реквізити документа, правовий статус якого засвідчено кваліфікованим електронним підписом автора (5.4 Положення № 1845/0/15-21).
Процесуальні документи та докази можуть подаватися до суду в електронній формі, а процесуальні дії - вчинятися в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС з використанням власного кваліфікованого електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом (пункт 16 Положення № 1845/0/15-21).
Відповідно до пункту 26 Положення № 1845/0/15-21 електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.
Пунктом 27 Положення № 1845/0/15-21 встановлено, що до створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються.
Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через «Електронний кабінет».
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №640/1374/19 та від 21 березня 2024 року у справі № 160/3200/23.
З матеріалів справи слідує, що позовна заява ТОВ «Порше Мобіліті» та додані до неї документи подані до суду через систему «Електронний суд», які підписані належним чином шляхом накладення електронного підпису, що відповідає вимогам діючого законодавства та є альтернативним способом подачі доказів.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судоми норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
Щодо оскарження додаткового рішення
Колегія суддів здійснює перегляд додаткового рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 18 квітня 2024 року в частині та межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.
Матеріалами справи встановлено, що 24 травня 2021 року між адвокатським об'єднанням «ЕЙСКВАЙРС» та ТОВ «Порше Мобіліті» укладено договір про надання професійної правничої допомоги.
Відповідно до пункту 2.2 договору надання правової допомоги за надання послуг замовник сплачує виконавцеві винагороду за представництво інтересів замовника в судах першої інстанції у розмірі 23 500 грн, оплата винагороди здійснюється в два етапи рівними частинами по 50 % кожна (пункт 3.1 договору).
На виконання договірних зобов'язань сторони підписали заявку № 47 від 01 вересня 2023 року до Договору про надання правової допомоги, згідно з якою ТОВ «Порше Мобіліті» передає, а адвокатське об'єднання «ЕСКВАЙРС» приймає на супроводження справу щодо стягнення заборгованості та зверненню стягнення на автомобіль з ОСОБА_1 за кредитним договором № 50012053 від 25 березня 2014 року.
Адвокатське об'єднання «ЕСКВАЙРС» зобов'язалося надати професійну правничу (правову) допомогу щодо представництва та захисту інтересів замовника у Теплицькому районному суді.
З актів № 47-1, № 47-2 від 24 травня 2021року про надані послуги за договором про надання професійної правничої допомоги, платіжних інструкцій № 0051005333 від 07 вересня 2023 року, № 0051005756 від 28 березня 2024 року слідує, що загальна вартість витрат на правову допомогу, понесених ТОВ «Порше Мобіліті», становить 23 500 гривень.
Отже витрати позивача на професійну правничу допомогу складають 23 500 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції урахував співмірність та обсяг наданих адвокатом послуг, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, взяв до уваги клопотання про зменшення судових витрат, подане позивачем, та дійшов висновку про стягнення з позивачки на користь відповідача 23 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційний суд даючи оцінку доводам апеляційної скарги виходить з такого.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
Згідно статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Отже розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
У постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 03 березня 2021 року у справі № 640/18964/17 (провадження № 61-9690св20) звернуто увагу на те, що:
«при обчисленні гонорару слід керуватися, зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина друга статті 137 ЦПК України, частина друга статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зроблено висновок, що:
«розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено».
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18.
Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).
Отже ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
Відтак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд має ураховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.
Верховний Суд неодноразово указував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019 у справі №916/2102/17, від 25 червня 2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі №911/739/15 та від 1 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, обставини справи, ураховуючи складність справи, а також те, що надані адвокатом послуги охоплюються загальною діяльністю адвоката, як представника у справі, апеляційний суд вважає, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 500 грн є завищеними, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів дійшла висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 23 500 грн є неспівмірною та не відповідає складності цієї справи, критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумного розміру цих витрат.
Відтак, доводи апеляційної скарги у цій частині є обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнутих витрат на професійну правничу допомогу шляхом їх зменшення з 23 500 грн до 18 500 грн, що буде відповідати співмірності з фактично наданими послугами адвоката.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено строк ухвалення додаткового рішення не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до частини третьою статті 270 ЦПК України суд, що ухвали рішення, ухвалює додаткове рішення у тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється у тому самому порядку, що й судове рішення.
Установлено, що 03 квітня 2024 року адвокат Ізвєков В. В. звернувся до суду з заявою про ухвалення додатково рішення у цій справі.
Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 03 квітня 2024 року розгляд заяви призначено на 11 квітня 2024 року о 11:00 год (у межах визначеного десятиденного строку) з повідомленням сторін.
10 квітня 2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Касьяненка Д. Л. надійшла заява про відкладення розгляду справи призначеної на 11 квітня 2024 року об 11:00 год у зв'язку з зайнятістю у іншому судовому процесі.
11 квітня 2024 року судове засідання відкладене за клопотанням адвоката Касьяненка Д. Л. на 18 квітня 2024 року.
18 квітня 2024 року місцевим судом ухвалено додаткове рішення у цій справі.
Відтак колегія суддів не вбачає порушення строку розгляду заяви місцевим судом, оскільки останнім було забезпечено право відповідача на участь у справі.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що докази на підтвердження розміру витрат на оплату вартості правничої допомоги подані поза межами строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Установлено, рішення у справі ухвалено 27 березня 2024 року.
З заявою про долучення доказів на професійну правничу допомогу представник позивача - адвокат Ізвєков В. В. звернувся до суду 01 квітня 2024 року, про що свідчить штам поштового відправлення згідно накладної № 1130468.
Відтак встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк адвокатом Ізвєковим В. В. дотримано.
Доводи апеляційної скарги про те, що стороною позивача не надано детального опису виконаних адвокатом робіт із зазначенням часу, витраченого для надання правничої допомоги, а тому відсутні підстави для відшкодування ТОВ «Порше Мобіліті» витрат на професійну правничу допомогу не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що:
«учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Враховуючи наведені вище висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, про те, що неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу».
У справі, що переглядається, сума гонорару адвоката встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Разом з тим, указане не позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
Доводи апеляційної скарги про те, що долучений до заяви про ухвалення додаткового рішення ордер адвоката Ізвєкова В. В. не містить підпису керівника адвокатського об'єднання, відтак оформлений з порушенням вимог чинного законодавства та не може бути доказом підтвердження повноважень на представництво прав та інтересів позивача не заслуговують на увагу, оскільки Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Положення про ордер на надання правової допомоги не містять заборони підписання ордеру про надання правової допомоги адвокатом, залученим до виконання укладених об'єднанням договорів про надання правової допомоги на договірних засадах.
З огляду на викладене недоліки в оформленні ордера на надання правової допомоги за наявності достатніх даних про права адвоката (адвокатського об'єднання) представляти інтереси клієнта не повинно перешкоджати доступу до правосуддя клієнту, який з метою належного захисту своїх прав чи інтересів звернувся за кваліфікованою правовою допомогою адвоката.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
Апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Касьяненка Д. Л. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 березня 2024 року не є суттєвими, тому не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу адвоката Касьяненка Д. Л. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 березня 2024 року без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга адвоката Касьяненка Д. Л. в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення цього ж суду від 18 квітня 2024 року підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції зміні в частині стягнутих витрат на професійну правничу допомогу шляхом їх зменшення з 23 500 грн до 18 500 грн.
Щодо судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга на рішення суду залишена без задоволення, то судові витрати сплачені у якості судового збору слід залишити за відповідачем.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 березня 2024 року залишити без задоволення.
Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 27 березня 2024 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на додаткове рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 18 квітня 2024 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 18 квітня 2024 року змінити.
Зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» судових витрат на професійну правничу допомогу з 23 500 грн до 18 500 грн.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за відповідачем.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сергій МЕДВЕЦЬКИЙ
судді: Людмила ГОЛОТА
Віктор РИБЧИНСЬКИЙ