№ 143/255/23
Іменем України
17.06.2024р. м. Погребище
Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
потерпілої ОСОБА_5 ,
адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Погребище Вінницької області матеріали кримінального провадження №12023020060000044, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.02.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Федорівка, Шаргородського району, Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше судимого вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 25.07.2022 року за ч.5 ст.407 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,-
Встановив:
ОСОБА_4 , будучи раніше судимим вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 25.07.2022 року за ч.5 ст.407 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 5 років, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, тобто маючи не зняту і не погашену судимість, на шлях виправлення не став та в період іспитового строку повторно вчинив новий умисний злочин за наступних обставин.
Так, ОСОБА_4 23.12.2022 року з метою незаконного заволодіння транспортним засобом шляхом шахрайства прибув до місця проживання потерпілої ОСОБА_5 , яка проживає в АДРЕСА_2 , де за попередньою домовленістю зустрівся з останньою, під надуманим приводом щодо купівлі транспортного засобу марки «Volkswagen Jetta», 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ,VIN- НОМЕР_2 , власником якого згідно свідоцтва про реєстрацію даного транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 16.02.2006 року є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_3 , та який перебуває у законному користуванні потерпілої ОСОБА_5 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_4 , не являючись діючим військовослужбовцем ЗСУ та будучи одягнутим у військову форму, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, ввівши в оману ОСОБА_5 , переконав останню, що вказаний автомобіль необхідний для виконання військових завдань та буде використовуватися в зоні проведення бойових дій, а також в своїй чесності та порядності.
Окрім цього в ході огляду автомобіля марки «Volkswagen Jetta» під виглядом потенційного покупця ОСОБА_4 домовився із ОСОБА_5 про здійснення оплати за покупку вищезазначеного автомобіля частинами, а саме 10000 грн. 00 коп. він поверне 25.12.2022 року, а решту суми - на протязі трьох місяців 2023 року, а разом мав сплатити суму коштів, еквівалентну 20000 грн. 00 коп.
ОСОБА_5 , будучи введеною в оману ОСОБА_4 , нічого не знаючи про його справжні наміри щодо згаданого автомобіля, будучи помилково впевненою в порядності останнього та переконаною у добросовісності його дій, того ж дня погодилася на умови ОСОБА_4 та здійснила продаж автомобіля марки «Volkswagen Jetta» без оформлення будь - яких відповідних на те документів.
В той же день ОСОБА_4 написав власноручно розписку ОСОБА_5 , в якій вказав, що зобов'язується виплатити кошти за даний автомобіль у розмірі 20000 грн. 00 коп., а саме 25.12.2022 року спалити половину цих коштів, а решту суми - протягом трьох місяців.
Після цього, керуючись умислом, направленим на заволодіння чужим майном шляхом обману, визначивши майно ОСОБА_5 об'єктом свого злочинного посягання, ОСОБА_4 отримав від останньої ключі від автомобіля та свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу, на якому поїхав у невідомому напрямку, тим самим заволодів автомобілем «Volkswagen Jetta», вартість якого згідно висновку автотоварознавчої експертизи становить 28027 грн. 99 коп.
В подальшому, не маючи наміру на повернення грошових коштів та самого автомобіля, ОСОБА_4 , перебуваючи у м. Жмеринка Вінницької області, без згоди та присутності володільця чи власника автомобіля марки »Volkswagen Jetta», продав його 24.12.2022 року ОСОБА_8 за 6000 грн. 00 коп., які використав на власні потреби, і таким чином розпорядився ним на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_5 матеріального збитку на суму 28027 ( двадцять вісім тисяч двадцять сім) грн. 99 коп.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, повідомив, що щиро розкаюється, просить його суворо не карати. При цьому відмовився від надання показів по суті фактичних обставин кримінального провадження.
Потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні повідомила, що 23.12.2022 року до неї додому прийшов ОСОБА_4 , який був одягнутий у військову форму. Він пред'явив їй довідку про те, що є військовослужбовцем, і сказав, що у нього поранення ноги, а тому йому необхідний автомобіль для пересування. Оглянувши належний їй автомобіль «Volkswagen Jetta», державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_4 повідомив, що він технічно справний, а тому хоче його придбати, однак на той час у нього не було коштів. За таких обставин вони домовилися, що за придбаний автомобіль він перерахує їй на банківську карту до 25.12.2022 року 10000 грн. 00 коп., а потім ще 10000 грн. 00 коп., про що, на її прохання, він склав відповідну розписку. Вона передала йому ключі та технічний паспорт і в той же вечір він забрав автомобіль. При цьому вона доповнила, що ОСОБА_4 ввів її в оману, оскільки вона повірила йому, так як він був військовим, і у неї не було сумнівів, що він розрахується за придбаний у неї автомобіль. 31.12.2022 року вона зателефонувала ОСОБА_4 , котрий ще раз запевнив її, що перерахує кошти на її банківську карту 01.01.2023 року. Оскільки кошти він не перерахував, то вона звернулася із відповідною заявою до поліції. Також зауважила, що отримала 20000 грн. 00 коп. в рахунок часткового відшкодування завданої їй матеріальної та моральної шкоди. Підтримує позицію прокурора про призначення обвинуваченому покарання у вигляді реального позбавлення волі з конфіскацією майна.
Крім показів потерпілої ОСОБА_5 винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення також підтверджується сукупністю інших доказів:
- заявою потерпілої ОСОБА_5 від 04.02.2023 року, адресованої старшому слідчому ВП №4 ВРУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_9 , в якій вона просить приєднати до матеріалів кримінального провадження копію розписки, виданої їй ОСОБА_4 , та копією розписки від 23.12.2022 року, складеної ОСОБА_4 , за змістом якої він зобов'язався виплатити кошти за автомобіль у розмірі 10000 грн. 00 коп. до 25.12.2022 року на банківську карту, а інших 10000 грн. 00 коп. - протягом наступних трьох місяців (Т. 4, а. с. 177, 178);
- протоколом обшуку від 16.02.2023 року, складеним старшим слідчим ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_9 , згідно із яким в присутності понятих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 житель АДРЕСА_4 ОСОБА_8 погодився добровільно видати автомобіль «Volkswagen Jetta», державний номер НОМЕР_1 , ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що знаходяться у належному йому гаражі по АДРЕСА_5 (Т.4, а. с. 187 - 191);
- заявою жителя АДРЕСА_4 , ОСОБА_8 від 16.02.2023 року, згідно із якою він добровільно видає автомобіль «Volkswagen Jetta», державний номер НОМЕР_1 , який він придбав у невідомого йому чоловіка в м. Жмеринка 24.12.2022 року, ключі від нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 16.02.2006 на цей автомобіль (Т. 4, а. с. 194);
- протоколом добровільної видачі та огляду предмета від 16.02.2023 року з фототаблицями, складеним старшим слідчим ВП № 4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_9 , згідно із яким в присутності понятих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 житель АДРЕСА_4 , ОСОБА_8 добровільно видав із гаража по АДРЕСА_5 автомобіль «Volkswagen Jetta», державний номер НОМЕР_1 , ключі від запалення та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 16.02.2006 (Т. 4, а. с. 195 - 206);
- постановою про визнання оглянутих предметів речовим доказом та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 16.02.2023 року, винесеною старшим слідчим ВП № 4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_9 , згідно із якою визнано речовими доказами автомобіль «Volkswagen Jetta», державний номер НОМЕР_1 , комплектуючі частини, ключі від запалення та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 16.02.2006 (Т. 4, а. с. 207 - 209);
- висновком експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи від 22.03.2023 року №1157/23-21, згідно із яким дійсна вартість автомобіля «Volkswagen Jetta», державний номер НОМЕР_1 , станом на 23.12.2022 року склала 28027 грн. 99 коп. (Т. 4, а. с. 235 - 237).
Згідно із приміткою 1 до ст.289 КК України під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.
У постанові Верховного Суду від 13.08.2019 року у справі №702/1295/15-ц сформульовано правовий висновок, який зводиться до того, що законодавча конструкція «будь-якою» та «будь-яким» означає, що перелік мети та способів законодавцем не обмежено, і відсутні мета та спосіб, які би не підпадали під цю конструкцію.
У постанові Верховного Суду від 09.12.2021 року у справі № 740/1458/20 обумовлено, що під незаконним заволодінням транспортним засобом (ст. 289 КК України) слід розуміти умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.
Проаналізувавши наведені докази в їх сукупності та системному взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що вони поза розумним сумнівом є переконливими та достатніми для висновку про те, що ОСОБА_4 протиправно вилучив транспортний засіб шляхом обману потерпілої ОСОБА_5 всупереч її волі.
Разом із цим, суд вважає помилковими висновки сторони обвинувачення стосовно того, що, здійснюючи протиправне вилучення транспортного засобу шляхом обману потерпілої, ОСОБА_4 також керувався умислом, направленим на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою потерпілої, зокрема, використовуючи довірливі стосунки із нею, позаяк із досліджених судом доказів вбачається, що вони не були раніше знайомі і між ними не існувало дружніх чи інших близьких відносин, які б могли породити у потерпілої помилкову впевненість в добросовісності дій обвинуваченого.
Дії ОСОБА_4 судом кваліфікуються за ч.1 ст.289 КК України, тобто як незаконне заволодіння транспортним засобом.
Така кримінально-правова кваліфікація зумовлена відсутністю в діянні ОСОБА_4 передбаченої ч.2 ст.289 КК України кваліфікуючої ознаки «повторність», виходячи із наступного.
Вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 22.12.2017 року ОСОБА_4 був засуджений за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців (Т.4, а.с.227-230).
Відповідно до п.1 ст.89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання.
Початок обчислення іспитового строку припадає на день проголошення вироку суду (ч. 1ст. 165 КВК України).
У матеріалах справи відсутні відомості про скасування іспитового строку та направлення засудженого для відбування призначеного покарання чи про звільнення його від відбування покарання по закінченню іспитового строку.
Відтак, слід вважати, що за цим вироком ОСОБА_4 вважається таким, що не має судимості, з моменту закінчення іспитового строку, тобто з 22.06.2019.
Вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 02.02.2018 ОСОБА_4 був засуджений за епізод від 01.08.2017 за ч. 2 ст. 185 КК України до 4 місяців арешту; на підставі ч. 4 ст. 70 КК України вирок Шаргородського районного суду Вінницької області від 22.12.2017 звернуто до самостійного виконання (Т. 4, а. с. 218 - 222).
Покарання за цим вироком у виді 4 місяців арешту він відбував у період з 16.04.2018 по 03.08.2018 (Т. 4, а. с. 84).
Згідно із п.5 ст.89 КК України ( в редакції станом на 02.02.2018) такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.
Вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 19.09.2019, який набрав законної сили 21.10.2019, ОСОБА_4 був засуджений за епізод від 25.06.2019 за ч.2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки (Т. 4, а. с. 223 - 226).
Таким чином, до погашення судимості за вироком від 02.02.2018, яким ОСОБА_4 був засуджений за епізод від 01.08.2017 за ч. 2 ст. 185 КК України, він вчинив нове кримінальне правопорушення, за яке був засуджений вироком від 19.09.2019.
За ч.1 ст.88 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
За правилами ч. 5 ст. 90 КК України якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить кримінальне правопорушення, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожне кримінальне правопорушення після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останнє кримінальне правопорушення.
У постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 431/2787/19 сформульовано правовий висновок, який зводиться до того, що враховуючи положення ч.5 ст.90 КК України про наслідки переривання перебігу строку погашення судимості за попередній злочин та обчислення строків погашення судимості окремо за кожний злочин (правило про самостійний перебіг строків погашення судимості), початок перебігу перерваного строку погашення судимості за попередній злочин повинен збігатися із початком перебігу строку судимості за останній злочин.
Отже, саме з цього моменту одночасно спливатимуть два строки погашення судимості за попередній (попередні) і за наступний (останній) злочини, і особа вважається судимою за всі ці злочини. Ці строки спливають паралельно, тобто не складаються і не поглинаються один одним, та закінчуються самостійно (кожний у свій час), залежно від їх тривалості.
Таким чином, у випадку засудження за останній злочин із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України строк погашення судимості за попередній злочин має обчислюватися з дня набрання законної сили обвинувальним вироком за останній злочин, якщо протягом іспитового строку засуджений не вчинить нового злочину та якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване на інших підставах, передбачених законом, або суд не направить засудженого для відбування призначеного покарання відповідно до ч.2 ст.78 КК України.
З огляду на викладене строки погашення судимості за вироками від 02.02.2018 та від 19.09.2019 мають спливати одночасно (паралельно), тобто не складатися і не поглинатися один одним, а окремий перебіг кожного з цих строків розпочався з дня набрання законної сили вироком від 19.09.2019, тобто з 21.10.2019.
Зважаючи на викладене, строк погашення судимості по епізоду від 01.08.2017, за який ОСОБА_4 був засуджений вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 02.02.2018 за ч. 2 ст. 185 КК України, сплив 21.10.2020, а за епізодом від 25.06.2019 за ч. 2 ст. 185 КК України, за який він був засуджений вироком Шаргородського районного суду Вінницької області від 19.09.2019, - 19.09.2021.
Разом із цим, вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 25.07.2022 ОСОБА_4 засуджений за епізод від 07.04.2022 за ч. 5 ст. 407 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки (Т.1, а. с. 166 - 168).
Ураховуючи те, що на момент незаконного заволодіння транспортним засобом, тобто станом на 23.12.2022, ОСОБА_4 вважався таким, що не має судимості за раніше скоєні ним кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, суд дійшов висновку про виключення із пред'явленого йому обвинувачення кваліфікуючої ознаки «повторність».
В силу ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Відтак, суд з метою ухвалення справедливого судового рішення дійшов висновку про перекваліфікацію діяння обвинуваченого із ч.2 ст.289 КК України на ч.1 ст.289 КК України.
Згідно із ч. 1 ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як роз'яснено в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватись вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
При призначенні покарання ОСОБА_4 суд ураховує характер та суспільну небезпечність, ступінь тяжкості вчиненого діяння, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, суд бере до уваги, що кримінальне протиправне діяння, передбачене ч. 1 ст. 289 КК України, відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України є нетяжким злочином.
ОСОБА_4 за місцем проживання характеризується посередньо, не одружений, тимчасово не працює, депутатом не являється, малолітніх та неповнолітніх дітей на утримані не має, на обліку у лікаря-психіатра чи лікаря-нарколога не перебуває.
Крім того, суд ураховує, що ОСОБА_4 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та звільнявся від відбування покарання з випробуванням за вчинення злочинів проти власності.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд на підставі п.1 ч.1 ст. 66, ч. 2 ст. 66 КК України визнає активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та часткове добровільне відшкодування завданого збитку.
В той же час, суд не вбачає підстав для визнання щирого каяття обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_4 відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України, адже за усталеною судовою практикою щире каяття має місце лише в тих випадках, коли особа повністю визнає свою вину у вчиненому злочині, дає своїй поведінці належну оцінку, висловлює щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки, а також готова нести передбачену законом відповідальність.
Ураховуючи те, що обвинувачений не висловлював щирий жаль із приводу своїх дій та осуд своєї поведінки, та не продемонстрував суду готовність нести передбачену законом відповідальність, суд відкидає доводи сторін кримінального провадження щодо наявності в його діяннях означеної обставини, як такої, що пом'якшує покарання.
При цьому суд, послуговуючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.11.2022 року у справі №640/3693/15-к, відзначає, що часткове відшкодування завданої шкоди хоча й за згодою обвинуваченого, однак іншою особою, яке, поміж іншого, суд визнав самостійною пом'якшуючою покарання обставиною, в даному випадку не може свідчити про розкаяння обвинуваченого і не є вирішальним при встановленні наявності чи відсутності щирого каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, передбачених ч. 1 ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Згідно із ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими так і іншими особами.
Частиною 2 ст. 65 КК України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Ураховуючи наведене, суд вважає, що виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства не відповідатиме особі обвинуваченого та суспільній небезпечності вчиненого ним діяння, а тому покарання йому слід призначити у виді позбавлення волі в межах, установлених у санкції ч.1 ст.289 КК України.
В свою чергу, зважаючи на те, що вказане кримінальне правопорушення ОСОБА_12 вчинив впродовж іспитового строку, встановленого вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 25.07.2022 року, то на підставі ч.1 ст.71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, слід частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Таке покарання у вигляді позбавлення волі, на переконання суду, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк призначеного обвинуваченому покарання необхідно зарахувати строк його попереднього ув'язнення в рамках розглядуваного кримінального провадження з моменту його затримання, тобто з 20.12.2023, по 16.06.2024 включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
За змістом п.2 ч.4 ст.374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається у разі визнання особи винуватою, серед іншого, рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
В силу п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.176 КПК України до переліку запобіжних заходів відноситься тримання під вартою.
Вирішуючи питання щодо наявності достатніх підстав для залишення обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, суд враховує, що ОСОБА_4 слід призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, останній раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, відбував покарання у вигляді арешту, вчинив кримінальне правопорушення впродовж встановленого судом іспитового строку, ніде не працює, не одружений, неповнолітніх дітей на утриманні немає, що свідчить про відсутність вагомих соціально-стримуючих факторів, та дає обґрунтовані підстави вважати, що він може ухилятися від відбування призначеного покарання.
Крім того, суд зважає на те, що під час судового розгляду даного кримінального провадження ОСОБА_4 порушив покладені на нього при обранні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту процесуальні обов'язки, що слугувало підставою для оголошення його судом в розшук та обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В той же час, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Руслана Яковенко проти України», заява №?5425/11 від 04.06.2015, Європейський суд з прав людини зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть, якщо він ще не набрав законної сили, і його можна оскаржити. Більше того, особа, засуджена судом першої інстанції, яка перебуває під вартою до закінчення строку оскарження вироку, не може вважатися тою, що перебуває під вартою, до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення за підпунктом «c» пункту 1 статті 5 Конвенції.
У справі «Вемгофф проти Німеччини», заява №?2122/64 від 27.06.1968, Суд дійшов висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, котрих за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з'явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту.
Отже, навіть, якщо національне законодавство держави - члена передбачає, що вирок набирає законної сили лише після завершення розгляду справи судами всіх інстанцій, попереднє ув'язнення в розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції.
В силу ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Відтак, виходячи із наведених вище доводів, та ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про необхідність залишення обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, але на строк, що не перевищує шістдесяти днів.
Такий висновок суду узгоджується із судовою практикою суду касаційної інстанції (див. постанову Верховного Суду від 13.06.2023 у справі №442/7570/17).
Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся.
Процесуальні витрати в кримінальному провадженні на залучення експертів на підставі ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 126 КПК України в сумі 1911 грн. 84 коп. необхідно стягнути із обвинуваченого на користь держави.
Відповідно до ст. 100 КПК України суд вирішує питання про долю речових доказів.
Речові докази по кримінальному провадженню, а саме автомобіль «Volkswagen Jetta», державний номер НОМЕР_1 , комплектуючі частини до нього, ключі від запалення та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 16.02.2006 року, на підставі п.5 ч.9 ст.100 КПК України необхідно повернути потерпілій ОСОБА_5 .
За змістом ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Ураховуючи ту обставину, що означені вище речові докази не підлягають спеціальній конфіскації та мають бути повернуті законному (титульному) володільцю, суд на підставі ч.4 ст.174 КПК України дійшов висновку про скасування арешту, накладеного на них ухвалою слідчого судді Липовецького районного суду Вінницької області від 20.02.2023 року у справі №136/288/23.
Керуючись ст. ст.100, 349, 368, 369, 370, 371, 373, 374, 376, 395, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд, -
Ухвалив :
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 25.07.2022 та призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк покарання, остаточно призначеного ОСОБА_4 , строк його попереднього ув'язнення з 20.12.2023по 16.06.2024 включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з дня ухвалення цього вироку, тобто з 17.06.2024.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Липовецького районного суду Вінницької області від 20.02.2023 у справі №136/288/23, на автомобіль марки «Volkswagen Jetta», 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , його комплектуючі частини, ключі від запалення та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 16.02.2006 року, власником якого є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканець АДРЕСА_3 , які зберігаються у ВП №4 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, що розташований у АДРЕСА_6 .
Речові докази, а саме автомобіль марки «Volkswagen Jetta», 1991 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , його комплектуючі частини, ключі від запалення та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 16.02.2006 року - повернути потерпілій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жительці АДРЕСА_2 .
Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів в розмірі 1911 (одна тисяча дев'ятсот одинадцять) грн. 84 коп.
Залишити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, але не довше, ніж до 15.08.2024 року включно.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Погребищенський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою - з моменту вручення йому копії вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя