Справа № 471/210/24
Провадження №3/471/107/24
Номер рядка звіту 156
"14" червня 2024 р.
Суддя Братського районного суду Миколаївської області Гукова І.Б., за участю секретаря Прокопчук Н.Г., розглянувши матеріали, які надійшли від ВП №1 Вознесенського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , протягом року до адміністративної відповідальності не притягувався,
за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 104703 від 16.02.2024 року, 16.02.2024 року о151 год. 32 хв. а/д О150514 "Братське-Вознесенськ" 10 км-900м, гр. ОСОБА_1 керував т/з NISSAN SUNNY, д/н НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота,порушення координації рухів, порушення мови. Від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки т/з за допомогою алкотестера "Драгер" чи в медичному закладі КНП "Братська лікарня" відмовився.
Захисник Стремілов М.М, надав до суду клопотання, в якому просить суд, враховуючи особу правопорушника, призначити адміністративне стягнення в межах санкції ч.1 ст. 130 КУпАП без позбавлення права керування транспортними засобами, а також просив розстрочити виплату штрафу строком на 12 місяців.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ч. 1 ст. 268 КУпАП).
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, а ст. 245 цього Кодексу передбачає, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
На підтвердження вини ОСОБА_1 суду надано протокол про адміністративне правопорушення від 16.02.2024 року, зауважень до якого останній не надав, письмові пояснення свідків, постанова про накладення адміністративного стягнення за вчинення ОСОБА_2 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 121, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 125 КУпАП, відеозаписи.
Виходячи із вищезазначеного, відповідно до ст. 252 КУпАП, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суддя вважає, що дії водія правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, протокол складений у відповідності до вимог законодавства, а вина особи повністю встановлена під час судового розгляду.
Тож, усі надані суду докази, у їх сукупності, підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у справі, як то, щодо часу, місця та способу вчинення адміністративного правопорушення.
З огляду на вищевказане, суддя вважає, що в судовому засіданні в ході слухання справи доведено вину ОСОБА_1 в скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Разом із тим, при визначенні розміру адміністративного стягнення, яке слід накласти на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, судом враховується наступне.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно із ст. 24 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Адміністративне стягнення має на меті покарання порушника, запобігання вчиненню нових правопорушень. Проте покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням.
У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно із ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори», міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Отже, в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення. 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року).
ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення. ЄСПЛ у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року вказав, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення кримінального обвинувачення.
Позбавлення права керування транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року).
ЄСПЛ у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
При цьому ЄСПЛ вважає, що будь-яке втручання у право власності обов'язково повинне відповідати принципу пропорційності. Справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний надмірний тягар (рішення у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року).
В свою чергу, ч. 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Системний аналіз та юридичний зміст положень цієї статті свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке вчинила особа.
Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також юридична відповідальність встановлюється за вчинення конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема, наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м'якого покарання та звільнення від нього тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності вчиненого правопорушення.
При цьому принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви вчинення правопорушення і інше.
У чинному КУпАП відсутня стаття, яка б передбачала можливість призначення більш м'якого стягнення, ніж передбачено законом, проте діючий Кримінальний кодекс України має відповідну статтю про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України), в зв'язку з чим суд приходить до висновку про застосування аналогії права при розгляді цієї справи про адміністративне правопорушення в частині призначення адміністративного стягнення.
Так, з огляду на зазначене, а також з урахуванням особи правопорушника, суд вважає за можливе призначити основне стягнення, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме не застосовувати відносно ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.
ОСОБА_1 зайняв активну життєву позицію та став на захист Батьківщини та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 04 червня 2019 року є учасником бойових дій на території інших держав; на підставі ст. З, ч. З ст. 8 та ч.І ст. 12 Закону України «Про державні нагороди України» Указами Президента України від 14 жовтня 1999 року та 10 жовтня 2014 року нагороджений державними нагородами, а саме відзнакою Президента України «Пам'ятна медаль 25 років виведення військ з Афганістану» та Медаллю «Захиснику Вітчизни»; відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 27.03.2022 року № 72 на підставі Указу Президента України 69/2022 «Про загальну мобілізацію» був зарахований до особового складу частини та приступив до виконання службових обов'язків; 29 липня 2022 року під час виконання бойового завдання пов'язаного із захистом Батьківщини, з відсічі і стримані збройної агресії російської федерації проти України під час артилерійського обстрілу отримав важке вогнепальне осколкове проникаюче торакоабдомінальне поранення лівої бокової ділянки живота. Після чого неодноразово проходив та проходить лікування; в наслідок отриманого поранення було встановлено безстроково 3-ю групу інвалідності; на теперішній час є пенсіонером відповідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 12 серпня 2023 року є учасником бойових дій; відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 від 12.05.2023 року є особою з інвалідністю в наслідок війни, відповідно до службової характеристики перебуває на посаді Заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем служби характеризується позитивно та має авторитет серед підлеглих; відповідно до характеристики з місця мешкання проживає у Вознесенському районі разом з дружиною. З 27.03.2022 року по теперішній час є військовослужбовцем, характеризується позитивно скарг від сусідів та громадськості села не надходило, веде здоровий спосіб життя.
Для досягнення мети адміністративного стягнення, визначеної ст. 23 КУпАП, до ОСОБА_1 слід застосувати адміністративне стягнення у виді штрафу в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, що буде необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження вчинення ним нових правопорушень, у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн., без позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.
Саме таке стягнення, на думку суду, буде пропорційним вчиненим адміністративним правопорушенням.
Суд бере до уваги, що на даний час в умовах правового режиму воєнного стану, ОСОБА_1 разом з особовим складом ІНФОРМАЦІЯ_3 щоденно несе службу в посиленому варіанті тому для вчасного прибуття на службу при заступанні на добове чергування та оперативного прибуття у разі оголошення команди "Збір особового складу”, власний транспорт конче необхідний і у випадку позбавлення права керування транспортним засобом не зможе виконувати свої безпосередні службові обов'язки.
Крім того, будь-яких обставин, що обтяжують відповідальність правопорушника не встановлено.
Тому, виходячи з принципу справедливості, який є одним із основних принципів правосуддя, вирішальним у визначенні як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права є пропорційність відповідальності вчиненому правопорушенню. Суддя вважає, що в даному випадку застосування стягнення у виді позбавлення спеціального права є явно несправедливим до цієї особи. Крім того, таке стягнення буде дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.
У відповідності до ст. 304 КУпАП, питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадою особою), який виніс постанову.
Згідно ч. 2 ст. 301 КУпАП, відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу здійснюється в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Враховуючи майнове становище ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що сплата ним штрафу в розмірі 17000,00 грн. одним платежем становитиме для нього надмірний тягар, тому суд на підставі ч. 2 ст. 301 КУпАП, вирішив, що заява про розстрочку виконання постанови суду в частині сплати штрафу підлягає задоволенню та вважає за можливе відстрочити сплату штрафу у повному обсязі та призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком на дванадцять місяців.
Згідно ст. 303 КУпАП уразі відстрочки виконання постанови відповідно до КУпАП перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», стягнути з ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
Керуючись ст.ст. 36, 130, 283-284 КУпАП, ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", 301,304, КУпАП, суддя
постановив:
ОСОБА_1 визнати винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та призначити покарання - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисячі) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Розстрочити ОСОБА_1 суму штрафу яка не сплачена у розмірі 17 000 гривень строком на один рік з виплатою штрафу по 1416 (одна тисяча чотириста шістнадцять) гривень 67 копійок, щомісячно, починаючи з дня набрання постанови законної сили.
Перебіг строку давності виконання постанови в частині адміністративного стягнення у виді штрафу зупинити до закінчення строку відстрочки.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Миколаївського апеляційного суду.
Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови і може бути пред'явлена до виконання протягом трьох місяців з моменту її винесення.
Суддя - Гукова І.Б.