"19" листопада 2007 р.
Справа № 17/190-07-7704
За позовом: Державного підприємства «Іллічівський морський торгівельний порт»
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Алді»
За участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на
предмет спору: Державна податкова інспекція у м. Іллічівську
про стягнення заборгованості в сумі 28000,71 грн.
Суддя Зуєва Л.Є.
Від позивача: Остапов В.В. -на підставі довіреності №59 від 30.10.2006р.;
Від відповідача: Кондратов В.В.- на підставі довіреності від 08.10.2007р.;
Левченко А.Г.- на підставі довіреності від 01.03.2007р.
Від третьої особи: Кутиркіна О.Г.- на підставі довіреності №087/10-007 від 10.09.2007р.
Суть спору: Державне підприємство "Іллічівський морський торгівельний порт" звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Алді» з позовом про стягнення заборгованості в сумі 26165,40 грн., яка утворилась внаслідок несплати відповідачем частини коштів по відшкодуванню витрат по сплаті земельного податку, згідно з п.1 Додаткової угоди від 16.07.2007р. до договору №97-О від 17.04.2002р. про сумісну діяльність між Державним підприємством «Іллічівський морський торгівельний порт» та товариством з обмеженою відповідальністю «Алді'.
30.10.2007р. позивач звернувся до господарського суду з заявою про збільшення позовних вимог (вхід.№24751), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача по справі заборгованості по відшкодуванню витрат по сплаті земельного податку у розмірі 28 000,71 грн.
Відповідач в судові засідання з'явився, надав відзив на позов, в якому проти позову заперечує, посилаючись на ті обставини, що умовами п.1 Додаткової угоди від 16.07.2007р. до договору №97-О від 17.04.2002р. про сумісну діяльність, укладеної між Державним підприємством «Іллічівський морський торгівельний порт» та товариством з обмеженою відповідальністю «Алді» не передбачено обов'язку ТОВ «Алді» щодо відшкодування вартості витрат порту по земельному податку з врахуванням 20% ПДВ, у зв'язку з чим відповідач сплатив виставлені всі рахунки по відшкодуванню витрат порту по земельному податку у повному обсязі без врахуванням 20% ПДВ, тому вважає що заборгованість взагалі відсутня та просить у задоволенні позову відмовити.
Третя особа на стороні відповідача , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна податкова інспекція у м. Іллівську надала свої міркування на предмет спору в яких вважає правову позицію позивача обґрунтованою з огляду на ті обставини , що вимогами пп. 3.1.1 п. 3.1. ст. З Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон України "Про ПДВ") передбачено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.
Відповідно до абзацу 3 пункту 1.4 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" поставка послуг - це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг; надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, тому позивачем , на думку третьої особи, передано до спільної діяльності, тобто здійснено поставку послуги, право володіння та користування земельною ділянкою, таким чином використання земельної ділянки у спільній діяльності відповідачем є споживанням такої послуги.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
Між державним підприємством «Іллічівський морський торгівельний порт» (надалі-Порт), Державним підприємством «База матеріально-технічного забезпечення» та товариством з обмеженою відповідальністю «Алді» (надалі-Відповідач) було укладено договір №97-0 від 17 квітня 2002 року про сумісну діяльність. Додатковою угодою №1 від 29.03.2003р. сторонами по договору залишились порт та відповідач, в зв'язку з повідомленням скасування держаної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, державного підприємства "База матеріально-технічного забезпечення.
Відповідно до п. 1.2 договору сторони здійснюють спільну діяльність на території складу № 27 порту, загальною площею 2,2 га, у тому числі 5760 кв. м. критої складської площі. Згідно розділу 3.3 Договору керування спільною діяльністю покладається на відповідача.
Згідно ст. 15 Закону України «Про плату за землю» порт зобов'язаний сплачувати земельний податок за зазначену земельну ділянка, що фактично знаходиться у постійному землекористуванні порту, та є об'єктом сумісної діяльності між портом та відповідачем. Відповідно до ст. 1137 ЦК України порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається пропорційно розмірів їх вкладу у спільне майно.
16 липня 2007 року між портом та відповідачем була підписана додаткова угода до договору №97-0 відповідно до якої, п. 4.2 договору був доповнений абзацом: «За рахунок спільної діяльності компенсуються витрати порту по оплаті земельного податку за земельну ділянку... Компенсація земельного податку здійснюється з початку дії договору... Товариство зобов'язано перерахувати порту компенсацію земельного податку...».
Портом були виставлені відповідачу рахунки по відшкодуванню витрат за користування земельною ділянкою, з нарахуванням ПДВ. Відповідач сплатив рахунки частково, без врахування ПДВ, посилаючись при цьому на те, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, а використання земельної ділянки, яка належить одному з учасників спільної діяльності у СД не є операцією, яка підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.
Таким чином на сьогоднішній день відповідач на думку позивача має перед портом заборгованість по відшкодуванню витрат по сплаті земельного податку згідно п. 4.2 договору згідно з рахунками, які маються в матеріалах справи , починаючи з 31.03.2006р по 32.08.2007р. на загальну суму 28000,71 грн.
Дослідивши матеріали справи, документи додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних правових підстав.
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій -це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
У відповідності зі ст.204 ЦК України договір та додаткова угода до нього, укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цим договором мають виконуватися належним чином.
Згідно додаткової угоди від 16.07.2007р. між портом та ТОВ «Алді» до договору №97-0 від 17 квітня 2002 року про сумісну діяльність, п. 4.2 договору було доповнено наступним: «За рахунок спільної діяльності компенсуються витрати по оплаті земельного податку за земельну ділянку, відповідної території, фактично передану Портом в спільну діяльність в рамках договору. Компенсація земельного податку здійснюється з початку дії договору... Товариство зобов'язано перерахувати порту компенсацію земельного податку...».
З вище викладеного змісту доповнень вбачається, що предметом домовленості є саме компенсація порту, з боку ТОВ «Алді» сум земельного податку за земельну ділянку, вже фактично сплаченого портом, не є компенсація сум податку на додану вартість.
Більш того, пункт 4.2 не є окремим положенням Договору, він є складовою розділу 4, і тому його потрібно тлумачити в контексті змісту всього цього розділу. Так, розділ 4 врегульовує правовідносини сторін стосовно внесків Сторін у спільну діяльність, їх оцінку і правовий режим. Пунктом 4.2 вказано, що компенсація буде здійснена за ту земельну ділянку, яка фактично передана у спільну діяльність як внесок Порту. Перелік майна, яке передане у спільну діяльність у якості внеску Портом, наведене у Додатку №1 до Договору, який, зокрема, вважається «Актом прийому-передачі внеску Державного підприємства Іллічівський морський торгівельний порт». У цьому Додатку вказано, що в якості внеску передається будівля складу Порту № 27 та немає ніякої вказівки на те, що у якості внеску також передається і земельна ділянка. У разі, якщо зазначена Портом земельна ділянка була передана у якості додаткового внеску, то у відповідності з п.4.9 Договору, такий внесок повинен був бути визнано іншою Стороною та підтверджуватись Додатковою угодою, підписаною Сторонами, яка була б невід'ємною частиною Договору спільної діяльності. Але така додаткова угода відсутня. Крім того, взагалі відсутні будь-які документи, що підтверджують будь-яку передачу земельної ділянки, у тому числі «фактичну».
Таким чином, з аналізу вище наведеного випливає, що компенсація земельного податку повинна здійснюватись тільки у разі, якщо: по-перше, земельна ділянка була передана у якості внеску до спільної діяльності, по-друге, вона є належним чином документально оформленим внеском Порту у спільну діяльність.
Крім цього суд вважає за необхідне зазначити, що за своїм змістом податок на додану вартість і земельний податок, це два різних, зовсім не пов'язаних між собою види податку. Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону «Про плату за землю» від 3 липня 1992 року №2535-ХІІ (зі змінами та доповненнями) (далі по тексту - Закон «Про плату за землю»): використання землі в Україні є платним; плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.
Об'єктом оподаткування земельним податком є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди (ч.і ст. 5 Закону «Про плату за землю»).
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар (ч. 2 ст. 5 Закону «Про плату за землю»), крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, які сплачують земельний податок (ч. 2 ст. 2 Закону «Про плату за землю»).До того ж, слід зазначити, що: «Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону» (ч.2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю»).
Стосовно податок на додану вартість -ця категорія правовідносини регулюються Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) (далі по тексту - Закон «Про ПДВ»).
Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з поставки послуг на митній території України (пп. 3.1.1 п.3.1 ст. 3 Закону «Про ПДВ»).
В свою чергу, у відповідності з пунктом 1.4 ст. 1 Закону «Про ПДВ» поставка послуг, зокрема, включає в себе, надання права користування або розпорядження товарами або майном.
Зі змісту позовних вимог, позивач (ДП «ІМТП») вважає, що він передав у спільну діяльність право розпорядження земельною ділянкою, і використання земельної ділянки у спільній діяльності відповідачем є споживанням такої послуги. Але, враховуючи зміст права власності на землю як право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, передбачене ст. 78 Земельного Кодексу України, лише власник може передати право розпорядження земельною ділянкою. Жодний документ, що супроводжує позовну заяву, а також сама позовна заява не містять підтверджень права власності ДП «ІМТП» на земельну ділянку, зазначену у договорі № 97-0 від 17 квітня 2002 року про сумісну діяльність.
Тому, враховуючи вище викладене, ДП «ІМТП» виставляє ТОВ «Алді» рахунки не за послуги з користування земельною ділянкою, а саме компенсацію сум сплаченого позивачем земельного податку. А виходячи з пункту 4.1 Закону «Про ПДВ» компенсація витрат по оплаті податку не передбачена законом ні як база оподаткування ПДВ, ні як її складова.
Крім того, судом встановлено, що порт сплачує як землекористувач земельний податок без урахування ПДВ, оскільки згідно п.п. 1 та 8 п.1 ст.14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року № 1251-ХІІ, як земельний податок, так і податок на додану вартість входять до складу загальнодержавних податків та зборів, а Закон «Про ПДВ» жодною своєю нормою не передбачає нарахування податку на додану вартість на суми загальнодержавних податків та зборів, які сплачуються окремо та незалежно один від одного.
Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР в редакції від 22.05.1997 року, з наступними змінами та доповненнями спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про сумісну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.
Відповідно до п. 1 ст. 1130 Цивільного кодексу України: «за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові». Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Згідно положень пункту 1 ст. 1134 ЦК України: «Внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників...», для якої характерною є множинність суб'єктів і єдність об'єкта. «Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж: право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном». Право спільної власності надає суб'єктам можливість спільно володіти, користуватися і розпоряджатися речами.
Таким чином, виходячи з нормативного обґрунтування позивачем своєї позовної вимоги, які заявлені на підставі пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3; п. 4.1 ст. 4 Закону «Про ПДВ», щодо нарахування ПДВ за користування земельною ділянкою переданою у спільну діяльність, у контексті вище викладених норм, що регулюють відносини спільної діяльності, суд дійшов висновку про відсутність об'єкту оподаткування з податку на додану вартість, «операції з надання послуг на митній території України» (пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону «Про ПДВ»), на підставі спільної часткової власності учасників на майно і його використання в інтересах усіх учасників спільної діяльності. А за відсутності об'єкту, відсутня і база оподаткування (п. 4.1 ст. 4 Закону «Про ПДВ»).
Згідно з вимогами ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів та договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, які за певних умов звичайно висуваються.
Відповідно до вимог ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, вимогами ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, згідно до ст. 43 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 525, 526, 1130, 1134 Цивільного кодексу України, ст. 78 Земельного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст. 2, 4, 5 Закону України «Про плату за землю», суд дійшов висновку, що у задоволенні заявлених ДП «Іллічівський морський торговельний порт» позовних вимогах слід відмовити.
Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід покласти на позивача, згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
У задоволенні позову Державного підприємства «Іллічівськии морський торгівельний порт» -відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 21.11.2007р.
Суддя Зуєва Л.Є.